Повне досьє на кожну компанію України

Рішення № 77429286, 18.10.2018, Господарський суд Вінницької області

Дата ухвалення
18.10.2018
Номер справи
902/311/18
Номер документу
77429286
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" жовтня 2018 р. Cправа № 902/311/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м.Київ

до: Виконавчого комітету Вінницької міської ради, м.Вінниця

до: Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз", м.Вінниця

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур", м.Київ та Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист", м.Вінниця

про скасування рішення та свідоцтва про право власності на майно, визнання права власності за державою та повернення майна

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

прокурора: ОСОБА_1, службове посвідчення № 033869 видане 15.06.2015 р.

ОСОБА_2, службове посвідчення № 048483 від 01.11.2017 р.

позивача: Юрченко Тарас Петрович, довіреність № 426 від 27.12.17 р. дійсна до 31.12.2018 р., службове посвідчення б/н від 17.09.2015 р.

Браславець Ян Юрійович, довіреність № 427 від 27.12.2017 р. дійсна до 31.12.2018 р.; службове посвідчення б/н від 04.09.2017 р.

відповідача 1 (Виконавчий комітет Вінницької міської ради): Лепетуха Ярослава Валентинівна, довіреність № 11 від 02.01.2018 р. дійсна до 31.12.2018 р., службове посвідчення № 2352 від 10.04.2017 р.

відповідача 2 (Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз"): Пащенко Лариса Миколаївна, паспорт НОМЕР_1 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 02.04.1996 р., керівник.

третьої особи (Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур"): не з'явився.

третьої особи (Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист"): не з'явився.

присутні: ОСОБА_7, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 21.08.1998 р.

ОСОБА_8, службове посвідчення (б/н та без дати).

ОСОБА_9.

В С Т А Н О В И В :

Заступником прокурора Вінницької області подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Вінницької міської ради та до Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 р. про оформлення права власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці в частині оформлення права власності на приміщення: літ. "А" - туристичний комплекс, загальною площею 603,3 кв.м., літ. "Б" - ресторан, загальною площею 495,1 кв.м та скасування свідоцтва про право власності на будівлі № 113 від 13.11.2001 р., що видано Вінницькому спортивно-туристському союзу Виконавчим комітетом Вінницької міської ради в частині оформлення права власності на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці, а також про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на вище зазначені будівлі. Крім того, Заступник прокурора Вінницької області просить суд зобов'язати громадську організацію "Вінницький туристсько-спортивний союз" повернути Фонду державного майна України вище зазначене майно.

Ухвалою суду від 21.06.2018 р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/311/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.07.2018 р.

Крім того, даною ухвалою залучено до розгляду у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" та Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист".

04.07.2018 р. до суду надійшов відзив відповідача 1 на позовну заяву в якому останній визнає позовні вимоги, які стосуються Виконавчого комітету Вінницької міської ради, які відповідача по даній справі, зокрема позовних вимог висвітлених в пунктах 2, 3, 4 прохальної частини позовної заяви.

Ухвалою від 05.07.2018 р. розгляд справи відкладено до 18.07.2018 р.

10.07.2018 р. на адресу суду надійшов відзив відповідача 2 на позовну заяву в якому останній просить, з поміж іншого, застосувати позовну давність та відмовити у позовних вимогах прокурора.

18.07.2018 р. до суду надійшла відповідь на відзив вих. № 05/3-319вих18 від 17.07.2018 р., в якій прокурор просить позов задовольнити у повному обсязі.

18.07.2018 р. продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено судове засідання до 05.09.2018 р., про що постановлено протокольну ухвалу та занесено відомості до протоколу судового засідання.

Також 18.07.2018 р. до суду відповідачем подано ряд клопотань, зокрема клопотання № 07/17-1 від 17.07.2018 р. про витребування доказів від прокуратури Вінницької області, заява-клопотання № 07/17-2 від 17.07.2018 р. про виклик свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в судове засідання для дачі пояснень, клопотання № 07/17-3 від 17.07.2018 р. про відмову у прийнятті визнання відповідачем 1 позову.

Ухвалою суду від 18.07.2018 р. витребувано від прокуратури Вінницької області матеріали перевірки на які остання посилається у позовній заяві на підтвердження факту порушення права власності держави на спірне майно, а також документи, що є підставою проведення цієї перевірки.

24.07.2018 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вих. № 10-25-14451 від 19.07.2018 р., в якому останній підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

02.08.2018 р. на адресу суду від Прокуратури Вінницької області надійшов лист вих. № 05/3-343вих від 30.07.2018 р. з поясненнями щодо підтвердження факту порушення права власності держави.

05.09.2018 р. на адресу суду від Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" (відповідач 2) надійшли заперечення на відзив Фонду державного майна України № 09/04-1 від 04.09.2018 р., в якому останній просить суд відмовити в задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.09.2018 р. відкладено підготовче засідання до 14.09.2018 р.

13.09.2018 р. на адресу суду від представника відповідача 2 (ГО Вінницький туристсько-спортивний союз) надійшли заперечення № 09/13-1 від 13.09.2018 р., в яких останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 14.09.2018 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.09.2018 р.

Ухвалою суду від 20.09.2018 р. відкладено судове засідання до 18.10.2018 р.

