Постанова № 77416152, 24.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 642/2476/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Яковенка М.М.

суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.

секретарі судового засідання: Жданюк Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Харківського обласного військового комісаріату на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року (головуючий 1 інстанції: Сліденко А.В., повний текст складено 19 липня 2018 року) по справі № 642/2476/18 за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправним дії та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського обласного військового комісаріату в якому просив:

- визнання протиправною бездіяльності Харківського ОВК, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової компенсації;

- зобов'язання Харківського ОВК подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України висновок та всі передбачені до цього документи щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової компенсації,

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код - 08166355; місцезнаходження - 61052, Харківська область, місто Харків, вул. Коцарська, 56) за зверненням ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження м. Харків, вул. Северіна Потоцького (колишнє найменування - Сімнадцятого Партз'їзду)АДРЕСА_1) від 01.02.2018р. з приводу призначення одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей”.

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат (ідентифікаційний код - 08166355; місцезнаходження - 61052, Харківська область, місто Харків, вул. Коцарська, 56) вирішити питання за зверненням ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1; місцезнаходження м. Харків, вул. Северіна Потоцького (колишнє найменування - Сімнадцятого Партз'їзду)АДРЕСА_1) від 01.02.2018р. з приводу призначення одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей” у порядку пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975.

Відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийнятого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апелянт наголошує, що він не має повноважень, щодо вирішення питань з приводу призначення позивачу одноразової грошової допомоги.

Враховуючи обраний спосіб судового захисту в межах спірних правовідносин, положення п.20 ч.1 ст.4, ч.6 ст.12, 263 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про незначну складність цієї справи.

З урахуванням приписів ч.4 ст.229, ч.3 ч.2 ст.313 КАС України, розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, які були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи належним чином, в зв’язку з чим, колегія суддів вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Неявка представників сторін, явка яких обов’язковою не визнавалась, з огляду на характер спору, не є перешкодою для вирішення справи за наявними у справі документами, наявність яких є достатньою для надання належної оцінки спірним правовідносинам та прийняття судового рішення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що позивач під час проходження дійсної військової служби за призовом брав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, де одержав поранення, через яке рішеннями МСЕК від 21.02.1991 р., від 18.12.2000 р., від 26.03.2012 р., від 29.03.2016 р. визнавався інвалідом 3 і 2 групи (останньою довідкою визнаний інвалідом 2 групи), звертався до ОВК у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але одержав оформлену листом від 10.04.2018 р. №895/ВСЗ відмову в оформленні документів для призначення одноразової грошової допомоги.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи та надаючи оцінку судовому рішенню першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини з приводу виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги у разі інвалідності врегульовані приписами ст.41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», ст.16-164 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу».

Так, за визначенням ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Право на отримання цієї допомоги мають військовослужбовці у співвідношенні (залежності) до категорій згідно з Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», де законодавець до військовослужбовця строкової служби за призовом (аналог дійсної військової служби за Законом СРСР «О всеобщей воинской обязанности») завжди застосовує ознаку у вигляді словосполучення «проходить службу».

Оцінюючи приєднані до справи докази та наведені сторонами аргументи, колегія суддів зазначає, що подія ушкодження здоров’я позивача припадає на час дійсної військової служби за призовом у Збройних Силах Союзу Радянських Соціалістичних Республік під час збройного конфлікту на території Демократичної Республіки Афганістан.

Законом України №328-V від 03.11.2006 р. ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» була викладена у редакції, котра запроваджувала виплату одноразової грошової допомоги саме за рахунок коштів Міністерства оборони України, а не у порядку страхування.

Умовою для проведення будь-якої виплати допомоги військовослужбовцю строкової служби законодавець в тексті ч. 6 ст. 16 названого закону визначив 1) поранення, 2) настання інвалідності під час проходження військової служби, 3) настання інвалідності не пізніше спливу трьох місяців від звільнення зі служби.

Закон України №328-V від 03.11.2006 р. набрав чинності з 01.01.2007 р. і діяв до Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р. (тобто у період часу з 01.01.2007 р.-31.12.2013 р.), яким було змінено порядок нарахування і виплати згаданої одноразової грошової допомоги.

При цьому, стосовно саме випадку настання інвалідності (п. 5 ч. 2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р.) законодавець пов’язав право на одержання допомоги або з настанням інвалідності під час проходження служби або з тримісячним строком від настання події звільнення з військової служби, а випадок поранення видокремив з-поміж інших підстав і виклав п. 8 ч. 2 ст. 16 означеного закону безвідносно до настання інвалідності.

