Рішення № 77453162, 29.10.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/1414/17

Провадження № 2/638/1154/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Кириллової К.С., Крупенко Л.С., Соколенко Ю.О.,

позивача ОСОБА_1

представників відповідачів Мельничук О.А., Старченко С.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

До Дзержинського районного суду м.Харкова звернувся ОСОБА_1 з позовом до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України, в якому просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 522 000 гривень, спричиненої відповідачем в результаті протиправної тривалої бездіяльності.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ухваленням численних незаконних рішень та неправомірної тривалої бездіяльності відповідач (прокуратура Харківської області) спричинив йому глибокі моральні страждання, оскільки позивач, будучи інвалідом 2 групи повинен був на протязі більше ніж 3,5 років відвідувати суди. На його думку, з вини відповідача зменшено авторитет правоохоронних органів, він позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права, порушено його психологічне благополуччя, тривалий час повинен витрачати свій особистий час та звертатись до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, що призвело до позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, неможливості продовжувати активне особисте та суспільне життя та потребує додаткових зусиль для організації свого життя. Також зазначає, що він втратив віру у законність та справедливість власті, в свою соціальну безпеку, що спровокувало відчуття правової беззахисності, вседозволеності та ігнорування відповідачем всіх норм права та моралі. Своєю тривалою бездіяльністю йому спричинено глибокі моральні страждання, компенсацію яких він оцінює у розмірі 522 000,00 грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.11.2017 року за клопотанням представника прокуратури Харківської області провадження у справі закрито на підставі п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 20.12.2017 року ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.11.2017 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 15.01.2018 року у цивільну справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Відповідач в особі прокуратури Харківської області надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якої вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, виходячи з того, що прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором), оскарження їх позивачем до суду у порядку ст.ст.303-307 КПК України, скасування судом окремих процесуальних рішень не може свідчити про спричинення позивачу будь-якої моральної шкоди, а лише вказує на їх правову позицію, яка в силу особливостей кримінального процесуального законодавства, не може бути перевірена в апеляційному порядку. Будь-яких обмежень свобод або особистих прав ОСОБА_1 при проведенні досудового розслідування не допущено, а ним не надано доказів спричинення йому будь-якої шкоди, оскільки лише сам факт звернення позивача із заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з процесуальними рішеннями органу досудового розслідування (прокурора), він у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя. Також вказує, що позивачем не зазначено, як саме уповноважені особи прокуратури, що проводять досудове розслідування та здійснюють процесуальне керівництво, спричинили йому моральні або фізичні страждання, що призвели до погіршення стану його здоров'я, взаємин з родичами, позбавили можливості реалізації своїх звичок та бажань, та яким чином вони пов'язані зі службовою діяльністю саме співробітників прокуратури. Вказує, що у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. На підставі викладено просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач в особі Державної казначейської служби України надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що сам факт звернення позивача до суду внаслідок тривалої бездіяльності прокуратури, тобто реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб, не може свідчити про завдання йому моральної шкоди та не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням його прав. Вважає, що позивачем не надано доказів в підтвердження викладених у позові обставин спричинення йому моральної шкоди. Також вважає безпідставним розрахунок моральної шкоди. Зазначає, що ст.1174 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. На підставі викладеного вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, в своїх поясненнях посилався на обставини, викладені у позові, надав до суду висновок спеціаліста - психолога ОСОБА_4 від 24.05.2018 року в підтвердження обставин заподіяння йому моральної шкоди.

Уповноважений представник відповідача - прокуратури Харківської області проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов. Також додатково зазначила, що наданий позивачем висновок не може бути прийнятий судом до уваги при постановленні рішення з огляду на те, що спеціаліст не є повноважною особою для надання такого висновку. Також зазначила, що процесуальні рішення, на які посилався позивач, є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування. Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Уповноважений представник відповідача - Державної казначейської служби України в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов. Додатково зазначив, що виникає сумнів кваліфікація спеціаліста, яким надано висновок.

Суд, дослідивши доводи учасників справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлені наступні факти.

06.08.2013 року позивач в порядку ст.214 КПК України звернувся до відповідача із заявою про вчинення кримінального правопорушення, однак відповідні відомості до ЄРДР не були внесені.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.09.2013 року зобов'язано відповідача внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за заявою позивача від 06.08.2013 року.

10.09.2013 року на виконання ухвали слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.09.2013 року відповідачем внесено відомості до ЄРДР за №42013220090000136 за ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України.

09.10.2013 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду від 02.12.2013 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

07.02.2014 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 06.08.2015 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

11.08.2015 року слідчим прокуратури винесена постанова про відмову у визнанні потерпілим.

17.08.2015 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 01.09.2015 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

03.09.2015 року слідчим прокуратури винесена постанова про відмову у визнанні потерпілим.

30.10.2015 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 31.12.2015 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

29.04.2016 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 26.07.2016 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

05.09.2016 року слідчим прокуратури винесена постанова про відмову у визнанні потерпілим.

05.09.2016 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 15.09.2016 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

03.10.2016 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 14.11.2016 року постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

21.11.2016 року слідчим прокуратури винесена постанова про відмову у визнанні потерпілим.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28.12.2016 року постанову про відмову у визнанні потерпілим скасовано.

06.01.2017 року слідчим прокуратури винесено постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 07.03.2017 року скасовано постанову про відмову у визнанні потерпілим.

29.06.2017 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 25.07.2017 року зобов'язано слідчого прокуратури Харківської області розглянути клопотання, подані до прокуратури Харківської області ОСОБА_1 09.03.2017 року та 19.06.2017 року та повідомити скаржника про результати їх розгляду.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 14.11.2017 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

28.11.2017 року слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 12.03.2018 року скасовано постанову про закриття кримінального провадження.

