Рішення № 77472314, 25.10.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" жовтня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1847/18

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Гут С.Ф.

При секретарі судового засідання Себовій О.О.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунапак Таврія” до відповідача ОСОБА_1 Українсько-Турецького підприємства “Одеські дріжджі” у формі закритого акціонерного товариства про стягнення 107 399,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дунапак Таврія” (надалі – позивач), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 Українсько-Турецького підприємства “Одеські дріжджі” у формі закритого акціонерного товариства (надалі – відповідач) суму заборгованості у розмірі 107 399,46 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.09.2018р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі №916/1847/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.10.2018р. було відкладено розгляд справи на "25" жовтня 2018 р. о 11:00 год.

Відповідач в засідання суду призначені на 02.10.2018р. та 25.10.2018р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 165 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 05.09.2018р. та 02.10.2018р. були направлені за належною адресою відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи Рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, а тому за приписами ч.7 ст.120ГПК України відповідач вважається повідомленим належним чином про відкриття провадження у справі.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

25.10.2018р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В обґрунтування заявлених вимог, серед іншого, позивач посилається на наступні обставини.

21 листопада 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» (надалі – Постачальник) та ОСОБА_1 Українсько-Турецьким підприємством «Одеські дріжджі» у формі закритого акціонерного товариства (надалі - Покупець) був укладений Договір поставки №ТА 001796-17 (надалі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого, за цим договором Постачальник бере на себе зобов’язання поставляти і передавати у власність Покупцю, а Покупець примати та здійснювати оплату гофрокартонної продукції (надалі - Товар), на умовах, визначених цим Договором.

21 листопада 2017 року між Сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки, відповідно до якої змінено порядок сплати вартості придбаного товару, а саме: «п. 3.2. Покупець зобов’язується здійснити післяплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок Постачальника.

Пунктом 8.2. Договору, сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.

На виконання умов договору постачальник поставив та передав у власність покупця Товар на суму 112 818,24 гривень, чим виконав в повному обсязі свої зобов’язання, що підтверджується видатковою накладною №4949 від 22.05.2018 року, товарно-транспортною накладною №4949 від 22.05.2018р.

Однак, Відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства не оплатив своєчасно та у повному обсязі вартість отриманої продукції та станом на 31.07.2018р. за Відповідачем обліковується заборгованість за поставлений товар в сумі 102 818,24 грн.

З метою досудового врегулювання спору між сторонами, Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію від 18.07.2018 року №317 про сплату заборгованості за договором поставки, однак станом на дату подачі позовної заяви заборгованість за Договором поставки не погашена.

З наведених підстав, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дунапак Таврія” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 Українсько-Турецького підприємства “Одеські дріжджі” у формі закритого акціонерного товариства суму заборгованості у розмірі 107 399,46 грн., з яких: 102 818,24 грн. – сума основного боргу, 4 214,42 грн. – пеня та 366,80 грн. – 3% річних.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склалися на підставі укладеного між ними договору поставки №ТА 001796-17 від 21.11.2017р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В підтвердження передачі товару за договором позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткової накладної №4949 від 22.05.2018р. та товарно-транспортної накладної №4949 від 22.05.2018р.

Вищезазначені накладні містять печатки та підписи уповноважених осіб відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та укладених договорів, договірні зобов’язання щодо оплати за товар не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у загальній сумі 102 818,24 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сама заборгованості за отриманий товар за договором поставки, в розмірі 102 818,24 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 4 214,42 грн. – пеня та 366,80 грн. – 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

За приписами п. 8.2. Договору, у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу, від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв’язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката в сумі 4 400,00 грн., господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Рішенням Конституційного суду України від 11.07.2013р. №6-рп/2013 у справі №1-4/2013 у справі за конституційним зверненням приватного малого підприємства-фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017р.) справи про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017р.), згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані, з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 6 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Будь-яких доказів сплати позивачем на рахунок адвоката ОСОБА_2 за договором про надання юридичних послуг суду надано не було, у зв’язку із чим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката в сумі 4 400,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, в судові засідання відповідач не з'являвся хоча заздалегідь був повідомлений про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунапак Таврія” до відповідача ОСОБА_1 Українсько-Турецького підприємства “Одеські дріжджі” у формі закритого акціонерного товариства про стягнення 107 399,46 грн. – задовольнити.

2.Стягнути з ОСОБА_1 Українсько-Турецького підприємства “Одеські дріжджі” у формі закритого акціонерного товариства (65033, м.Одеса, вул.Мельницька, 31; код ЄДРПОУ 24532055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунапак Таврія” (75101, Херсонська обл., м.Олешки, вул.Гвардійська, 103; код ЄДРПОУ 38045226) 102 818 /сто дві тисячі вісімсот вісімнадцять/ грн. 24 коп. – суми основного боргу, 4 214 /чотири тисячі двісті чотирнадцять/ грн. 42 коп. – пені, 366 /триста шістдесят шість/ грн. 80 коп. – 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 /одна тисяча сімсот шістдесят дві/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України

Повне рішення складено 30 жовтня 2018 р.

Суддя С.Ф. Гут