Постанова № 77415959, 17.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/1109/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Макаренко Я.М.

суддів: Бартош Н.С. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

представника позивача Онопрієнко Л.М.

представника відповідача Гриценко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018р., головуючий суддя І інстанції Кукоба О.О., повний текст рішення складено 02.07.2018 р. по справі № 816/1109/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП (надалі - позивач, ТОВ "Технафтсервіс" СП) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2018 №0000821401.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на безпідставність доводів контролюючого органу про порушення ТОВ "Технафтсервіс" СП вимог податкового законодавства з огляду на те, що правомірність включення до витрат вартості придбаних у ФОП ОСОБА_3 послуг підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, також зазначив, що у ТОВ "Технафтсервіс" СП по взаємовідносинам з ТОВ "Укрнафтсервіс" відсутня безнадійна кредиторська заборгованість у зв'язку з погодженням сторонами строку дії договору поставки до 31.12.2020.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Технафтсервіс" СП у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 31998456 /а.с. 11-14/.

Позивач з 20.05.2002 перебуває на обліку платників податків в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на прибуток на загальних підставах /а.с. 14/.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами /а.с. 14 - зворот/.

Фахівцями Головного управління ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Технафтсервіс" СП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2014 по 31.03.2017.

За результатами перевірки складено акт від 10.01.2018 №41/16-31-14-01-10/31998456 (надалі - Акт перевірки), в якому вказано на порушення платником податків вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 110292,00 грн /а.с. 15-31/.

На підставі згаданого вище Акта перевірки відповідач 22.01.2018 сформував податкове повідомлення-рішення №0000821401 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: "Податок на прибуток приватних підприємств, 11021000" загалом у розмірі 138865,00 грн (у т.ч., 110292,00 грн - основний платіж, 27573,00 грн - штрафні (фінансові) санкції) /а.с. 55-56/.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області, позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів, перевіряючи податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 22.01.2018 №0000821401 на відповідність наведеним вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також подані сторонами по справі докази, приходить до висновку, що вказане рішення прийнято обґрунтовано, з огляду на наступне.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу за порушення ним п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 110292 грн та за штрафними санкціями 27573 грн.

В основу спірного рішення контролюючим органом покладено висновки про неправомірне формування позивачем витрат у І кварталі 2017 року за рахунок віднесення до їх складу вартості придбаних у ФОП ОСОБА_3 послуг з перевезення та експедиції товарів, оскільки позивачем на перевірку не надано акти виконаних послуг за лютий та березень 2017 року, а відтак, витрати у розмірі 174200,00 грн не підтверджені документально.

Також, в основу спірного рішення контролюючим органом покладено висновки про що позивач ТОВ "Технафтсервіс" СП не включено до складу інших операційних доходів кредиторську заборгованість перед ТОВ "Укрнафтсервіс" у розмірі 438533,00 грн, що виникла за договором від 01.09.2013 №01/09-01 про поставку нафтопродуктів. На переконання фіскального органу, відповідна сума заборгованості є безнадійною, оскільки щодо неї минув строк позовної давності, а оскільки відповідно до вимог підпунктів 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дана заборгованість є безповоротною фінансовою допомогою, то, на думку відповідача, її належить включити до доходу в силу вимог пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20.

З урахуванням наведеного, фіскальний орган дійшов висновку про завищення позивачем витрат у розмірі 174200,00 грн і заниження доходу на 438533,00 грн та, як наслідок, заниження зобов'язання зі сплати податку на прибуток у розмірі 110292,00 грн.

Оцінюючи наведені твердження контролюючого органу та досліджуючи фактичні обставини справи в їх сукупності, колегія суддів виходить з такого.

Щодо збільшення позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток по господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктами 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Відповідно до підпункту 9.4 пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

Частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно частини першої статті 9 названого Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

При цьому у статті 1 згаданого Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток платником податку визначаються за даними бухгалтерського обліку господарських операцій, факт здійснення господарської операції має бути підтверджений сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що ТОВ "Технафтсервіс" СП упродовж лютого, березня 2017 року придбало у ФОП ОСОБА_3 транспортні послуги загальною вартістю 174200,00 грн без ПДВ.

