Рішення № 77438088, 24.10.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/2606/18

2/212/1690/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді – Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., справа № 2/212/1690/18; 212/2606/18, позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 «Криворіжіндустрбуд», розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в залі суду в місті ОСОБА_3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 20 квітня 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 «Криворіжіндустрбуд», який у подальшому уточнила, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування якого зазначила, що з 16.09.2002 року працювала на посадах інженера економічного відділу та начальника планово-економічного відділу на Закритому акціонерному товаристві «Криворіжіндустрбуд», яке згідно рішення загальних зборів акціонерів від 11.10.2010 року перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Криворіжіндустрбуд», а надалі, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 24.04.2017 року на Приватне акціонерне товариство «Криворіжіндустрбуд». 14.09.2017 року звільнилася з підприємства Відповідача за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. На момент звільнення, в порушення вимог чинного законодавства, Відповідач не здійснив з нею повного розрахунку з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі 13584, 07 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60383,26 грн., моральну шкоду у розмірі 21 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Відповідач не погодившись із заявою про збільшення позовних вимог, подав до суду письмове заперечення у якому зазначив, що причиною неможливості провести остаточний розрахунок з працівниками відповідача у день звільнення слугував кризовий стан підприємства. Зупинення виробничої діяльності. Зазначив, що при розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивач не врахував кількість робочих днів на підприємстві відповідача, тобто тих днів, які повинні бути оплачені середнім заробітком. Просив суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26403,26 грн. (за період з травня 2018 р. по жовтень 2018 р.) відмовити та відмовити в задоволені позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 21 700 грн.

Ухвалою суду від 23.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

10.05.2018 року до суду надійшло клопотання представника позивача про витребування суду, яке у подальшому, 19.06.2018 року було задоволено ухвалою суду.

19.09.2018 року до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.

25.09.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2018 року.

23.10.2018 року надійшло заперечення проти заяви про збільшення позовних вимог.

Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, вважає можливим ухвалити рішення у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що

позивач - ОСОБА_1, з 16.09.2002 року працювала на посадах інженера економічного відділу та начальника планово-економічного відділу на Закритому акціонерному товаристві «Криворіжіндустрбуд», яке згідно рішення загальних зборів акціонерів від 11.10.2010 року (протокол № 3/10) перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Криворіжіндустрбуд», а потім, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 24.04.2017 року (протокол № 1-2017) на Приватне акціонерне товариство «Криворіжіндустрбуд», що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.15) та не заперечувалось відповідачем.

14.09.2017 року позивача було звільнилася з підприємства Відповідача за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується наказом № 185-к від 14.09.2017 року про припинення трудового договору (контракту) (а.с. 16).

Відповідно до копії довідки (а.с.17) вбачається, що станом на 23.06.2018 року заборгованість по заробітній платі і компенсації за невикористану відпустку складає 13584,07 грн.

Середньогодинна заробітна плата позивача складає 29,14 грн., а середньомісячна заробітна плата 4997,51 грн. (а.с.18).

Відповідно до оригіналу довідки №437 від 20.07.2018 року (а.с.50), середньоденна заробітна плата позивача складає 233,14 грн.

Довідкою від 20.07.2018 року №438 підтверджено, що заборгованість по заробітній платі позивача – ОСОБА_1 складає 13584,07 грн. (а.с.51).

З довідки від 23.07.2018 року №01-217 вбачається, що з 14.09.2017 року по 30.09.2017 року кількість робочих днів (годин) становила 12 робочих днів (96 год.); з 01.10.2017 по 31.10.2017 – 21 робочий день (167 годин); з 01.11.2017 по 30.11.2017 року – 22 робочих дня (176 год.); з 01.12.2017 по 31.12.2017 року – 16 робочих днів (128 год.); 01.01.2018 по 31.01.2018 року – 9 робочих днів (72 год.); з 01.02.2018 по 28.02.2018 року – 12 робочих днів (96 год.); 01.03.2018 по 31.03.2018 року – 13 робочих днів (95 годин); з 01.04.2018 по 30.04.2018 року – 12 робочих днів (96 год.); 01.05.2018 по 31.05.2018 року – 32 робочих години; 01.06.2018 по 30.06.2018 року – 8 робочих годин (а.с.59).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно ст.ст.13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.115 КЗпП України, заробітна плата повинна виплачуватися регулярно в робочі дні в терміни встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до вимогст.24 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. ОСОБА_2 на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Із змісту ст.21 КЗпП України випливає, що трудовий договір є двостороннім договором між працівником та роботодавцем, які по відношенню один до одного мають відповідні права та обов'язки. Інші суб'єкти мають право втручання у взаємовідносини цих сторін лише у випадках та в порядку передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору, крім іншого, є угода сторін та розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Оскільки отримати згоду власника на звільнення в таких умовах не представляється можливим, тому єдиною підставою звільнення залишається ініціатива працівника.

За ч.ч.1,2 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвані трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У відповідності з ч.1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки підприємство, установа, організація згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на корить працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно дост.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 статті 15 ЗУ «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Згідно ст.83 КЗпП України ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки», при звільненні працівника йому виплачується компенсація за всі дні невикористаної відпустки.

Згідно ст.ст.74-84 КЗпП України громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при розгляді спору про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зi ст.83 КЗпП вона може бути стягнута на вимогу працівника за уci дні невикористаної ним основної щорічної відпустки тільки в разі звільнення його з роботи, а в разі, якщо працівник не використав щорічну відпустку i за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за уci дні невикористаної відпустки, виходячи iз середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 складає 13584, 07 грн. Дана обставина підтверджена довідкою виданою підприємством №438 від 20.07.2018 року та сам по собі факт не проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні не заперечувався відповідачем, а навпаки, як зазначено у письмовому запереченні, причиною неможливості проведення остаточного розрахунку при звільненні слугував кризовий стан підприємства, зупинення виробничої діяльності.

Отже, вимога позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно п.20 вказаної Постанови суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до п.2 Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 зі змінами, якою був затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Постанови нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат i допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, з 14.09.2017 року по 25.09.2018 року у розмірі 60383,26 грн. та саме у цьому розмірі дана вимога підтримана його представником.

Відповідачем не було надано належних доказів на спростування позовних вимог щодо стягнення заборгованості по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку, тому підлягає примусовому стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні становитиме 60383 грн. 26 коп., сума якого визначена без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.

Щодо вимог позивача відшкодувати моральну шкоду суд зазначає наступне.

Ч.1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд також враховує роз'яснення, надані у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно яких судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено, що з вини відповідача було порушено законні права позивача на отримання належних їй грошових сум, що призвело до моральних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків та вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи, характеру, тривалості та тяжкості моральних страждань позивача, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 21 700,00 грн. не доведені позивачем саме у такому розмірі, відповідно суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 1000,00 грн.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Враховуючи, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтовані і підлягають задоволенню, то судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у загальному розмірі 1409,60 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то оскільки від сплати судового збору в частині цих позовних вимог позивача не звільнено та ним при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн. то витрати понесені позивачем по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а саме в розмірі 1762,00 грн.

На підставі ст.15 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст.74-84,115-117 КЗпП України, ст.5 ЗУ «Про судовий збір», ст.ст.197, 200, 247, 263-265, 273, 280-281, 284, 289,354,430 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі при звільненні в розмірі 13 584 (тринадцять тисяч п’ятсот вісімдесят чотири) гривні 07 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 383 (шістдесят тисяч триста вісімдесят три) гривні 26 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Криворіжіндустрбуд» на користь держави судові витрати в розмірі 1409 грн. 60 коп.

Допустити рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць, до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін. Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Криворіжіндустрбуд», місце знаходження юридичної особи: 50051, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 10, код ЄРДПОУ 01239186.

Повне рішення суду складено та підписано 29.10.2018 року.

Суддя: О. Н. Борис