Вирок № 77482879, 30.10.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/4112/17

Провадження № 1-кп/263/102/2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Музики О.М.,

за участю секретарів: Єрмоленка Р.С., Лапоног Т.Г., Рудь Ю.О.,

перекладача - Рожченко А.В.,

сторін кримінального провадження:

прокурорів: Корольова А.А., Танаджі В.Г.,

захисників - Хмаріної О.В., Коршок В.М.,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

потерпілого - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі кримінальне провадження № 12014050770004651 за обвинуваченням ОСОБА_4, АДРЕСА_1, який народився у м. Маріуполь Донецької області, громадянина України, не працюючого, не одруженого, маючого малолітню дочку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше в силу ст. 89 КК України не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2014 року приблизно о 21 годині 20 хвилин ОСОБА_4, перебуваючи на сходовому майданчику між четвертим та п'ятим поверхами будинку АДРЕСА_1, переслідуючи мету умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, під час конфлікту, що раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин з раніше знайомим ОСОБА_5, умисно завдав останньому одного удару ножем в область грудної клітини зліва, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки ліворуч, що ускладнилося відкритим пневмотораксом і гемотораксом, що відносяться до тяжких ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та позов прокурора не визнав, від дачі показів відмовився на підставі ст. 63 Конституції України.

Потерпілий ОСОБА_5 суду пояснив, що знайомий з дитинства з ОСОБА_4, мешкають у сусідніх квартирах у гуртожитку. Напередодні жодних конфліктів у потерпілого ні з ким не було. Ввечері 22 листопада 2014 року він отримав ножове поранення у той час, як він підіймався сходами, а якась особа спускалася сходами і нанесла йому поранення ножем у ліву область грудної клітини, деталей не пам'ятає, не впевнений у тому, що це вчинив ОСОБА_4, оскільки на сходах було темно, вони були у стані алкогольного сп'яніння. Оскільки вони були у сварці і він був дуже злий на ОСОБА_4, тому на нього подумав, допускає, що міг згаряча оговорити ОСОБА_4 Зазначив, що на сходовій клітині поверхом був сам, бачив силует чоловіка, який спускався по сходах, він його ножем і вдарив. У цей день до них прибігла дочка обвинуваченого і сказала, що між батьками сварка. Він пішов до них у квартиру, де стався конфлікт на підвищених тонах між ним і ОСОБА_4, під час якого вони лише штовхалися. Він запропонував йому відпочити і пішов до себе, його дружина та дружина ОСОБА_4 пішли за пивом, а він вирішив їх зустріти, але розминувся. Потім його поранили, він піднявся у квартиру, закрив рану футболкою, дружині сказав, що це зробив ОСОБА_4, те саме він сказав і сусіду ОСОБА_7 Потім він опинився у лікарні. Підтвердив, що за його участю проводився слідчий експеримент, в ході якого він давав покази добровільно, він вказав механізм заподіяння йому тілесних ушкоджень, вказав також, що удар йому наніс саме ОСОБА_4, був тоді тверезий, працівниками поліції фізичного і психічного тиску на нього не здійснювалося. Брату обвинуваченого ОСОБА_8 він сказав, що це зробив не ОСОБА_4, оскільки він злякався за безпеку родини і обмовив ОСОБА_4. Додатково зазначив, що 22 листопада 2014 року між ним і ОСОБА_8 дійсно мав місце інцидент, після сварки він виставив ОСОБА_8 і той пішов до своєї кімнати, а сам повернувся додому. Бачив силует особи, що нанесла йому удар, спочатку подумав, що це ОСОБА_8. Будучи у лікарні, він говорив, що удар йому наніс ОСОБА_8.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що дружить з потерпілим і обвинуваченим, проживають в одному гуртожитку. В один з днів восени 2014 року він з ОСОБА_4 і потерпілим вживали алкогольні напої вдома у ОСОБА_5 з обіду до вечора. Він сходив за пивом та повернувся до себе додому. Згодом він пішов до ОСОБА_5, той був у крові, його жінка викликала швидку допомогу і у кареті швидкої допомоги він супроводжував пораненого потерпілого до лікарні. Звідки у потерпілого тілесні ушкодження, він не знає. У цей же день він дав покази у райвідділку.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що є цивільною дружиною ОСОБА_5, з ОСОБА_4 перебуває у дружніх стосунках, вони мешкають на одному поверсі, квартири розташовані навпроти. Пояснила, що в обідній час до них прийшли у гості обвинувачений з дружиною, у них також був ОСОБА_7, усі вживали алкогольні напої. Увечері усі розійшлися, вона лишилася з чоловіком і дитиною вдома. Через 10-15 хвилин чоловік вийшов, сказав, що зараз повернеться, через деякий час у двері постукали, вона відкрила і побачила свого чоловіка зі скривавленою майкою у руках, він її запитав, де ОСОБА_7. Вона викликала швидку допомогу. У цей час до них піднявся ОСОБА_7 і також поїхав до лікарні. Вони з чоловіком не спілкувалися з приводу того, хто, де і як завдав йому тілесних ушкоджень.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона є матір'ю обвинуваченого, зазначила, що син з дитинства дружив із потерпілим. Про події 22 листопада 2014 року їй не було відомо, вона спитала у ОСОБА_5, він їй повідомив, що це зробив ОСОБА_7. Вказала, що син не переховувався від слідства, а доглядав за бабцею. Характеризує сина позитивно, але він конфліктний.