На підтвердження факту правомірності формування витрат позивач посилався на залучені до матеріалів справи копії: договору від 03.01.2017 №03/01-01 з надання послуг по перевезенню та експедиції /а.с. 60/, рахунків-фактури від 28.02.2017 №28/02-03 /а.с. 61/, від 31.03.2017 №31/03-03 /а.с. 62/, актів виконаних робіт /а.с. 63-73/, товарно-транспортних накладних /а.с. 74-94/, банківську виписку /а.с. 95-96/.

Проте, колегія суддів зазначає, що залучені позивачем до матеріалів справи копії первинних документів на підтвердження придбання у ФОП ОСОБА_3 транспортних послуг загальною вартістю 174200,00 грн без ПДВ не підтверджують факту правомірності формування позивачем витрат за операціями з ФОП ОСОБА_3, виходячи з наступного.

За змістом договору від 03.01.2017 №03/01-01 надання послуг по перевезенню та експедиції ФОП ОСОБА_3 (виконавець) зобов'язувалась надати ТОВ "Технафтсервіс" СП (замовник) в межах території України послуги з організації та виконання перевезень автомобільним вантажним транспортом у міських та міжміських сполученнях за маршрутом, вказаним замовником, а замовник - сплатити встановлену за послуги плату. Крім того, за даним договором виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги з експедиції вантажів при виконанні перевезень автомобільним вантажним транспортом при необхідності та отримати для замовника вантаж за довіреністю /а.с. 60/. Після виконання послуг між сторонами підписується акт виконаних робіт /пункту 3.2 Договору/. Вартість послуг по вантажоперевезенню встановлюється за рахунком-фактурою /пункт 3.4/.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

З акту перевірки колегією суддів встановлено, що позивачем на перевірку не надані акти виконаних робіт (послуг) за лютий та березень 2017 року на суму 174200 грн.

Твердження представника позивача про те, що відповідні акти були у наявності та не відображені у Акті перевірки з вини податкових інспекторів суд вважає безпідставними з огляду на їх непідтвердження жодними доказами.

Згідно з пунктом 44.6. статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

За приписами пункту 44.7 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Таким чином, єдине виключення при застосуванні правових наслідків ненадання платником податків на вимогу контролюючого органу зазначених вище документів становить їх відсутність внаслідок виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами.

Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 07.08.2018 року по справі №808/8610/13-а.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зауважує, що про відсутність відповідних актів у позивача зазначено безпосередньо у Акті перевірки, який підписаний директором ТОВ "Технафтсервіс" СП. Відомостей про подання заперечення на Акт перевірки та/або подання безпосередньо до контролюючого органу актів виконаних робіт суду не надано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акти виконаних робіт у ході проведення перевірки позивачем не надавались та на момент проведення перевірки у платника податків були відсутні.

Повідомлення про втрату чи знищення документів та вжиття дій щодо їх відновлення у справі відсутні.

А відтак, оскільки на момент проведення перевірки акти виконаних робіт за лютий-березень 2017 року у позивача були відсутні, колегія суддів не приймає у якості належних доказів у справі надані ТОВ "Технафтсервіс" СП копії актів /а.с. 63-73/.

Оцінюючи аргумент позивача наведений в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що позивачем контролюючому органу надавалися акти виконаних робіт (послуг) по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 в підтвердження чого свідчать пояснення та копії документів наданих на запит від 02.01.2018 року колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки з пояснень позивача від 10.01.2018 року наданих на запит від 02.01.2018 року слідує, що такі пояснення мають додаток на 36 арк., проте які саме документи увійшли до вказаного додатку позивачем не зазначено.

Також посилання позивача на наявність у нього рахунків-фактур від 28.02.2017 №28/02-03 та від 31.03.2017 №31/03-03, які, як вказує позивач, складені після підписання актів наданих послуг, а відтак свідчать про їх наявність, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки доказів безпосереднього надання позивачем контролюючому органу актів виконаних робіт суду не надано. У свою чергу, факт надання послуг має підтверджуватись підписаним сторонами актом виконаних робіт, що прямо передбачено пунктом 3.2. договору від 03.01.2017 №03/01-01 /а.с. 60/.

Так само, позивачем не надано доказів узгодження замовлень із виконавцем послуг, як те передбачено пунктом 5 договору від 03.01.2017 №03/01-01 /а.с. 60/.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем наведені вимоги не виконано, доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 не надано, про неможливість подання таких доказів з об'єктивних причин суд не повідомлено.

За вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висовками суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено факт придбання упродовж лютого - березня 2017 року транспортно-експедиційних послуг у ФОП ОСОБА_3 загальною вартістю 174200,00 грн без ПДВ.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами контролюючого органу про непідтвердження позивачем за результатами планової документальної виїзної перевірки витрат у розмірі 174200,00 грн.

Щодо заниження позивачем доходу на 438533,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до абзацу "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Отже, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю та у розумінні Податкового кодексу України класифікується як безповоротна фінансова допомога.

За змістом 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.

Крім того, як визначено пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 названого Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегією суддів встановлено, що між ТОВ "Укрнафтсервіс" (постачальник) та ТОВ "Технафтсервіс" СП (покупець) 01.09.2013 укладено договір поставки нафтопродуктів №01/09-01, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у погоджені строки, а покупець - прийняти і оплатити нафтопродукти, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних, що складаються на кожну окрему партію товару /а.с. 98-100/.

Залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних підтверджено, що 20.11.2013 ТОВ "Укрнафтсервіс" мало відвантажити позивачу газовий конденсат загальною вартістю 218930,00 грн /а.с. 103/, а 25.11.2013 - газовий конденсат загальною вартістю 218700,00 грн /а.с. 104/.

За змістом пункту 3.2. договору поставки нафтопродуктів від 01.09.2013 №01/09-01 покупець зобов'язується оплачувати повну вартість товару (у т.ч. ПДВ), відображену у видаткових накладних на кожну окрему партію товару, протягом семи календарних днів з дати отримання товару /а.с. 98 - зворот/. А відповідно до пункту 3.3. цього договору, право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана у накладних /а.с. 99/. При цьому, пунктом 3.5. договору передбачено складення сторонами щомісячно актів звірки взаєморозрахунків.

Позивач не заперечує, що як на момент проведення перевірки, так і на дату розгляду справи у суді за ТОВ "Технафтсервіс" СП обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 438533,00 грн.

Разом з тим, за твердженням позивача, додатковою угодою від 28.11.2013 №1 сторони погодили продовження строку дії договору від 01.09.2013 №01/09-01 до 31.12.2020 /а.с. 101/, а тому позивач переконаний, що у разі невиконання покупцем зобов'язань з оплати вартості придбаних товарів строк позовної давності має відраховуватись з 01.01.2021.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відповідно до частини п'ятої цієї статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Суд зауважує, що порядок проведення розрахунків між сторонами визначено у розділі 3 договору поставки, а тому перебіг строку позовної давності починається окремо для кожної конкретної партії товару з моменту закінчення строку проведення розрахунків, визначеного пунктом 3.2. договору. Натомість, передбачений пунктом 6.1. договору поставки загальний строк дії договору до 31.12.2020 не стосується розрахунків за окрему партію товару, а регулює загальну можливість здійснення сторонами поставок товарів на підставі цього договору.

Окрім того, суд також враховує, що єдиним власником і директором ТОВ "Укрнафтсервіс" (код ЄДРПОУ 34987871) є Бобрусь Сергій Петрович /а.с. 145-151/, який також являється керівником і засновником ТОВ "Технафтсервіс" СП.

Таким чином, сторони за договором поставки нафтопродуктів від 01.09.2013 №01/09-01: ТОВ "Укрнафтсервіс" та ТОВ "Технафтсервіс" СП є економічно пов'язаними особами у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Отже, станом на 31.03.2017 трирічний строк позовної давності щодо заборгованості за поставлені ТОВ "Укрнафтсервіс" у листопаді 2013 року товари закінчився. Доказів здійснення претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованості за поставлені товари позивачем не надано. А відтак, кредиторська заборгованість ТОВ "Технафтсервіс" СП у розмірі 438533,00 грн є безнадійною та мала бути включена позивачем до доходів.

За вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність доводів відповідача щодо заниження позивачем доходів у розмірі 438533,00 грн.

За таких обставин, податковим повідомленням-рішенням від 22.01.2018 №0000821401 правомірно збільшено суму грошового зобов'язання позивача зі сплати податку на прибуток у розмірі 110292,00 грн.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини, беручи до уваги вищенаведені норми права, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Технафтсервіс" СП.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технафтсервіс" СП залишити без задоволення .

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 по справі № 816/1109/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 26.10.2018.