Постанова № 77482036, 29.10.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 149/202/18

Провадження № 22-ц/772/1793/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вергелес В. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2018 рокуСправа № 149/202/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії:

Головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач),

суддів: Медяного В.М., Сала Т.Б.,

з участю секретаря судового засідання Богацької О.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідачі: Хмільницький міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Державна казначейська служба України,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 апеляційні скарги Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції у Вінницькій області та ОСОБА_3 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2018 року, постановлене у складі судді Вергелеса В.О. в приміщенні Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області,

встановив:

В січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди завданої незаконними діями державної виконавчої служби.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 03 серпня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_4 розібрати і засипати вигрібну яму, яка знаходиться на її присадибній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на відстані 3 метрів від частини його житлового будинку, не допустивши зливу в неї нечистот.

На виконання даного рішення суду 01.09.2015 року видано виконавчий лист і 03.09.2015 року державним виконавцем Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області Задорожнюком О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Протягом строку передбаченого Законом України "Про виконавче провадження" боржник добровільно не виконала рішення суду.

В процесі примусового виконання рішення суду, воно не було виконане і згідно постанов державного виконавця, двічі накладено штраф на ОСОБА_4, постановою від 21.09.2015 року та 29.09.2015 року, а 30.09.2015 року направлено подання до правоохоронних органів, щодо притягнення боржника до відповідальності за невиконання рішення суду.

Разом з тим державний виконавець помилково вважаючи, що вжив усіх передбачених законодавством заходів для виконання рішення суду, 01.10.2015 року керуючись Законом України "Про виконавче провадження" виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, так як встановив, що боржник відмовився виконати рішення суду.

В подальшому державним виконавцем неодноразово виносились постанови про закриття виконавчого провадження, при цьому не було вжито жодних заходів передбачених Законом України "Про виконавче провадження" спрямованих на виконання рішення суду та реалізації обов'язків покладених на виконавчу службу і на державного виконавця, як наслідок всі винесені державним виконавцем постанови були скасовані як судом першої інстанції так і апеляційним судом Вінницької області. Бездіяльність державних виконавців призвела до невиконання рішення в примусовому порядку, чим завдано моральної шкоди позивачу, яка полягає у душевних переживаннях спричинених порушенням його прав та необхідністю їх захисту, постійними судовими процесами, які були необхідні з метою недопущення порушення його законних інтересів, порушенням соціальних зв'язків та звичного способу життя. Крім того, оскільки позивач є людиною похилого віку, а тривале невиконання рішення суду змушує його переживати за завдання шкоди його власності, яке було захищене в судовому порядку, однак протягом двох років не знайшло дійсної реалізації, тому позивач просив суд стягнути за рахунок держави Україна шляхом списання коштів з спеціально визначеного рахунку Державного бюджету України в безспірному порядку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 108324,00 грн. завдану йому незаконними діями щодо невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області 26 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду завдану незаконними діями щодо невиконання рішення суду, що набрало законної сили, в розмірі 30000 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що протиправність дій державних виконавців відділу Хмільницького міськрайонного відділу ДВС встановлена судовими рішеннями, що набрали законної сили, однак сума заявленої до відшкодування моральної шкоди є значно завищеною та не відповідає глибині моральних страждань позивача, значності тих додаткових зусиль позивача, що були направлені на відновлення порушеного права, тому розмір моральної шкоди судом визначено в сумі 30 000 грн..

Не погодившись із вказаним рішенням суду, Хмільницьким міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області подано апеляційну скаргу мотивовану тим, що позивач не надав суду доказів які б вказували на те, що внаслідок бездіяльності державних виконавців він дійсно зазнав душевних страждань і яким чином порушились його соціальні зв'язки та звичний спосіб життя, ці обставини не враховані судом першої інстанції, що як наслідок призвело до ухвалення помилкового рішення, тому просив вказане рішення суду скасувати.

ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2018 року, мотивовану тим, що суд першої інстанції не врахував, що розмір заявленої до стягнення моральної шкоди розрахований за методикою професора Ерделевського О.М., яка є загальновідомою та внесена Міністерством юстиції України до переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз, а тому на його думку суд дійшов помилкового висновку про зменшення розміру моральної шкоди, тому просить рішення суду першої інстанції змінити задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі, при цьому в апеляційній скарзі зроблено посилання на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Хмільницький міськрайонний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області надав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_3, у якому викладено ті ж доводи, що і у апеляційній скарзі на підставі яких просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 власну апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені в ній обставини, проти задоволення апеляційної скарги Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області заперечував.

Представники Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області власну апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені в ній обставини, а також її підтримав представник Державної казначейської служби України, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечували.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам Закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області у справі № 149/467/15-ц 03.08.2015 року задоволено позов ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_4 розібрати та засипати вигрібну яму, яка знаходиться на її присадибній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на відстані 3 метрів від частини його житлового будинку, не допустивши зливу в неї нечистот (а.с.8-10).

На виконання даного рішення суду 01.09.2015 року видано виконавчий лист і 03.09.2015 року державним виконавцем Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області Задорожнюком О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Протягом строку передбаченого Законом України "Про виконавче провадження" боржник добровільно не виконала рішення суду.

01 жовтня 2015 року державним виконавцем Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного Територіального управління юстиції у Вінницькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26.10.2016 року скасовано постанову державного виконавця Задорожнюка О.П. від 01.10.2015 року про закінчення виконавчого провадження № 48616030 з виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц, оскільки вказана постанова не містить належної мотивації для закінчення виконавчого провадження (а.с.14-15).

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14.03.2017 року скасовано постанову державного виконавця Задорожнюка О.П. від 10.02.2017 року про закінчення виконавчого провадження № 48616030 з виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц. Вказаним судовим рішенням було встановлено, що державним виконавцем не проведено жодних, передбачених Законом № 1404-VIII виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду, а постанова державного виконавця ВДВС Хмільницького МРУЮ Задорожнюка О.П. містить лише формальне посилання на п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону № 1404-VIII (а.с.19-20).

03.10.2017 року державний виконавець Задорожнюк О.П., виніс постанову про закінчення примусового виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц від 01.09.2015 року (а.с. 25).

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10.11.2017 року визнано дії державного виконавця Задорожнюка О.П. щодо закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц від 01.09.2015 року неправомірними, скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № 48616030 з виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц від 03.10.2017 року, оскільки судом встановлене фактичне невиконання судового рішення, а також встановлено, що державним виконавцем в межах наданих йому Законом України "Про виконавче провадження" повноважень, не вчинені всі дії та не прийняті заходи для виконання судового рішення (а.с.26-27).

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 28.12.2017 року, ухвала Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10.11.2017 року, залишена без змін (а.с. 28-30).

Судом встановлено, що на час звернення позивача до суду та на день ухвалення вказаного судового рішення, судове рішення у справі № 149/467/15-ц у примусовому порядку не виконане, і його невиконання безпосередньо викликано незаконними діями та бездіяльністю державних виконавців Хмільницького міськрайонного відділу ДВС.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Апеляційний суд враховує, що ухвалою Хмільницького міськрайонного суду від 10.11.2017 року, яка набрала законної сили, визнано дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 149/467/15-ц від 01.09.2015 року, неправомірними.

В силу положень ч. 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), Європейський суд з прав людини констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Із наведеного вище вбачається, що шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Аргументи апеляційної скарги Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Вінницькій області про не доведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди є безпідставними, оскільки суперечать принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції та сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що неправомірними діями, бездіяльністю посадових осіб державної виконавчої служби позивачу завдану моральну шкоду та правильно визначив її розмір, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням невиправданої тривалості виконання судового рішення органами державної виконавчої служби.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд не правильно визначив розмір моральної шкоди і не врахував методику професора Ерделевського О.М., є безпідставними, оскільки зазначена позивачем медотика має рекомендаційний характер, а в силу положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, Апеляційний суд приходить до висновку, що розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які учасники справи посилаються у апеляційних скаргах, були предметом дослідження в суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів і на правильність висновку суду не впливають та їх не спростовують.

На підставі наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, Апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Хмільницького міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 26 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ В.М. Медяний

/підпис/ Т.Б. Сало

Згідно з оригіналом

Суддя В.В. Оніщук