Рішення № 77453537, 22.10.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/7321/18

н/п 2/640/2032/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2018 року

Київський районний суд м.Харкова у складі головуючого

судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

позивача ОСОБА_1,

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників відповідачів Москова М.В., Юрчук А.В., Каркачова С.Л.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини А 1352, Управління Служби безпеки України в Харківській області, треті особи Державна казначейська служба України, Управління Державної казначейської служби України в Балаклійському районі Харківської області про стягнення матеріальної шкоди, завданої майну в результаті надзвичайної ситуації та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

26.04.2018 р. до Київського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ВЧ А 1352, Управління Служби безпеки України в Харківській області, треті особи Державна казначейська служба України, Управління Державної казначейської служби України в Балаклійському районі Харківської області про стягнення матеріальної шкоди, завданої майну в результаті надзвичайної ситуації та моральної шкоди, в якій позивач просив стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду в розмірі 24 770 грн., вартість витрат на експертний висновок щодо визначення вартості матеріальних збитків в розмірі 1544, 40 грн., витрати на правову допомогу в загальній вартості 1500 грн., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. та судові витрати.

При цьому, позивач посилався на те, що на армійських складах військової частини А-1352, що розташована в м. Балаклія Харківської області, 23 березня 2017 року сталася пожежа, яка спричинила вибухи артилерійських і ракетних снарядів. Визнанням цього факту є розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року № 209-р «Про виділення коштів для проведення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що склалася 23 березня 2017 року у м. Балаклія Харківської області».

Внаслідок даної надзвичайної ситуації, було знищено майно позивача, а саме автомобіль MITSUBISHI Lancer, державний номер НОМЕР_1, який належить йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2. 03.04.2017 року Балаклійським районним відділом Головного управління Державної Служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області було проведено обстеження належного позивачу майна та видано довідку № 340-320, в якій зазначено орієнтовний матеріальний збиток - 100, 000 тис. грн. та визнано попередньою причиною пожежі - потрапляння відкритого джерела вогню внаслідок вибуху бойових снарядів. Оскільки сума визначеного матеріального збитку не відповідає реальним втратам, позивач звернувся до Науково-дослідного інституту, де отримав квитанцію за її проведення. Сума експертного висновку щодо визначення вартості матеріальних збитків № 6056 складає 1544, 40 гривень

За висновком експертного товарознавчого дослідження № 6056 від 24.05.2017 року, проведеним судовим експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, ОСОБА_14, обсяг матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «MITSUBISHI Lancer», р.н. НОМЕР_1 при взриві боєприпасів (23.03.2017), приймається в розмірі ринкової вартості автомобіля на момент пошкодження і складає 24 770, 00 грн. Позивач, посилаючись на ст.1187 ЦК України та інше чинне законодавство, вважає, що обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, та шкоду, яку заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління. 12.05.2017 року позивачем було направлено претензію до Міністерства оборони України та Військової частини А1352. У відповіді на претензію Тимчасово виконуючий обов'язки начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України Кушнір М.В. зазначив, що відсутні підстави для відшкодування завданих збитків, так як розслідується кримінальне провадження № 22017220000000104 від 23.03.2017 року. Розслідування кримінального правопорушення, вчиненого 23.03.2017 року здійснюється Службою безпеки України. Також в листі Міністерства оборони України вказано, що за фактом пожежі 23.03.2017, яка спричинила вибухи боєприпасів на території військової частини А1352 Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017220000000104 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 113 КК України. За заявою до Управління Служби безпеки України в Харківській області позивача визнано потерпілим за кримінальним провадженням № 22017220000000104 від 23.03.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог щодо моральної шкоди, позивач посилався на те, що Міністерством оборони України як центральним органом управління Збройними Силами України мені було завдано моральну шкоду, яка відобразилась в тому, що чисельні вибухи та пожежі призвели до великого емоційного стресу, напруження, негативних почуттів та переживань. Під час та після зазначених подій відчувалась сильна тривога та дужий страх за своє життя та життя близьких, було порушено звичний уклад життя, що суттєво вплинуло на ведення громадського життя позивача та призвело до незручностей, хвилювань, душевних страждань. Також, внаслідок вказаної події майно позивача, автомобіль, було знищено повністю, що змусило його витрачати багато часу на звернення до міської ради, Міністерства оборони, Науково-дослідного інституту, позапланово втрачати кошти на правову допомогу, на отримання результатів експертизи. Залишившись без автомобіля, який був фізично знищений, він не мав можливості його експлуатувати, нервував через неможливість користуватися автомобілем для особистих, сімейних потреб та для роботи. Це завдавало йому багато незручностей, доводилось докладати багато зусиль для організації свого життя.