Закон України №5040-17 від 04.07.2012 р. набрав чинності з 01.01.2014 р. і не поширювався на осіб, які одержали одноразову грошову допомогу до цієї події.

Цим же законом було запроваджено правило ч. 8 ст. 163 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей», згідно з яким право на одержання грошової допомоги підлягало реалізації протягом трьох років з дня виникнення.

У матеріалах справи відсутні докази про одержання позивачем одноразової грошової допомоги до 01.01.2014 р.

Порядок нарахування і виплати згаданої одноразової грошової допомоги зазнав змін згідно з Законом України від 06.12.2016 р. №1774-VIII, положення якого набрали чинності з 01.01.2017р.

Унаслідок цього, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» у редакції Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII право військовослужбовця строкової служби на одержання одноразової грошової допомоги через інвалідність, спричинену отриманим під час проходження служби пораненням, не пов’язувалось з тримісячним строком від події звільнення з військової служби.

Чергові зміни до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» були внесені Законом України від 06.04.2017 р. №2004-VIII (набрав чинності 07.05.2017 р.) у зв’язку із чим збільшено розмір одноразової грошової допомоги.

Вирішуючи спір, суд зважає на ту обставину, що сторонами визнається факт неодержання громадянином у спірних правовідносинах виплати одноразової грошової допомоги взагалі.

Частиною 8 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р. (котра почала діяти з 01.01.2014 р.) дійсно передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги може бути реалізоване особою протягом трьох років з дня виникнення.

Положення названого закону не визначають події, котра може бути кваліфікована як дата виникнення права.

Між тим, таке положення міститься у п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом – Порядок №975) і визначає датою виникнення права дату встановлення інвалідності.

Окрім того, п. 2 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975 було введено у дію правило, згідно з яким особам, які до набрання чинності Порядком №975, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: 1) вже призначена допомога виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (затверджено постановою КМУ від 28.05.2008р. №499; Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (затверджено постановою КМУ від 21.02.2007р. № 284; Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (затверджено постановою КМУ від 21.11.2007р. № 1331; а ще не призначена допомога - призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Позивачу інвалідність другої групи вперше була встановлена 21.02.1991 р., у подальшому підтверджена 18.12.2000 р., 26.03.2012 р., 29.03.2016 р.

Стверджуючи про пропуск позивачем визначеного ч. 8 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» строку на ініціювання процедури призначення виплати відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей», владний суб’єкт не визначився з приводу дати, з якої має починатись перебіг цього строку.

Посилання владного суб’єкта на події 1991 р. та 2000 р. колегія суддів також визнає юридично неспроможними, адже станом на той час ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» не існувала, а за загальним правилом строк не може закінчитись навіть не розпочавшись.

В силу приписів ч. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується виключно Міністерством оборони України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, що Відповідач, обласний військовий комісаріат, у механізмі виплати цієї допомоги не має ані дискреційних повноважень, ані щонайменшої свободи розсуду, адже виконуючи функції уповноваженого органу повинен лише отримати звернення громадянина, зібрати необхідний перелік документів і передати зібрані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття рішення по суті питання.

Оскільки документи позивача про час, місце та умови проходження військової служби об’єктивно відповідають характеру одержаного поранення під час виконання конституційного обов’язку із захисту Батьківщини, то з огляду на приписи ст. 3 Конституції України владний суб’єкт був повинен максимально ретельно та поважно поставитись до розгляду звернення громадянина, повно, вичерпно та достеменно з’ясувати усі обставини спірних правовідносин.

Владний суб’єкт цих вимог закону не дотримався, реалізації управлінської функції з додержанням ч.2 ст.19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України не забезпечив, в оформленні документів відмовив, хоча такого повноваження не мав.

Створивши перешкоду у надходженні матеріалів звернення громадянина до Міністерства оборони України, владний суб’єкт тим самим допустив ущемлення публічного інтересу заявника на належний на розгляд і вирішення порушеного питання компетентним суб’єктом права та за встановленою законодавством процедурою.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що оскільки предметом судової перевірки Верховним Судом відповідно до постанови 26.06.2018 року у справі №750/5074/17 була управлінська діяльність саме Міністерства оборони України при вирішенні питання про призначення виплати у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей», а предметом судової перевірки у даній справі є управлінська діяльність Харківського обласного військового комісаріату, то висновки Верховного Суду не можуть бути у повній мірі поширені на спірні правовідносини.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Жодні доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з’ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. ч.6 ст.12, 23, 31, 33, 90, 257, 263, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року по справі № 642/2476/18 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню, а у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний зміст постанови виготовлений 26.10.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4