Рішення № 77478052, 19.10.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа 524/530/18

Провадження № 2/524/1098/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: Головуючого – судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря – Полтавської Є.І., представника відповідача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в особі Управління охорони здоров'я про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

І. ВИМОГИ ПОЗИВАЧА

ОСОБА_4 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука із позовом, в якому просив стягнути солідарно з Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в особі Управління охорони здоров'я та ОСОБА_6 на його користь 500000 грн. моральної шкоди.

ІІ.ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 27.10.2016 по 09.11.2016 він перебував на лікуванні в неврологічному відділенні Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5. Будучи не згодним з лікуванням та встановленим діагнозом, 18.11.2016 він був прийнятий до Державної установи "Інститут медицини праці імені ОСОБА_7 ОСОБА_8 Медичних Наук України". За результатами лікування було встановлено більш тяжкий діагноз, ніж діагноз який був встановлений у Кременчуцькій першій міській лікарні імені ОСОБА_5. Вважає, що дії відповідачів, зокрема лікаря ОСОБА_6 та керівництва Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5, які полягали у неправильному лікуванні, викликали необхідність повторного лікування та призвели до моральних страждань. Моральну шкоду він оцінює в 500000 грн.

В судове засідання позивача не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомляв, заяв чи клопотань до суду не надсилав.

ІІІ. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

Від Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5 до суду надійшов відзив, в якому відповідач вказав, що заперечує проти задоволення позову, оскільки під час проходження позивачем лікування йому було надано належне, об’єктивне лікування. Лікування та обстеження проводилось згідно локальних протоколів надання допомоги з наявної патології. Звертав увагу на те, що за час лікування позивача в медичній установі було проведено весь спектр досліджень та необхідних оглядів та правильно встановлено діагноз, який було також підтверджено і Державною установою "Інститут медицини праці імені ОСОБА_7 ОСОБА_8 Медичних Наук України". Додаткові діагнози встановлені Державною установою "Інститут медицини праці імені ОСОБА_7 ОСОБА_8 Медичних Наук України" на підставі додаткових оглядів позивача психіатром та наданих додаткових документів щодо уточнення отримання травми голови ОСОБА_4 в листопаді 2014 року в період перебування в зоні АТО. Без проведення вказаних дій неможливо було встановити додаткові діагнози.

Представник відповідача, ОСОБА_1, в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради в особі Управління охорони здоров'я проти задоволення позову заперечував, про що надіслав суду відзив на позов. В своєму відзиві Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради в особі Управління охорони здоров'я зазначив, що він вважає себе не належним відповідачем по справі, оскільки до повноважень управління входить здебільшого організаційно-розпорядча діяльність, а не здійснення медичної практики. Заклади охорони здоров’я міста є окремими юридичними особами. Відповідач вказував на те, що під час проходження позивачем лікування, він отримав належне та об’єктивне лікування в повному обсязі. Звертав увагу на те, що діагноз, визначений фахівцями Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5 був також підтверджений і фахівцями інституті медицини праці НАМНУ, що також спростовує доводи позивача.

Представник відповідача, ОСОБА_3, в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував. В своєму відзиві на позов зазначив, що відповідач не може погодитись із вимогами ОСОБА_4, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними. Лікування хворого ОСОБА_4 здійснювалось згідно до анамнезу та встановленого діагнозу. Звертав увагу на те, що ОСОБА_4 не надав суду доказів, які б підтверджували факт відмови в його лікуванні, неналежне лікування, що завдало або могло завдати шкоди його життю чи здоров’ю. Подальше лікування позивача в інституті медицини праці НАМНУ не свідчить про те, що курс лікування, який він пройшов у Кременчуцькій першій міській лікарні імені ОСОБА_5 був для нього шкідливим чи небажаним.

I V.ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

10 вересня 2018 року судом було постановлено ухвалу про витребування доказів.

V.ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, що з 27 жовтня 2016 року по 09 листопада 2016 року ОСОБА_4 проходив курс лікування в неврологічному відділенні Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5. За час лікування позивачу було встановлено наступний діагноз: основний – дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія 1ст., переважно в ВББ, з помірним синдромом венозно-лікворної дистензії, синдром вегетативної дисфункції з вегетативними пароксизмами(за анамнезом) на тлі аномалії розвитку судин Вілізієвого кола(аплазія лівої ЗЗА, деформація лівої хребцевої артерії); супутнє захворювання – стійкі наслідки перенесеної реакції на стрес, ГХ І,2 ст., Р-1., Ангіопатія судин сітківки обох очей.

З 18 листопада 2016 року по 12 грудня 2016 року ОСОБА_4 проходив стаціонарне обстеження та лікування в терапевтичному відділенні клініки професійних захворювань Державної установи "Інститут медицини праці НАМН України". Основний діагноз – посттраматичний стресовий розлад, стійко виражений астено-тривожно-невротичний синдром з депресивними включеннями.

V. ОСОБА_9

Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст.1167 ЦК України зазначено, що Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховують стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

VІ.ОЦІНКА СУДУ

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що дії відповідачів, зокрема лікаря ОСОБА_6 та керівництва Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5, які полягали у неправильному лікуванні, викликали необхідність повторного лікування та призвели до моральних страждань.

Суд відзначає, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1167 ЦК України доказуванню підлягає: 1) факт спричинення шкоди; 2) протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, 3) причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Доводи позивача про те, що йому встановлено неправильний діагноз за час його лікування в Кременчуцькій першій міській лікарні імені ОСОБА_5 є його особистими висновками та здебільшого припущеннями, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Суд наголошує на тому, що позивачем не було надано суду жодного доказу, який би підтвердив неправильність лікування захворювань, які були виявлені у позивача під час його лікування в Кременчуцькій першій міській лікарні імені ОСОБА_5.

Суд також відзначає те, що встановлення Державною установою «Інститут медицини праці НАМН України» більш повного діагнозу було викликано тим, що в цьому медичному закладі позивача знаходився саме в терапевтичному відділенні, що є ширшим за своїм напрямком діяльності аніж неврологічне відділення Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 – 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради в особі Управління охорони здоров'я про відшкодування моральної шкоди– залишити без задоволення.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд міста Кременчука шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Д.Андрієць