Рішення № 77493946, 30.10.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.10.2018 Справа № 905/1702/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський машинобудівний завод”, м.Дніпро, Дніпропетровська область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Слов’янський машинобудівний завод”, м. Слов’янськ, Донецька область

про стягнення 164704,32грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю;

Суть спору:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський машинобудівний завод”, м. Дніпро, Дніпропетровська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Слов’янський машинобудівний завод”, м.Слов‘янськ, Донецька область, про стягнення 164704,32грн., з яких: 92152,52грн. – пеня; 16671,00грн. – 3% річних; 55880,80грн. – інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань за договором №0202-12 від 02.02.12р. в частині оплати товару в обумовлені даним договором строки.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного Кодексу України, статей 193, 232 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1702/18.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.09.18р. відкрито провадження у справі №905/1702/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 09.10.18р.

03.10.18р. через канцелярію суду від відповідача надійшли:

- відзив на позовну заяву від 01.10.18р. №17;

- заява про зменшення неустойки від 01.10.18р. № 17/3.

Ухвалою суду від 09.10.2018р. відкладено судове засідання на 30.10.18р.

29.10.18р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судове засідання 30.10.18р. представник позивача з’явився, просив суд задовольнити позовні вимоги, зазначив, що вірним вважати найменування відповідача - Приватне акціонерне товариство “Слов’янський машинобудівний завод” замість Публічне акціонерне товариство “Слов’янський машинобудівний завод”.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.10.18р. наполягав на зменшенні розміру неустойки, в іншій частині позову просив відмовити.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1004587251 від 30.10.2018р. встановлено зміну організаційно-правової форми відповідача з «публічного акціонерного товариства» на «приватне акціонерне товариство».

Разом з цим, у розумінні ст.5 Закону України "Про акціонерні товариства", зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Відтак, зміна найменування юридичної особи, не має наслідком процесуальну дію, передбачену ст.52 Господарського процесуального кодексу України, але враховується у подальшому.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

02.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський машинобудівний завод” (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Слов’янський машинобудівний завод” (нині - Приватне акціонерне товариство “Слов’янський машинобудівний завод”, відповідач, покупець) укладений договір поставки №0202-12, за умовами якого постачальник зобов’язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Згідно до п.1.2 договору предметом поставки за цим договором є товар, асортимент, кількість та ціна, що вказані в специфікаціях, які є невід’ємною частиною цього договору.

Умови та строки поставки товару вказані в специфікаціях (п.3.1 договору).

Ціна за товар, що поставляється за цим договором, встановлюється в гривнях та відображена в специфікації. Загальна вартість договору визначається сукупністю специфікацій, що є невід’ємною частиною цього договору (п.4.1, п.4.2 договору).

Відповідно до п.5.1 договору платежі за цим договором здійснюються наступним чином: 100% оплата по факту поставки продукції з відстрочкою платежу до 10-ти банківських днів. Порядок оплати може бути змінений специфікаціями та іншими додатками до цього договору (п.5.2 договору).

Товар за цим договором та право власності на нього вважаються переданими постачальником та прийняті покупцем в момент передачі товару представнику покупця (п.6.1 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2012р. (п.10.3 договору).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними: №304 від 30.08.2017р. на суму 341940,00 грн., №329 від 11.09.2017р. на суму 10680,00 грн., №338 від 14.09.2017р. на суму 80964,00 грн., №352 від 25.09.2017р. на суму 3864,00 грн., №353 від 25.09.2017р. на суму 17025,00 грн., №365 від 29.09.2017р. на суму 80964,00 грн., №377 від 06.10.2017р. на суму 80964,00 грн., №413 від 03.11.2017р. на суму 76200,00 грн. та виставлені відповідні рахунки на оплату, загалом на суму 692601,00 грн.

Вказані накладні мають посилання на договір №0202-12 від 02.02.12р.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

За твердженнями позивача, відповідач розрахувався за спірними зобов’язаннями у сумі 632601,00 грн. Проте, всупереч статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, розрахунок за спірними зобов’язаннями здійснено з порушенням строків встановлених п.5.1 договору.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що конклюдентними діями сторони продовжили строк дії договору.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов’язань у строк визначений договором, позивачем нараховані та пред’явлені до стягнення пеня у розмірі 92152,52грн., 3% річних у розмірі 16671,00грн., інфляційні втрати у сумі 55880,80грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом розгляду у даній справі є стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань з оплати вартості поставленого позивачем товару.

Так, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки №0202-12 від 02.02.12р. щодо здійснення оплати за товар у строки обумовлені договором, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат в загальному розмірі 164704,32 грн.

Відповідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що платежі за договором здійснюються наступним чином: 100% оплата по факту поставки продукції з відстрочкою платежу до 10-ти банківських днів.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість товару, поставленого позивачем 30.08.17р. згідно видаткової накладної №304 в строк по 13.09.17р. (включно), поставленого позивачем 11.09.17р. згідно видаткової накладної №329 в строк по 25.09.17р. (включно), поставленого позивачем 14.09.17р. згідно видаткової накладної №338 в строк по 28.09.17р. (включно), поставленого позивачем 25.09.17р. згідно видаткових накладних №352, №353 в строк по 09.10.17р. (включно), поставленого позивачем 29.09.17р. згідно видаткової накладної №365 в строк по 13.10.17р. (включно), поставленого позивачем 06.10.17р. згідно видаткової накладної №377 в строк по 23.10.17р. (включно), поставленого позивачем 03.11.17р. згідно видаткової накладної №413 в строк по 17.11.17р. (включно).

