Рішення № 77417343, 08.08.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/12/18

провадження № 2/361/1047/18

08.08.2018

РІШЕННЯ

Іменем України

08 серпня 2018 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1,за участю секретарів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” про захист прав споживача, визнання недійсним правочину та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, враховуючи уточнення позовних вимог (а. с. 111-117), просив визнати договір № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року, укладений між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (далі – ТОВ “Єврокар Україна” або Товариство), недійсним та стягнути із відповідача на його користь сплачені ним при укладенні даного договору грошові кошти в розмірі 18000 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що у вересні 2017 року він знайшов у мережі Інтернет оголошення про реалізацію автомобіля LADA Largus за ціною 125000 грн. Зателефонувавши по номеру телефону, зазначеному в цьому оголошенні, він дізнався про те, що реалізацією даного автомобіля займається ТОВ “Єврокар Україна” та для оформлення відповідних документів щодо придбання цього автомобіля йому необхідно прибути до офісу Товариства у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. 23 вересня 2017 року він прибув до офісу Товариства у місті Кривий Ріг, де отримав пропозицію придбати вказаний вище автомобіль у власність шляхом укладення договору фінансового лізингу із ТОВ “Єврокар Україна?.

Передумовою для укладення даного договору є попереднє внесення авансового платежу в розмірі 18000 грн. на поточний рахунок Товариства. Після сплати ним авансового платежу в розмірі 18000 грн., йому надали на підпис договір № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року (далі – договір № 3254 або договір фінансового лізингу), додаток № 1 і додаток № 2 (специфікація) до цього договору, а також графік сплати лізингових платежів, який сторонами не підписувався.

Перед підписанням договору фінансового лізингу представники Товариства належних консультацій зі змісту цього договору, можливості детально ознайомитися з його умовами йому не надали, мотивуючи наявністю черги та великою зайнятістю. Одразу після підписання зазначених вище документів та передачі представниками Товариства відповідних примірників, він звернув увагу на те, що предметом фінансового лізингу в договорі фінансового лізингу вказаний інший транспортний засіб, ніж замовлений ним та зазначений у специфікації, а саме: марка/модель: ZAZ Sens; комплектація/модифікація: Standart; об’єм/тип двигуна: 1,3; тип КПП: МТ; привід: 4 х 2. Також вартість предмету лізингу було збільшено до 176800 грн., замість 125000 грн., зазначених у підписаних сторонами додатку № 1, специфікації та графіку сплати лізингових платежів. На свої зауваження від представника Товариства він отримав роз’яснення, що вказані у договорі зміни пов’язанні з тим, що замовлений ним автомобіль LADA Largus є аукціонним, тому ці зміни необхідні для врегулювання внутрішніх розрахунків Товариства та жодним чином його не стосуються, протягом двох днів він отримає замовлений ним автомобіль LADA Largus за ціною 125000 грн., як це передбачено у підписаних сторонами додатках до договору фінансового лізингу.

Не отримавши протягом вказаного строку жодного автомобіля, він зателефонував до представника Товариства, який повідомив йому, що автомобіль не пройшов передпродажну підготовку (сертифікацію), тому йому необхідно подати заяву про розірвання договору № 3254 та повернення коштів.

У жовтні 2017 року від ТОВ “Єврокар Україна” на свою заяву про розірвання договору отримав відповідь від 23 жовтня 2017 року, при цьому зі сплачених ним 18000 грн. авансового платежу, в односторонньому порядку зараховуються як комісія за організацію договору та поверненню не підлягають кошти в розмірі 17680 грн., із залишку авансового платежу в розмірі 320 грн. додатково стягується ще штраф у розмірі 20 % за дострокове розірвання договору фінансового лізингу, тому поверненню йому підлягає лише 256 грн.

Позивач вважає, що договір № 3254 порушує ст. 19 Закону України “Про захист прав споживачів”, оскільки укладений із застосуванням нечесної підприємницької діяльності з боку ТОВ “Єврокар Україна”, навмисне введення його як споживача послуг в оману під час укладення договору щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо предмету лізингу, наявності та поставки предмету лізингу, вартості та розрахунку ціни предмету лізингу та лізингових платежів, тому даний договір необхідно визнати недійсним та застосувати наслідки визнання його недійсності на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України та стягнути з відповідача на його (позивача) користь сплачені ним як авансовий платіж за договором фінансового лізингу кошти в розмірі 18000 грн. Крім того, посилаючись на вимоги ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” вважає, що умови договору лізингу є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, містять істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживачу.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення аналогічні викладеному, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач ТОВ “Єврокар Україна”, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання жодного разу не з’явилося, про причини неявки суд не повідомило, відзив на позов та заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подавало.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що 22 вересня 2017 року між відповідачем ТОВ “Єврокар Україна” (далі – Лізингодавець) і позивачем ОСОБА_4 (далі – Лізингоодержувач) був укладений договір № 3254 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб: марка/модель: ZAZ Sens; комплектація/модифікація: Standart; об’єм/тип двигуна: 1,3; тип КПП: МТ; привід: 4 х 2.

За умовами п. 1.2 договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу на момент укладання цього договору зазначається у даному договорі та у додатку № 1.

У п. 1.3 договору встановлено, що Лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до п. 9.1 договору фінансового лізингу комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу в розмірі 10 % який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладання договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов’язкових платежів.

23 вересня 2017 року ОСОБА_4 перерахував на рахунок ТОВ “Єврокар Україна” авансовий платіж у розмірі 18000 грн. за договором № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року, що підтверджується платіжним дорученням № 99390600361542742190 від 23 вересня 2017 року.

Згідно п. 12.1 договору № 3254 фінансового лізингу Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чиним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів. 20 % Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору у цьому випадку поверненню не підлягає.