Більш того, його батько був тяжко хворий, через що не мав можливості самостійно відвідувати лікарню. Через це позивач регулярно возив батька до місцевого центру медичної допомоги задля своєчасного проведення лікувальних процедур та оглядів. Однак знищення його майна, зокрема автомобіля, змусило радикально реорганізувати повсякденне життя своєї родини та викликало організаційні проблеми і великі витрати з допомогою батьку. Відсутність засобу пересування зробило неможливим проведення медичних обстежень та здійснення лікування на рівні, на який він розраховував до зазначених подій. В результаті подальшого розвитку хвороби та погіршення стану здоров'я, батько помер. Таким чином, фізичне знищення автомобіля позбавило позивача можливості належним чином дбати про стан здоров'я батька, завдало родині великих труднощів та переживань. Той факт, що він не був в змозі забезпечити свого батька необхідною допомогою спричинило йому та його родині великих душевних та емоційних страждань.Отже, внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у негативних емоціях та стресі, який він пережив під час зазначених подій та після них, тривалих моральних та психічних переживаннях, пов'язаних з побоюванням за своє життя та життя близьких, пошкодженням його майна, та позбавленням його можливості належним чином дбати про стан здоров'я його батька. ( а.с.2-11)

18.05.2018 р. позивачем до суду надано заяву про усунення недоліків та зменшення позовних вимог, в якій позивач усуну недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі суду від 27.04.2018 р. про залишення позовної заяви без руху та просив виключити із п.1 прохальної частини вимогу про стягнення солідарно з відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 1500 грн.( а.с. 37-40)

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.05.2018 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

В ході підготовчого судового розгляду:

14.06.2018 р. представником відповідача УСБУ в Харківській області подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки позивачем у заяві не зазначено якими саме неправомірними діяннями Управління йому була завдана моральна шкода, не вказано які нормативно-правові акти при цьому були порушені, якими вповноваженими органами ці діяння були визнані протиправними та в яких документах це відображено. Звертає увагу, що до матеріалів позову не додані документи, зокрема будь-які вироки суду, якими була б доведена неправомірність діянь чи винуватість Управління.Наведені позивачем обґрунтування не доводять заподіяння Міноборони, в/ч А 1352, Управління неподільної шкоди ані взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, ані спільною бездіяльністю. Більш того, позивач, зазначивши вимогу про солідарне стягнення моральної шкоди, взагалі не обґрунтовує якими конкретними спільними діями або якою саме спільною бездіяльністю Міноборони, в/ч А 1352 та Управління було завдано шкоди.

Так, Міноборони та в/ч А 1352 жодним чином не пов'язані з Управлінням по забезпеченню, володінню, використанню боєприпасів та інших речей, що знаходяться у їх віданні. Управління не є власником вибухо-вогненебезпечних речовин чи боєприпасів, які зберігались на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів, і не здійснювало діяльності з їх використання, зберігання та не має жодних повноважень щодо пов'язаної з використанням, зберіганням або утримані вогненебезпечних речовин чи боєприпасів, котрі знаходились А1352. Тому, спільної діяльності по використанню, зберіганню, утриманню боєприпасів між Управлінням, Міноборони та в/ч А 1352 не існує.

Посилання в позові на перенесені ОСОБА_1 моральні страждання не можуть бути прийняті до уваги, оскільки до суду не надано будь-яких даних, що підтверджують причинно-наслідковий зв'язок вказаних подій з діяннями посадових осіб Управління. Таким чином, ні на момент звернення позивача до суду, ні на теперішній час Управління жодним чином не порушило прав позивача, а тому вимоги по відшкодуванню Управлінням моральної шкоди позивачу є безпідставними. На думку представника, позивач також не обґрунтовує, якими діяннями співробітників Управління спричинено йому моральні страждання та які дії або бездіяльність посадових осіб Управління призвели до зміни його повсякденного громадського життя, ставлення до навколишнього світу, яким чином наведенів позовній заяві докази пов'язані з роботою органу досудового розслідування. ( а.с. 62-65)

