Рішення № 77431257, 24.10.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018Справа № 910/9805/17Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю.,

За участю секретаря судового засідання Ваховської К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство

"Хорів-АВІА"

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"

про стягнення 1 013 079,07 грн

У засіданні брали участь:

від позивача: Назаренко Є.О. - по дов. №б/н від 16.01.2017

від відповідача: Мога М.В. - ордер серія КС №350872 від 27.08.2018

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2017 року Державне підприємство "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-АВІА" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" про стягнення 1 013 079,07 грн, у тому числі: 950 730,90 грн основного боргу, 44 255,82 грн пені, 13 182,99 грн інфляційних втрат і 4 909,36 грн 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № УВ.АРВ-12-001 оренди державного майна - вертольоту МІ-8МТ, укладеного 27.01.2010 між сторонами, у частині своєчасної та в повному розмірі сплати орендної плати за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017, провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 24 612,65 гр,, інфляційних втрат у сумі 13 182,99 грн і 3% річних в сумі 4 909,36 грн припинено. У решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 у справі № 910/9805/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/980517 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Розглянувши матеріали справи № 910/9805/17, виходячи з приписів частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи предмет та підстави позову, з метою справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, а також ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, Суд дійшов висновку, що вказану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 справу №910/9805/17 було прийнято до провадження суді Трофименко Т.Ю. та призначено підготовче засідання на 03.09.2018.

30.08.2018 від представника відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення на позов. Відповідно до яких відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

30.08.2018 від представник відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у дані справі до вирішення господарським судом міста Києва справи №910/8189/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" до Державного підприємства "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-АВІА" про внесення змін до договору №УВ.АРВ-12-001 від 27.01.2010 про оренду вертольоту Мі-8МТ заводський номер 94708. Клопотання мотивоване тим, що спір у справі №910/9805/17 виник між сторонами в силу неправильного застосування позивачем норм матеріального права, а саме через те, що позивач відмовився застосовувати до правовідносин сторін за Договором положення п. 9 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», яким припинено зобов'язання з індексації орендної плати в договорах оренди державного майна. У разі задоволення Господарським судом міста Києва позову ПрАТ «АК «Українські вертольоти» у справі №910/8189/18 та внесення змін до Договору щодо непроведення індексації орендної плати у 2016 році, позов у справі №910/9805/17 про стягнення заборгованості за таким Договором оренди не лише буде, як наразі, безпідставним, але і сам спір втратить свій предмет, що матиме наслідком закриття провадження у даній справі з підстав, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Пов'язаність справ №910/9805/17 та №910/8189/18 полягає у тому, що рішення суду, який розглядає справу №910/8189/18, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі №910/9805/17, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи №910/9805/17 до вирішення іншим судом справи №910/8189/18 полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Представник позивача проти задоволенні даного клопотання заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає таке.

Згідно з приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у цій справі, і такі обставини мають бути такими, що мають значення для цієї справи.

Предметом розгляду у справі N 910/8189/18 є вимоги про внесення змін до договору №УВ.АРВ-12-001 від 27.01.2010 про оренду вертольоту Мі-8МТ заводський номер 94708, а відтак, при розгляді вказаної справи по суті суду слід встановити правомірність внесення змін до договору, в той час як під час розгляду справи N 910/9805/17 судом досліджується порядок виконання сторонами своїх зобов'язань по договору №УВ.АРВ-12-001 від 27.01.2010 про оренду вертольоту Мі-8МТ заводський номер 94708 за період з листопада 2016 по квітень 2017.

З урахуванням викладеного, клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає.

В підготовчому засіданні 03.09.2018 оголошувалась перерва до 26.09.2018.

Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та за згодою сторін призначив справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018р.

В судовому засіданні 17.10.2018 оголошувалась перерва до 24.10.2018.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Вимоги вмотивовані тим, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання по договору №УВ.АРВ-12-001 від 27.01.2010 про оренду вертольоту Мі-8МТ заводський номер 94708 в частині сплати позивачу орендної плати з урахуванням її індексації (пункти 5.1, 5.3, 5.6)

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору в частині оплати орендних платежів з урахуванням її індексації позивач просить стягнути з відповідача 44 255,82 грн пені, 13 182,99 грн інфляційних втрат і 4 909,36 грн 3% річних.

Представник відповідача проти задоволення позову в судовому засіданні заперечував. Заперечення мотивовані тим, що частиною 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що істотною умовою договору оренди, зокрема, є орендна плата з урахуванням її індексації. Однак, на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати зупинено (п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік"). За таких підстав, з урахуванням вимог ст.ст. 651, 652 Цивільного кодексу України у позивача відсутні правові підстави нараховувати орендну плату з індексацією.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.01.2010 року між Закритим акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" ( на час розгляду справи Приватним) (надалі відповідач) та Державним підприємством "Українське авіаційно-транспортне підприємство "Хорів-АВІА" (надалі позивач) було укладено Договір № УВ.АРВ-12-001 про оренду вертольоту МІ-8МТ, заводський номер 94708 .