25.09.2018 р. на адресу суду від представника третьої особи (ПАТ "Укрпрофтур") надійшло клопотання № 534 від 19.209.2018 р., в якому останній просить проводити судове засідання, що призначене на 20.09.2018 р. за його відсутності.

Крім того, 25.09.2018 р. до суду від представника третьої особи (Приватне Вінницьке обласне акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Вінницятурист") надійшло клопотання вх. № 02.1-34/7432/18 від 25.09.018 р. з проханням розглянути справу за відсутності представника ПАТ "Вінницятурист".

18.10.2018 р. представником позивача до суду подано заяву б/н від 18.10.2018 р. про долучення до матеріалів справи листа Фонду державного майна України від 01.04.1997 № 10-16-3252.

Крім того, 18.10.2018 р. представником позивача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з необхідністю часу для отримання та надання до суду підтверджуючих документів щодо права власності на спірний об'єкт, а саме довідки з Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

В судове засідання 18.10.2018 р. представники третіх осіб не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, ухвалою суду, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Факт належного повідомлення третьої особи (ПАТ "Укпрофтур") підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштвоого відправлення № 0200232356129.

Разом з тим адресована третій особі (державний реєстратор Мельниківської сільської ради) ухвала від 05.10.2018 р. підприємством зв'язку до суд не повернута.

В той же час, згідно інформації отриманої з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень надіслана Приватному Вінницькому обласному акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Вінницятурист" ухвала від 20.09.2018 р. значиться в стані "відправлення не вручене під час доставки: інші причини".

З огляду на вказане при неявці третіх осіб судом враховується наступне.

Відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвали Господарського суду Вінницької області у справі № 902/311/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому треті особи не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою від 20.09.2018 р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&ео рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників третіх осіб.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Надавши оцінку в судовому засіданні заяві позивача б/н від 18.10.2018 р. про відкладення розгляду справи суд дійшов висновку про її відхилення про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання від 18.10.2018 р.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви прокурор в якості підстави позовних вимог посилається на виявлення прокуратурою Вінницької області порушення права власності держави Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та громадською організацією "Вінницький туристська-спортивний союз" при оформленні права приватної власності на нерухоме майно.

Зокрема, як зазначає прокурор, у 1960 роках побудовано будівлі по вул.Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці, що складаються з приміщень: літери "А" - туристичний комплекс, загальною площею 603,3 кв.м; літери "Б" - ресторан, загальною площею 495,1 кв.м.

У 1991 році на території колишнього СРСР утворились туристсько-спортивні союзи. Вони стали правонаступниками центральної, республіканських та обласних рад по туризму та екскурсіям в питаннях самодіяльного туризму.

Згідно рішення Всесоюзної центральної ради профспілок Радою фонду профспілкового майна прийнято Постанову № 1-4 від 31.05.1991 "Про передачу майна у відання туристських клубів як колективних членів туристсько-спортивного союзу СРСР". Згідно цієї постанови майно існуючих туристських клубів підлягало передачі на баланс новоутворених структур у безстрокове безоплатне користування.

У відповідності до листа голови Ради Федерації незалежних профспілок Вінницької області Баранського В.В. № О 11-15 від 28.01.1992 р. Федерацією визнано за доцільне Вінницькому відділенню АТ "Укрпрофтур" (Вінницьке обласне туристська-екскурсійне виробниче об'єднання "Вінницятурист") передати Вінницькому туристська-спортивному союзу профспілкове майно міського турклубу "Меркурій".

Наказом № 19 по Вінницькому відділенні "Вінницятурист" (ТЕВО "Вінницятурист") від 25.02.1992 р. Вінницькому туристсько-спортивному союзу передано функції по розвитку самодіяльного туризму, який є правонаступником Вінницького відділення "Вінницятурист" АТ "Укрпрофтур" у питаннях самодіяльного туризму. Згідно п. 2 зазначеного наказу міський турклуб "Меркурій" передано на баланс Вінницькому ТСС.

Відповідно до п.1.4 Установчого договору від 25.02.1992, укладеного між Вінницьким відділенням Українського акціонерного товариства "Укрпрофтур" та Вінницьким ТСС, у відання останнього безоплатно і в безстрокове користування передано все профспілкове майно, яке перебуває на балансі Вінницького міського туристичного клубу "Меркурій".

У подальшому згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 407 від 29.06.1995 зареєстровано об'єднання громадян "Вінницький туристсько-спортивний союз" та видано свідоцтво про реєстрацію № 40 від 29.06.1995 р.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 р. оформлено право колективної власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42, що складаються з приміщень: літери "А" - туристичний комплекс, загальною площею 603,3 кв.м; літери "Б" - ресторан, загальною площею 495,1 кв.м; І - мощення.

Згідно реєстраційного посвідчення № 867 від 13.03.2007 будівлі по вул.Пушкіна, 40,42 у м. Вінниці належать Вінницькому спортивно-туристичному союзу на праві колективної власності.

За твердженням прокурора, рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 є незаконним, оскільки зазначене нерухоме майно туристичного клубу "Меркурій" перебувало у віданні туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Вінницятурист" та у подальшому передано Вінницькому туристсько-спортивному союзу, є державною власністю, і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Посилаючись на вказані обставини прокурор звернувся з даним позовом до суду з вимогами, які є предметом розгляду даної справи.

