Рішення № 77420440, 25.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 р. № 820/4670/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,64309) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм, Харківська область,64300) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати неправомірними дії Ізюмського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення з 01 жовтня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1, зобов’язавши Ізюмське об'єднане управління пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він була вимушений переїхати до Харківської області, з квітня 2015 року був внутрішньо переміщеною особою. Проте з 06.06.2017 року позивач зареєстрований та постійно мешкає за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Донецьке, вул. Донецька, 4 разом зі своєю сім'єю. З квітня 2015 року і до 01.10.2017 року позивач отримував пенсію, однак з жовтня 2017 року Ізюмським ОУПФУ Харківської області припинено виплату пенсії. Листом від 22.02.2018 року позивач звернувся до управління із проханням поновити пенсію та надав довідку Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 07.06.2017 року № 04-14/2675 про те, що ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою. Відповідачем сформовано відповідь у формі листа від 05.03.20118, в якому повідомлено заявника про необхідність надати довідку внутрішньо переміщеної особи для відновлення пенсійних виплат. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Ухвалою судді від 10.08.2018 зупинено провадження в адміністративній справі № 820/4670/18 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду по зразковій справі № 805/402/18.

Ухвалою судді від 10.10.2018 поновлено провадження в адміністративній справі № 820/4670/18.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з 01.10.2017, оскільки останнім не надано до управління довідки внутрішньо переміщеної особи, а в управлінні відсутня паперова пенсійна справа.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як зазначив позивач в своєму позові, у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він була вимушений переїхати до Харківської області, з квітня 2015 року був внутрішньо переміщеною особою.

Проте з 06.06.2017 року позивач зареєстрований та постійно мешкає за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Донецьке, вул. Донецька, 4 разом зі своєю сім'єю, що підвтерджуєтся копією паспорта.

З квітня 2015 року і до 01.10.2017 року позивач отримував пенсію, однак з жовтня 2017 року Ізюмським ОУПФУ Харківської області припинено виплату пенсії.

Листом від 22.02.2018 року позивач звернувся до управління із проханням поновити пенсію та надав довідку Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 07.06.2017 року № 04-14/2675 про те, що ОСОБА_1 не є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідачем сформовано відповідь у формі листа від 05.03.20118, в якому повідомлено заявника про необхідність надати довідку внутрішньо переміщеної особи для відновлення пенсійних виплат.

26.06.2018 року позивач звернувся до Ізюмського ОУПФУ Харківської обалсті із заявою, в якій просив, на виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року по справі № 820/4670/18 надати докази перебування ОСОБА_1 на обліку в Ізюмському ОУ ПФУ Харківської області.

На момент вирішення справи по суті до суду не надходило вказаних доказів, разом з відзивом відповідачем не надано до суду жодних доказів, які слугували підставою для припинення виплат пенсії позивачу.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статтею 49 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1)якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

При цьому, суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас, суд зазначає, що доказів прийняття відповідного рішення про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до суду не надано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що ОСОБА_1 станом на 07.06.2017 року не перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується листом Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області від 07.06.2017 року № 04-14/2675.

Таким чином на позивача у спірних правовідносинах не розповсюджується дія Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", а відтак позивач, під час вирішення питання про поновлення пенсійних виплат, позбавлений необхідності надавати до територіального управління пенсійного фонду довідку внутрішньо переміщеної особі, а відтак суд приходить до висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року.

Окрім того, відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду доказів щомісячного отримання пенсійних виплат ОСОБА_1 на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чи відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та одночасного врахування обставин, які повідомлені ОСОБА_1Т в своїй заяві від 26.06.2018 року щодо не перебування останнього в статусі внутрішньо переміщеної особи.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Отже, приймаючи до уваги вищезазначені норми права, суд приходить до висновку, що найбільш ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача вирішити питання щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2017 року на підставі та у відповідності до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Ізюмського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення з 01 жовтня 2017 року виплати пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм, Харківська область,64300, код ЄДРПОУ 40387920) вирішити питання щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) з 01.10.2017 року на підставі та у відповідності до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,64309, код НОМЕР_1) сплачену суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань зюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2,м. Ізюм,Харківська область,64300, код ЄДРПОУ 40387920).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.