13.06.2018 р. представником відповідача ВЧ А 1352 подано відзив на позовну заяву, в якому ві просить відмовити позивачу у задоволенні позову з наступних підстав. Виходячи зі ст. 1187 ЦК України, умовами відшкодування військовою частиною А 1352 матеріальних збитків завданих джерелом підвищеної небезпеки під час вибухів на складі боєприпасів є: протиправність дій; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями шкодою. На даний час за фактом пожежі 23.03.2017 на території військової частини А1352 продовжується досудове розслідування в межах кримінального провадження слідчим відділом управління Служби безпеки України в Харківській області № 22017220000000104 за ознаками злочину, передбаченого ст. 113 КК України «Диверсія».На даний час не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між порушеннями посадовими особами військової частини А1352 вимог керівних документів в обладнанні складу та виникненням пожежі з подальшим детонуванням боєприпасів, не встановлені обставини виникнення самої пожежі на складі боєприпасів Вплив непереборної сили, яку не можливо було відвернути посадовими особами частини, і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів, є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину А1352 за шкоду заподіяною джерелом підвищеної небезпеки. Під час розслідування кримінального провадження відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України серед іншого підлягає встановленню причини виникнення пожежі та подальшої детонації боєприпасів, розмір майнової шкоди, яка заподіяна фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення злочину, що призвів до пожежі і детонації боєприпасів на складі. Відшкодування шкоди, заподіяної диверсією, необхідно вирішувати з урахуванням норм статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом ". За відсутності в теперішній час спеціального закону, яким визначався б порядок відшкодування шкоди внаслідок диверсії, така шкода має стягуватися з осіб визнаних судом винним у вчиненні диверсії, шляхом подання цивільного позову особою, яка є потерпілою від злочину.

При цьому, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року № 209-р «Про виділення коштів для проведення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що склалася 23 березня 2017 року у м. Балаклії Харківської області» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 325-р «Про виділення коштів для здійснення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що склалася 23 березня 2017 р. у м. Балаклії Харківської області» кошти для проведення заходів з ліквідації виділені Харківській облдержадміністрації, яка і повинна питаннями усунення пошкоджень та відновлення попереднього стану майна.

Заперечуючи проти задоволення позовних мог щодо стягнення моральної шкоди, представник зазначив, що вартість вказана у позовній заяві не ґрунтується на належних доказах, оскільки до позовної заяви додані документи, які підтверджують вартісну оцінку пошкодженого (знищеного) майна, видану відповідними суб'єктом оцінювання (висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 24.05.2017), але відсутні документи, що підтверджують проведення експертизи дійсності технічних документів на автомобіль MITSUBISHI Lancer номерний знак НОМЕР_1, автентичності номерів автомобіля, а також відповідності технічних документів до вказаного транспортного засобу, що має підтвердити право власностіта правомірність позову.

Зазначає, що у дослідницькій частині висновку експертного автотоварознавчого дослідження №6056 від 24.05.2017 р., при визначенні величини ринкової вартості автомобіля у формулі (1) експертом не враховано об'єктивного значення перемінних, які впливають на значення цієї величини, а саме: «Гк - процент корректировки рыночной стоимости КТС по пробегу, Дз - процент дополнительного увеличения (уменьшения) стоимости зависящий от ухода, хранения и зксплуатации; Сдоп - дополнительное увеличение (уменьшение) стоимости КТС, связанное с его комплектностью, наличием аварийных повреждений или заменой деталей» («...» - наведене мовою оригіналу). Вказані перемінні можуть значно вплинути на значення величини ринкової вартості автомобіля і, як слідство, величини матеріалі шкоди. До того ж слід зазначити, що технічний огляд автомобіля відбувався без присутності представників військової частини А1352. Висновки експертного дослідження ґрунтуються лише на наданих позивачем відомостей, стосовно стану автомобіля, а також того, що пошкодження автомобіля відбулися в результаті вибуху, що не підтверджується жодним документом.

