Постанова № 77466326, 30.10.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1593/18Головуючий по 1 інстанції - Русаков Г.С. Категорія: 39 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Канівського району на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року (ухвалене 23 липня 2018 року в приміщенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Русакова Г.С., повний текст рішення складено 27 липня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до Територіального центру соціального обслуговування Канівського району, третя особа Степанецька сільська рада об'єднаної територіальної громади Черкаської області про визнання заповіту недійсним.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, Апеляційний суд Черкаської області, -

в с т а н о в и в :

23 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування Канівського району про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є рідними братом та сестрою, що підтверджується рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 січня 2018 року про встановлення факту родинних відносин.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: Черкаська області Канівський район с. Полствин; земельної ділянки площею 0,4541 га, надана для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку 2,18 га, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказує, що звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку з наявністю заповіту складеного на інше ім'я.

Під час розгляду справи позивач довідався про те, що відповідачем було подано позовну заяву про визнання додаткового строку для прийняття спадщини. Підставою є заповіт складений померлою ОСОБА_5 Про його існування до розгляду справи в суді позивачу відомо не було.

Вважає, що складений заповіт на користь Територіального центру соціального обслуговування недійсний, оскільки впевнений, що вказаний заповіт сестра ОСОБА_5 склала не з власної волі, а під впливом тяжкої для неї обставини. Крім того, оспорюваних заповіт є нікчемним, так як він суперечить вимогам законодавства щодо порядку та форми заповіту.

В зв'язку з вищевикладеним просить суд визнати заповіт ОСОБА_5 від 01 жовтня 2010 року на користь будинку-інтернату, посвідчений Полствинською сільською радою Канівського району Черкаської області, зареєстрований в реєстрі за № 18, недійсним.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року позов ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним задоволено.

Визнано заповіт ОСОБА_5 від 01 жовтня 2010 року на користь будинку-інтернату, посвідчений Полствинською сільською радою Канівського району Черкаської області в реєстрі за № 18 - недійсним.

Рішення суду мотивоване тим, що загальні вимоги до посвідчення заповіту не були дотриманні, передбачені в ст. 1248 ЦК України, а також п.п. 157, 161 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме відсутній обов'язковий запис про те, що заповіт прочитаний вголос заповідачем та ним підписаний.

А тому в даному випадку відповідач позбавляється права на спадкування майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 по заповіту, спадкування відбувається по закону і право на яке має брат померлої ОСОБА_5

В апеляційній скарзі представник Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Канівського району просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при посвідченні заповіту були повністю дотримані вимоги діючого на той час наказу Міністерства юстиції від 03 березня 2004 року «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_5 склала заповіт під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай не вигідних для неї умовах, вважає, не вірним трактуванням норм матеріального права, адже докази про те, що її змушували до вищезазначених дій. Разом з тим, важка хвороба була однією з підстав поміщення до будинку-інтернату. Відмовити в поміщенні до закладу не було причин, адже ОСОБА_5, підпадала під всі вимоги, щодо осіб, які потребують сторонньої допомоги.

Крім того, після посвідчення заповіту ОСОБА_5 та до її смерті минуло два роки, тобто значний проміжок часу протягом якого вона могла скасувати складений нею заповіт, при цьому продовжуючи проживати у будинку-інтернату, але не зробила цього.

У відзиві представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 зазначено, що апеляція не містить будь-яких обґрунтувань стосовно порушення вимог процесуального законодавства. Також скарга не містить обґрунтувань з приводу неправильного застосування норм матеріального права.

Заповіт від 01 жовтня 2010 року вимогам норм права не відповідає, так як не містить обов'язкового запису про те, що він прочитаний вголос заповідачем та ним підписаний. Окрім цього заповіт є незрозумілим, адже ім'я спадкоємця чітко не визначене.

А тому просить суд апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Канівського району залишити без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року залишити без змін.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 та ст. 5 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 10 вересня 2012 року НОМЕР_1 (а.с. 8).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, який посвідчений 01 жовтня 2010 року секретарем Полствинської сільської ради Канівського району Черкаської області ОСОБА_7 та відповідно до якого усе своє майно, де б воно не перебувало б і з чого б воно не складалось і взагалі все те, на що вона матиме право по закону, вона заповіла будинку-інтернату, в якому буде перебувати до кінця свого життя (а.с. 17-18).

Звертаючись до суду з позовом про визнання вказаного заповіту недійсним на підставі статей 203, 215, 233, 1248, 1257 ЦК України, позивач вказував на те, що на момент складання заповіту ОСОБА_5 перебувала під впливом тяжкої обставини, а саме, або отримати соціальний захист, гарантований державою, або залишитися без догляду. Отже, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Крім того, оспорюваних заповіт був складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем було доведено, що заповіт померлою ОСОБА_5 було вчинено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай не вигідних для неї умовах.