Свідок ОСОБА_11, будучи допитана в присутності захисника Найдьонової Л.М., суду пояснила, що вона є колишньою дружиною обвинуваченого, на теперішній час розлучені, станом на 22 листопада 2014 року вони з обвинуваченим проживали у гуртожитку, ввечері гостювали у сусіда ОСОБА_5, випивали, там також була дружина потерпілого ОСОБА_9 і ОСОБА_7, подій травмування потерпілого вона не бачила, оскільки у цей час вони з ОСОБА_9 були вдома у ОСОБА_7, ОСОБА_5 залишився у себе вдома, а ОСОБА_4 пішов до себе. Коли вони піднялися на поверх через 40-50 хвилин, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були кожен у себе вдома, ОСОБА_5 викликали швидку допомогу, він сидів у ванній кімнаті з різаною раною. ОСОБА_4 з того дня у гуртожитку не проживав, став жити у бабки в Лівобережному районі. ОСОБА_9, ОСОБА_4 та її цього ж дня забрали до райвідділку для з'ясування обставин, в поліції їй погрожували, що завезуть до аеропорту, не відпустять її, доки її чоловік не приїде і таким чином тиснули на неї. У протоколі її допиту зазначили, що це саме ОСОБА_4 підрізав потерпілого, але насправді вона не бачила, хто підрізав.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він є братом обвинуваченого. У 2014 році проживав за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 проживає у квартирі АДРЕСА_2. Восени 2014 року він повернувся з заробітків, а мама з братом переїхали до бабки, де брат доглядав за нею. Дізнався у грудні 2014 року від потерпілого, що він хвилювався за свою родину, тому, коли до нього приїхали правоохоронні органи щось підписав одразу після операції, але запевнив, що злочин вчинив не ОСОБА_4. Про конфлікт, який мав місце між братом і ОСОБА_5, брат йому сказав, що вони лише побилися з ОСОБА_5, між ними трапилася суперечка, коли вони разом випивали, внаслідок якої у квартирі безлад.

Оскільки свідок ОСОБА_8 не був безпосереднім очевидцем подій 22 листопада 2014 року, про обставиниі вчинення злочину дізнався зі слів потерпілого, то дані покази є показами з чужих слів і в силу вимог ст. 97 КПК України є недопустимим доказом, тому до уваги судом не беруться.

Згідно з відомостями картки виїзду швидкої медичної допомоги 22 листопада 2014 року о 21.27 год. надійшов виклик, медична бригада прибула за адресою: АДРЕСА_2 та госпіталізувала ОСОБА_5 з ножовим пораненням до міської лікарні № 4 (том 1, а. п. 87).

Судом установлено, що на підставі письмових заяв ОСОБА_9 та ОСОБА_11 про згоду на огляд від 23 листопада 2014 року було проведено огляд квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 за місцем проживання потерпілого ОСОБА_5 та відповідно підозрюваного ОСОБА_4 Відповідно до протоколу огляду вказаних квартир від 23 листопада 2014 року та фототаблиці до нього у квартирі потерпілого виявлено сліди бурого кольору на верхівці стільця, стінах, ручці дверей, в районі замка, чоловічій одяг, який разом із змивами і 5 кухонними ножами вилучено, з квартири 50 вилучено 2 ножа (том 1, а. п. 64, 65, 66-85).