Також зазначає, що у вищезазначеному висновку експерті дослідження, а саме у п.3 частини щодо обмеження дійсності дослідження зазначено, що «3. Все повреждения, установленные во время технического осмотра, получены в результате ДТП от 23.03.2017», однак відомості вказане ДТП відсутнє в матеріалах позовної заяви ОСОБА_1

Крім того, представник вважає, що позивачем не надано доказів страхування цивільно-правової відповідальності пошкоджених транспортних засобів та результати звернень до відповідних страхових компаній за отриманням страхових відшкодувань внаслідок пошкодження транспортних засобів. Статтею З Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

На Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов'язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Згідно Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України майном. За приписами ст. 1 Закону України «Про правовий режим майн Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріпл за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Зброй Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєї бойова та інша техніка, боєприпаси. Статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Зброй Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідне закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військ майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування: приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військові частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Отже, обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів та шкоду, яку заподіяно внаслідок, незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ні своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України як уповноважений орган державного управління. ( а.с. 72-75)

26.06.2018 р. позивач подав відповіді на відзиви, в яких зазначив, що представник військової частини А1352 не надав вироку суду, що набрав законної сили, чи постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, якими було б підтверджено вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення та встановлено особу, винну у їх вчиненні. З огляду на це, посилання військової частини А1352 на дію непереборної сили, яка слугувала причиною вибуху боєприпасів, є на його думку безпідставними.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Виходячи з цього, військова частина А 1352, згідно до вимог закону, має нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелами підвищеної небезпеки, які належать їх на відповідній правовій підставі. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1225 від 4 серпня 2000 року, закріпленням військового майна визнається видання Міноборони актів щодо визначення належності військового майна до певних військових частин, які є підставою для його використання за цільовим та функціональним призначенням.

Звертає увагу суду, що Міністерством оборони України відповідного акту, яким підтверджується закріплення військового майна за Військовою частиною А 1352 надано не було. Так, пунктом 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах зазначається, що Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти.

Зазначає, що довідка №3004 від 15.07.2017 року, надана Міністерством оборони України, не може слугувати засобом доказування належності військового майна до Військової частини А 1352 з огляду на те, що довідка не є відповідним актом, яким закріплюється військове майно.

Таким чином, факт закріплення Міністерством оборони України військового майна за Військовою частиною А 1352 на праві оперативного управління нічим не підтверджується.

З огляду на це, посилання Міністерства оборони України на дію непереборної сили, яка слугувала причиною вибуху боєприпасів, є безпідставними. Крім того, у разі встановлення особи, винної у вибуху боєприпасів, Міністерство оборони України має право зворотної вимоги до такої особи в порядку, встановленому ст. 1191 ЦК України. Таким чином, посилання Міністерства оборони України на передчасність вимог позивача є необгрунтованими.

Крім того, звертає увагу суду, що пунктом 2 Указу Президента України від 27.12.2005 № 1860/2005 визначено, що Управління Служби безпеки України в Харківській області є регіональним органом Служби безпеки України. Таким чином, вважає, що законодавством України на Службу безпеки України, та на Управління СБ України в Харківській області як регіонального органу Служби безпеки України, покладено обов'язок здійснювати заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України. Виходячи із вищезазначеного вважає, що працівники Управління Служби безпеки України в Харківській області ухилились від виконання покладених на них законом зобов'язань, у результаті чого похзивачу було нанесено моральну та матеріальну шкоду ( а.с. 87-91, 98-104, 111-113)

10.07.2018 р. представником відповідача УСБУ в Харківській області подано заперечення на відповідь на відзив, в якому, поміж іншим, зазначає, що п. 4, п. 6 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України», на які посилається позивач, також не зазначають, що вказані обов'язки чи завдання покладені саме на Управління СБ України в Харківській області як юридичну особу, тому доводи ОСОБА_1 про нібито ухилення працівників Управління від виконання покладених на них законом обов'язків ваажає необгрунтованими. ( а.с. 130-132)

13.07.2018 р. до суду надійшов відзив представника Міністерства оборони України, який датовано 03.07.2018 р., направлений сторонам та 06.07.2018 р. сторонами отримано. У відзиву зазначено, що у даному випадку право Міноборони щодо управління військовим майном, яке (військове майно) закріплене і зберігалось у військовій частині А1352, не є речовим правом у розумінні частини 2 ст. 1187 ЦК України, а є лише управлінською функцією Міністерства як центрального органу управління, адже у зазначеній нормі йдеться саме про безпосереднє фактичне володіння джерелом підвищеної небезпеки на відповідній правовій підставі, тобто мова йде про володіння як складову речового права у розумінні Цивільного та Господарського кодексів України. Так, ч.1 ст. 133 ГК України визначено, що основу правового ежиму майна суб'єктів господарювання становлять право власності та інші речові права -право господарського відання, право оперативного управління.

