Постанова № 77472662, 25.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5687/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Тацій Л.В. , Старосуда М.І.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2018, суддя Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 20.08.18 по справі № 2040/5687/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України , Харківського обласного військового комісаріату

про визнання протиправною відмови, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»; скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 7 протоколу № 60 від 15.06.2018 року; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку з встановленням йому першої групи інвалідності в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1; зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2018р. позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей». Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 7 протоколу № 60 від 15.06.2018 року. Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України. Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1. В іншій частині позову відмовлено.

Міністерство оборони України , з вказаним рішенням не погоджуюсь, подав апеляційну скаргу у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує , що Міноборони не може бути належним відповідачем по даній справі, оскільки MO СРСР не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, MO СРСР не здійснювало розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України. Разом з тим, суд першої інстанції не надав належної оцінки даним обставинам справи, через що прийшов до хибних висновків про задоволення позову. Вважає , що позовна вимога про зобов'язання прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги є втручанням в дискреційні повноваження Міноборони та не підлягає задоволенню саме в такій редакції. Отже, вважає , що рішення суду першої інстанції по справі № 2040/5687/18 підлягає скасуванню,

оскільки судом були неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для вирішення справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, через що судом допущені істотні порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та винесення незаконного судового рішення. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 року в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 28.10.1986 року по 10.02.1989 року проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР та приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини 2022, що підтверджується архівною № 21 від 21.01.2014 року.

Із витягу протоколу № 443 від 11.02.2015 р. засідання Центральної лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця - вірусний гетатит "А" жовтушної форми та наступні захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК серія 12ААА № 131320 від 22.04.2016 р. позивачу була встановлена І "б" група інваліда війни з 22.04.2016 р., у зв'язку із захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебування у країнах, де велись бойові дії .

18.05.2017 р. ОСОБА_1, звернувся із заявою до Харківського ОВК про призначення йому одноразової грошової допомоги у відповідності з приписами ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв'язку з встановленням йому інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби.

Харківський обласний військовий комісаріат листом № 2213/ВСЗ від 06.09.2017 р. позивачу надав відповідь, в якій зазначив, що відповідно до довідки МСЕК позивача визнано інвалідом 1 групи загального захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії . Згідно військового квитка серії НОМЕР_1 позивач проходив строкову військову службу з 03.11.1986 року по 10.02.1989 року в Прикордонних військах КДБ СРСР. Відмову у складанні та направленні розпоряднику бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги вмотивував тим, що на день звільнення зі служби позивач проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР.

Вказані обставини встановлені рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 року у справі № 820/87/18 ( яке, згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", 25.04.2018 року набрало законної сили) за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії.

Вказаним рішенням суду від 16.02.2018 року визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою, встановленою Додатком 13 до "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, Харківським обласним військовим комісаріатом рішення по справі № 820/87/18 було виконано, проте, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене пунктом 7 протоколу № 60 від 15.06.2018 року, позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов , суд першої інстанції виходив з протиправності відмови Міністерства оборони України в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За визначенням частини 1 статті 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

В даному випадку згідно вказаному вище протоколу засідання комісії Міністерства оборони України № 60 від 15.06.2018 відповідачем встановлено обставини, що молодшому сержанту в запасі ОСОБА_1, якого 10.08.1989 звільнено зі строкової військової служби та 17.12.2013 під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом І групи внаслідок загального захворювання (довідка МСЕК серія 10 ААБ № 684818 від-20.12.2013), 24.04.2015 під час повторного огляду органами МСЕК - інвалідом І групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (довідка МСЕК серія 10 ААВ № 631735 від 24.04.2015), а 22.04.2016 - підтвердив групу і причину інвалідності (довідка МСЕК серія 12 ААА № 131320 від 22.04.2016).На день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.

Отже, колегія суддів зазначає, що на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності , яка виникла внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу - 24.04.2015 року.

Згідно п.4 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи становить суму 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Згідно з ч.6 ст. 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16.

Таким чином, розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності, повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення.

Матеріали справи свідчать , що позивач перебував на військовому обліку у відповідному РВК МО України, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральною військово-лікарською комісією МО України.

В даному випадку Міністерством Оборони України, за результатами розгляду поданих позивачем документів, прийнято рішення про відмову у призначенні грошової допомоги, при цьому, не призначення позивачу такої допомоги, як встановлено вище, здійснено відповідачем всупереч вказаним вище вимогам чинного законодавства України, а тому такі дії є протиправними.

З приводу твердження Міноборони щодо відсутності у позивача права на отримання вказаної допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ КДБ СРСР, виплата одноразової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Разом з тим, станом на час проходження позивачем строкової військової служби та отримання поранення прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 року № 1431-ХІІ "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 по справі № 645/5832/16-а.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 року № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Таким чином, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 році став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Між тим, позивач не проходив службу у Західному прикордонному окрузі КДБ СРСР.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.", від 07.06.2001 р. № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справа № 816/978/16.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у ст. 16 Закону № 2011-XII та в Порядку, визначеному постановою № 975, в редакціях , які діяли на момент встановлення позивачу І групи інвалідності (22.04.2015р.).

Інших підстав для відмови позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги відповідачем не наведено.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням І групи інвалідності в сумі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З приводу доводів першого відповідача про те, що суд першої інстанції, зобов'язуючи першого відповідача прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, допустив втручання у дискреційні повноваження Міноборони як суб'єкта владних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Колегія суддів зазначає, що Міністерство оборони України у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що при розгляді даної справи необхідно обрати ефективний засіб захисту прав позивача з метою припинення протиправних дій з боку відповідача, як суб'єкта владних повноважень, який би забезпечив при прийнятті відповідачем у подальшому відповідного рішення та зазначає, що останній не вправі відмовляти позивачу у праві отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

При цьому, суд не підміняє Міноборони, оскільки не приймає рішення про призначення пенсії, а зобов'язує відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з метою належного відновлення прав позивача, дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вищезазначених позовних вимог, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 ,3232,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 по справі № 2040/5687/18 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій М.І. Старосуд Повний текст постанови складено 30.10.2018.