Рішення № 77481933, 29.10.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19426/16-ц

Провадження № 2/127/631/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2018 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря Мельника А.В.,Тонкопій Ю.І.

позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1,

відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2,

представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення суми стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення часток у спільній сумісній власності, стягнення компенсації за відхилення від ідеальної частки,-

ВСТАНОВИВ:

12.09.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 кошти, що відповідають індексу інфляції і 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов»язання, збільшивши суму боргу до 96135.08 грн.. визначити та встановити порядок і процедуру виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року в частині проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки . В позові ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року розділено майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_4, при цьому в зв»язку з відхиленням від ідеальної частки власності в домоволодінні з ОСОБА_4 (нині ОСОБА_2) на користь ОСОБА_1 стягнуто 30000 грн. В зв»язку з невиконанням рішення суду в цій частині, з урахуванням ст. 625 ЦК України ОСОБА_1 просить збільшити суму стягнення до 57521,20 грн та стягнути 3% річних від простроченої суми у розмірі 7853,88 грн.

В подальшому ОСОБА_1 неодноразово подавав заяви про збільшення позовних вимог в частині визначення суми стягнення та 3% річних. 19.10.2018 року ОСОБА_1 визначив суму боргу з урахуванням інфляції з лютого2008 року по 16.10.2018 року - 83052 грн. та 3% річних за період з 2008 року жовтень 2018 року – 10002 грн. 02 коп.

17.10.2016 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду заперечення в яких вказала, що стягнення компенсації за відхилення від ідеальної частки і 30670 грн не можна вважати грошовим зобов’язанням в розумінні ст. 509 ЦК України та просила відмовити в задоволенні позову, посилалась на правові позиції по справам № 6-2491цс15, 6-2759цс15.

Ухвалою суду від 25.10.2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було відмовлено.

08.12.2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву в якій просила суд здійснити розрахунок часток у праві власності на б садибу № 265 по вул. Маяковського у м. Вінниці згідно рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року, стягнувши компенсацію за відхилення від ідеальної частки у домоволодінні з співвласника, частка якого збільшилась на користь співвласника, частка якого зменшилась та припинивши право спільної часткової власності на вказане домоволодіння. Зустрічний позов мотивований необхідністю захисту права власності, тим, що при виділі часток співвласників судом не було враховано ідеальних часток співвласників садиби.

23.12.2016 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву, в яких він просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову, оскільки зустрічним позовом ОСОБА_2 намагається змінити рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року та ухилитись від його виконання.

Ухвалою суду від 17.01.2017 року суд прийняв зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення часток у спільній сумісній власності, стягнення компенсації за відхилення від ідеальної частки, та припинення права спільної часткової власності.

Ухвалою суду від 13.06.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 про припинення спільної часткової власності залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 14.06.2017 року провадження у вказаній цивільній справі зупинено та задоволено клопотання ОСОБА_2 - призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон».

Ухвалою суду від 14.02.2018 року провадження у справі поновлено, у зв'язку з надходженням до суду висновку експерта за результатами проведеної судової експертизи.

Ухвалою суду від 18.07.2018 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , провадження у вказаній цивільній справі зупинено та призначено судову будівельно-технічну, та оціночно-будівельну експертизи, проведення яких доручено експертам ТОВ «Експертно-юридична фірма Соломон».

Ухвалою суду від 10.09.2018 року провадження у справі поновлено, у зв'язку з надходженням до суду висновку експерта за результатами проведеної судової експертизи.