За приписами ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси. Разом з цим, статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу ийськового майна. Крім того, статтею 14 Закону України «Про Збройні Сили України» також визначено, що майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

В свою чергу, частиною 1 ст. 137 ГК України визначено, що правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Так, Довідкою Військової частини А1352 від 15.07.2017 року № 3004 підтверджується, що боєприпаси, внаслідок вибуху яких можливо заподіяна шкода позивачу, зберігалися на території Військової частини А1352, були обліковані, знаходились на відповідальному зберіганні військової частини А1352 та були закріплені за військовою частиною на праві оперативного управління. Відповідно до Положення про військову частину А 1352 - завданням військової частини є, у тому числі, зберігання ракет і боєприпасів. Тобто, джерелом підвищеної небезпеки у вигляді зазначених боєприпасів володіла на підставі певного речового права, а саме на праві оперативного управління, військова частина А1352, яка, в свою чергу, зареєстрована як юридична особа та як суб'єкт господарської діяльності; відповідно до частини 1 ст.3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, веде відокремлене господарство, має кошторис надходжень та видатків, рахунки, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, тобто і обладає повною правосуб'єктністю.

При цьому, для більш об'єктивного розуміння речового права, яким користувалася військова частина А1352 по відношенню до боєприпасів, які були за нею закріплені, обліковувались і зберігались на її території, зазначає, що відповідно до ч.3 ст.137 ГК України право оперативного управління і захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. Відповідно до пункту 15 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 року № 671 (у редакції Постанови КМУ від 19 жовтня 2016 року № 730), Міністерство оборони України також є окремою юридичною особою публічного права, має печатку із зображення державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства. Отже, вважає, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем за заявленими у даній справі позовними вимогами.

Крім того, представник посилався і на передчасність звернення до суду із даним позовом через не закінчення досудового розслідування кримінальної справи і на недоліки оцінки пошкодженого манйна, що ставить під сумнів підтвердження суми матеріального збитку.

Представник вважає, що позивач жодними доказами та навіть жодними припущеннями не наведено будь-яких конкретних норм або обставин, які б свідчили про наявність та неправомірність діянь Міноборони, які були б причиною заподіяння позивачу моральної шкоди, через що виключається можливість застосування ст.1167 ЦК України, оскільки відсутня обов'язкова умова настання відповідальності - наявність та протиправність рішення, діянь. (а.с.163-170)

12.07.2018 р. в ході підготовчого судового засідання судом з'ясовано, що сторони відводів складу суду не мають, укласти мирову угоду не бажають, своїм правом подати відзив, відповідь на відзив та заперечення скористались, судом визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог та склад учасників судового процесу, отримано відзиви, відповіді на відзиви та заперечення сторін, задоволені клопотання про виклик експерта та свідка, у зв'язку з чим суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на підстави, вказані в позові, відповідях на відзиви.

Крім того, 07.09.2018 р. позивач подав письмові пояснення, в яких, окрім зазначено раніше, посилався на те, що виходячи з акту про пожежу від 26 березня 2017 року та допиту в судовому засіданні представника ДСНС України у якості свідка, ймовірною причиною пожежі, внаслідок якої було знищено гараж та його майно, є потрапляння відкритого джерела вогню внаслідок вибуху бойових снарядів. Зазначене приміщення розташоване на закритій території військової частини з обмеженим доступом, у каскаді будівель, що прилягають до забору артилерійського складу. Цей гараж розміщений на відстані приблизно 300 метрів від складу боєприпасів та відокремлений від нього лише бруствером. З огляду на це, 23 березня 2017 року земельна ділянка, на якій побудовано каскад гаражів, знаходилась в епіцентрі вибухів. Цей гараж, як і всі інші в гаражному каскаді, побудований з цегли, без використання деревини, в приміщенні не було проведено електрики та не знаходились легкозаймисті чи пожежонебезпечні речовини. Гаражі також відокремлені цегловими перегородками, які унеможливлюють перекидання пожежі з однієї будівлі до іншої. Незважаючи на це, всі гаражі в каскаді було знищено, що, у поєднанні з характером чисельних зовнішніх пошкоджень, на мою думку, підтверджує висновок, встановлений у акті про пожежу. Про це також свідчить той факт, що артилерійські і ракетні снаряди та їх частини, зокрема маршові двигуни, були знайдені як усередині, так і навколо гаражу.

