Рішення № 77416129, 25.10.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1182/18

Номер провадження 2-о/530/71/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, місце проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня, вулиця Святотроїцька, 39 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно.

В судове засідання позивач ОСОБА_1, не з’явилася направивши до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримання позовних вимог.

Відповідач, Опішнянська селищна рада Зіньківського району направила до суду заяву про визнання позовних вимог та про розгляд справи без їх відсутності.

Суд вирішив за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, з урахуванням норм ст.247 ЦПК України.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки відповідачі визнали позовні вимоги і вони знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні, суд приймає вказане визнання позову, оскільки такі дії відповідачів не суперечать закону та не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, тому, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, суд вважає, що вказані позовні вимоги є цілком доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному обсязі.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процеусального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред"явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї строни ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 41 Конституції України: “кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до п. 11 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. ст. 1217, 1218, ЦК України спадщина здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, ч.5. ст. 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину, яка незалежно від часу прийняття належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно з положеннями ст. 1277 ЦК ( 435-15 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є співвласником садибного житлового будинку за № 39, на вул. Святотроїцька (стара назва - вул. Червоногвардійська), в с.м.т. Опішня, Зіньківського району, Полтавської області. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 27 лютого 1998 року державним нотаріусом Опішнянської державної нотаріальної контори Полтавської області ОСОБА_2, вона володіє 18/25 частиною цього будинку. Іншою 7/25 частиною даного садибного житлового будинку, яка складається з: кімнати житлової площею 12,1 кв.м., літньої кухні, веранди, на підставі договору дарування, нотаріально посвідченого 06 серпня 1991 року секретарем Опішнянської селищної Ради народних депутатів Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_3, за життя володіла ОСОБА_4 Векла Филимонівна.

Заповітом, посвідченим 16 січня 1995 року секретарем Попівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_5, ОСОБА_4 Векла Филимонівна все своє майно, де б воно не будо і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1.

В 2018 році ОСОБА_1 вирішила нотаріально оформити своє право на спадщину спадкодавця ОСОБА_4 Векли Филимонівни, як спадкоємець за заповітом.

З метою отримання документів, які підтверджують факт перебування і смерті спадкодавця ОСОБА_4 Векли Филимонівни в Ліщинівському психоневрологічному будинку-інтернаті Кобеляцького району Полтавської області, де спадкодавець ОСОБА_4 перебувала останній час і де померла, вона звернулася у вищевказаний заклад. 28 березня 2018 року їй була надана довідка за № 89 про те, що ОСОБА_4 Векла Филимонівна, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно перебувала на повному державному утриманні з 04.06.1993 року по 23.03.1995 року. З 24 березня 1995 року (наказ №9 52 від 24.03.1995 року) жителька будинку-інтернату ОСОБА_4 виключена із списків мешканців та знята з усіх видів державного утримання, як померла, згідно актового запису про смерть за № 23 від 23.03.1995 року, це підтверджується довідкою № 89 від 28.03.2018 року, виданою Ліщинівським психоневрологічним будинком-інтернатом Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.

А згідно фотокопії свідоцтва про смерть І-КЕ № 284862, виданого Кунівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області 23 березня 1995 року, оригінал якого зберігається в архіві Ліщинівського психоневрологічного будинку-інтернату, а належним чином завірена фотокопія надана ОСОБА_1 та додається до первинної заяви, ОСОБА_6 померла 23.03.1995 року, про що в книзі реєстрації актів про смерть 1995 року березня місяця 23 числа зроблено актовий запис за № 23.

Згідно довідки, виданої Опішнянською селищною радою Зіньківського району Полтавської області № 1834 від 17.08.2018 року останнє місце реєстрації ОСОБА_6, яка померла 23.03.1995 року, було зареєстровано за адресою: вул. Святотроїцька (стара назва - вул. Червоногвардійська) 39, с.м.т. Опішня Зіньківського району Полтавської області. Разом з нею на момент смерті проживали та були зареєстровані: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, помер 04.05.1997 року; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, фотокопія додано. Довідка видавалася на підставі вищевказаної фотокопії свідоцтва про смерть та домової книги для прописки громадян, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_5, в якій мається запис російською мовою: «ОСОБА_9, дата рождения 14.10.1911, прописан 29.12.1991 года», та відмітка «знятий з реєстраційного обліку 13.05.1995 року».

Таким чином встановлено, що маються розбіжності у написанні імені і по батькові спадкодавця ОСОБА_9 Векли Филимонівни у дублікаті договору дарування від 06 серпня 1991 року 7/25 частини житлового будинку, що знаходиться в с.м.т. Опішня вул. Червоногвардійська за № 39 Зіньківського району Полтавської області, посвідченому секретарем Опішнянської селищної Ради народних депутатів Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_3, заповіті від 16 січня 1995 року, посвідченому секретарем Попівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_5, довідці Ліщинівського психоневрологічного будинку-інтернату Кобеляцького району Полтавської області № 89 від 28 березня 2018 року, де ім»я і по батькові спадкодавця українською мовою записані як ОСОБА_9 Векла Филимонівна і свідоцтві про смерть І-КЕ №284862, виданого Кунівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області 23 березня 1995 речу де ім»я і по батькові померлої особи українською мовою записані як ОСОБА_6, актовий запис про смерть саме такої особи зазначений і у довідці Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 21.01.2016 року № 71/02- 01-04-31.