11.09.2018 року ОСОБА_2 уточнила зустрічну позовну заяву - збільшила позовні вимоги, просила визначити, що частка в домоволодінні № 265 по вул. Маяковського у м. Вінниці, яку складають, виділені ОСОБА_2, згідно рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року приміщення становлять 23/50 частки; визначити, що частка в домоволодінні № 265 по вул. Маяковського у м. Вінниці, яку складають, виділені ОСОБА_1 згідно рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року приміщення становлять 27/50 частки; , а також - припинити зобов'язання ОСОБА_2 про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 30760 грн, як компенсацію відхилення від ідеальної частки; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 45239,50 грн як компенсацію відхилення у вартості частки домоволодіння з урахуванням відмінностей за технічним станом та рівнем інженерного обладнання.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити, а відмовити в задоволенні зустрічного позову. ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Староміського суду м. Вінниці від 26.02.2008 року відмічено, що в 1\2 частині, яка виділяється ОСОБА_2 В,М. були проведені всі комунікації, а в частині, що виділена йому були лише сходи та погріб. Саме тому на його користь було стягнуто різницю у вартості 1\2 частки - 30760грн. Ідеальні частки, визначені рішенням суду про розподілі майна, не змінились, рішення набрало законної сили. Тому перегляд і зустрічний позов ОСОБА_2 він вважав ухиленням ОСОБА_2 від виконання рішення суду. ОСОБА_1 критично оцінив висновок експерта ОСОБА_5 як недостовірний доказ та просив не приймати його до уваги.

ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, її позовні вимоги – задовольнити. ОСОБА_2 вказала,що після винесення рішення сторони продовжували користуватися всім будинком. За пропозицією ОСОБА_1 вони виставили будинок на продаж, удосконалювали частину ОСОБА_1 ОСОБА_1 всяко перешкоджав виконанню рішення і вона вимушена була звертатися до працівників поліції і міліції. Лише 6.11.2015 року було проведено кінцевий розподіл приміщень. ОСОБА_2 посилалась на те, що виконання судових рішень регулюється ЗУ « Про виконавче провадження», норми якого не передбачають застосування ст.. 625 ЦК України. О теперішнього часу ОСОБА_1 не зареєстрував своє право власності на 1\2 частку садиби. При розподілі майна не було визначено різниць в ідеальних частках садиби -0 про те стягнуто з неї 30 760 грн за різницю в частках. ОСОБА_2 В,М. вважає, що цим її право власності було порушено, оскільки ухвалою судді Апеляційного суду Вінницької області від 17.03.2016 року їй було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, ухвалою судді ВССУ їй відмовлено у відкритті касаційного провадження. При цьому виділена їй частина будинку складає площу 114.21 кв.м, ОСОБА_1 – 112.59, при цьому не врахована площа льоху - 19.4 кв.м Згідно висновку експерта ОСОБА_5 - її частка з урахуванням льоху складає 23\50, а частка ОСОБА_1- 27\50 .

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала позицію ОСОБА_2 та додала,що згідно висновку експерта ОСОБА_5 - частка ОСОБА_2 з урахуванням виділеного ОСОБА_1 льоху складає 23\50, а частка ОСОБА_1- 27\50 . Різниця між цими частками і складає 4\100 або в грошовому вимірі 45239 грн 50 коп. Посилаючись на ст. 601 ЦК України, представник вважала необхідним припинити зобов»язання ОСОБА_2 шляхом зарахування її зобов»язань перед ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 14479грн.50 коп. та судові витрати.

Сторони визнали факт зміни прізвища відповідача ОСОБА_2 з ОСОБА_4

Оцінивши докази, суд критично відноситься до листів – відповідей Управління Внутрішніх справ України в м. Вінниці та Головного управління національної поліції у Вінницькій області ( на а.с. 108 – 115, 121 т.1) з приводу звернень ОСОБА_2, як до неналежних доказів, оскільки вказані листи на містять інформації про неправомірні дії ОСОБА_1 з приводу виконання рішення суду про розподіл майна.

Решту доказів суд вважав належними, допустимими та прийняв.