Тяжкою умовою, суд першої інстанції визнав, хворобу ОСОБА_5, що підтверджується медичною карткою престарілого (інваліда), що оформляється в будинок-інтернат від 05 жовтня 2010 року, в якому зазначено що ОСОБА_5 потребувала постійного стаціонарного догляду та поселення в будинок-інтернат загального типу (а.с. 47).

Судом першої інстанції в засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які стверджували факт примусу працівниками стаціонарного відділення с. Степані на складання ОСОБА_5 заповіту на користь відділення, в іншому випадку ОСОБА_5 отримала б відмову від прийняття на державне утримання.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Канівського районного територіального центру від 11 жовтня 2010 року № 9 «Про поселення в стаціонар» ОСОБА_5, зараховано до стаціонарного відділення 12 жовтня 2010 року (а.с. 94 на звороті).

Відповідно до положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Канівського району, погоджено начальником Головного управління праці та Соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації 2010 року, в абз. 1 п. 4 зазначено, що на соціальне обслуговування в територіальному центрі мають право: громадяни похилого віку, інваліди, хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше як чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнанні такими в порядку, затвердженому МОЗ (а.с. 80-82).

Отже, встановлено, що ОСОБА_5 мала право на поселення до територіального центру соціального обслуговування на державне утримання.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.

Статтею 1234 ЦК України унормовано, що право на заповіт має фізична особа з повною вільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частинами першою-третьою та п'ятою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 218-235 ЦК України визначено окремі підстави недійсності правочину.

Відповідно до п. п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно з нормою ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія судді приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що заповіт померлою ОСОБА_5 було вчинено під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах. А також, відсутні докази проте, що заповіт ОСОБА_5 був складений під тиском працівників будинку-інтернату та, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, є одним із доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів з висновком суду першої інстанції щодо порушення вимог до посвідчення спірного заповіту, передбачені в ст. 1248 ЦК України не погоджується, виходячи з наступного.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Зокрема, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем, а якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251, 1252 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Зазначаючи, що відповідно до зазначеної норми, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України мають керуватися Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою 03 березня 2004 року N 20/5, суд першої інстанції не врахував, що діяльність зазначених осіб з приводу вчинення нотаріальних дій врегульована спеціальною Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України.

Діюча на час складання оспорюваного заповіту 01 жовтня 2010 року Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затверджена наказом Мін'юсту України від 25 серпня 1994 року N 22/5, діяла в редакції зі змінами, станом на 07 квітня 2005 року та на відміну від Інструкції, затвердженої наказом Мін'юсту України від 11 листопада 2011 року N 3306/5, що набула чинності з 02 грудня 2011 року не містила положень щодо обов'язкового зазначення в заповіті в разі якщо посадова особа органу місцевого самоврядування на прохання особи записала заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем.

На відміну від Додатка N 1 до Інструкції від 11 листопада 2011 року N 3306/5, Додаток N 6 до Інструкції від 3 березня 2004 року N 20/5 містив лише вимоги щодо необхідності зазначення про підписання заповіту громадянином у присутності відповідної посадової особи, що вчиняє нотаріальну дію, встановлення особи заповідача та перевірки його дієздатності.

Не містить вимог щодо зазначення в заповіті про прочитання та підписання заповіту заповідачем і безпосередньо ст. 1248 ЦК України, на яку послався суд першої інстанції.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією ВСУ від 23 травня 2012 року, викладеною під час розгляду справи № 6-10324св12.

Отже, враховуючи те, що чинне на час складання заповіту законодавство не вимагало від посадової особи виконавчого комітету сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України в разі якщо остання на прохання особи записала заповіт зі слів особи заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, обов'язкового зазначення в заповіті перед його підписом про прочитання його вголос та підписання заповідачем, у суду не було правових підстав для висновків про порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту від 01 жовтня 2010 року та визнання його нікчемним.

Колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено з дотриманням вимог законодавства, чинного на момент його посвідчення, а позивачем не доведено належними доказами підстав нікчемності заповіту, а тому відсутні підстави визнання заповіту нікчемним.

З урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, та з урахуванням доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що обгрунтування вимог апеляційної скарги є доведеними і дають підстави для скасування судового рішення з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування Канівського району задовольнити.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2018 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Територіального центру соціального обслуговування Канівського району, третя особа Степанецька сільська рада об'єднаної територіальної громади Черкаської області про визнання заповіту недійсним відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний тест постанови виготовлено 30 жовтня 2018 року.