Рішення № 77487815, 19.10.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/6244/18

Провадження № 2/520/4788/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

судді Пучкової І.М.

за участю секретаря судового засідання Бродецької Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління в Одеській області, про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління в Одеській області, про звільнення майна з-під арешту. В обґрунтування своїх вимог вказував, що між відповідачем ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 29.05.2007 року укладено кредитний договір за № 11158818000. З метою забезпечення виконання цього кредитного зобов’язання, 29.05.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого передано в іпотеку банку нерухоме майно - двокімнатну квартиру за № 39, у будинку № 75/2, по вулиці Академіка Корольова, у місті Одесі. Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» 12.12.2011 року відступило позивачеві, відповідно до договору факторингу № 1, свої права вимоги за зобов’язанням відповідачів за вказаним кредитним договором та договором іпотеки від 29.05.2007 року. При зверненні до нотаріуса стало відомо, що на предмет іпотеки Другим Київським відділом ДВС Одеського міського управління юстиції постановами від 21.12.2009 року та від 20.01.2011 року накладено арешт та заборону відчуження.

Наявність арешту на предмет іпотеки заважає ТОВ «Кей-Колект», як пріоритетному обтяжувачеві, реалізувати своє право першочергового задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб, обраний на власний розсуд, виходячи з чинного законодавства України, у зв’язку з цим, позивач змушений звернутись до суду з цим позовом.

Відповідачка ОСОБА_1 позов визнала, просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав, просив розглянути справу за його відсутності.

Представник третьої особи - Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши надані докази, вважає, що позовна заява є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» 29.05.2007 року укладено кредитний договір за № 11158818000.

З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання, 29.05.2007 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого передано в іпотеку банку нерухоме майно - двокімнатну квартиру за № 39, у будинку № 75/2, по вулиці Академіка Корольова, у місті Одесі.

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» 12.12.2011 року відступило позивачеві, відповідно до договору факторингу № 1, свої права вимоги за зобов’язанням відповідачів за вказаним кредитним договором та договором іпотеки від 29.05.2007 року. Таким чином, позивач є новим кредитором відповідача.

Позивачеві при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на зазначений предмет іпотеки Другим Київським відділом ДВС Одеського міського управління юстиції постановою від 21.12.2009 року та від 20.01.2011 року накладено арешт та заборону відчуження.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, на нерухоме майно - двокімнатну квартиру за № 39, у будинку № 75/2, по вулиці Академіка Корольова, у місті Одесі, було накладено арешт, згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, виданої 21.12.2009 року Другим Київським відділом ДВС Одеського міського управління юстиції та постанови ВП № 24418219, виданої 20.01.2011 року Другим Київським відділом ДВС Одеського міського управління юстиції.

Інших доказів не надано, тому при розгляді справи суд виходить лише з наявних у справі письмових доказів, поданих позивачем, і з того, що саме на позивача, згідно зі ст.81 ЦПК України, покладено обов'язок з доказування тих обставин, на як він посилається в обгрунтування позовних вимог.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржнику від інших осіб.

Згідно з ч.1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з ч.1 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами в першу чергу для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Частиною 4 ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до п. 3 ч.2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Дійсно, з наданих доказів у їх сукупності встановлено:

29.05.2007 р. внесено до реєстру відомості про іпотеку, предмет іпотеки: двокімнатна квартира за № 39, у будинку № 75/2, по вулиці Академіка Корольова, у місті Одесі, підстава: іпотечний договір.

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» 12.12.2011 року відступило позивачеві, відповідно до договору факторингу № 1, свої права вимоги за зобов’язанням відповідачів за вказаним кредитним договором та договором іпотеки від 29.05.2007 року. Таким чином, позивач є новим кредитором відповідача.

24.04.2018 р. права нового іпотекодержателя зареєстровані в Реєстрі іпотек.

21.12.2009 р. та 20.01.2011 р. до державного реєстру речових права на нерухоме майно та обтяжень внесено відомості про обтяження: арешт майна та заборона на нерухоме майно, об'єкт: вказана квартира, підстава: постанова державного виконавця, що означає, що дане обтяження застосовано в межах виконавчого провадження по виконанню певного виконавчого документу, в якому боржником були ОСОБА_1 чи ОСОБА_2, і арешт накладався на майно боржника.

Тобто, обтяження застосовано і зареєстроване до відступлення права вимоги первісним кредитором позивачу і до внесення до реєстру відомостей про позивача як нового іпотекодержателя.

Не встановлено і відповідної інформації та доказів позивачем не надано, який саме виконавчий документ був підставою для відкриття виконавчого провадження та накладення арешту: судове рішення, виконавчий напис, чи інший виконавчий документ, передбачений законом. Також не встановлено, хто був стягувачем у тому виконавчому провадженні, в якому державним виконавцем було накладено арешт і заборону на відчуження.