Відповідач 1 (Виконавчий комітет Вінницької міської ради) у поданому до суду відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнає в частині, що стосуються останнього як відповідача, зокрема позовних вимог висвітлених в пунктах 2, 3, 4 прохальної частини позовної заяви.

Відповідач 2 (ГО "Вінницький туристко-спортивний союз") у відзиві на позовну заяву просить суд застосувати до заявлених позовних вимог строки позовної давності, в зв'язку з чим відмовити в задоволенні позову в повному обсязі вказуючи, з поміж іншого, наступні обставини:

- на підтвердження доводів стосовно того, що майно турклубу "Меркурій" є державною власністю не надано жодних доказів, крім перелічених в позовній заяві нормативних документів. До цього часу залишається неврегульованим статус майна, яке передано профспілкам державою;

- майно турклубу "Меркурій" складалось з двох будинків по вул. Пушкіна, 48, 50 (на даний час 40, 42). Згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 13.01.1983 р. за № 40 Вінницькій обласній раді по туризму та екскурсіям було передано на баланс два житлових будинки № 48, 50. Таким чином майно передано профспілкам не державою, а міською радою. В подальшому дані два будинки були переобладнанні, відремонтовані, перебудовані самими туристами, молодими ентузіастами, які майже заново збудували туристичний клуб;

- з метою юридичного оформлення приміщень ВТСС подавало заяву до Вінницької міської ради з проханням оформити право колективної власності на буд 40, 42 по вул. Пушкіна у м. Вінниця. Також ВТСС було направлено до ФДМУ по Вінницькій області відповідний запит про те, чи знаходяться будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у державній власності, на який отримано відповідь ФДМУ від 18.04.2001 р. № 1-16/1154 про те, що вказане майно не є державною власністю;

- в межах однієї структури підпорядкованості згідно чинного законодавства на той час можлива була передача майна з балансу на баланс юридичним особам. Тобто з 1992 р. по 2001 р. будинки, що знаходяться по вул. Пушкіна, 40, 42 ВТСС мав на балансі, користувався ними та поліпшував їх, вони були у його господарському віданні;

- з 1992 р. до моменту отримання свідоцтва про право власності на будинки минуло 9 років. ФДМ України або прокурор за дані роки могли звернутись як до ВТСС, так і до суду з вимогою повернути майно;

- у 1996 році на виконання вимог Постанови Верховної Ради України від 11.1.1996 р. № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ було складено перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включено і спірне майно ВТСС. Однак, всупереч своєму обов'язку управління державним майном ФДМУ не вживав заходів спрямованих на повернення спірного майна державі;

- твердження прокурора, що строк позовної давності не пропущений, оскільки ФДМУ не знав про передачу майна і дізнався лише після отримання листа прокуратури від 08.04.2018 р. на який у відповідь ФДМУ у листі від 26.04.2018 р. за № 10-24-8372 вказав, що у ФДМУ відсутнє право перевірки для виявлення майна загальносоюзних громадських об'єднань є безпідставні, оскільки даний обов'язок на останнього покладено ЗУ "Про Фонд державного майна України" та ФДМ у 1996 році вже склав перелік майна загальносоюзних громадських організацій.

Прокурор у відповіді на відзив не погоджується із твердженнями відповідача 2 наведеним у відзиві та просить суд задовольнити позов у повному обсязі, вказуючи, окрім іншого, на наступне:

- згідно листа Фонду державного майна України № 10-24-8372 від 26.04.2018 р. Фонд не надавав в установленому порядку погодження на відчуження будівель Вінницького міського туристичного клубу "Меркурій", що знаходиться по вул.Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці та Фонду не було відомо про зміну форми власності вказаного майна. Відтак Фонду про вказане рішення стало відомо лише у квітні 2018 р. з листа прокуратури № 05/1-50вих-18 від 06.04.2018 р.;

- нерухоме майно туристичного клубу "Меркурій", яке перебувало у віданні туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Вінницятурист" та у подальшому передано Вінницькому туристичному спортивному союзу є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним;

- Туристичний клуб "Меркурій" включений до Переліку установ, організацій і підприємств, складеного Фондом на виконання Постанови ВРУ № 461/96-ВР від 01.11.1996 р. При цьому даний перелік містить лише відомості щодо суб'єктів господарювання, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні загальносоюзних громадських організацій (об'єднань), розташованих на території України, а не пооб'єктну інформацію щодо нерухомого майна таких суб'єктів.

Фонд державного майна України у відповіді на відзив просить суд у разі пропуску визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та задовольнити поданий прокурором позов у повному обсязі, зазначаючи, наряду з іншим, слідуюче:

- спірне майно передане у відання профспілок є державною власністю. Розпорядження цим майном можливе лише за згодою Фонду;

- постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна;

- при складані Переліку у 1996 році Фондом досліджувалися і використовувалися документи датовані 1991 роком;

- при перевірці факту державної реєстрації будівель по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкті нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна встановлено, що відомості про державну реєстрацію вказаного майна в реєстрі відсутні. Зазначене позбавляло Фонд можливості дізнатись про вибуття майна з державної власності до квітня 2018 р. листа прокуратури Вінницької області від 06.04.2018 р. № 05/1-503вих-18.

Прокурор у поясненні викладеному в листі стосовно порушення права власності держави на спірне майно зазначає, що прокуратурою області виявлено порушення права власності держави виконавчим комітетом Вінницької міської ради та громадською організацією "Вінницький туристсько-спортивний союз" при оформлені права приватної власності на нерухоме майно саме за результатами опрацювання інформації органів державної влади та місцевого самоврядування і вивчення стану додержання вимог земельного законодавства на території Вінницької області.

Відповідач 2 у заперечені на відзив Фонду державного майна України зазначає, що Фонд Державного майна вважаючи себе власником майна повинен був вчиняти всі необхідні дії щодо реалізації права власності, зокрема підтвердити факт належності йому спірного майна, отримавши необхідні правовстановлюючі документи. Вказані дії останнім не здійснено, не виконано свої прямі обов'язки, що свідчить про те, що Фонд своє бездіяльністю сам привів до порушення свого права.

При цьому, відповідач вказує, що у переліку майна щодо наявності інформації в якому заперечує Фонд визначено майнові об'єкти з зазначенням ідентифікаційного коду та місця розташування. При складані даного переліку станом на 01.12.1996 р. в державі був започаткований Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України в якому за кодом ЄДРПОУ можна було визначити власника і форму власності та всі інші необхідні дані.

Також відповідач 2 відзначає, що посилання Фонду на те, що спірне майно не занесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно повністю безпідставне, тому що даний реєстр створений у 2013 р., а внесення даних у реєстр вноситься лише при зміні власника. На даний час діє електронна та паперова форми інформації про право власності на майно.

Вказані докази, на думку відповідача 2, свідчать про обізнаність Фонду державного майна про власника спірного майна.

Крім того, відповідач 2 у заперечені на лист прокуратури про проведення перевірки зазначає. що у матеріалах справи жодних документів, окрім двох листів, у яких є посилання на проведення перевірки немає. Зазначені листи не дають можливості встановити коли було проведено перевірку, її результати. Прокурором не доведено ні право держави на спірні приміщення, ні його порушення відповідачем 2.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що постановою Всесоюзної центральної ради професійних спілок, протокол № 25 від 27.11.1959 р. передбачено створити з 1 січня 1960 року в союзних республіках, республіканські, а по РРФСР - в окремих краях і областях - крайові, обласні туристсько-екскурсійні управління, у віданні яких мають перебувати туристичні господарства відповідних республік, країв і областей, структуру, штати і типове положення ТЕУ затверджено Додатками № 1, 2 (а.с. 40-43, т. 1).

Постановою колегії Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС № 10-36 від 21.07.1989 р. ліквідовано Вінницьку обласну раду по туризму та екскурсіях і створено на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій області Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання "Вінницятурист", яке здійснює свою діяльність на підставі Закону СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)" ( а.с. 44, т. 1).

Відповідно до п.п. 1, 2, 10 Статуту Вінницького обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Вінницятурист", затвердженого постановою колегії Української республіканської ради по туризму та екскурсіях (протокол № 9 від 25.08.1989 р.) Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання / скорочена назва - об'єднання "Вінницятурист", в подальшому - об'єднання / знаходиться в безпосередньому підпорядкуванні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Об'єднання "Вінницятурист" є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі повного господарського розрахунку і самофінансування і діє в порядку і на умовах, передбачених постановою Секретаріату ВЦРПС від 18.12.1987 р. № 31-9 "Про розширення сфери застосування повного господарського розрахунку і самофінансування на підприємствах (об'єднаннях) і в організаціях Центральної ради по туризму та екскурсіях і приведення нових умов господарювання у відповідність із Законом СРСР "Про державне підприємство (об'єднання)". Реорганізація та припинення діяльності об'єднання провадиться за рішенням Центральної ради по туризму та екскурсіях або за його дорученням - Українською республіканською радою по туризму та екскурсіях (а.с. 45-47. т. 1).

Згідно із п. 1.1., 3.1., 3.2. Статуту Вінницького обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Вінницятурист", затвердженого постановою колегії Української республіканської ради по туризму та екскурсіях (протокол № 12 від 29.11.1990 р.) Вінницьке обласне туристсько-екскурсійне виробниче об'єднання з відокремленими апаратом управління (скорочене найменування - ТЕВО "Вінницятурист" надалі - об'єднання) створено на базі майна, належного профспілкам України на праві власності і призначена для організації активного відпочинку трудящих і членів їх сімей, перебуває в безпосередньому підпорядкуванні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Кошти об'єднання складаються з доходів від реалізації туристсько-екскурсійних путівок, надання туристсько-екскурсійних послуг населенню, з відрахувань від прибутку установ, організації та підприємств, що входять до складу об'єднання. Майно об'єднання складають основні фонди, оборотні кошти, цінні папери і інші цінності, відображені в самостійному балансі. Майно належить об'єднанню на праві повного господарського відання (а.с.48-51, т. 1).

31.05.1991 р. Радою фонду профспілкового майна Всесоюзної центральної ради профспілок прийнято постанову № 1-4 "Про передачу у відання туристських клубів як колективних членів туристсько-спортивного союзу СРСР" згідно якої погоджено пропозицію передати майно турклубам як колективним членам туристично-спортивного Союзу в безстрокове, безоплатне користування (а.с. 67, т. 1).