Тобто, службова особа Кунівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області яка виписувала свідоцтво про смерть І-КЕ № 284862 від 23 березня 1995 року допустила граматичні помилки у написанні українською мовою імені і по батькові померлої ОСОБА_6 Векли Филимонівни та надрукувала їх як ОСОБА_6.

З метою виправлення вищевказаної помилки заявник ОСОБА_1 звернулася з відповідною заявою до Зіньківського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Листом від 09.06.2018 року № 19/15.6.03-25 їй було повідомлено, що питання внесення змін до актових записів врегульовано Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 14.01.2011 року за № 55/18793. Відповідно до Правил підставою для внесення змін до актового запису про смерть є актовий запис про народження померлої особи. Оскільки актового запису про народження на ОСОБА_6 Веклу Филимонівну, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку с.м.т. Опішня Зіньківського району Полтавської області по Зіньківському райвідділу ДРАЦС ГТУЮ у Полтавській області не виявлено, то підстав для внесення змін не має. Перевірку проведено по первинних записах про народження по Зіньківському районі Полтавської області за період з 1908 по 1914 рік, та по поновлених актових записах про народження з 1941 року по теперішній час. Актові записи про народження по Зіньківському району Полтавської області за вказаний період збереглися частково. Для вирішення даного питання рекомендовано звернутися до суду.

Маючи в наявності вище перелічені документи, які підтверджують: право спадкоємця на спадщину спадкодавця, право власності спадкодавця на спадкове майно, факт смерті спадкодавця, заявник ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Зіньківського районного нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини спадкодавця ОСОБА_6 Векли Филимонівни на 7/25 частини житлового будинку, що знаходиться в с.м.т. Опішня, Зіньківського району, Полтавської області, вул. Святотроїцька, будинок 39, та надала усі наявні у неї документи.

Розглянувши заяву, приватний нотаріус ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім»я ОСОБА_1, після смерті ОСОБА_6 Векли Филимонівни, відмовила. В постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04 травня 2018 року, зокрема, зазначено, що на підставі дубліката договору дарування, виданого Опішнянською державною нотаріальною конторою 11.02.1998 року за № 124 та заповіту, ім»я померлої та по батькові, як власника даної частини будинку та заповідача, записано як «Векла Филимонівна», а у свідоцтві про смерть, виданому Кунівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області 23.03.1995 року «Фекла Пилипівна».

Прийняте нотаріусом рішення вмотивоване наступним: згідно п. 4. п. 4.15 Гл.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна.

В пункті 13. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року), зазначено, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявником документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. При цьому слід мати на увазі, що встановлення з зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті, яке полягає у з»ясуванні, насамперед, обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану.

Тобто, сама подія смерті ОСОБА_6 Векли Филимонівни 23 березня 1995 року в селі Ліщинівка Кунівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області сумнівів не викликає, а в судовому порядку необхідно встановити факт реєстрації смерті даної особи відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Враховуючи вищевикладені обставини, з метою захисту свого невизнаного права на спадщину спадкодавця ОСОБА_6 Векли Филимонівни, спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 звертається до суду з позовною заявою про: встановлення в судовому порядку факту реєстрації смерті ОСОБА_6 Векли Филимонівни, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 23 березня 1995 року в селі Ліщинівка Кобеляцького району Полтавської області, Кунівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть 1995 року березня місяця 23 числа зроблено актовий запис за № 23; визнання її права власності в порядку спадкування за заповітом на 7/25 частину житлового будинку, що знаходиться в с.м.т.Опішня, Зіньківського району, Полтавської області, вул. Святотроїцька, будинок 39 та складається з: кімнати житлової площею 12,1 кв.м., літньої кухні, веранди, якими за життя володіла спадкодавець ОСОБА_6 Векла Филимонівна, яка померла 23 березня 1995 року в селі Ліщинівка, Кобеляцького району Полтавської області. Крім заявника ОСОБА_1, інших спадкоємців померлої ОСОБА_4, які подали нотаріусу заяву про прийняття її спадщини, немає.

Як передбачено п. 1. ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР “Дії, що свідчать про прийняття спадщини” визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української PCP.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Відповідно до статті 86 ЦК Української PCP право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов»язаний звернутися до нотаріуса до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 Цивільного кодексу України,- спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею...".

Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Судом встановлено, що позивач бажає прийняти спадщину.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_10 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ЗУ "Про судовий збір",суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, місце проживання якої: Полтавська область, Зіньківський район, селиле Опішня, вулиця Святотроїцька, 39 до Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області, юридична адреса: Полтавська область, Зіньківський район, селище Опішня про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно- задоволити.

Встановити факт реєстрації смерті ОСОБА_4 Векли Филимонівни, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 23 березня 1995 року, в селі Ліщинівка, Кобеляцького району, Полтавської області, Кунівською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть 1995 року березня місяця 23 числа зроблено актовий запис за № 23.

Визнати за позивачем ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право власності в порядку спадкування на 7/25 частин нерухомого майна, що знаходиться в домоволодінні за № 39, на вул. Святотроїцька, в с.м.т. Опішня, Зіньківського району, Полтавської області, та складається з: кімнати житловою площею 12,1 кв.м., літньої кухні, веранди, яким, на підставі договору дарування, нотаріально посвідченого 06 серпня 1991 року секретарем Опішнянської селищної Ради народних депутатів Зіньківського району Полтавської області ОСОБА_3, за життя володіла спадкодавець ОСОБА_4 Векла Филимонівна, яка померла 23 березня 1995 року в селі Ліщинівка, Кобеляцького району, Полтавської області.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_11

секретар : Л.Г.Стрілець