Постанова № 77450588, 16.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2018 року м. Одеса

справа №501/389/18

провадження №22-ц/785/6295/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів-Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Маслова Р.Ю.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_3,

відповідач- Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Чорноморськ»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 травня 2018 рокуу складі судді Максимович Г.В.,

ВСТАНОВИВ:

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

19 лютого 2018 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2016 по 18 січня 2018 року в розмірі 205406,22грн. зазначивши, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2016 року:

- визнано наказ директора Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 26 січня 2015 року №33 "Про переміщення працівників підприємства" в частині виключення із штатного розпису першого терміналу посади тальмана, яку займала ОСОБА_3, незаконним та скасовано;

- визнано наказ директора Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 26 січня 2015 року №46/0 про переміщення ОСОБА_3 незаконним та скасовано;

- визнано наказ першого заступника директора підприємства від 20 квітня 2015 року №225/0-2 про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_3 по п.1 ст.40 КЗпП України незаконним та скасовано;

- поновлено ОСОБА_3 в Державному підприємстві "Іллічівський морський торговельний порт" на посаді тальмана першого терміналу;

- Стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 лютого 2015 року по 16 березня 2016 року в розмірі 80923,58 грн.

Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 809,23 грн.;

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущено до негайного виконання(а.с. 4-12).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2016 року рішення Іллічівського суду Одеської області від 16 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.

22 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасувала рішення апеляційного суду від 18 травня 2016 року та залишила без змін рішення суду першої інстанції від 16 березня 2016 року(а.с. 127-136, 13-17).

Посилаючись, що у порушення вимог ч.5 ст.235 КЗпП України адміністрація відповідача не виконала рішення суду першої інстанції від 16 березня 2016 року, яке підлягало негайному виконанню, та наказ про поновлення на роботі видала лише після розгляду справи судом касаційної інстанції - 15 січня 2018 року, ознайомивши її 24 січня 2018 року, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2016 по 18 січня 2018 року в розмірі 205406,22грн.(а.с. 1-3).

Відповідач позов не визнав.

Заперечивши проти позову, відповідач обґрунтував його тим, що позивачка не довела, що з вини відповідача в період з 17 березня 2016 по 18 січня 2018 року, вона була позбавлена можливості працювати. Позивачка не вчинила жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду від 16 березня 2016 року, не з'явилася до служби управління персоналу порту, не розпочала процедуру її допуску до роботи(а.с. 29-32).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 04 травня 2018 року позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивачки стягнуто за період з 17 березня 2016 року по 18 січня 2018 року 205056,79 грн (а.с. 83-87).

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду від 04 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

II. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ) СТОРІН.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що:

- позивачка не довела, що саме з вини відповідача в період з 17 березня 2016 року по 18 січня 2018 року позивачка була позбавлена можливості працювати, тобто з боку відповідача не було вчинено жодних дій, які б свідчили про те, що відповідач не бажав виконувати або ухилятися від виконання рішення суду від 16 березня 2016 року про поновлення позивача на роботі, яке було допущено до негайного виконання;

- позивачка не надала доказів про те, що після винесення рішення від 16 березня 2016 року вона отримала виконавчий лист про поновлення на роботі, яке допущено до негайного виконання, та пред'явила його до виконавчої служби;

- з 18 травня 2016 року - після скасування судом апеляційної інстанції рішення суду від 16 березня 2016 року відпали підстави для виконання рішення суду;

- суд першої інстанції, виходячи із розрахункового періоду визначеного в рішенні Іллічівського міського суду Одеської області від 16 березня 2016 року, яке набрало чинності, не звернув увагу на те, що в цьому рішенні допущена помилка у частині включення середнього заробітку за грудень 2014 року святкової премії у розмірі 3081 грн. (а.с.104-109).

Відзив позивачем на апеляційну скаргу не надано.

III. ОЦІНКА СУДУ.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, з викладенням його резолютивної частини в новій редакції.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно - стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, статті 18, 430 ЦПК України, Закон України "Про виконавче провадження".

За змістом ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває ознаки обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства - частина п'ята статті 124 Конституції України. Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

В силу ст.6 ч.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення суду є складовою права на справедливий суд, яке не може бути ілюзорним та суперечити принципу верховенства права, який держава зобов'язалась поважати, ратифікувавши Конвенцію.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі. І цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржено.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглянув трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання", "проволока", за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що адміністрація порту виконала рішення суду від 16 березня 2016 року в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке допущено до негайного виконання, лише після ухвалення касаційним судом постанови від 22 листопада 2017 року про скасування рішення апеляційного суду від 18 травня 2016 року та залишення без змін рішення суду першої інстанції від 16 березня 2016 року.

Оскільки адміністрація порту видала відповідний наказ на виконання рішення суду від 16 березня 2016 року у частині негайного його виконання про поновлення позивачки на роботі тільки 15 січня 2018 року (а.с.18), суд першої інстанції у своєму рішенні від 04 травня 2018 року дійшов до обґрунтованого висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення від 16 березня 2016 року, виходячи з вимог статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою, та стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки виконання цього рішення суду за період з 17 березня 2016 року по 24 січня 2018 року.

Однак, визначивши розмір коштів які підлягають стягненню, у розмірі 205056,79 грн., суд помилково, всупереч правилам ст.235 КЗпП України, не зазначив в рішенні про необхідність відрахування із зазначеної суми коштів податку на доходи фізичних осіб, суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших обов'язкових платежів.

Тому , рішення суду підлягає зміні з викладенням його резолютивної частини в новій редакції.

З урахуванням викладеного, доводи у скарзі про те, що позивачка повинна була довести те, що відповідач не бажав виконувати рішення суду, що вона не надала доказів щодо отримання виконавчого листа про поновлення на роботі, яке було допущене до негайного виконання, до уваги не приймаються, оскільки обов'язок видати наказ про поновлення позивачки на роботі виник відразу після оголошення рішення суду, незалежно від його оскарження відповідачем.

Не приймається до уваги і посилання у скарзі про те, що в рішенні від 16 березня 2016 року неправильно розрахований середній заробіток, оскільки зазначене рішення залишене без змін 22 листопада 2017 року судом касаційної інстанції, яке набрало чинності, в тому числі і в цій частині.

Як вбачається із справи, відповідач погодився з методологією обчислення середнього заробітку, із якої виходив суд, а саме: за правилами передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (а.с.70-71).

Твердження у скарзі про те, що після скасування судом апеляційної інстанції 18 травня 2016 року рішення суду першої інстанції від 16 березня 2016 року, відпали підстави для виконання рішення суду, також не приймається до уваги через те, що скасоване рішення суду апеляційної інстанції не породжує правових наслідків.

IV. СУДОВИЙ ЗБІР.

За нормами п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, з Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2050 грн. за подання ОСОБА_3 позовної заяви.

Керуючись ст.ст.367,374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 04 травня 2018 року змінити, виклавши його резолютивну частину в новій редакції.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ №01125672) на користь ОСОБА_3 (ІІН №2211215385) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 березня 2016 року по 24 січня 2018 року у розмірі 205 056 (двохсот п'яти тисяч п'ятдесяти шести) гривень 79 копійки, з відрахуванням із зазначеної суми податків та обов'язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Чорноморськ» (код ЄДРПОУ №01125672) на користь держави із зарахуванням до спеціального бюджету судовий збір у розмірі 2050 (двох тисяч п'ятдесяти) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2018 року.

Головуючий /підпис/

Судді : /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я. Колесніков