Стороною захисту у судових дебатах заявлено, що протокол огляду квартири у силу ст. 89 КПК України підлягає визнанню не допустимим доказом, оскільки ОСОБА_11 не надавала письмової згоди на проведення огляду квартири, а орган досудового розслідування не виконав вимоги ст. 237 КПК України щодо отримання дозволу на проведений огляд (обшук) квартири у слідчого судді, а також ні ОСОБА_11, ні ОСОБА_9 не є власниками цих квартир.

Такі доводи сторони захисту суд відхиляє, оскільки у матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_11, в яких вони надали добровільну згоду на огляд указаних квартир та відповідно жодних претензій до працівників правоохоронних органів не мають (т. 1, а. п. 64, 65).

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Положення ч. 1 статті 233 цього Кодексу засновані на вимогах статті 30 Конституції України, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та відповідають загальній засаді кримінального провадження, що міститься у ст. 13 КПК України.

Кримінальний процесуальний кодекс установлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до житла чи іншого володіння особи та встановлює винятки із загального правила - можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

У частині 3 статті 233 КПК України врегульовано випадки, в яких слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, такими є невідкладні випадки, пов'язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

За положеннями ч. 2 ст. 237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Частиною 5 статті 237 КПК України передбачено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування

Отже, у разі, якщо слідчим з добровільної згоди власника або фактичного володільця здійснено проникнення до житла чи іншого володіння, під час огляду якого виявлено речі чи документи, які відповідно до ч. 5 ст. 233 КПК України вилучені та які мають суттєве значення для кримінального провадження та у майбутньому можуть бути використанні як докази, то у цьому випадку Кримінальним процесуальним законом від слідчого не вимагається обов'язкового звернення до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку, оскільки такий був проведений з добровільної згоди та письмового дозволу володільця, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 233 цього Кодексу, ст. 30 Конституції України, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та відповідає загальній засаді кримінального провадження, що міститься у ст. 13 КПК України.

Тому правових підстав для визнання протоколу огляду не допустимим доказом у порядку, передбаченому ст. 89 КПК України, суд не вбачає.

За відсутності підстав для визнання протоколу огляду недопустимим доказом, відсутні і підстави для застосування п. 64 рішення Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2015 року у справі № 2, заява № 66338/09 «Яременко проти України», оскільки судом не здобуту беззаперечних доказів проведення огляду квартир у порушення процесуальних прав ОСОБА_4, а також те, що усі покази було отримано під примусом, а тому вони не можуть вважатися «плодом отруйного дерева», тому що ці обставини не підтвердилися під час судового розгляду кримінального провадження.

З протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26 грудня 2014 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 упізнав за рисами обличчя свого сусіда, якого добре знає, на фото № 3 ОСОБА_4 як особу, яка 22 листопада 2014 року у під'їзді завдала йому ножове поранення у груди (том 1, а. п. 93-95). Аналогічна фотокартка міститься у формі № 1 ВГІРФО Жовтневого РВ м. Маріуполя на ім'я ОСОБА_4 (том 1, а. п. 96).

Суд відхиляє доводи захисту про відсутність підстав для проведення впізнання ОСОБА_4 - потерпілим ОСОБА_5 та аргументи про невідповідність цього протоколу вимогам КПК України, оскільки кримінальне провадження у відповідності до ч. 1 ст. 22 КПК України здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та у такий спосіб сторона обвинувачення реалізує своє право на відстоювання своєї правової позиції, у той же час у положенні ст. ст. 228, 231 КПК України передбачено порядок пред'явлення особи для впізнання та складання протоколу пред'явлення для впізнання, проаналізувавши який, необхідно дійти висновку, що він відповідає положенням ст. 104 КПК України та у достатній мірі вказує на обставини, які мають значення для кримінального провадження.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 26 грудня 2014 року та фототаблиці до нього вбачається, що ОСОБА_5 в присутності понятих та експерта розповів та показав обстановку, обставини вчинення відносно нього злочину, а саме: привів учасників експерименту на майданчик між 4 та 5 поверхами сходового прольоту будинку АДРЕСА_1, вказав, що у даному місці йому було заподіяно ножове поранення. Вказав на статисті як на відстані близько 50-60 см навпроти нього стояв нападник, ніж перебував у правій руці, рухався знизу наверх і трохи справа-наліво, зафіксувавши кінець ножа на місці грудної клітини зліва. Також зазначив, що який саме ніж був у руці ОСОБА_4 він вказати не може (том 1, а. п. 97-103).