Сукупність зазначених вище обставин, як вважає позивач, підтверджують наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між вибухами боєприпасів на території військової частини та знищенням його майна.

Міністерством не надано нормативно-правовий документ, що свідчить про факт закріплення боєприпасів за частиною А-1352. Інструкція з обліку військового майна у Збройних силах України, затверджена Наказом від 17.08.2017 № 440, а також Наказ Міністерства оборони України від 21.12.2017 року № 690, на які посилались відповідачі як на підставу такого закріплення, набрали чинності вже після настання подій від 23 березня 2017 року.

Щодо довідки №3004 від 15.07.2017 року, наданої Міністерством оборони України, то вона лише містить пояснення командира військової частини А-1352 Скляра В.В. про фактичне зберігання боєприпасів на території частини. Жодної правової підстави, на якій боєприпаси передано в оперативне управління військової частини, у цьому документі не відображено. Крім того, документів, які підтверджують фактичну передачу снарядів військовій частині А-1352 не було надано.

Право власності Міноборони на військове майно встановлено положенням статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», згідно якого Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Це також підтверджується п.п. 105,107 п.4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою КМУ від 26 листопада 2014р. №671, відповідно до яких Міноборони здійснює в межах повноважень, передбачених законом інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.

Аналізуючи зазначені положення, позивач прийшов до висновку, що на Міністерство оборони України, як на центральний орган управління Збройними Силами України, покладено обов'язок здійснювати від імені держави управління державним майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням.

Крім того, з огляду на те, що боєприпаси знаходились на складах військової частини А-1352, військова частина повинна була забезпечити належні умови зберігання боєприпасів у повній відповідності до вимог законодавства чинного на 23 березня 2017 року. Так, згідно пункту 13 Постанови КМУ від 4 серпня 2000 р. № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах», військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників. Умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати та відповідати вимогам вибухопожежобезпеки.

Виходячи з того факту, що на даний момент Управлінням СБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування за фактом пожежі в військовій частині А-1352 за ознаками злочину передбаченого ст.11З КК України «Диверсія», випливає, що Управління мало попередити вчинення цього кримінального правопорушення шляхом вчинення контр-розвідувальних дій, на вчинення яких вони уповноважені законом. ( а.с. 219-229)

Представник відповідача Міністерства оборони України в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача ВЧ А 1352 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві та також посилався на отриманий лист першого заступника військового прокурора Харківського гарнізону від 10.10.2018 р., відповідно до якого по кримінальному провадженню встановлено, що 23.07.2017 р. близько 02-40 год. на території арсеналу ЦРАУ Озброєння ЗС України невстановленими на даний час особами здійснено диверсійні дії, в результаті чого відбулись вибухи боєприпасів на технічній території арсеналу, проводиться досудове слідство, висунуті слідчі версії, проводяться експертизи, однак на теперішній час жодній особі не повідомлено про підозру.

Представник відповідача УСБУ в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві, запереченнях та в додаткових поясненнях, поданих та оголошених 22.10.2018 р., в яких зазначив, що та норма, на яку посилається позивач у своїх додаткових поясненнях, а саме ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» не покладає вказаний обов'язок на Управління СБ України в Харківській області як на самостійну юридичну особу, а тільки визначає перелік основних загальних завдань для всієї системи Служби безпеки України. Доводи позивача про покладення зазначеного обов'язку на Управління через його територіальну близькість до арсеналу в м. Балаклія не можуть бути прийняті до уваги, оскільки виконання завдань органами та підрозділами, що входять до системи Служби безпеки України, здійснюється не за територіальним, а за територіально-функціональним призначенням.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що є розписки про отримання судових повісток, представник Управління Державної казначейської служби України в Балаклійському районі Харківської області подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, свідків ОСОБА_13. та ОСОБА_14, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

23 березня 2017 р. на армійських складах військової частини А-1352, що розташована в м. Балаклія Харківської області, сталася пожежа, яка спричинила вибухи артилерійських і ракетних снарядів. Визнанням цього факту є розпорядження Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року № 209-р «Про виділення коштів для проведення заходів з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, що склалася 23 березня 2017 року у м. Балаклія Харківської області».