У відповідності до листа голови Ради Федерації незалежних профспілок Вінницької області Баранського В.В. № 011-15 від 28.01.1992 р. Федерацією визнано за доцільне Вінницькому туристичном-спортивному союзу передати профспілкове майно міського турклубу "Меркурій" та Вінницькому відділенню АТ "Укрпрофтур" здійснити вказану передачу майна (а.с. 75, т. 1).

Наказом № 19 по Вінницькому відділенні "Вінницятурист" (ТЕВО "Вінницятурист") від 25.02.1992 р. Вінницькому туристсько-спортивному союзу передано функції по розвитку самодіяльного туризму, який є правонаступником Вінницького відділення "Вінницятурист" АТ "Укрпрофтур" у питаннях самодіяльного туризму. Згідно п. 2 зазначеного наказу міський турклуб "Меркурій" передано на баланс Вінницькому ТСС (а.с. 72, т. 1).

Відповідно до п.1.4 Установчого договору від 25.02.1992, укладеного між Вінницьким відділенням Українського акціонерного товариства "Укрпрофтур" та Вінницьким ТСС, у відання останнього безоплатно і в безстрокове користування передано все профспілкове майно, яке перебуває на балансі Вінницького міського туристичного клубу "Меркурій" (а.с. 65-66, т. 1).

У подальшому згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 407 від 29.06.1995 зареєстровано об'єднання громадян "Вінницький туристсько-спортивний союз" та видано свідоцтво про реєстрацію № 40 від 29.06.1995 р. (а.с. 69-70, т. 1).

08.06.2001 р. Вінницький туристсько-спортивний союз звернувся до виконкому Вінницької міської ради із заявою вих. № 29, в якій просив у зв'язку з необхідністю визначення права власності на одноповерхові будинки по вул. Пушкіна, 40, 42 розглянути питання і визначити власником вказаних будинків Вінницький туристсько-спортивний союз (а.с. 52, т. 1)

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 р. оформлено право колективної власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42, що складаються з приміщень: літери "А" - туристичний комплекс, загальною площею 603,3 кв.м; літери "Б" - ресторан, загальною площею 495,1 кв.м; І - мощення та видано свідоцтво про право власності на вказані будівлі (а.с. 93-94, т. 1).

Згідно реєстраційного посвідчення № 867 від 13.03.2007 будівлі по вул.Пушкіна, 40,42 у м. Вінниці належать Вінницькому спортивно-туристичному союзу на праві колективної власності (а.с. 95, т. 1).

Також в матеріалах справи містять ряд довідок різних установ та організацій щодо відповідності будівель Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 вимогам та нормам законодавства, які передували прийняттю рішення Вінницькою міською радою про оформлення права власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на вказані будівлі (а.с. 83-98, т.).

Крім того, наявний лист Вінницької міської ради вих. № 01-09-787 від 17.04.2001 р. про те, що будинки по вул. Пушкіна, 40, 42 у переліку об'єктів комунальної власності не значаться (а.с. 82, т. 1).

Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна України від 18.04.2001 р. адресованого президенту ВТСС у базі даних відділення зазначені будівлі відсутні (а.с. 90, т. 1).

06.04.2018 р. прокуратура Вінницької області звернулась з листом до Фонду державного майна вих. № 05/1-503вих-18 з проханням повідомити яким чином будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці (Вінницький міський туристичний клуб "Меркурій") вибули з державної власності, чим порушено права держави при приватизації будівель, коли про ці порушення стало відомо ФДМУ та надати Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції, складений Фондом державного майна України у 1996 році (а.с. 96-97, т. 1).

У відповідь на вказаний лист Фондом державного майна України листом вих. № 10-24-8372 від 26.04.2018 р. повідомив, що останній не надавав в установленому порядку погодження на відчуження будівель та йому не було відомо про зміну форми власності. Додатком до листа долучено Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок (а.с. 98-121, т. 1).

Згідно вказаного Переліку під № п/п 15 рахується Туристичний клуб "Меркурій" за адресою м. Вінниця, вул. Пушкіна, 42 (а.с. 101, т. 1).

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача 2 та щодо оцінки наявних у справі доказів, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст.ст. 10-13 Конституції Української Радянської Соціалістичної республіки в редакції 1978 р. основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

При цьому ст. 10 Конституції Української РСР в редакції 1978 р. визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Цивільний кодекс Української РСР, дублюючи положення Конституції, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (стаття 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (стаття 97).

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 року "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, що діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.1992 року.

Згідно Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 р. № 1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991 року № 1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим, рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991 року № 311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 року "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

З урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 р. функція по управлінню державним майном була покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992 р. - на Фонд державного майна України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16.08.1992 р. об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод; об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Особливості правового регулювання діяльності профспілок врегулював Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" № 1045-ХІV, який був прийнятий 15.09.1999 року.

Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності; об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 20 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-ХІІ професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.

Статтею 21 Закону України "Про власність" передбачені підстави виникнення права колективної власності. Однак, даною статтею не передбачено такої підстави виникнення права власності громадського об'єднання, як передача майна від союзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Відповідно до п. 13 ст. 97 та ст. 102 Конституції України в редакції 1978 до виключної компетенції Верховної Ради України було віднесено здійснення законодавчого врегулювання відносин власності, шляхом прийняття законів, постанов та інших актів.