Вирішуючи спір, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року розділено житловий будинок, що розташований по вул. Маяковського, 265 в м. Вінниці, виділивши у власність ОСОБА_1 1/2 частку садиби та ОСОБА_1 1/2 частку садиби. Зобов’язано ОСОБА_4 установити стінки в приміщеннях 1-1, 1-10, замурувати вхід в приміщення 1-11 та облаштувати окремий вхід до своєї частини будинку. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 30760 грн компенсації відхилення від ідеальної частки власності у домоволодінні. При цьому в мотивувальній частині рішення вказано, що при визначеному варіанті розподілу враховано, що в частині, яка виділяється другому співвласнику проведені всі комунікації, а в частині, яка виділяється першому співвласнику існують лише сходи на другий поверх та виділено погріб, тому грошова компенсація другого співвласника першому становить 30 760 грн.

Рішення суду набрало законної сили 08.03.2008 року (на 98-99 а.с., том 1).

Сторонами визнано, що рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року в частині розподілу майна було виконано 06.11.2015 року ( постанова про закінчення виконавчого провадження на а.с. 107 т. 1, 228 т.2; акт державного виконавця на 227 а.с. т.2). При цьому ОСОБА_2 зверталась до відділу поліції з приводу перешкоджань ОСОБА_1 у встановленні перегородки за виконавчим провадженням про розподіл майна.

Згідно реєстраційного посвідчення від 05.08.2008 року Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації посвідчує, що ОСОБА_4 належить 1/2 частка житлового будинку № 265 по вул. Маяковського в м. Вінниці на підставі рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року (на 61 а.с. том 1).

Також судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_2 свого зобов'язання за рішенням суду від 26.02.2008 року про сплату компенсації за відхилення від ідеальної частки не виконала, у зв'язку з чим державним виконавцем відкрито виконавче провадження (на 26 а.с. том 1).

З постанови про закінчення виконавчого провадження вбачається, що рішення суду від 26.02.2008 року про розподіл майна виконано сторонами добровільно. Будинок добровільно розділено та виділено у власність ОСОБА_4 в натурі 1/2 частку садиби № 265 по вул. Маяковського в м. Вінниці, ОСОБА_1 виділено в натурі 1/2 частку садиби № 265 по вул. Маяковського в м. Вінниці 06.11.2015 року.

Отже, в порушення вимог ст.. 81 ЦПК України, ОСОБА_2 не надала суду доказів не належного виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці - розподіл майна не у відповідності з винесеним рішенням ( збільшення або зменшення часток кожного зі сторін; а також доказів того, що в період спільного користування будинком після 26.02.2018 року було суттєво поліпшено частину будинку, яка при розподілі була виділена ОСОБА_1 Отже в порушення вимог ст.. 81 ЦПК України, позивач ОСОБА_2 не надала доказів порушення її прав відповідачем ОСОБА_1 після 26.02.2008 року. Тому суд відхиляє посилання позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на необхідність захисту права власності в тому числі на ст..1 протоколу 1 Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод .

Суд вважає, що відносно позову ОСОБА_2 належить застосувати передбачений Європейським Судом з прав людини принцип юридичної визначеності, який є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення resjudicata (лат. «вирішена справа), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися. При цьому суд приймає до уваги те, що ЄКПЛ та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Так, елемент змісту принципу верховенства права ЄСПЛ розглянув у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року: де у п. 33). Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Вимога юридичної визначеності є одним з основоположних аспектів верховенства права , згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу resjudicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX). При цьому суд має визначити, чи здійснювали органи влади свої повноваження порушити та провести екстраординарну процедуру перегляду судової постанови таким чином, щоб забезпечити, наскільки це можливо, справедливу рівновагу між інтересами відповідної особи та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства (див., mutatismutandis, справи «Нікітін проти Росії» (Nikitin v. Russia), заява № 50178/99, п. 57, ECHR 2004-VIII, та «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23, від 28 лютого 2006 року). […]. Суд далі зауважив, що з матеріалів у справі не видно, що існували будь-які «вагомі та непереборні обставини», які могли б служити обґрунтованим поясненням того, чому остаточну судову постанову від 23 жовтня 2000 року було переглянуто і скасовано.

