Рішення № 77485496, 17.10.2018, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/521/16-ц

Номер провадження 2/438/187/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 жовтня 2018 року Бориславський міський суд Львівської області

в складі головуючого судді Слиша А.Т.,

при секретарі Гадубяк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені, -

в с т а н о в и в :

17 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь пеню в розмірі 228708,42грн. та судові витрати. Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 19.03.2015 року у справі №438/35/15-ц стягнуто з відповідача на її користь на утримання доньки ОСОБА_3, 26.04.2009р.н., аліменти в розмірі ? частки його заробітку /доходу/ щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2015 року до досягнення дитиною повноліття. Відповідач аліменти не сплачував 12 місяців, за період з 15.01.2015 по 18.03.2016.

11.07.2018 року позивачкою подано заяву про збільшення позовних вимог від 11.07.2018, у якій вона просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання доньки в розмірі 228708,42 грн. та судові витрати на сплату судового збору і за надання правової допомоги в сумі 22650,86 грн., зсилаючись на те, що, згідно довідки ДФС України від 30.03.2018 встановлено дохід відповідача за 2015 рік.

Вважає, що відповідно до вимог ст.196 ЦПК України з відповідача, з урахуванням розрахунку із заяви про збільшення позовних вимог від 11.07.2018, слід стягнути на її користь пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 228 708,42 грн. та судові витрати в розмірі 22 650,86 грн.

Сторони в судове засідання не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі матеріалів справи та наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 180 СК України встановлено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов’язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12.07.2006 року, який розірвано в судовому порядку 19.03.2015 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: доньку ОСОБА_3, 26.04.2009р.н.

Відповідно до рішення (заочне) Бориславського міського суду Львівської області від 19.03.2015 року у цивільній справі №438/35/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3, 26.04.2009р.н., аліменти в розмірі ? частки його заробітку /доходу/ щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2015 року до досягнення донькою повноліття (а.с.32-34 Том №1).

Згідно листа Бориславського міського суду Львівської області від 02.07.2016 року вбачається, що вищевказане заочне рішення 25.03.2015 направлено для відома відповідачу ОСОБА_2 на адресу (м.Борислав, вул. Шкільна, 7/36) рекомендованим листом з повідомленням про вручення та згідно довідки укрпошти від 04.04.2015 року рекомендований лист не вручений відповідачу та повернуто суду 07.04.2015 року за закінченням терміну зберігання (а.с.46 Том №1). З чого, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 копію заочного рішення суду не отримував.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 15.10.2015 року, позивач 11.06.2015 року надіслала поштою до відділу ДВС Бориславського міського управління юстиції заяву про відкриття виконавчого провадження, і просила виконати рішення Бориславського міського суду від 19.03.2015 у справі №438/35/15-ц (а.с. 36 Том №1).

Згідно листа від 10.08.2018 та світлокопії постанови про закриття виконавчого провадження від 15.09.2015, направлених на запит суду від 22.07.2016, вбачається, що державним виконавцем відділу ДВС Бориславського міського управління юстиції ОСОБА_4 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №438/162/2015, виданого 17.04.2015, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів в розмірі ? частки його заробітку щомісячно, починаючи з 15.01.2015, оскільки встановлено: згідно відповіді Пенсійного фонду України від 23.07.2015 ОСОБА_2 працює в ТзОВ «Меркатор-Медікаль», що знаходиться за адресою: м.Київ, Деснянський р-н, пр-т Маяковського, 68 кім.233 та є територією діяльності відділу Деснянського районного управління юстиції у м.Києві. У постанові вказано, що стягнення аліментів не проводилось. Заборгованість по сплаті аліментів становить ? частки його заробітку щомісячно (ТзОВ ««Меркатор-Медікаль») (а.с. 58-59 Том №1).

На виконання ухвали суду від 17.10.2016 про витребування доказів, державним виконавцем Деснянського районного відділу ДВС м.Києва ОСОБА_5 надіслано суду копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2/438/162/2015, виданого Бориславським міським судом 17.04.2015, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі ? частки його заробітку щомісячно, починаючи з 15.01.2015 (а.с.97-119 Том №1). З даних матеріалів виконавчого провадження встановлено, що виконавчий лист №2/438/162/2015 від 17.04.2015 передано до виконання Деснянського РВ ДВС м.Києва 29.08.2015 та 30.09.2015 відкрито провадження. Постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2015 державним виконавцем направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 30.09.2015 листом за №1644/3 (а.с.101–зворот Том №1) Крім цього, державним виконавцем Поповою А.О. на адресу ТОВ «Меркатор медікаль» 30.09.2015, 22.10.2015, 12.11.2015 направлялись запити про надання інформації про суми отриманої заробітної плати боржником ОСОБА_2 для нарахування заборгованості.