За таких обставин, позивач уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, в тому числі й спірним майном, яке залишалося у державній власності.

В той же час судом встановлено, що доказів надання уповноваженим державним органом згоди на відчуження спірного майна шляхом його внесення до статутного капіталу АТ "Укрпрофтур" не надано, а тому згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 4, 33, 48, 55 Закону України "Про власність" (чинних на момент створення АТ "Укрпрофтур") відсутні підстави вважати таке майно правомірно набутим АТ "Укрпрофтур".

Таким чином майно, передане, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. При цьому, передача майна у відання не є передачею майна у власність, з огляду на різне правове значення даних форм управління майном і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.

Постановою Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96- ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" доручено Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 квітня 1997 року провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 року і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у володінні яких знаходиться це майно.

В подальшому у п.2 Постанови Верховної Ради України від 17.04.1997 р. № 208/97-ВР "Про проект Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні" доручено Фонду державного майна України разом з Федерацією профспілок України завершити роботу по інвентаризації майна, що знаходиться у володінні профспілок. Інформацію про результати інвентаризації надати Верховній Раді України в травні 1997 року до розгляду проекту Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні.

На виконання вказаних постанов позивачем складено Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС) до якого за порядковим номером № 15 включено туристичний клуб "Меркурій" за адресою м. Вінниця, вул.Пушкіна, 42.

З урахуванням наведеного, туристичний клуб "Меркурій" в м. Вінниця, який перебував у віданні Федерації профспілок України, та в подальшому був переданий Акціонерному товариству "Укрпрофтур", є державною власністю і здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" принципів, визначеними у ст. 7 Закону органами, у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.

В даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.

Таким чином прийняте рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 р. про оформлення права власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці є таким, що порушує права позивача на розпорядження в межах, наданих законом, майном, яке перебуває в державній власності.

Разом з тим відповідачем 2, у поданому до суду відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української РСР (розділ 1 глава 5), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, в даному випадку прокурором, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (постанова Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі № 6-178цс15).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду (постанови Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 р. у справі № 6-178гс15, від 23.12.2014 р. у справі № 3-194гс14, від 13.04.2016 р. у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 р. у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 р. у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 р. у справі № 3-932гс17; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 р. у справі № 908/799/17, від 29.05.2011 р. у справі № 922/3069/17).

Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі № 6-2469цс16, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 р. у справі № 922/3069/17).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого Господарським процесуальним законодавством, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, тоді як відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 р. у справі № 908/799/17).

З урахуванням вказаного в контексті зазначеного необхідним є встановлення обізнаності позивача, як особи права якої порушено зі сторони відповідача, про вказане порушення прав з урахуванням чого визначити початок відліку позовної давності встановленої для звернення з позовом до суду.

Судом встановлено, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 р. № 461/96- ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" доручено Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 квітня 1997 року провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 року і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у володінні яких знаходиться це майно.

В подальшому у п.2 Постанови Верховної Ради України від 17.04.1997 р. № 208/97-ВР "Про проект Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні" доручено Фонду державного майна України разом з Федерацією профспілок України завершити роботу по інвентаризації майна, що знаходиться у володінні профспілок. Інформацію про результати інвентаризації надати Верховній Раді України в травні 1997 року до розгляду проекту Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні.

На виконання вказаних постанов Фондом Державного Майна України у 1996 р. складено Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС) до якого за порядковим номером № 15 включено туристичний клуб "Меркурій" за адресою м.Вінниця, вул. Пушкіна, 42, який 01.04.1997 р. було передано до Верховної Ради України разом з матеріалами інвентаризації.

Відтак, Фонд державного майна України міг дізнатися про порушення свого права вже в момент проведення інвентаризації об'єктів Федерації профспілок України матеріали якої було надіслано до Верховної Ради України 01.04.1997 р., тоді як з позовом в інтересах останнього прокурор звернувся у 2018 р., тобто із значним пропуском строку позовної давності.

При цьому, у поданій до суду відповіді на відзив позивач про відсутність пропуску строку позовної давності з його сторони та у випадку встановлення судом факту пропущення просить суд визнати причини пропуску на звернення до суду з позовом поважними.

В обґрунтування зазначеного позивач вказує при складані Переліку у 1996 році Фондом досліджувалися і використовувалися документи датовані 1991 р.

Крім того, зазначає, що при перевірці факту державної реєстрації будівель по вул. Пушкіна, 40, 42 у м. Вінниці згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкті нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна встановлено, що відомості про державну реєстрацію вказаного майна в реєстрі відсутні. Зазначене позбавляло Фонд можливості дізнатись про вибуття майна з державної власності до квітня 2018 р. з листа прокуратури Вінницької області від 06.04.2018 р. № 05/1-503вих-18.

Розглядаючи вказані доводи позивача, судом враховується наступне.

Згідно із ч. 5 ст. 256 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постановка Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 р. у справі № 914/3341/16).

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 р. у справі № 752/4422/17).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Згідно зі ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке право повинно бути забезпечене справедливими судовими процедурами.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України).

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин (ст. 7 ГПК України).