Відповідно до пункту 1.1. договору позивач передає, а відповідач на правах оренди приймає в строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно - вертоліт МІ-8МТ, заводський номер 94708 (далі - ПС), балансова вартість якого становить 853 225,00 грн., з технічним майном, устаткуванням з комплекту 1:1, необхідним для виконання усіх видів авіаційних робіт за цивільними процедурами на території України та за її межами.

Строк дії договору оренди ПС становить 8 років. Перебіг строку оренди починається з наступного дня після підписання сторонами акту приймання-передавання ПС (п. 2.1. Договору).

За умовами п. 5.1. договору орендна плата встановлена в розмірі, не меншої, що розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить 333 700 грн. без ПДВ у місяць.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 5.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції.

Згідно з п. 5.4. договору у разі користування ПС протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) орендна плата за дні користування визначається пропорційно дням користування.

В силу п. 5.6. договору відповідач (орендар) сплачує орендну плату щомісячно, до 15-го числа місяця, що йде за розрахунковим у розмірі, який визначений пунктами 5.1. та 5.2. даного договору. Зарахування витрат відповідача, передбачене п. 4.1.4. та п. 6.5. цього договору здійснюється відповідачем м самостійно та пропорційно, починаючи з терміну підписання сторонами акта приймання-передавання ПС. Таке зарахування на протязі першого року оренди не може перевищувати 46% орендної плати, яка підлягає сплаті у відповідному місяці. Після закінчення першого року оренди, протягом 15 днів, сторони складають і підписують акт звірки розрахунків за договором оренди ПС, де визначають залишок грошових витрат відповідача, які підлягають компенсації позивачем в наступному році відповідно до п. 4.1.1. та п. 6.5. Договору. Якщо встановлений залишок грошових витрат, що підлягає компенсації позивачем, перевищує розмір грошових виплат відповідача, зарахованих у рахунок орендної плати за попередній рік, відповідно до п. 5.1. договору, сторони коригують процент виплати орендної плати з таким розрахунком, щоб строк повної компенсації позивачем понесених витрат відповідача, відповідно до п. 4.1.1. даного договору, не перевищував строку дії цього Договору.

Орендна плата, визначена у відповідності до пунктів 5.1., 5.2. цього договору, сплачується відповідачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача після підписання договору та починаючи від дати підписання сторонами акту приймання-передавання ПС в строк, встановлений в п. 5.6. цього договору.

Згідно з п. 5.9. Договору зайва сума орендної плати, що надійшла до позивача, підлягає заліку в рахунок подальших платежів.

В подальшому, до вищевказаного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод № 1 від 28.01.2010, № 2 від 05.02.2010, № 4 від 10.11.2010, № 6 від 24.06.2011, № 7 від 17.08.2013, № 8 від 29.05.2015, якими вносили зміни до деяких умов Договору.

Так, Додатковою угодою № 2 до договору сторони змінили, зокрема, п. 5.1. Договору та визначили, що орендна плата встановлена у розмірі, не меншої, що розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить на період відшкодування витрат на приведення ПС до справного стану відповідно пп.4.1.1. та п. 6.5. Договору суму 180 198, 00 грн. без ПДВ у місяць.

Також, Додатковою угодою № 2 сторони внесли зміни до п.п. 5.3., 5.6. Договору, якими визначили, що орендна плата та відшкодування витратвідповідача, передбачені п.п. 4.1.1., та п. 6.5. договору за кожний наступний місяць визначаються шляхом коригування на індекс інфляції за попередній місяць. Відповідач сплачує орендну плату щомісячно, до 15-го числа місяця, що йде за розрахунковим у розмірі, який визначений пунктами 5.1. та 5.2. договору. Відшкодування витрат відповідача, передбачене пп.4.1.1. та п. 6.5 договору здійснюється відповідачем самостійно починаючи з терміну підписання сторонами акта приймання-передавання ПС. Відшкодування витрат відповідача відповідно до пп. 4.1.1. та п. 6.5. договору становлять суму не більше 153 502 грн. без ПДВ у місяць. Після закінчення першого року оренди, протягом 15 днів, сторони складають і підписують Акт звірки розрахунків за договором суборенди ПС, де визначають залишок грошових витрат відповідача, які підлягають відшкодуванню відповідачем в наступному році відповідно до пп.4.1.1. та п. 6.5. Договору. Якщо встановлений залишок грошових витрат, що підлягає відшкодуванню позивачем, перевищує розмір грошових виплат відповідача, нарахованих за попередній рік, відповідно до п. 5.1. договору, сторони коригують розмір орендної плати з таким розрахунком, щоб строк повного відшкодування позивачем понесених витрата відповідача, відповідно до п.п. 4.1.1. та п. 6.5. договору, не перевищував строку дії договору, що оформлюється додатковою угодою. Після завершення періоду відшкодування витрат відповідно пп. 4.1.1. та п. 6.5. Договору, розмір орендної плати становить суму 333 700, 00 грн. без ПДВ у місяць.