За актом про пожежу від 26.03.2017 року, складного комісією у складі: заступника начальника Балаклійського районного відділу ГУ ДСНС України у Харківській області, головного інспектора та провідного інспектора Балаклійського РВ ГУ ДСНС України у Харківській області заступника Балаклійського міського голови, визначена ймовірна причина пожежі від 23.03.2017р. о 14:00 год., внаслідок якої знищено гаражі та майно користувачів - потрапляння відкритого джерела вогню, внаслідок вибуху бойових снарядів.( а.с. 13-14)

Внаслідок даної надзвичайної ситуації, було знищено майно позивача, а саме автомобіль MITSUBISHI Lancer, державний номер НОМЕР_1, який належить йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 ( а.с.22).

03.04.2017 року Балаклійським районним відділом Головного управління Державної Служби з надзвичайних ситуацій у Харківській області було проведено обстеження належного позивачу майна та видано довідку № 340-320, в якій зазначено орієнтовний матеріальний збиток - 100, 000 тис. грн. та визнано попередньою причиною пожежі - потрапляння відкритого джерела вогню внаслідок вибуху бойових снарядів. ( а.с. 12). Оскільки сума визначеного матеріального збитку не відповідає реальним втратам, позивач звернувся до Науково-дослідного інституту, де отримав квитанцію за її проведення. Сума експертного висновку щодо визначення вартості матеріальних збитків № 6056 складає 1544, 40 гривень.( а.с.27)

За висновком експертного товарознавчого дослідження № 6056 від 24.05.2017 року, проведеним судовим експертом ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, ОСОБА_14, обсяг матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля «MITSUBISHI Lancer», р.н. НОМЕР_1 при взриві боєприпасів (23.03.2017), приймається в розмірі ринкової вартості автомобіля на момент пошкодження і складає 24 770, 00 грн.( а.с.28-34)

Згідно листа начальника Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області від 18.08.2018 р. № 3606 позивач повідомлено, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22017220000000104 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.113 КК України, позивача визнано потерпілим за кримінальним провадженням № 22017220000000104 від 23.03.2017 року. ( а.с. 17)

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ч.2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів.

Виходячи з наведеного з урахуванням зазначених письмових доказів, відсутності їх спростування, суд вважає доведеною спричинення матеріальної шкоди позивачу - знищенням його автомобіля MITSUBISHI Lancer, державний номер НОМЕР_1, який належить йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, внаслідок вибухів боєприпасів (бойових снарядів) та пожежі на території військової частини А 1352 23.03.2017р., в розмірі 24 770 грн.

Суд критично ставиться до доводів представників відповідачів про те, що експертне дослідження є неналежним доказом, оскільки містить суперечності, наданий на дослідження автомобіль не належить позивачу та судом не приймаються, оскільки у судовому засіданні був допитаний експерт ОСОБА_14, який у відповідності до ч.2 ст. 239 ЦПК України роз'яснив та доповнив експертизу, зокрема наявність в експертизі технічних помилок. Більш того вказаний висновок узгоджується із іншими наданими доказами, не спростований відповідачами.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Спричинені вибухи боєприпасів та пожежа, спричинили позивачу моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях, внаслідок пошкодження його майна, зміни звичайних умов життя, побоювання за своє життя, оскільки позивач проживає поблизу із військовою частиною де 23.03.2017р. відбулися вибухи.

Внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у негативних емоціях та стресі, який він пережив під час зазначених подій та після них, тривалих моральних та психічних переживаннях, пов'язаних з побоюванням за своє життя та життя близьких, пошкодженням його майна, та позбавленням його можливості належним чином дбати про стан здоров'я його батька.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність спричиненої позивачу внаслідок вибухів боєприпасів моральної ( немайнової) шкоди, однак при визначені її розміру суд виходить з конкретних обставин справи, характеру спричинених йому моральних страждань, їх наслідки й інших негативних впливів, а також виходить з принципів розумності та справедливості, визначає розмір такої шкоди в сумі 10000 грн.

За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що шкода, в тому числі моральна, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою яка на відповідні правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки - не залежно від вини, окрім випадків непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління

Згідно з п.п. 105, 107 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постаново КМУ від 26 листопада 2014 р. № 671 Міноборони відповідно до покладених на нього завдань - здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони;

За приписами ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси.

Статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Виходячи із системного аналізу наведених положень на Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов'язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами.