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Цей так званий принцип "рівної зброї" ("eguality of arms") вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні, в тому числі реалізації права звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

При цьому Європейський суд з прав людини визнаний зазначений принцип недодержаним, зокрема, і в тих випадках, коли до протилежних сторін спору застосовуються необґрунтовано різні строки позовної давності.

Показовим у даному контексті є рішення Європейського суду з прав людини у справі "Дачія С.Р.Л. проти Молдови" у якій Генеральна прокуратура звернулася до суду з вимогою про визнання недійсною приватизації готелю, яка мала місце чотири роки тому (у той час як загальна позовна давність становила три роки), тоді чинним законодавством на той час Цивільним кодексом Молдови позовна давність не поширювалась на позови державних організацій щодо повернення державного майна, яке перебуває в незаконному володінні інших організацій чи громадян.

Зокрема, у даному рішенні Європейським судом з прав людини зазначено, що у цій справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у випадках коли позиваються про повернення державного майна мають бути звільнені від обов'язку додержуватись установлених строків давності котрі б перешкоджали розгляду позовів вчинюваним приватним особами. Це потенційно може призвести до руйнування багатьох правовідносин, заснованих на існуючому стані речей і надає дискримінаційну перевагу Державі без будь-якої переконливої підстави. Більше того, Суд вважає, що змінювання правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або які - як у цій справі повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності був застосований без дискримінації на користь Держави, є несумісним з принципом правової визначеності.

Інститут позовної давності становить собою обмеження права на суд, на доступ до суду. При цьому існування позовної давності per se не є не сумісним із Конвенцією (рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Вказане обмеження обмеження права вимоги в цивільних справах має легітимну мету - а саме не допустити задавнених позовів. Тому позивач як зацікавлена сторона має і зобов'язаний діяти вчасно, щоб відстоювати свої інтереси.

Таким чином значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 р. у справі № 752/4422/17).

Надаючи оцінку зазначеним доводам позивача в контексті встановлених обставин справи та наведеного вище норм, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати останні поважними причинами пропуску строку позовної давності звернення з позовом до суду.

Зокрема, позивачем на протязі тривалого часу з моменту формування у 1996 р. Перелік установ, організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 р. знаходились у віданні Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок України Загальної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), а відтак обізнаності про входження до вказаного переліку під номером № 15 туристичного клубу "Меркурій" за адресою м. Вінниця, вул. Пушкіна, 42 не вживались жодні заходи щодо контролю за збереження вказаного майна, його використання, зміни форми власності.

В той же час, п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-XII (діючого на момент складання ФДМУ Переліку у 1996 р.) основними завданнями Фонду є захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Згідно із п. 6 вказаного Положення Фонд має право одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.

06.01.2012 р. вказане Тимчасове положення про Фонд Державного майна втратило чинність у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про Фонд державного майна України".

Крім того, наказом Фонду Державного майна України № 678 від 15.05.2012 р. затверджено Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті.

За змістом ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління (а. 5 ч. 1 ст. 4 "Про Фонд державного майна України").

Відповідно до п. 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, Регіональне відділення Фонду державного майна України утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно із п. 4.5. Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України основним завданнями регіонального відділення є здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Таким чином, на Фонд державного майна України як орган державної влади покладено обов'язки захисту майнових прав держави, для належного виконання яких він наділений повноваженнями мав можливість в межах позовної давності отримати відомості як щодо прав на спірний об'єкт нерухомого майна, так і щодо особи, яка цими правами наділена.

Однак, останнім, як свідчать матеріали справи, з моменту складання Переліку майна до склу якого увійшло майно турклубу "Меркурій" не вжито жодних заходів із виконання покладених на нього завдань та функцій органу діяльність якого є спрямованої на захист майнових прав держави по здійсненню контролю за збереженням державного майна.

Відтак, сукупність встановлених обставин переконливо свідчить, що пропуску звернення до суду із пропуском строку позовної давності стало наслідком неефективні (без відповідальних) дій безпосередньо самого позивача.

У пункті 71 рішення в справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із власності майна, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Додержання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно із додержанням принципу "пропорційності", при тому що немає чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, безпосередньо встановлених.

Відсутність вжиття Фондом державного майна України вжиття вище наведених заходів по здійсненню контролю за збереженням державного майна приводить суд до переконливого висновку про недотримання позивачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини, а відтак у такому випадку ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

При цьому, судом враховано наступні обставини: 1) відповідач 2 мирно та відкрито на протязі тривалого часу (більше 20 років) володіє спірним майном; 2) наявність значної свободи дій, яка надавалася Фонду державного майна щодо здійснення перевірок спірного майна та його контролю; 3) непослідовний та некоординований підхід державних органів до ситуації призвів до невизначеності права ГО "Вінницький туристсько-спортивний союз" на спірні об'єкти.

Крім того, взято до уваги необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами органів державної влади та суспільства, враховуючи тривалість володіння відповідачем 2 спірним майном.