Згідно наданих позивачем ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_3 доказів відсутні будь-які вагомі та непереборні обставини для проведення екстраординарної процедури перегляду остаточного судового рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року по справі про розподіл майна ОСОБА_1 та Бабій / ОСОБА_2 / В.М . Зокрема таким документом не може бути висновок експерта ОСОБА_6

Суд, також вважає, що посилання ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на правові позиції по справам 6-12цс13, 6-144цс16 є недоречними, оскільки у вказаних справах врегульовано правові відносини про порядок користування майном, що є спільною частковою власністю , виділ часток і присудження грошової компенсації, що не є тотожним з правовими відносинами по справі, - в тому числі про перегляд визначених на підставі судового рішення часток.

Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 належить відмовити.

Вирішуючи позов ОСОБА_1 суд приймає до уваги правову позицію ОСОБА_7 палати Верховного Суду України по справі № /212/15-ц від 18.05.2018 року, якою ОСОБА_7 відступила від правової позиції ВСУ висловлені у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, яка полягала у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) та постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, яка полягала у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Тому суд відхиляє посилання ОСОБА_2 та,а її представника ОСОБА_3 на правові позиції у справі № 6-12цс13 , у справі № 6-1443 цс16.

Нормами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас ст. 509 ЦК України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому підстави для виникнення зобов’язань визначені у ст. 11 ЦК України та є наступними: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

З аналізу норм ст. 625 ЦК України випливає, що у вказаній статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 30760 грн як компенсацію відхилення від ідеальної частки власності в садибі і таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов’язанням. Так, ОСОБА_8 належним чином не виконувала рішення суду, що дає підстави для стягнення на користь позивача інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов’язання, оскільки боржник зобов‘язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. Суд вважає, що саме з моменту виконання судового рішення в частині розподілу будинку у ОСОБА_2 виникло зобов»язання сплатити ОСОБА_1 30000 грн. Отже строк порушення грошового зобов»язання починається з 6.11.2015 року. До цього часу сторони користувались всім будинком . В супереч вимог ст.. 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надав доказів зворотнього.

Отже - період розрахунку з 06.11.2015 - 26.10.2018 , тому 3% річних складає 2743 гр-ні.

Втрати від інфляції за вказаний вище період складають - 11855 грн 41 коп. , при цьому для розрахунку суд використовував індекси інфляції , визначені на сайті Мінфіну України https://index.minfin.com.ua/economy/index/inflation/

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення порядку і процедури виконання рішення Староміського суду, суд приймає до уваги те, що кожне рішення суду виконується окремо. Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 126.02.2008 року набрало законної сили. На його виконання видано виконавчий лист та діє принцип юридичної визначеності. У ч.1 ст.36 закону «Про виконавче провадження» в попередній редакції, зазначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Така ж норма міститься і в ст.373 ЦПК України у попередній редакції . Така ж процедура розгляду питання про зміну порядку виконання рішення передбачена ст. 435 ЦПК України в діючій редакції ЦПК. Тому в задоволенні вимог ОСОБА_1 про зміну порядку і процедури виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 26.02.2008 року належить відмовити.

Оскільки ОСОБА_1 при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь держави належить стягнути судовий збір 551 грн 20 коп.

На підставі викладеного , керуючись ч.1 ст. 6 Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.. ст.. 11, 509, 625, 524, 533-535 ЦК України, ст.. 4-13, 76-81, 141, 258-259,263-265, 435 ЦПК України, ст.. суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення суми стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2743.00 грн. – 3 % річних та 11855 грн 41 коп. інфляційних в зв»язку з порушенням грошового зобов»язання за період з 06.11.2015 року по 1.10.2018 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну порядку та способу виконання судового рішення відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення часток у спільній сумісній власності, стягнення компенсації за відхилення від ідеальної частки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 551 грн 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційному суді Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту винесення поданням апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.10.2018 року.

Позивач : Бабій ОСОБА_9 НОМЕР_1, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає за адресою Вінницька область Хмельницький район с. Берізки вул. Подільська , 80.

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, ПІН НОМЕР_2 мешкає за адресою м. Вінниця вул. Маяковського 265

Головуючий суддя О.В. Ан