Разом з тим, із матеріалів виконавчого провадження не вбачається, якою поштою державним виконавцем направлялись вказані вище запити та постанова про відкриття виконавчого провадження. Відповідно, суд не маючи належного підтвердження про вручення постанови про відкриття провадження відповідачу ОСОБА_2 та запитів ТОВ «Меркатор медікаль» рекомендованою поштою не може стверджувати факту отримання останніми постанови та запитів відповідно, оскільки копії листів не є належними доказом підтвердження вручення постанови відповідачу та запитів ТОВ «Меркатор медікаль». Більше того, згідно скарги від 02.02.2016 та заяви від 09.03.2016 позивача ОСОБА_1 випливає, що позивачем ОСОБА_1 не отримано постанови про відкриття виконавчого провадження Деснянського РВ ДВС м.Києва (а.с.40-41 Том №1).

Таким чином, позивачем не надано і судом не здобуто належних та допустимих доказів підтвердження отримання боржником ОСОБА_2 постанови про відкриття виконавчого провадження для її подальшого виконання.

Згідно постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.01.2016 державним виконавцем постановлено: звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_2, що працевлаштований у ТОВ «Меркатор медікаль»; здійснювати відрахування із доходів боржника у відповідності до чинного законодавства аліменти в розмірі ? частки його заробітку /доходу/ щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2015 року до досягнення дочкою повноліття, станом на 31.12.2015 сума боргу становить 19157,02 грн., яку направлено для виконання у ТОВ «Меркатор медікаль» (а.с. 106 та зворот Том №1)

Крім цього, згідно світлокопії супровідного листа від 25.01.2016 адресованого відповідачу ОСОБА_2, наданого представником відповідача ОСОБА_6, державним виконавцем Поповою А.О. 25.01.2016 здійснено розрахунок заборгованості по аліментах, згідно якого заборгованість по аліментах у боржника ОСОБА_2 станом на 31.12.2015 становить 19157,02 грн. (а.с.67 Том №1).

Згідно листа бухгалтера ТОВ «Меркатор медікаль» ОСОБА_7 за №40 від 08.12.2016 року встановлено, що 15.02.2016 на їхню адресу вперше надійшла постанова державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.01.2016, згідно якої було сплачено заборгованість за 2015 рік у розмірі 19157,02 грн та з 01.03.2016 здійснюється регулярний платіж в розмірі 1/4 частки з заробітку (доходу) ОСОБА_2 (а.с.131 Том №1), що відображено також у довідці про заробітну плату ОСОБА_2 за період з 15.01.2015 року по березень 2016 року від 17.09.2018 року (Том №2).

Відтак, постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 26.01.2016 відповідачу ОСОБА_2 нараховано станом на 31.12.2015 суму боргу по аліментах в розмірі 19157,02 грн., яку було погашено відповідачем у березні 2016, що підтверджується світлокопіями довідки про заробітну плату ОСОБА_2 від 17.09.2018 року та розпорядження в матеріалах виконавчого провадження та платіжних доручень.

Судом встановлено, що відповідачем погашена заборгованість по аліментах за період з 15.01.2015 по 18.03.2016, вини відповідача за прострочення сплати аліментів суд не вбачає, адже заборгованість у відповідача утворилася з незалежних від нього причин, тому не можна покладати відповідальність встановлену ст. 196 СК України на ОСОБА_2 як платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов’язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов’язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Отже, з урахуванням правої природи пені, є дієвим стимулом належного виконання обов’язку.

При цьому, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу ствердження позивача ОСОБА_1, про те, що доказами, що стверджують позов є листи позивача від 06.01.2016 року, 09.01.2016 року, рішення Бориславського міського суду Львівської області 19.03.2015 року, є довідка Бориславського міського суду Львівської області від 02.07.2016 року, постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про закінчення виконавчого провадження від 15.09.15 року, оскільки дані докази жодним чином не підтверджують вини відповідача у простроченні сплати аліментів, відсутні підтвердження про отримання відповідачем як самого рішення Бориславського міського суду Львівської області 19.03.2015 року так і постанов про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України).

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, встановленого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Відтак, суд констатує той факт, що позивачем не надано належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження вини відповідача ОСОБА_2 у виникненні заборгованості по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_3, 26.04.2009р.н., тому, в силу вимог ст.196 СК України, суд не вбачає права позивача на відшкодування неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Не підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати.

Згідно з ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 29 жовтня 2018 року.

Головуючий суддя А.Т. Слиш