Згідно з протоколом огляду місця події від 26 грудня 2014 року в присутності понятих та за участю потерпілого ОСОБА_5, останній вказав на сходовий майданчик між четвертим та п'ятим поверхамибудинку АДРЕСА_1 та пояснив, що саме на цьому майданчику він зустрів сусіда ОСОБА_4, який ножем наніс йому удар в область грудної клітини, що також зафіксовано на фототаблиці до протоколу огляду(том 1, а. п. 104-109).

Згідно з висновком експерта від 26 грудня 2014 року № 550 на підставі медичних документів ОСОБА_5, даних протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого встановлено, що наявні у нього тілесні ушкодження: проникаюче колото-різане поранення грудної клітки ліворуч, що ускладнилося відкритим пневмотораксом і гемотораксом, утворилися від дії колючо-ріжучого предмета, яким міг бути кухонний ніж, який має вістря та лезо, можливо у строк, вказаний у постанові слідчого, та за ступенем тяжкості відносятьсядо тяжких ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися, як мінімум, від одного травматичного впливу. З урахуванням локалізації вищеописаних тілесних ушкоджень, найімовірніше, у момент їх спричинення потерпілий та нападник були звернені передніми поверхнями тіла по відношенню один до одного. Рановий канал йде знизу нагору й ліворуч праворуч. Не виключається можливість, що вищевказані тілесні ушкодження могли утворитися внаслідок обставин, на які вказав потерпілий під час слідчого експерименту за його участю. В історії хвороби є результат хіміко-токсикологічного дослідження біологічних середовищ організму міськнаркодиспансера на ім'я ОСОБА_5, яким виявлено спирт етиловий 2,5 проміле, що відповідає алкогольному сп'янінню сильного ступеня (том 1, а. п. 110-111).

Відповідно до протоколу огляду речей від 29 грудня 2014 року та фототаблиці до нього оглянуто речі, вилучені в квартирі АДРЕСА_2 будинку АДРЕСА_1, зокрема, рушник, одежу і взуття ОСОБА_5, ножі (том 1, а. п. 112-125).

Згідно з висновком експерта № 12 від 20 січня 2015 року при судово-цитологічному дослідженні двох ножів, вилучених 23 листопада 2014 року під час огляду місця події крові та клітин епітелію, придатних для дослідження, не виявлено (том 1, а. п. 127-129).

Згідно з висновком експерта № 68 від 05 лютого 2015 року в крові на марлі потерпілого ОСОБА_5 виявлені антигени В та Н з ізогемаглютиніном анти-А системи АВО, що не виключає приналежності його крові до групи В з супутнім антигеном Н системи АВО. У змиві І з кахля ванної (об'єкт № 1), змиві ІІ з вхідної двері (об'єкт № 2), на спортивній куртці потерпілого ОСОБА_5 (об'єкти № 4, 5, 7), а також його джинсових брюках (об'єкти № 8, 9) встановлена наявність крові людини та виявлені антигени В і Н з ізогемаглютиніном анти-А системи АВО в (об'єктах № 5, 7-9). Такий результат міг бути отриманий за рахунок крові особи/осіб групи В з супутнім антигеном Н системи АВО, у тому числі крові потерпілого ОСОБА_5 У змиві ІІІ зі стіни в коридорі (об'єкт № 3) та об'єкті № 1 на спортивній куртці потерпілого ОСОБА_5 наявність крові не встановлена (том 1, а. п. 130-133).

