Постанова № 77416315, 17.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1400/18Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Спаскіна О.А.

суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2018, (суддя Білова О.В., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 19.07.18) по справі № 820/1400/18

за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2

до Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області

треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 ,

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_6 до Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування рішення –відмовлено.

ОСОБА_6, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з’ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вказує, що рішення XIX сесії Бабаївської селищної ради VII скликання “Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по вул. Слобідська, 7 в смт. Бабаї гр.гр. ОСОБА_4, ОСОБА_7О.” від 24 листопада 2017 є незаконним, оскільки, рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області №807 від 09.12.1997 ОСОБА_6 та ОСОБА_8 було передано у спільну дольову власність земельну ділянку площею 1108 кв.м. для обслуговування житлового будинку по вул. Руднєва №7. Отже саме з моменту прийняття вказаного рішення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є повноправними власниками земельної ділянки. На думку апелянта, реєстрація права власності - це лише офіційне визнання державою вже існуючих речових прав на майно, й з моментом державної реєстрації права власності на земельну ділянку не пов’язується факт виникнення такого права. Крім того вважає, що відповідач приймаючи спірне рішення діяв поза межами своїх повноважень, оскільки земельна ділянка не перебувала у комунальній чи державній власності.

Представник позивачів в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти апеляційної скарги позивача та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві власності належав будинок, розташований за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7.

Рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 807 від 09.12.1997 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 передано безкоштовно в спільну дольову власність земельну ділянку площею 1108 м2 для обслуговування житлового будинку по вулиці Руднева № 7 (т. 2 а.с.3, 6).

Після смерті ОСОБА_8, частину будинку, розташованого за адресою Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7, яка належала йому на праві власності успадкував ОСОБА_3, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами та третіми особами по справі.

28.09.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку, розташованого за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7, відповідно до умов якого ПРОДАВЕЦЬ, ОСОБА_3, передав у власність, ПОКУПЦЯ, ОСОБА_9, 16/25 (шістнадцять двадцять п'ятих) часток житлового будинку з відповідними господарчими будівлями та спорудами, 36 % якого залишилася після пожежі і сплачує за неї обговорену грошову суму. Відчужувана частка житлового будинку № 7 (сім) розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Бабаї, вулиця Руднєва. На земельній ділянці площею 1108,0 м.кв. розташований житловий будинок - літер “А-1”, цегла та наступні будівлі та споруди: льох - літер “Д”; водопровід - літер “К”; вбиральня - літер “Ж”; яма вигрібна -літер “Я”; огорожа № 1-2. Житловий будинок належить ПРОДАВЦЮ на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом. Зміст статті 377 Цивільного кодексу України сторонам нотаріусом роз’яснено. (т. 2 а.с. 5) Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрований реєстрі за № 2307.

14.12.2012 між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку, розташованого за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7, відповідно до умов якого ПРОДАВЕЦЬ, ОСОБА_6, передає у власність ПОКУПЦЯ, ОСОБА_11, 9/25 (дев’ять двадцять п'ятих) часток житлового будинку, 36 % якого залишилася після пожежі і сплачує за неї обговорену грошову суму. Частка житлового будинку, яка відчужується за цим договором розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Бабаї, вулиця Руднєва, будинок № 7 (сім), на земельній ділянці площею 1108,0 м.кв. розташована частка житлового будинку, що залишилася після пожежі, яка складає 36% - літер “А-1”, цегла, льох - літер “Д”; вбиральня - літер “Ж”; огорожа № 1-2; водопровід - літер “К”; яма вигрібна -літер “Я”. Частка житлового будинку належить ПРОДАВЦЮ на підставі Договору дарування. Зміст статті 377 Цивільного кодексу України сторонам нотаріусом роз’яснено. (т. 2 а.с. 2) Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрований реєстрі за № 2941.

Також для укладення зазначених договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 надавалися довідки з Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області №3917 та № 2145, в яких зазначено, що державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, на якій розташовані частини житлового будинку позивачів за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Бабаї, вулиця Руднєва, будинок № 7 (сім) – не виготовлявся. (т.2 а.с. 4,7)

В подальшому, 11.04.2016, між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 16/25 (шістнадцять двадцять п'ятих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд. Відчужувана частка житлового будинку розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Бабаї, вулиця Руднєва, № 7 (сім). На земельній ділянці площею 1108,0 кв.м. розташований житловий будинок - літер "А-1", цегла, житловою площею -153,5 кв.м., загальною площею -239,7 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами: льох - літер “Д”, огорожа - № 1-5, трубопровід - літер “К”, вигрібна яма - літер “Я”, колонка -літер “К1”. Частка житлового будинку належить ПРОДАВЦЮ на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого 14.12.2012 приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 2941, зареєстрованого у КП “Харківське районне бюро технічної інвентаризації” 18.12.2012 згідно витягу про державну реєстрацію права № 36796428 в книзі № 13 номер запису 1669, реєстраційний номер 34352227; рішення Харківського районного суду Харківської області 16.07.2014 по справі 635/4480/14-ц, право власності зареєстрованого Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції 21.01.2016. Зазначений договір зареєстровано приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 425 (а.с.181).

