Рішення № 77457135, 20.09.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4245/18

Справа №754/4211/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до підписаної відповідачкою заяви від 03.05.2012 року нею було отримано кредит у розмірі 8000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затвердженим наказом від 06.03.2010 року, та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з невиконанням відповідачкою умов укладеного договору станом на 31.01.2018 року виникла заборгованість у розмірі 117000, 00 грн., що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 7994, 57 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 109005, 43 грн. Враховуючи, що відповідачка наявну заборгованість не сплачує, позивач звертається до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість у розмірі 117000, 00 грн. та судові витрати по справі.

02.07.2018 року до суду надійшов відзив на позов відповідачки. Відповідно до заперечень, викладених у відзиві, зазначено, що розрахунок, наданий Банком, не відповідає дійсності. Крім того, умови надання споживчого кредиту від 06.03.2010 року відповідачкою не підписані, а тому носять односторонній характер. Відповідачка не заперечує факт отримання картки та грошових коштів, але на сьогодні сплинув строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом. На підставі викладеного відповідачка просить у задоволенні позову відмовити.

27.07.2018 року до суду надійшла Відповідь на відзив представника позивача. Відповідно до викладених у відповіді заперечень представник позивача вказує про те, що заперечення відповідачки є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Банком дотримано всі вимоги діючого законодавства, строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, а тому є всі підстави для задоволення позову.

27.08.2018 року до суду надійшли заперечення відповідачки на Відповідь на відзив, в яких вона наполягає на своїх запереченнях, викладених у Відзиві на позов, та просить у задоволенні позову відмовити.

24.09.2018 року до суду надійшла Відповідь на заперечення представника позивача, в якій представник просить позов задовольнити, оскільки всі заперечення відповідачки є безпідставними.

У судовому засіданні представник відповідачки позовні вимоги не визнала, підтримала заперечення, викладені у письмових заявах, у задоволенні позову просила відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника позивача, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника відповідачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ "КБ "ПриватБанк" не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 03.05.2012 року відповідачка отримала у позивача кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується відповідною заявою відповідачки на отримання банківських послуг від 03.05.2012 року.

За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 8000, 00 грн. на строк 24 місяці у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3, 0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості має здійснюватися шляхом надання відповідачем банку грошових коштів (щомісячний платіж) починаючи з 01 по 25 число кожного місяця.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За вимогами ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із вимогами ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 626, ч. 1 ст. 634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання (ч.2 ст. 615 ЦК України).

За ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначав, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Однак такі доводи позивача не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту, що має місце з огляду на наявні у матеріалах справи копії такого документа, на переконання суду фактично надає можливість банку надавати умови у будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем. На разі, суд вважає, що зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме надані суду Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 (справа № 6-2320цс16).

Як зазначено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 30.03.2011 року у справі № 6-29420св10, від 30.06.2011 року у справі №6-57743св10, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року у справі №6-47120св14, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд у разі недостатності доказів повинен вжити заходів та сприяти сторонам у здійсненні їх прав для всебічного й повного з'ясування обставин справи.

При цьому доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виник спір. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу, які до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи; у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

На підставі наведених норм вищими судами було зроблено висновок про недотримання судами першої й апеляційної інстанцій законодавчих вимог, оскільки ними не звернуто уваги на те, що в матеріалах справи знаходиться не засвідчена суддею ксерокопія документу, який є основним доказом, поданим позивачем для підтвердження своїх вимог, та не було з'ясовано питання дослідження оригіналу цього документу.

З огляду на наведене та зважаючи на відсутність підпису відповідача на жодних із доданих до позовної заяви позивача умов кредитування за різними кредитними картами, суд вважає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мала на увазі відповідачка, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які вона брала на себе зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Відповідно до вимог ч.5,6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також аналогічні правові позиції неодноразово викладалися Верховим Судом України, зокрема, в його постановах від 11лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, від 11.03.2015 року у справі №6-16цс15, від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16, де Верховний Суд України зазначив, що не підписані позичальником умови надання кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору.

У постанові Верхового Суду України від 22.03.2017 року у справі №6-2320цс16 (цивільна справа №521/8743/14-ц) Суд через відсутність підпису відповідача (позичальника) на Умовах кредитування зробив висновок про помилковість стягнення з відповідача пені та штрафів, передбачених не підписаними ним Умовами.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом позов до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що внесені кошти відповідно до розрахунку заборгованості банк мав зараховувати на погашення суми заборгованості за кредитом.

Крім того, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

У даній справі позивач стверджував, що між ним і відповідачем укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій вказано, що вона разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача. При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

В порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається у позові, як на підставу до його задоволення у повному обсязі, зокрема, щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування.

Наявність підстав для нарахування відсотків за кредитом позивач обґрунтував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.

Разом з тим, всупереч твердження представника позивача, Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 03.05.2012 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.

Крім того, ці Умови та правила, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.

Отже, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, то слід зазначити наступне.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому у законодавстві визначаються різні поняття: такі як "строк дії договору" та "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, заборгованість у відповідача виникла з 03.05.2012 року, саме з цього дня позивачу стало відомо про порушення його права, у зв"язку з чим починається дія трирічного строку для звернення Банку до суду із вимогою щодо захисту своїх прав та інтересів.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Під час розгляду даної справи відповідачкою було подано заяву про застосування строку позовної давності до даних позовних вимог.

Отже, виходячи з вищенаведених норм діючого законодавства та встановлених по справі обставин, суд приходить до висновку, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.

Аналогічна правова позиція викладені і у постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, від 17.09.2014 року у справі № 6-95цс14, від 01.10.2014 року у справі № 6-134цс14, від 22.10.2014 року у справі № 6-127цс14, від 30.09.2015 року у справі № 6-154цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для стягнення з відповідачки заборгованості, а тому у задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 203, 215, 257, 267, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.

Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1

Повний текст рішення виготовлений 08 жовтня 2018 року.

Головуючий: