Постанова № 77434956, 23.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/851/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Григорова А.М.

суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації на рішення Полтавського окружного адміністративного суду, м. Полтава, від 19.04.2018, суддя Г.В. Костенко, повний текст складено 23.04.18 по справі № 816/851/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації

про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.03.2018 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації (надалі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у підтверджені статусу інваліда війни, як особі, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони України, та видачі посвідчення інваліда війни;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни відповідно до п.9 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення інваліда війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 1987 році він брав участь у роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач стверджував, що відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він має право на визнання за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення, але відповідач протиправно відмовив йому у визнанні статусу інваліда війни, чим позбавив передбачених законом гарантій.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у підтверджені статусу інваліда війни, як особі, що брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони України, та видачі посвідчення інваліда війни. Зобов'язано Управління соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати посвідчення інваліда війни.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управлінням соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню з огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в межах визначеним чинним законодавством. Зазначає, що документи надані заявником розглянуті управлінням відповідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою визначено, що до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час. Пунктом 9 цієї статті передбачено, до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем не були подано доказів на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже не має право на встановлення статусу відповідно до ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни. Також зазначають, що Інформаційна довідка (про участь у формуванні ЦО) не містить жодної інформації про залучення ОСОБА_1 в складі Цивільної оборони ліквідовувати наслідки аварії на ЧАЕС. На підставі вищевикладеного, просять скасувати повністю Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року по справі 816/851/18 за адміністративним позовом ОСОБА_2 і ухвалити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог до управління соціального захисту населення Новосанжарської райдержадміністрації відмовити повністю.

Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про долучення до матеріалів справи копій документів. Також позивач просить розгляд справи провести за його відсутності.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02.06.1997, виданим Полтавською обласною державною адміністрацією та вкладкою до посвідчення серії НОМЕР_2 с від 28.03.2007 .

Згідно експертного висновку Полтавської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, на засіданні №14 від 14.05.1996 з питань зв'язку захворювання з роботою по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, ОСОБА_1 встановлений діагноз: гіпертонична хвороба ІІ ст кризовий перебіг кризи І порядку.Хр. дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з вираженим вегетосудиним, цефалгічним і вестибулярним синдромами. Висновок: хвороба має зв'язок з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК Серії 7-66 ВЛ №0107874 від 15.09.2005 позивачу встановлено другу групу інвалідності безстроково з 15.09.2005 внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС .

Відповідно до довідки №27 від 09.10.2017 ОСОБА_1, робітник Полтавської філії ДБУ-36 тресту "Харківшляхбуд", безпосередньо брав участь у виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (дезактивація 3, 4 енергоблока) у складі формувань Цивільної оборони з 09.07.1987 по 23.07.1987 .

07.02.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив встановити статус інваліда війни як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі формувань Цивільної оборони та видати посвідчення інваліда війни . До заяви було додано копії: посвідчення; трудової книжки; довідки про участь в складі формувань Цивільної оборони України; довідки про заробітну плату в зоні відчуження; акт перевірки Роменським пенсійним фондом; висновку експертної ради; довідки МСЕК; списку працівників тресту "Харківшляхбуд", які брали участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС; інформаційної довідки та роз'яснення до неї .

Листом від 22.02.2018 №06-01-14/447 відповідач повідомив позивача про те, що не може надати йому статус інваліда війни, оскільки відсутні правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни .

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом дев'ятим частини другої статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами позивача щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Стаття 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

У справі, що розглядається, судом першої інстанцій встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Ці обставини, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.

Водночас, колегія суддів зазначає, що для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.

Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Щодо наданої позивачем до суду інформаційної довідки (про участь у формуваннях ЦО) від 27.07.2017р. №01.1-14/1250-1 та лист від 27.07.2017р. №01.1-14/1250-1 Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, відповідно до яких формування Цивільної оборони, в томі числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, громадяни, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків), залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації не наділений повноваженнями щодо роз'яснення норм законодавства України та наведене ним твердження, що всі громадяни України, які виконували роботи по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обов'язково залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань цивільної оборони, є власним трактуванням норм законодавства та не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Крім того, посилання Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації у своїх поясненнях на ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві, судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки не виключають необхідність надання заявником до уповноваженого органу відповідних документів, які підтверджують наявність підстав для встановлення особі статусу інваліда війни згідно ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, з даної інформаційної довідки (про участь у формуваннях ЦО) від 27.07.2017р. №01.1-14/1250-1 та листа від 27.07.2017р. №01.1-14/1250-1 Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації, не вбачається що є документи підтверджуючі участь саме позивача у складі формувань Цивільної оборони під час виконання робіт по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018р. у справі № 676/3457/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а та від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17.

Щодо наданої позивачем копії довідки Арбітражного керуючого № 27 від 09.10.2017р. відповідно до якої ОСОБА_1, робітник Полтавської філії ДБУ - 36 тресту "Харківшляхбуд" в тому, що він безпосередньо брав участь у виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ( дезоктивація 3, 4 енергоблока) у складі формувань Цивільної оборони з 9 липня по 23 липня 1987 р., колегія суддів зазначає наступне.

Дана довідка не є належним та допустимим доказом, яка б свідчила про те, що позивач залучався до виконання робіт по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки в даній довідці відсутня інформація на підставі яких документів її було складено.

Також з даної довідки Арбітражного керуючого № 27 від 09.10.2017р. не вбачається яким чином, та у зв'язку з чим така інформація була отримана арбітражним керуючим.

Інших доказів (документального підтвердження) своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем до суду не надано.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача та суду першої інстанції на Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302, як на підставу відсутності необхідності надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством окрім довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, оскільки в даному випадку суд керується нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пунктом 9 частини 2 статті 7 якого визначено, що до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Також колегія суддів зазначає, що надані позивачем до суду копія довідки про заробітну плату в зоні відчуження, копія Акту зустрічної перевірки Управління пенсійного фонду України в м. Ромнах щодо наявних документів про період роботи в зоні відчуження, копія списків працівників " Харківшляхбуд", які брали участь в ліквідації ЧАЕС також не містять інформації про те, що позивач приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

З урахуванням вищенаведеного, доводи позивача про наявність у нього достатніх документів (доказів) наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є помилковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову .

Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2018 по справі № 816/851/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Л.В. Тацій З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складе 29.10.2018р.