Відповідно до платіжних доручень №24029 від 16.08.2018р., №24030 від 16.08.2018р., №24032 від 16.08.2018р., №24034 від 16.08.2018р., №24036 від 16.08.2018р., №24035 від 16.08.2018р., №24033 від 16.08.2018р., №24031 від 16.08.2018р. відповідачем сплачена сума боргу у загальному розмірі 632601,00 грн.

Таким чином, за висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач виконав з простроченням терміну платежу обумовленого сторонами договору.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

Так, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення 3% річних: на суму боргу 341940,00 грн. за період з 12.09.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 10680,00 грн. за період з 26.09.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 29.09.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 3864,00 грн. за період з 10.10.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 17025,00 грн. за період з 10.10.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 16.10.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 20964,00 грн. за період з 23.10.2017р. по 16.08.2018р., на суму боргу 76200,00 грн. за період з 20.11.2017р. по 16.08.2018р.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період таких нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3% річних, не враховуючи день фактичної оплати, судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 16613,70 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 16613,70 грн.

Одночасно позивачем здійснено нарахування інфляційних витрат: на суму боргу 341940,00 грн. за період з 09.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 10680,00 грн. за період з 09.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 09.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 3864,00 грн. за період з 10.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 17025,00 грн. за період з 10.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 10.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 20964,00 грн. за період з 10.2017р. по 08.2018р., на суму боргу 76200,00 грн. за період з 11.2017р. по 08.2018р.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань, наданий розрахунок є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений, та по 31.07.2018р., судом встановлено, що дійсний розмір цих вимог становить загальну суму 40305,73 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню у розмірі 40305,73 грн.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 92152,52 грн.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов’язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання зобов’язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За умов п.8.5 договору сторонами узгоджено, що за несвоєчасне внесення 100% оплати за товар, покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Позивачем нараховано та пред’явлено до стягнення пеню: на суму боргу 341940,00 грн. за період з 12.09.2017р. по 12.03.2018р., на суму боргу 10680,00 грн. за період з 26.09.2017р. по 26.03.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 29.09.2017р. по 29.03.2018р., на суму боргу 3864,00 грн. за період з 10.10.2017р. по 10.04.2018р., на суму боргу 17025,00 грн. за період з 10.10.2017р. по 10.04.2018р., на суму боргу 80964,00 грн. за період з 16.10.2017р. по 16.04.2018р., на суму боргу 20964,00 грн. за період з 23.10.2017р. по 23.04.2018р., на суму боргу 76200,00 грн. за період з 20.11.2017р. по 20.05.2018р.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, дотримуючись меж позовних вимог, судом встановлено, що загальний розмір пені складає 91376,96 грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 91376,96 грн.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру неустойки на 100% суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи висновок суду про наявність порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати поставленого товару, здійснивши перерахунок вимог, заявлених на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, а також приймаючи до уваги, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є надмірно великим в порівнянні з вартістю несвоєчасно оплаченого товару, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 100%.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно п.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн.

Згідно п.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження надання послуг та їх оплати, позивачем надано у копіях: договір на юридичний супровід господарської діяльності підприємства №1603/18 від 16.03.2018р., укладеним між позивачем та адвокатським об’єднанням «Пашніна та партнери», рахунок-фактура №РФ-0309 від 03.09.2018р. на суму 6000,00 грн. та оригінал платіжного доручення №7403 від 07.09.2018р. на суму 6000,00 грн.

При цьому, в судові засідання адвокат адвокатського об’єднання «Пашніна та партнери» жодного разу не з’явився, позовна заява №10-09/18 від 10.09.2018р. підписана представником позивача за довіреністю ОСОБА_3

Крім того, позивачем не надано до суду ордер на надання правової (правничої) допомоги, свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності, розрахунок витрат на правничу допомогу, акт виконаних робіт, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором №1603/18 від 16.03.2018р.

Також суд звертає увагу, що розділом 4 договору на юридичний супровід господарської діяльності підприємства №1603/18 від 16.03.2018р. визначений порядок, строки та розміри оплати послуг адвоката. Згідно п.4.2, п.4.3 даного розділу щомісячна вартість послуг, які надаються, складає 1700,00 грн. без ПДВ; сторони можуть переглядати вартість робіт та об’єм послуг, які надаються за цим договором шляхом підписання додаткової угоди до цього договору.

Проте, суду протягом розгляду справи не надано додаткової угоди до договору №1603/18 від 16.03.2018р. за якою сторони дійшли згоди щодо суми оплати послуг адвоката.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість та співмірність заявленої до стягнення суми витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн., а отже такі витрати не підлягають розподілу між сторонами по справі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський машинобудівний завод”, м. Дніпро, Дніпропетровська область до Приватного акціонерного товариства “Слов’янський машинобудівний завод”, м.Слов‘янськ, Донецька область, про стягнення 164704,32грн., з яких: 92152,52грн. – пеня; 16671,00грн. – 3% річних; 55880,80грн. – інфляційні втрати, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Слов’янський машинобудівний завод” (вул. Світлодарська, буд. 65, м.Слов’янськ, Донецька область, 84122; код ЄДРПОУ 01412377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровський машинобудівний завод” (вул. Байкальська, буд. 9А, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49000; код ЄДРПОУ 36442278) пеню в сумі 91376,96 грн., 3% річних в сумі 16613,70 грн., інфляційні витрати у сумі 40305,73 грн., судовий збір в сумі 2224,44 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 30.10.18р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.10.18р.

Суддя М.О. Лейба