Відповідно до висновку експерта № 6 від 13 лютого 2015 року на майці потерпілого ОСОБА_5 виявлено два окремих наскрізних пошкодження. Зазначені пошкодження утворилися від дії плаского односторонньо-гострого колючо-ріжучого предмету, яким міг бути клинок ножа, що має обух та лезо. Найбільша ширина частини клинка, що занурилася, за різними пошкодженнями становила не менше ніж 9-11 мм. Будь-які індивідуальні особливості травмуючого знаряддя в пошкодженнях не відобразилися. Результати проведеного експериментально-порівняльного дослідження дають підставу вважати, що справжні пошкодження на майці потерпілого могли утворитися від дії представленого на експертизу клинка ножа № 1. Утворення цих пошкоджень від дії клинка ножа № 2 - виключається (том 1, а. п. 134-138).

З проаналізованих судом доказів вбачається, що саме цей ніж вилучено у квартирі АДРЕСА_2 за указаною адресою, у якій проживав ОСОБА_4

Даючи оцінку доказам, суд враховує той факт, що з моменту вчинення злочину і до розгляду справи судом потерпілий ОСОБА_5 змінював і уточнював покази. Так безпосередньо після злочину потерпілий ОСОБА_5 повідомляв, що саме ОСОБА_4 вчинив проти нього злочин (покази потерпілого, свідка ОСОБА_14, ОСОБА_10 у судовому засіданні), під час досудового слідства 26 грудня 2014 року при проведенні слідчих дій (зокрема, пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, слідчий експеримент з потерпілим у присутності експерта, огляд місця події за участю потерпілого - том 1, а. п. 93-95, 97-103, 104-109), потерпілий ОСОБА_5 послідовно вказував на ОСОБА_4 як особу, яка завдала йому ножове поранення 22 листопада 2014 року, до того ж висновком судово-медичного експерта підтверджена можливість того, що тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися внаслідок обставин, на які вказав потерпілий під час слідчого експерименту за його участю (том 1, а. п. 110-111), при цьому слідчі дії проводилися через місяць після його травмування, коли потерпілий не був у стані алкогольного сп'яніння як у день вчинення відносно нього злочину, і, як він зазначив суду, працівниками поліції фізичного і психічного тиску на нього не здійснювалося. Проте під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_5 зазначив, що був у сварці з ОСОБА_4 і був дуже злий на нього, допускає, що міг згаряча оговорити ОСОБА_4 Брату обвинуваченого ОСОБА_8 через деякий час після події злочину потерпілий сказав, що це зробив не ОСОБА_4, він злякався за безпеку родини і обмовив ОСОБА_4. При цьому слід відзначити, що надані у судовому засіданні покази потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_14, ОСОБА_7, які перебувають у дружніх стосунках з обвинуваченим, свідка ОСОБА_11, яка перебувала у шлюбі з обвинуваченим і має з ним спільну дитину, різняться за змістом події, хронології, перебування кожного з них у певному місці під час вчинення злочину, що свідчить про їх зацікавленість у результатах розгляду справи на користь обвинуваченого. Протягом трьох років зазначені особи (цивільна дружина потерпілого, дружина друга з дитинства ОСОБА_4, його друг ОСОБА_7, які тривалий час перебували поруч до і після вчинення злочину, сприяли наданню медичної допомоги потерпілому), нібито не цікавилися у потерпілого, хто його поранив, при цьому усі перебувають у близьких стосунках, що викликає у суду сумнів у достовірності і правдивості їх показів. Враховуючи, що вищевказані покази суперечать іншим письмовим доказам - протоколу огляду місця події, протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого у присутності експерта, протоколу огляду місця події за участю потерпілого, висновкам експертиз, а тому не можуть бути належними доказами у даному провадженні і до уваги судом не беруться.

Позицію, обрану на свій захист обвинуваченим ОСОБА_4, суд розцінює як бажання уникнути як кримінальної відповідальності, так і цивільно-правової, при цьому суд також враховує, що поведінка обвинуваченого після події кримінального правопорушення, яке відбулося 22 листопада 2014 року, у тому числі зникнення з місця постійного проживання, слід розцінювати як ухилення від кримінальної відповідальності, про що свідчить і постанова слідчого від 30 грудня 2014 року про оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_4 (том 1, а. п. 48 ), якого було затримано відповідно до протоколу затримання лише 01 березня 2017 року (том 1, а. п. 142-143 ).