Також, між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу 9/25 (дев'ять двадцять п'ятих) часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд і сплачує за нього обговорену грошову суму. Відчужувана частка житлового будинку розташована за адресою: Харківська область, Харківський район, смт Бабаї, вулиця Руднєва, № 7 (сім). На земельній ділянці орієнтовною площею 1108 кв.м. розташований житловий будинок - літер "А-1", цегла, житловою площею - 153,5 кв.м., загальною площею - 239,7 кв.м. з господарськими будівлями і спорудами: льох - літер “Д”, огорожа - № 1-5, трубопровід - літер "К", вигрібна яма - літер “Я”, колонка - літер “К1”. Частка житлового будинку належить ПРОДАВЦЮ на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 14.12.2012 приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 2941, зареєстрованого у КП “Харківське районне бюро технічної інвентаризації” 18.12.2012 згідно витягу про державну реєстрацію права № 36796428 в книзі № 13 номер запису 1669, реєстраційний номер 34352227; рішення Харківського районного суду Харківської області 16.07.2014 по справі 635/4480/14-ц, право власності зареєстрованого Реєстраційною службою Харківського районного управління юстиції 21.01.2016. Зазначений договір зареєстровано приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим № 430 (а.с.179).

Згодом у м. Бабаї вулиця Руднєва була перейменована на вулицю Слобідську.

27.10.2017 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт. Бабаї по вул. Слобідська, 7. (т.1 а.с. 194)

Рішенням ХІХ сесії VІІ скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24.11.2017 надано дозвіл гр. ОСОБА_4, ОСОБА_5 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1200 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, розташованої по вул. Слобідська, 7 в смт Бабаї Харківського району Харківської області. Розмір та площа земельної ділянки уточнюються при виготовленні технічної документації. Гр.гр. ОСОБА_4, ОСОБА_5 виготовлену технічну документацію надати на затвердження до Бабаївської селищної ради.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки не встановлено порушень прав та інтересів позивачів в ході розгляду справи рішенням ХІХ сесії VІІ скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24.11.2017 “Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по вул. Слобідська, 7 в смт. Бабаї громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_7О.”

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Розділу X ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001 рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Декретом Кабінету Міністрів України “Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 року N 15-92, який діяв до 04.10.2006 року, було передбачено наступне:

1. Сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України. Забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

2. Установити, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов'язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

3. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

6. Зупинити дію частини другої статті 17 і статті 23 Земельного кодексу України щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Пункт 6 вказаного Декрету втратив чинність на підставі Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001, в редакції, чинній на момент його прийняття, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001, в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення відповідачем, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З аналізу вищевикладеного слідує, що на момент прийняття спірного рішення відповідачем право приватної власності на земельну ділянку має підтверджуватися виключно витягом з відповідного Державного реєстру прав або державним актом на право приватної власності на землю, як це передбачено нормами Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звертався до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, розташовану за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7, однак нотаріус відмовив ОСОБА_3 у видачі такого свідоцтва. Зазначена відмова ОСОБА_3 не оскаржувалася; також на даний момент ним готується позовна заява про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку площею 1108 м2 для обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, сел. Бабаї. вул. Руднєва, 7.

Крім того, встановлено, що ані ОСОБА_8, ані його спадкоємець, ОСОБА_3, ані ОСОБА_6 не замовляли та не виготовляли технічну документацію на зазначену спірну земельну ділянку, державні акти про право власності на зазначену земельну ділянку у позивачів відсутні.

Отже відповідні акти та витяги з Державного реєстру прав на нерухоме майно у позивачів відсутні.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб'єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Викладені висновки кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 частини першої статті 4, статті 5, частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 грудня 2015 року у справі №21-5361а15, від 1 грудня 2015 року у справі №21-3222а15, від 08 грудня 2015 року у справі №21-5435а15.

Згідно з частиною другою статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Право на захист – це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорювання останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого (крім визначеного цим актом певного кола осіб), в тому числі і позивача, прав чи обов’язків у зв’язку із оскарженим рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судова колегія звертає увагу на те, що рішення ХІХ сесії VІІ скликання Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області від 24.11.2017 “Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по вул. Слобідська, 7 в смт. Бабаї громадянам ОСОБА_4, ОСОБА_7О.” не може порушувати прав позивачів, оскільки відсутнє підтвердження права власності позивачів на спірну земельну ділянку.

Позивачами не було надано жодних належних та допустимих доказів наявності у них права власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 2 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 по справі № 820/1400/18 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 по справі № 820/1400/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_12Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_13 ОСОБА_14 Повний текст постанови складено та підписано 26.10.2018 р.