18 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до ТОВ “Єврокар Україна” із заявою про розірвання договору та повернення йому сплачених коштів.

Листом від 23 жовтня 2018 року відповідач ТОВ “Єврокар Україна” повідомило позивача ОСОБА_4 про те, що договір № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року вважається розірваним на підставі заяви останнього з 23 жовтня 2017 року та із суми сплачених ним коштів у розмірі 18000 грн. відповідно до п. 9.6 цього договору 17680 грн. зараховані як комісія за організацію договору, яка поверненню не підлягає, та частина авансового платежу в розмірі 320 грн. Поверненню підлягає лише сплачена за договором сума в розмірі 256 грн.

Відносини, що виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу Законом України “Про фінансовий лізинг”.

За змістом ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У ч. 1 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що фінансовий лізинг (далі – лізинг) – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно із ч. 2 ст. 1 вказаного Закону з а договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 цього ж Закону відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз’яснив, що на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Звертаючись до суду з цим позовом, однією з підстав визнання договору № 3254 фінансового лізингу недійсним позивач ОСОБА_4 посилався на те, що цей договір ним був укладений під впливом обману. Проте суд вважає, що позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення даного правочину представник ТОВ “Єврокар Україна? навмисно ввів його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Доводи позивача про те, що договір № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року укладений відповідачем шляхом введення його в оману, є безпідставними, тому з цієї підстави договір фінансового лізингу визнанню недійсним не підлягає.

Як на основну підставу визнання недійсним договору фінансового лізингу позивач ОСОБА_4 вказував на невідповідність договору вимогам Закону України “Про захист прав споживачів”, а також на те, що цей договір містить несправедливі умови.

З огляду на суб’єктний склад сторін оспорюваного договору та об’єкта зафіксованих у ньому зобов’язань, суд вважає, що Закон України “Про захист прав споживачів” поширюється на спірні правовідносини.

У ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачені самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття “несправедливі умови договору” закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно із якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

За змістом ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону “Про захист прав споживачів”); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зі змісту укладеного між сторонами договору № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року видно, що Лізингодавець зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.1, 1.3, 3.3.1, 3.3.2 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору фінансового лізингу гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Усі планові платежі здійснюються Лізингоодержувачем відповідно до умов, визначених у додатках № 1 і № 3 до договору фінансового лізингу. Планові платежі зараховуються Лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (п. 8.5 договору фінансового лізингу).

Зі змісту договору також слідує, що за невиконання своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу Лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду – штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору. У разі розірвання договору комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає (п. 12.1 договору фінансового лізингу).

У ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що лізингові платежі включають в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Комісія за організацію договору в розумінні ст. 16 Закону України “Про захист прав споживачів” не є лізинговим платежем, оскільки не відноситься до витрат Лізингодавця, які безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу та фактично полягає у виготовленні лише типової форми договору.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов’язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому, ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору на підставі вимог ст. ст. 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до умов п. 1.7 договору № 3254 предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Згідно із п. 10.1 договору фінансового лізингу лізинговим платежем є платіж, що сплачується кожного місяця Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 3). Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20 % річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6 %.

Відповідно до п. 3.2.6 договору фінансового лізингу Лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання Лізингоодержувачем умов даного договору.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу Лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов’язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов’язань Лізингоодержувача.

Згідно із п. 12.2 договору фінансового лізингу Лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з Лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п. 9.3 цього договору, про що повідомляє Лізингоодержувача у письмовій формі.

Відповідно до п. 12.5 договору № 3254 за несвоєчасне внесення лізингових платежів, Лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно.

Згідно із п. 12.14 договору фінансового лізингу у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, Лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від Лізингоодержувача сплати на користь Лізингодавця неустойки (штрафи) в розмірі 10 % від вартості предмета лізингу. Також Лізингоодержувач зобов’язаний компенсувати всі понесені витрати Лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку Лізингодавець не повертає Лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим.

Достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що також свідчить про порушення прав споживача.

Зазначені вище положення договору лізингу встановлюють жорстку односторонню відповідальність Лізингоодержувача за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципу свободи договору, оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони, будучи вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, повинні враховувати вимоги цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності і справедливості, та є несправедливими умовами згідно із вимогами ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Верховний Суду України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 висловив правову позицію на вказав на те, що за ч. 3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4).

Згідно із ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

У ч. 1 ст. 3 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб ZAZ Sens; комплектація/модифікація: $tandart; об’єм/тип двигуна: 1,3; тип КПП: МТ; привід: 4 х 2. Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема, рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналізуючи норми чинного законодавства, слід дійти висновку, що договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

У ст. 799 ЦК України встановлено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір фінансового лізингу № 3254 від 22 вересня 2017 року, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчений, що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи зазначені норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору, суд дійшов висновку, що укладений сторонами 22 вересня 2017 року договір № 3254 фінансового лізингу підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що договір № 3254 фінансового лізингу, укладений 22 вересня 2017 року між ТОВ “Єврокар Україна” і ОСОБА_4, визнаний судом недійсним, суд дійшов висновку, що сплачені позивачем за цим договором на рахунок відповідача кошти в розмірі 18000 грн. підлягають стягненню з відповідача ТОВ “Єврокар Україна” на користь позивача ОСОБА_4

У ч. 3 ст. 22 Закону України “Про захист прав споживачів” встановлено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав.

У зв’язку з наведеним, із відповідача ТОВ “Єврокар Україна” на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн. відповідно до вимог ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263 – 265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” і ОСОБА_4.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (ідентифікаційний код 40481805) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачені за договором № 3254 фінансового лізингу від 22 вересня 2017 року грошові кошти в розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” (ідентифікаційний код 40481805) на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.