Додатковою угодою № 6 до договору сторони змінили п. 5.1., 5.3., 5.6. договору та визначили, що орендна плата встановлена у розмірі, не меншої, що розрахована відповідно до п. 7 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить суму 180 198, 00 грн. без ПДВ за базовий місяць розрахунку - лютий 2010 року. Орендна плата за червень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за період з березня 2010 року по червень 2011 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Відповідач сплачує орендну плату щомісячно, до 15-го числа місяця, що йде за розрахунковим у розмірі, який визначений пунктами 5.1.-5.4. договору з урахуванням пункту 5.13. цього договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунокпозивача.

Додатковою угодою № 7 від 17.08.2013 сторони змінили п. 2.1. Договору та визначили, що строк оренди ПС становить 13 років. Перебіг строку оренди починається з наступного дня після підписання сторонами акту приймання-передавання ПС.

Крім того, вищевказаною Додатковою угодою сторони змінили п. 15.1. Договору та встановили, що цей договір діє з 27.01.2010 року до 31.01.2023 року включно.

Для сплати орендної плати за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року позивачем були складені Акти виконаних робіт № 001/82 від 09.12.2016, № 001/83 від 13.01.2017, № 10 від 10.02.2017, № 19 від 10.03.2017, № 28 від 10.04.2017, № 37 від 10.05.2017 та виставлені відповідачу рахунок-фактури № 91 від 09.12.2016, № 2 від 13.01.2017, № 10 від 10.02.2017, № 19 від 10.03.2017, № 28 від 10.04.2017, № 37 від 10.05.2017.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умов Договору належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати, внаслідок чого за ним виникла заборгованість за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року в сумі 950 730,90 грн.

Так, за листопад 2016 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 475 249,13 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 426 771,25 грн., залишок боргу складає 48 477,88 грн., за грудень 2016 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 479 526,37 грн., яка оплачена відповідачем частково в сумі 242 256,00 грн., залишок боргу складає 237 261,37 грн.; за січень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 484 801,06 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 431 465,74 грн., залишок боргу складає 53 335,42 грн.; за лютий 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 489 649, 17 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 435 780, 39 грн., залишок заборгованості складає 53 868,78 грн., за березень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 498 462,86 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 443 624,44 грн., залишок боргу складає 54 838,42 грн.; за квітень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 502 949,03 грн., яка відповідачем не сплачена.

У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди державного майна.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, а ст. 19 Закону встановлений обов'язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

При розгляді справи судом встановлено, що за листопад 2016 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 475 249,13 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 426 771,25 грн., залишок боргу складає 48 477,88 грн., за грудень 2016 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 479 526,37 грн., яка оплачена відповідачем частково в сумі 242 256,00 грн., залишок боргу складає 237 261,37 грн.; за січень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 484 801,06 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 431 465,74 грн., залишок боргу складає 53 335,42 грн.; за лютий 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 489 649, 17 грн., якавідповідачем оплачена частково в сумі 435 780, 39 грн., залишок заборгованості складає 53 868,78 грн., за березень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 498 462,86 грн., яка відповідачем оплачена частково в сумі 443 624,44 грн., залишок боргу складає 54 838,42 грн.; за квітень 2017 року позивачем нараховано орендної плати в сумі 502 949,03 грн., яка відповідачем сплачена частково в сумі 447 617, 06 грн., залишок боргу 55 331,97 грн.

З огляду на вищевикладене, у період з листопада 2016 по квітень 2017 позивачем нараховано орендну плату з урахуванням індексації в сумі 2 930 637, 72 грн, відповідачем було здійснено оплату в сумі 2 427523,88 грн. З урахуванням викладеного заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі за період з листопада 2016 по квітень 2017 становить 503 113, 84 грн.

Враховуючи викладене позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 950 730,90 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 503 113, 84 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 447 617,06 грн. позовні вимори задоволенню не підлягають з огляду на те, що відповідачем дана сума сплачена позивачу 15.06.2017 платіжним дорученням №1736, тобто до порушення господарським судом міста Києва провадженні у даній справі, а тому позивач безпідставно звернувся з позовом до відповідача в частині стягнення 447 617,06 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 44 255,82 грн., інфляційних втрат в сумі 13 182,99 грн. та 3% річних в сумі 4 909,36 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за оренду майна повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди, …, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно з п. 11.2. Договору за несвоєчасне перерахування орендної плати та/або перерахування її не в повному обсязі відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 44 255,82 грн. суд вважає їх арифметично невірними та такими, що неповністю відповідають вищевказаним приписам чинного законодавства через невірно обрану методику розрахунку та базу нарахування.