28.03.2018 року слідчим прокуратури винесено постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21.05.2018 року відведено слідчого в ОВС другого слідчого відділу управління прокуратури Харківської області Горгуля Д.В. від здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м.Харкова від 29.05.2018 року скасовано постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Обставинами, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог щодо стягнення моральної шкоди, є ухвали слідчих суддів Дзержинського районного суду м.Харкова та Червонозаводського районного суду м.Харкова, якими задовольнялись скарги ОСОБА_1 на бездіяльність щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, а в подальшому на постанови про закриття кримінального проводження №42013220090000136 та постанови про відмову у визнанні потерпілим.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що йому заподіяно моральну шкоду тим, що він змушений був звертатися до суду для оскарження бездіяльності посадових осіб прокуратури області, внаслідок чого втратив відчуття безпеки, верховенства права та правової стабільності, порушено його психологічне благополуччя.

Водночас, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме, у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнена у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст.1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вина, наявність причинного зв'язку між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінку заподіювача шкоди, його вини та причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Таким чином, у спірних правовідносинах відшкодування моральної шкоди здійснюється у разі, коли незаконними, винними діями органів, що здійснюють досудове розслідування чи прокуратури, завдано моральної шкоди громадянинові. Тобто, до спірних правовідносин не застосовується презумпції моральної шкоди.

Згідно із ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Жодної з переліченої у ч.2 ст.23 ЦК України виключних способів заподіяння моральної шкоди та підстав, з якими закон пов'язує виникнення моральної шкоди, у тому числі будь-якої протиправної поведінки, прокуратурою Харківської області не допущено.

Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Правовідносини, що склалися між ОСОБА_1 та прокуратурою Харківської області врегульовані кримінальним процесуальним законодавством, не можуть бути підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відповідні скарги ОСОБА_1 розглянуто слідчими суддями з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу України, а питання правомірності дій посадових осіб прокуратури області взагалі судом не розглядалося, оскільки за ч.2 ст.307 КПК України це не входить до повноважень слідчого судді.

Таким чином, позивач поновив своє порушене право на неупереджене досудове слідство в рамках меж, передбачених ст.303, 307 КПК України.

Реалізація ОСОБА_1 свого процесуального права на оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого під час досудового розслідування, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а сам факт скасування вказаних постанов відповідача не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання такими діями позивачу моральної шкоди.

Вказані ухвали слідчого судді відповідачем не оскаржено в апеляційному порядку лише тому, що вона не підлягає оскарженню відповідно до ст.ст.307, 309 КПК України. Такі ухвали є остаточними не з метою позбавлення слідчого, прокурора права на її перегляд вищою судовою інстанцією та перевірки законності і обґрунтованості ухвали слідчого судді, а задля забезпечення реалізації заявником права на вирішення його заяви про скоєння злочину і відповідності із нормами процесуального закону, якими регулюється вирішення цього питання.

Також позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому рішеннями та бездіяльністю працівників прокуратури Харківської області моральної шкоди, яка згідно з ч.2 ст.23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Висновок спеціаліста від 24.05.2018 року суд не приймає до уваги на підставі ст.78 ЦПК України як такий, що не відповідає вимогам допустимості доказів, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст.72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальним знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Натомість позивачем надано до суду висновок спеціаліста. При цьому відповідно до ст.74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Частиною 2 вказаної статті передбачено, що допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

Також суду не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження неправомірної поведінки слідчого та прокурора прокуратури під час досудового слідства, яка б знаходилася у причинно-наслідковому зв'язку з негативним наслідками для позивача.

Відповідно до ст.1174 ЦК України, на яку посилається позивач, шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Оскільки згідно Конституції України органи прокуратури не є органами державної влади або місцевого самоврядування, та у спірних правовідносинах посадові особи прокуратури Харківської області, з огляду на положення КПК України, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції, то ст.1174 ЦК України не підлягає застосуванню.

Зокрема, ст.1174 ЦК України передбачає спеціальні підстави та умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди в позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності в цивільно - правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб'єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб'єктів та характері їхніх дій.

До суб'єктів відповідальності за цією нормою належать створені відповідно до Конституції України, правових актів Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України, органи, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, а також органи місцевого самоврядування, створені на підставі Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , їх виконавчі органи та посадові або службові особи вказані державних органів.

Сферою застосування вказаної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній або юридичній особі у зв'язку прийняттям зазначеними суб'єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Водночас слідчі органів прокуратури, що проводять досудове слідство та приймають відповідно до вимог КПК України певні процесуальні рішення, виконують не владні управлінські функції, а здійснюють процесуальну діяльність, а отже до таких суб'єктів, зазначених у ст.1174 ЦК України, не належать.

Органи прокуратури взагалі не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування у розумінні ст.1174 ЦК України, а мають особливий статус, здійснюючи як зазначено у ст.131-1 Конституції України та Законі України «Про прокуратуру» функції у сфері правосуддя.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у рішенні від 16.04.2008у справі №6-4969св08.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю. Будь-яких переконливих і безспірних доказів на підтвердження обставин, з якими як з юридичним фактом пов'язувались матеріально-правові вимоги, позивачем не надано, не містять їх і матеріали справи, а обставини, на які позивач посилається, не є достатніми для висновку про наявність цивільно-правових підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди. Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.23, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 5, 11-13, 81, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення буде складено 29.10.2018 року.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк