Постанова № 77473060, 30.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 р. Справа № 638/11518/13-а

Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії

Головуючого судді: Лях О.П.

Суддів: Старосуда М.І. , Яковенка М.М.

за участю секретаря судового засідання Жданюк Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення в адміністративній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року (повний текст виготовлено 04.05.2018 року, головуючий суддя І інстанції Шишкін О.В., м.Харків) по справі № 638/11518/13-а за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, треті особи: Харківська місцева прокуратура №1, Державний виконавець Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюков Олександр Володимирович, про визнання бездіяльності державного виконавця протиправною, скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2013 року позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Дзержинський ВДВС), треті особи: Харківська місцева прокуратура №1, Державний виконавець Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюков Олександр Володимирович (далі - Державний виконавець Дзержинського ВДВС Євсюков О.В.), в якому, з урахуванням уточнень, просила: (т.1 а.с.1-6, 72-76, 247-248, т.2 а.с.2, 8-4)

- визнати бездіяльність Державного виконавця Дзержинського ВДВС Євсюкова О.В. протиправною,

- визнати протиправною і скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 13.05.2013р. Державним виконавцем Дзержинського ВДВС Євсюковим О.В. у виконавчому провадженні № 36681141,

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 65772,00 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року по справі № 638/11518/13-а повністю відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (т.2 а.с.90-94)

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. (т.2 а.с.101-106)

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1:

- рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року по справі № 638/11518/13-а скасовано в частині відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюкова Олександра Володимировича, визнання протиправною і скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 13.05.2013р. Державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим Олександром Володимировичем у виконавчому провадженні № 36681141;

- прийнято в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюкова Олександра Володимировича, визнано протиправною і скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену 13.05.2013р. Державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Євсюковим Олександром Володимировичем у виконавчому провадженні № 36681141;

- в іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.04.2018 року по справі № 638/11518/13-а залишено без змін.

23.10.2018 року від ОСОБА_1 надійшла заява щодо прийняття додаткової постанови в частині розподілу судових витрат.

Заява ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення в адміністративній справі № 638/11518/13-а не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч.3 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.17) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення першої інстанції в частині та в цій частині адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В той же час, вказаною постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2018 року не вирішено питання про розподіл судових витрат.

Положеннями ст.244 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Відповідно до ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ч.ч.1, 3, 4, 5-7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 є особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», а тому судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції нею не сплачувався.

В той же час, позивач просить стягнути з Державного бюджету України на свою користь судові витрати в сумі 4640,00 грн.

В обгрунтування даної заяви ОСОБА_1 повідомляє про понесення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме, витрат на професійну правничу допомогу по договору від 20.08.2013 року, укладеному із Антоненко Д.О.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду першої інстанції було подано договір про надання правової допомоги від 20.08.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та Антоненком Д.О. (т.1 а.с.117), копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю Антоненка Д.О. (т.1 а.с.119), копію квитанції до прибуткового касового ордера №01/7/14 від 01.07.2014 року (а.с.118), акт прийому-передачі наданих послуг від 18.07.2014 року (т.1 а.с.119).

Із зазначених документів вбачається, що вартість наданих послуг складає 4640,00 грн.

Проте, із акту прийому-передачі наданих послуг неможливо встановити, з якими саме первісними матеріалами (документами) замовника знайомився та вивчав Антоненко Д.О., яку нормативну базу та яку судову практику вивчав, які саме консультації та роз'яснення по правовим питанням стосовно предмета договору надавав, скільки часу витратив на виконання відповідних дій тощо.

Як на підтвердження оплати зазначених послуг позивач посилається на копію квитанції до прибуткового касового ордеру №01/7/14 від 01.07.2014 року (а.с.118), проте копія квитанції не є належним документом про оплату витрат на правову допомогу у даній справі, інших доказів сплати послуг за правову допомогу до матеріалів справи не надано.

Зазначена копія квитанція ніяким чином не свідчить про надання правової допомоги в саме в цій справі

Колегія суддів також зазначає, що протягом 2013-2014 років (час від укладення відповідного договору про надання правової допомоги до складання акту прийому-передачі) Антоненко Д.О. в судових засіданнях суду першої інстанції участі не брав, матеріали справи не містять доказів знайомлення з матеріалами справи чи вчинення інших процесуальних дій.

Як свідчать матеріали справи, протягом даного періоду часу, у судових засіданнях суду першої інстанції брав участь, знайомився з матеріалами справи та подавав різні клопотання ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 від 23.10.2013 року.

Також, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 в подальшому в різний час укладалися договори про надання правової допомоги із ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які безпосередньо брали участь у судових засіданнях суду першої інстанції. Проте, вимоги щодо стягнення судових витрат за цими договорами позивачем не заявляються. Так само, позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких розрахунків щодо отриманих від цих осіб послуг.

Зважаючи на викладене підстави для задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу адвокатом Антонено Д.О, - відсутні

Керуючись ст.ст.132, 139, 241-244, 250, 252, 308, 310, 315, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету судових витрат - витрат на правову допомогу у розмірі 4640,00 грн - залишити без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Лях О.П.Судді(підпис) (підпис) Старосуд М.І. Яковенко М.М.