Отже, обов'язок держави відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час, при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління, а не на військову частину, що узгоджується із правовою позицією ВСУ викладену у справі №3-86гс14 .

Крім того, суд зазначає, що Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах - Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти. Відповідного акту Міноборони суду не надано, довідка військової частини А1352 від 15.07.2017р., що за частиною закріплені та перебувають на відповідальному зберіганні боєприпаси не є допустимим доказом в розумінні ч.2 ст. 78 ЦПК України.

Суд вважає, що Міністерством не надано нормативно-правовий документ, що свідчить про факт закріплення боєприпасів за частиною А-1352. Інструкція з обліку військового майна у Збройних силах України, затверджена Наказом від 17.08.2017 № 440, а також Наказ Міністерства оборони України від 21.12.2017 року № 690, на які посилались відповідачі як на підставу такого закріплення, набрали чинності вже після настання подій від 23 березня 2017 року.

Підстав передбачених ст. 541 ЦК України, щодо покладання відшкодування шкоди на відповідачів в солідарному порядку - відсутні.

Посилання відповідачів на те, що винні у вибухах боєприпасів не встановлені тому вимоги є передчасними, судом не приймається оскільки за положеннями ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи. Тобто, у разі встановлення винних осіб у вибухах боєприпасів, Міністерство оборони України не позбавлено можливості звернутися до них із регресними вимогами.

Доказів наявності вибухів та пожежі внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого - суду не надано.

Стягуючи суми матеріальної та моральної шкоди з Міністерства оборони України, суд враховує, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з Міністерства оборони України шляхом списання коштів з відповідного рахунку на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 24 770 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Стосовно відшкодування моральної шкоди з УСБУ в Харківській області, суд зазначає наступне.

В обґрунтування бездіяльності УСБУ в Харківській області позивач посилається на те, що його не визнано у кримінальному провадженні потерпілим, хоча він звертався із заявою, йому взагалі не повідомлено про хід розслідування.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Між тим, позивач не просить визнати бездіяльність УСБУ у Харківській області -незаконною, не визнана така бездіялність незаконною і у порядку передбаченому ст. 303 КПК України, тому підстави для відшкодування позивачу шкоди УСБУ в Харківській області - відсутня.

Витрати за проведення експертизи у розмірі 1544, 40 ( одна тисяча п»ятсот сорок чотири гривні сорок копійок), слід стягнути Міністрества оборини Укарїни шляхом списання коштів з відповідного рахунку на користь позивача.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.5, 10, 12, 13, 77-81, 89, 106, 110, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Міністерства оборони України (03168 м.Київ Повітрофлотський проспект б.6), Військової частини А 1352 (64200 Харківська область Балаклійський район м.Балаклія вул..Арсенальна б.1), Управління Служби безпеки України в Харківській області (61002 м.Харків вул..Мироносицька б.2), треті особи Державна казначейська служби України (01601 м.Київ вул..Бастіонна б.6), Управління Державної казначейської служби України в Балаклійському районі Харківської області (64200 Харківська область м.Балаклія вул. Жовтнева б.16) про стягнення матеріальної шкоди завданої майну в результаті надзвичайної ситуації та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, б.6, код ЄДРПОУ 00034022) шляхом списання коштів з відповідного рахунку на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) матеріальну шкоду в сумі 24770 ( двадцять чотири тисячі сімсот сімдесят) грн., моральну шкоду в сумі 10 000 ( десять тисяч) грн. , а також витрати за проведення експертизи у розмірі 1544, 40 ( одна тисяча п'ясот сорок чотири ) грн.40 копійок.

В решті позовних вимог ОСОБА_1- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасниксправи, якому повне рішення суду не було врученоу день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку наапеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

Відповідач: Міністерство оборони України (03168 м.Київ Повітрофлотський проспект б.6),

Відповідач: Військова частина А 1352 (64200 Харківська область Балаклійський район м.Балаклія вул. Арсенальна б.1),

Відповідач: Управління Служби безпеки України в Харківській області (61002 м.Харків вул. Мироносицька б.2),

Треті особи: Державна казначейська служби України (01601 м.Київ вул. Бастіонна б.6),

Управління Державної казначейської служби України в Балаклійському районі Харківської області (64200 Харківська область м.Балаклія вул. Жовтнева б.16)

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2018 р.

Суддя В.Є. Чередник