Зокрема, втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Благодійний фонд "Батьківська турбота" проти України" вказано, що будь-яке втручання у права власності повинне бути законним. Іншими словами, будь-який захід повинен мати основу в національному законодавстві. Закон повинен бути доступним і передбачуваним щодо його наслідків. Водночас, національне прецедентне право щодо власності УПО було непослідовним, оскільки існували значні відмінності між висновками судів у цій справі та іншими подібними справами. Це відбувалося переважно тому, що не існувало закону щодо правового статусу майна в Україні, яке належало громадським організаціям Радянського Союзу, таким як профспілки. Через це Суд отримав серйозні сумніви щодо того, чи втручання в права заявника відповідало вимогам Конвенції щодо якості права.

Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що держава, яка знала, або повинна була знати про угоду у 2002 році (адже права власності Фонду були належним чином зареєстровані органами влади), подала позов лише через дев'ять років. То ж позбавлення заявника власності є накладанням непропорційного тягаря. Якщо ж була допущена помилка у процесі, саме держава і повинна була нести відповідальність за винятком існування чіткого інтересу суспільства, який обґрунтовує втручання.

Таким чином, задоволення позову судом у даній справі і урахуванням встановлених обставин справи (тривалої невизначеності правового статусу майна в Україні, яке належало профспілковим організаціям, відкритості користування відповідачем 2 спірним майном, наявності свободи дій ФДМУ по здійсненню контролю та обліку державного майна) матиме наслідком накладення на відповідача 2 непропорційного тягаря та може по суті призвести до припинення діяльності громадської організації та поставити під загрозу досягнення її цілей за для яких було створено дану організацію та в цілому спричинить негативний вплив на інтереси суспільства враховуючи, що діяльність відповідача 2 є спрямованою на розповсюдження самодіяльності туризму, спортивного туризму, залученню населення до активного та здорового способу життя.

З огляду на вказане вище, наведені позивачем обставини не можуть бути взяті до уваги в якості доказів поважності пропуску позовної давності звернення останнього з даним позовом до суду, позаяк в своїй сукупності останні свідчать про невжиття всіх залежних від нього заходів по контролю збереження майна, як органом державної влади за яким закріплено даний обов'язок.

Про даний факт також свідчить лист останнього вих. № 1-16/1154 від 18.04.2001 р. адресований президенту ВТСС (Вінницькому туристсько-спортивного союзу) на запит останнього стосовно належності спірних будівель, в якому зазначено, що у базі даних зазначені будівлі відсутні.

Вказаний лист за своїм наслідком свідчить про не вжиття Фондом державного майна як органом з контролю та обліку державного майна заходів по збереженню майна, враховуючи попередню наявність у нього Переліку майна складеного у 1996 р. та проведення інвентаризації у 1997 році.

При цьому посилання позивача на надіслання зазначеного переліку судом оцінюється критично, позаяк отримавши звернення президента ТСС останній мав би врахувати факт надіслання Переліку та вжити заходів по з'ясуванню належності даного майна ( його до державного).

Крім того, в листі позивачем зазначено лише про базу даних регіонального відділення, тоді як Перелік сформований у 1996 р. стосувався загальнодержавного майна. До того ж враховуючи обізнаність про належність переданого майна профспілковим організація до державного, Фонд державного майна України мав би звернути увагу на ту обставину, що лист від 18.04.2001 р. отримано від Вінницького туристсько-спортивного союзу.

Європейський суд з прав людини, у п. 1 статті 32 Конвенції, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV).

З огляду на те, що відповідачем 2 до прийняття рішення у справі було подано заяву про застосування позовної давності, суд вважає наявними підстави для відмови у задоволенні позову Заступника прокурора Вінницької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у зв'язку із пропуском строку позовної давності наданого позивачу для звернення до суду за захистом свого права.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За вказаних вище обставин в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на прокурора відповідно до ст.129 ГПК України.

18.10.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення із зазначенням про відкладення складання тексту повного судового рішення на строк не більше ніж на десять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 248, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Заступника прокурора Вінницької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Виконавчого комітету Вінницької міської ради та до Громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1973 від 12.11.2001 р. про оформлення права власності Вінницькому спортивно-туристському союзу на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці в частині оформлення права власності на приміщення: літ. "А" - туристичний комплекс, загальною площею 603,3 кв.м., літ. "Б" - ресторан, загальною площею 495,1 кв.м та скасування свідоцтва про право власності на будівлі № 113 від 13.11.2001 р., що видано Вінницькому спортивно-туристському союзу Виконавчим комітетом Вінницької міської ради в частині оформлення права власності на будівлі по вул. Пушкіна, 40, 42 у м.Вінниці, про визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України на вищезазначені будівлі та про зобов'язання громадської організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" повернути Фонду державного майна України вище зазначене майно відмовити повністю.

2. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 26 жовтня 2018 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 7 прим.:

1 - до справи.

2 - прокуратурі Вінницької області - вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21001.

3 - Фонду державного майна України - вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133.

4 - Виконавчому комітету Вінницької міської ради - вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050.

5 - Громадській організації "Вінницький туристсько-спортивний союз" - вул. Пушкіна, 40, м.Вінниця, 21050.

6 - Приватному акціонерному товариству "Укрпрофтур" - вул. Р. Окіпної, 2, м. Київ, 02002.

7 - Приватному Вінницькому обласному акціонерному товариству по туризму та екскурсія "Вінницятурист" - вул. Пушкіна, 4, м. Вінниця, 21050.

Попередній документ : 77416193
Наступний документ : 77430687