За розрахунком суду, розмір пені за порушення відповідачем строків оплати орендної плати за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року складає 76 569,71 грн., в тому числі за листопад 2016 року - 19 643, грн., що перевищує розмір пені, заявленої позивачем у позовній заяві. У зв'язку з цим, враховуючи відсутність клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд розглядає заявлені вимоги в частині стягнення пені в розмірі, визначеному позивачем у позові.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що згідно з платіжним дорученням № 1001 від 14.02.2017 року відповідач оплатив позивачу пеню за порушення строків орендної плати, в тому числі - за листопад 2016 року, а також після порушення провадження у справі згідно з платіжним дорученням № 4543 від 07.07.2017 оплатив пеню за період оренди з грудня 2016 року по квітень 2017 року.

За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 04,18 грн. (за листопад 2016 року) та закриває провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 38 211,64 грн. (за грудень 2016 - квітень 2017 року) у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд вважає їх арифметично невірними та такими, що неповністю відповідають вищевказаним приписам чинного законодавства через невірно обрану методику розрахунку та базу нарахування.

Так, за розрахунком суду сума 3% річних складає 8 372,19 грн., а інфляційних втрат - 14 883, 51 грн., що перевищує розмір інфляційних втрат та 3% річних, заявлених позивачем у позовній заяві. У зв'язку з цим, враховуючи відсутність клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд розглядає заявлені вимоги в розмірах, визначених позивачем у позові.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач на підставі платіжних доручень № 4544 від 07.07.2017 та № 4545 від 07.07.2017 оплатив позивачу 3% річних та інфляційних втрат за період оренди з листопада 2016 року по квітень 2017 року.

З огляду на вищевикладене, суд закриває провадження у справі в частині заявлених позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 4 909,36 грн. та інфляційних втрат в сумі 13 182,99 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Заперечення відповідача, що викладені в письмовому відзиві на позов судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

За змістом статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України).

Разом із тим передача в оренду майна, яке є державною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до цього Закону однією із істотних умов договору оренди державного майна є орендна плата з урахуванням її індексації (стаття 10).

У статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

За змістом частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини третьої статті 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру орендної плати за користування майном.

Враховуючи наведене, розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а в разі законодавчої зміни її розміру нормами чинного законодавства передбачено можливість внесення відповідних змін до умов договору.

Водночас, передбачені статтею 284 Господарського кодексу України і статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотні умови договору оренди, зокрема, орендна плата з урахуванням її індексації, є обов'язковими для суб'єктів права державної власності, майно яких є об'єктом оренди.

За змістом частини 2 статті 284 Господарського кодексу України та частини 4 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Договору №УВ.АРВ-12-001 про оренду вертольоту МІ-8МТ, заводський номер 94708 від 27.01.2010 року Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Українські вертольоти" як орендар прийняло на себе зобов'язання протягом строку дії договору сплачувати орендодавцю орендну плату з урахуванням її індексації (пункти 5.1, 5.3, 5.6) і такий обов'язок Позивача умовами договору не поставлено в залежність від будь-яких обставин.

Укладений між сторонами договір є дійсним і обов'язковим для виконання сторонами, а отже в силу приписів статті 179 ГК, статей 204, 629 ЦК породжує для його сторін відповідні права та обов'язки, зокрема, право Державного підприємства "Українське авіаційно - транспортне підприємство "ХОРІВ-АВІА" отримати орендну плату з урахуванням її індексації, та обов'язок Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" як орендаря сплатити цю плату у визначені договором розмірі та строки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року по справі №910/9805/17.

Крім того, слід зазначити, що у рішеннях Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 викладено висновок про те, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

При цьому, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, Суд звертає увагу, що жодних законів, якими би зупинялась дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати уповноваженим на це органом державної влади прийнято не було.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, у які позивачем включено витрати по оплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, п.4 ч.1 ст. 231, ст. ст. 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Авіакомпанія «Українські вертольоти» (04080, м. Київ, вул.. Кирилівська, 19-21, код ЄДРПОУ 31792885) на користь Державного підприємства «Українське авіаційно - транспортне підприємство «Хорив - АВІА» (04071, м. Київ, вул.. Костянтинівстка, 5, код ЄДРПОУ 30550903) 503 113 грн 84 коп основного боргу та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 391 грн. 24 коп.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 38 211 грн 64 коп, інфляційних втрат в сумі 13 182 грн 99 коп та 3% річних в сумі 4 909 грн 36 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до апеляційної інстанції через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2018.

Суддя Трофименко Т.Ю.