Постанова № 77415872, 23.10.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/3665/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Сіренко О.І.

суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.

представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2018, суддя Біленський О.О., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 19.06.18 по справі № 820/3665/18

за позовом ОСОБА_2

до Куп'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 ( далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області ( далі - відповідач ) в якому просить суд:

- визнати неправомірним рішення про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, викладене в відмові Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №12603/42-10 від 08.11.2017 року;

- зобов'язати Куп'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1, 27.05.1995 року по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням та копією трудової книги. Перед виїздом за кордон Позивач мешкав за адресою: смт Ківшарівка. Куп'янський район. Україна. 26.11.1998 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1999 року і станом на сьогоднішній день, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. 28 вересня 2017 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Куп'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області особисту заяву позивача про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Заява позивача була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом УПФУ від 28.09.2017 року на супровідному листі. 15.11.2017 року було отримано відмову відповідача №12603/42-10 від 08.11.2017р. УПФУ відмовив у поновленні пенсії позивачу з огляду на те, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії. Позивач вказав, що вказане рішення порушує його право на соціальний захист, є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2018 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що 26.11.1998 року позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль, внаслідок чого з 2009 року йому припинено нарахування і виплату пенсії. Вважає, що припинення нарахування та виплату пенсії, у зв'язку із тим, що позивач проживає в іншій країні є грубим порушенням конституційних прав. Зазначив, що діюче пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009), яким визнано неконституційними положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, зазначає, що дії відповідача щодо відмови у поновленні йому виплати пенсії є неправомірними. Тому, поновлення та виплату пенсії слід здійснити саме з 07.10.2009 року . За наведених обставин, судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права, відтак винесено помилкове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України.

26.11.1998 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мешкав за адресою: смт Ківшарівка, Куп'янський район, Харківська область, Україна. По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу позивачу 27.05.1995 року була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням. Починаючи з 1999 року позивач призначеної пенсії не отримував.

28.09.2017 року до Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області звернувся представник позивача, який діє на підставі виданої довіреності, посвідченої нотаріально з письмовим зверненням (адвокатським запитом) до якого було долучено заяву позивача про призначення/перерахунок пенсії, копію паспорта позивача для виїзду за кордон, копію трудової книжки позивача та копію пенсійного посвідчення.

Листом Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №12603/42-10 від 08.11.2017 року було розглянуто вказане звернення та повідомлено, що відповідно до п.1.5 Порядку №22-1, заява про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Відповідно до п.2.9. Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). У зв'язку з вищевикладеним, повідомлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутися до управління з відповідними документами.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивачем не дотримано встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення та виплату пенсії за віком відповідно до вимог статті 44 Закону №1058-IV, та необхідним пакетом документів для поновлення виплати пенсії, а відтак відповідач не мав достатніх законних підстав для прийняття рішення щодо поновлення раніше призначеної пенсії, тому діяв у межах повноважень, наданих Законом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Пунктом 3 резолютивної частини рішення, визначено, звернути увагу ВРУ на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України", а також рішення Конституційного суду України від 14.12.2000 року № 15-рп/2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з 07 жовтня 2009 року. Тобто з 07 жовтня 2009 року відпали встановлені п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстави для припинення виплати пенсії, а припинені виплати пенсій поновлюються.

Аналогічна правова позиція також викладена в рішенні Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а.

Таким чином, після прийняття зазначеного рішення КСУ і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на поновлення виплати пенсії за віком незалежно від того, що позивач проживає в Ізраїлі.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 2.8 Порядку передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що заява про поновлення виплати пенсії може бути подана пенсіонером особисто або його законним представником, при цьому заява може бути подана до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Відповідно до пункту 2.9 якого особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2017 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав безпосередньо до Куп'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області особисту заяву позивача про поновлення пенсії, яка нотаріально посвідчена та апостильована та необхідні документи, а саме: копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який засвідчений нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого підтверджено печаткою апостиль (а.с.31-47), копію трудової книжки, копію пенсійного посвідчення .

Відповідно до підпункту "б" пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений.

Порядком №22-1 не визначено вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред'являти заявнику коли він звертається з заявою про призначення пенсії.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про не дотримання позивачем встановленого порядку звернення за поновленням пенсії, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивачем подано до пенсійного органу заяву встановленого зразка про призначення та виплату пенсії за віком та необхідний пакет документів передбачений Порядком №22-1, а відтак відповідач не мав законних підстав для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії.

Також, колегія суддів вказує на те, що позивачу з 27.05.1995 року по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу вже було призначено пенсію за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон, а тому вимоги про надання оригіналу трудової книжки, колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №12603/42-10 від 08.11.2017 року про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 неправомірним та необґрунтованим.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Враховуючи встановлене, колегія суддів зазначає, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права у порядку та строки встановленому законом. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався шестимісячний строк звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 подав заяву про поновлення виплати пенсії до пенсійного органу лише 28.09.2017 року, тобто створив залежні від нього передумови для поновлення виплати пенсії.

Разом з тим, за захистом порушеного у 2009 році права позивач звернувся до суду через Уповноваженого представника лише у 2018 році, у зв'язку із чим пропустив встановлений законодавством строк звернення до суду.

Виходячи з приписів статей 122, 123 КАС України, права позивача підлягають захисту з 28.09.2017 року.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного суду від 27.02.2018 року №523/5348/17 та від 30.01.2018 року №408/2861/17.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є помилковими.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 317, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2018 по справі № 820/3665/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2, викладене в відмові Куп’янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області №12603/42-10 від 08.11.2017 року;

Зобов'язати Куп'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 28.09.2017 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.І. СіренкоСудді О.А. Спаскін С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 26.10.2018.