Не приймає суд і доводи сторони захисту про те, що процесуальні дії проведені органом досудового розслідування з порушенням вимог ч. 5 ст. 280 КПК України, як підстава для не допустимості доказів, оскільки такі не ґрунтуються на дійсних матеріалах справи, зокрема, з реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що постанова про зупинення досудового розслідування винесена слідчим 30 грудня 2014 року, а слідчі (розшукові) дії проведені до цієї дати, у той же час виготовлення висновків експертиз у 2015 році не відноситься до глави 20 розділу ІІІ КПК України як проведення слідчої (розшукової) дії, а є лише наслідком призначення слідчим у порядку, передбаченому ст. ст. 242, 243 КПК України, у редакції Закону від 31 жовтня 2014 року № 1689-VII, відповідної експертизи.

Аналізуючи всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена, його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

За встановлених обставин, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.

При обранні виду та міри покарання суд приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти життя та здоров'я, на теперішній час в силу ст. 89 КК України вважається не судимим, на обліку у КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7» та у міському наркологічному диспансері м. Маріуполь не перебуває, не одружений, має малолітню дочку, на момент затримання не працював, суспільно-корисною працею не займався, за місцем проживання характеризується негативно.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

За змістом ст. 12 КК України правопорушення, інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_4, відноситься до категорії тяжких злочинів.

Згідно з ч. 3 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших злочинів.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 1 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі, при цьому підстав для застосування положень ст. ст. 69, 75 КК України не вбачається.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим злочину, обставини його вчинення, зважаючи на відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих вину обвинуваченого обставин, відомостей, що характеризують його особу, тяжкість і спосіб вчиненого ним кримінального правопорушення, позицію державного обвинувача, потерпілого та обвинуваченого, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства.

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. В такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

Указаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, який за змістом ч. 4 ст. 442 КПК України регулює питання застосування даної норми права.

Отже, виходячи з наведених положень закону, висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що при зарахуванні ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 01 березня 2017 року до дня набрання вироком законної сили застосуванню підлягає редакція закону, яка діяла на момент обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підставі вимог статей 4, 5 КК України, а саме із розрахунку, що 2 дні позбавлення волі відповідають 1 дню попереднього ув'язнення.

Цивільний позов прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Комунальної установи «Міська лікарня № 4 м. Маріуполя ім. І.К. Мацука» про стягнення шкоди від злочину слід задовольнити повністю з таких підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України № 545 от 16 липня 1993 року «Про порядок нарахування розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання» передбачено, що сума коштів, що підлягають відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому знаходився на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день, кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної карти стаціонарного хворого; визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Як вбачається з довідки Комунальної установи «Міська лікарня № 4 м. Маріуполя ім. І.К. Мацука», що фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету, витрати на лікування потерпілого ОСОБА_5 склали 1916,64 грн.

Таким чином, заявлений прокурором цивільний позов про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я на лікування особи, яка потерпіла від злочину, підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки відповідно до ст. 1206 ЦК України такий обов'язок покладений на особу, яка вчинила злочин.

Відповідно до ст. 100 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, і призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 01 березня 2017 року.

Застосований запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою у Державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції із змінами, внесеними Законом від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ) у строк покарання ОСОБА_4 зарахувати строк його попереднього ув'язнення та тримання під вартою з 01 березня 2017 року до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку, що два дні позбавлення волі відповідають одному дню попереднього ув'язнення.

Цивільний позов прокурора Маріупольської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Комунальної установи «Міська лікарня № 4 м. Маріуполя ім. І.К. Мацука» про стягнення витрат на лікування потерпілого - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Маріупольської міської ради в особі Комунальної установи «Міська лікарня № 4 м. Маріуполя ім. І.К. Мацука» 1916 грн. 64 коп. у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення (р/р 31413544700051, отримувач Маріупольське УК, 24060300, банк отримувача ГУДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 37989721).

Речові докази - речі потерпілого (куртка, джинси, майка), що зберігаються у камері схову Центрального ВП ГУНП в Донецькій області, - повернути ОСОБА_5; три змиви, 7 ножів, що зберігаються у камері схову Центрального ВП ГУНП в Донецькій області, - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Музика