Враховуючи принцип правомірності дій та рішень (якщо не встановлено протилежне), а також враховуючи, що суду не надано відомостей про оскарження дій державного виконавця первісним іпотекодержателем з приводу накладення арешту на предмет іпотеки в 2009 році та 2011 році або про подання первісним іпотекодержателем до суду позову про виключення арештованого предмету іпотеки з-під арешту, - суд при розгляді справи виходить з того, що такі дії державного виконавця були правомірними, у нього були підстави для накладення арешту на майно боржника, державним виконавцем були виконані вимоги частини 4 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», первісний кредитор (іпотекодавець) відповідного позову про виключення майна з-під арешту не подавав, дії державного виконавця не оспорив, і, відповідно, з накладенням арешту на вказане майно в тому числі на предмет іпотеки, погодився.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові №5 від 3.06.2016р. «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», і з системного аналізу норм закону, що регулюють захист права власності чи іншого речового права від порушень, зокрема, питання щодо звільнення майна з-під арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, існує два способи здійснення такого права: 1) на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад, адміністративного судочинства); 2) особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна. Причому відповідачами в справі за позовом про зняття арешту (звільнення майна з-під арешту) є боржник і особа, в інтересах якої накладено арешт на майно; а як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби; на позовні вимоги про зняття арешту з майна поширюється трирічний строк позовної давності, перебіг якого починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про арешт майна.

Оскільки не встановлено іншого, і суд має робити висновки лише з наданих позивачем доказів, то дана обставина можете означати одне з наступного:

1) що кредитором, в інтересах якого було накладено арешт на майно боржника, був сам первісний кредитор - іпотекодержатель;

2) або що стягувачем у вказаному виконавчому провадженні була інша особа, відмінна від іпотекодержателя (первісного кредитора).

У першому випадку позивач не є тою особою, яка може подати цивільний позов до суду про звільнення майна з-під арешту в порядку ч.4 ст.54 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній в період накладення арешту), а є особою, яка може як сторона у виконавчому провадженні (або як правонаступник сторони у виконавчому провадженні) оскаржувати дії державного виконавця, на що і первісний кредитор, і позивач вже втратили можливість, пропустивши встановлений законом строк для оскарження таких дій державного виконавця; і у такому разі відсутні підстави для задоволення даного позову, поданого в порядку цивільного позовного провадження; і відповідно позивачем не правильно визначено спосіб захисту його прав.

У другому випадку позивач не дотримався вимог процесуального закону, що регулює питання подання позову про виключення майна з-під арешту, оскільки даний позов про звільнення майна з-під арешту він не пред'явив до двох обов'язкових належних відповідачів, якими мають бути і боржник і кредитор, в інтересах якого накладено арешт на спірне майно.

У разі звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту у якості захисту речового права від виниклого порушення (за статтями 387, 391, 396 ЦК України) позивач такий позов повинен пред'явити до особи (осіб), від прав та обов'язків яких залежить обсяг, зміна чи припинення його прав, тобто - для даного випадку - так само відповідачем, окрім боржника (власника майна), має бути стягувач, в інтересах якого накладено арешт і який у зв'язку з накладенням арешту набув певні права щодо арештованого майна (право задоволення вимоги за рахунок такого майна в порядку і в черзі, встановленій законом).

У даному випадку позов пред'явлений лише до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, (власників спірного майна і іпотекодавців); але позов не пред'явлений позивачем до відповідача (стягувача), з яким виникли спірні правовідносини, в яких права та обов'язки сторін кореспондують одне одному, і в яких зміна прав одної сторони залежить від зміни обсягу прав другої сторони. В даному випадку спір фактично існує саме між двома кредиторами з приводу прав кредиторів на арештоване майно і першочергового права іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок іпотечного майна перед іншими кредиторами, і тому саме стягувач, в інтересах якого накладено арешт на майно, є потенційним носієм прав на отримання задоволення за рахунок арештованого майна в порядку черговості, визначеної законом, тобто, після першочергового задоволення вимог іпотекодержателем на ту частину майна (його вартості), яка залишиться після задоволення вимог іпотекодержателем. Тому вирішення даного спору без участі у справі належного відповідача - стягувача, в інтересах якого накладено арешт (якщо він є відмінним від первісного іпотекодержателя), - у випадку задоволення позову про звільнення такого майна з-під арешту - було б прямим порушенням прав вказаної особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред'явлений даний позов.

Вказані обставини відносяться до предмету доказування за цим позовом, мають суттєве значення для розгляду справи, і повинні бути доведені позивачем.

Обов’язок та право визначати відповідачів, до яких пред'являється позов, покладається на позивача. Жодних клопотань з цього приводу позивач не заявив, в тому числі, і клопотань про витребування необхідних доказів, у разі, якщо він був позбавлений можливості такі докази добути і подати суду сам. Позов має бути пред'явлений до належного відповідача (відповідачів). Тому, підстав для задоволення позову, який не пред'явлений до належного відповідача, навіть і у випадку встановлення порушення певного права позивача, - суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2,4,12,13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку», -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління в Одеській області, про звільнення майна з-під арешту відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Пучкова І. М.