Рішення № 77412149, 16.10.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2902/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

представника відповідача ОСОБА_1,

представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа - Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій Міністерства оборони України щодо порушення строків розгляду заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, які передбачені ч. 2 п. 13 Порядку № 975; визнання неправомірним рішення МО України про відмову у призначенні ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності, виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 серпня 2018 року № 81; скасування рішення МО України про відмову ОСОБА_3 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності, виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 серпня 2018 року № 81; зобов’язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (пп. б п. 1 ст. 16.2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 08 травня 2018 року він звернувся з заявою на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням 23 червня 2015 року III групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення МВТ (мінно-вибухової травми), контузії головного мозку, захворювання пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії. Однак, 03 серпня 2018 року відповідно до п. б Протоколу № 81 засідання комісії МО України з розгляду питань пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Позивач просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що громадяни України, які проходили військову службу в прикордонних військах колишнього СРСР мають рівні права на соціальний захист із особами, які проходили службу у Державній прикордонній службі України, а не з військовослужбовиями Збройних сил України. З огляду на викладене вважають, що Міністерство оборони України при розгляді документів позивача, не порушило права позивача на отримання одеоразової грошової допомоги.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що особам, які звільнялися з прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Заслухавши пояснення представника відповідача, представника третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 25 жовтня 1979 року по 27 лютого 1982 року, що підтверджується записами у п. 8, 12 військового квитка (а.с. 13-14) та довідкою від 05 травня 2015 року № 47 (а.с. 15).

В період з 07 січня 1980 року по 01 лютого 1982 року проходив військову службу та приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан, що підтверджується довідкою від 05 травня 2015 року № 47 (а.с. 15).

У жовтні 2017 року позивач пройшов судово-медичну експертизу у Київському міському клінічному бюро судово-медичних експертиз.

За висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 21 травня 2015 року № 903/ж, рубці, які залишились після отримання поранення: «є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1980 році» (а.с. 18).

Відповідно до протоколу № 1861 від 25 травня 2015 року Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв: «Поранення, МВТ, контузія головного мозку і захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» (а.с.19).

В червні 2018 року, позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 009380 від 23 червня 2015 року (а.с. 20) йому вперше встановлена:

«III група інвалідності. Причина інвалідності: «Поранення, МВТ, контузія головного мозку і захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

08 травня 2018 року позивач з заявою (а.с. 21) на адресу Чернігівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням 23 червня 2015 року III групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення МВТ (мінно-вибухової травми), контузії головного мозку, захворювання пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

14 травня 2018 року за вих. № 5/2117с (а.с. 22) Чернігівський ОВК, відповідно до ч. 1 п. 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою KM України від 25 грудня 2013 року № 975, заяву про призначення одноразової грошової допомоги разом з доданими документами направив на розгляд за належністю та прийняття відповідного рішення на адресу MO України.

03 серпня 2018 року відповідно до п. 6 Протоколу № 81 (а.с. 25) засідання комісії МО України з розгляду питань пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги на тій підставі, що: Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР; позивач проходив військову службу у прикордонних військах СРСР у зв’язку з чим не має права на призначення одноразової грошової допомоги від МО України бо витрати, пов’язані з виплатою одноразової грошбвої допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду 3 групи.

Третю групу інвалідності позивачу встановлено 23.06.2015.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави-учасниці Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Зазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Оскільки, позивач є громадянином України, постійно проживає на території України, його захворювання пов'язане із виконанням ним обов'язків військової служби у Радянському Союзі, він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, відповідно до ч. 2 п. 13 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів, тобто МО України, повинно було прийняти у місячний строк після надходження заяви про призначення одноразової грошової допомоги рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надіслати його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Однак, всупереч ч. 2 п. 13 Порядку № 975 МО України заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги у місячний термін не розглянуло.

Посилання відповідача на інші обставини (викладені у відзиві на позовну заяву), які не були підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідності визнання неправомірними дій Міністерства оборони України щодо порушення строків розгляду заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності; визнання неправомірним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_3 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності, яке виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 серпня 2018 року № 81 та зобов’язання повторно розглянути документи ОСОБА_3 щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо порушення строків розгляду заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, які передбачені ч. 2 п. 13 Порядку № 975.

Визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ,03168) про відмову у призначенні ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,16300, ідентифікаційний код НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності, виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 серпня 2018 року № 81.

Скасувати рішення Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ,03168) про відмову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,16300, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у призначенні одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності, виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 серпня 2018 року № 81.

Зобов’язати Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м.Київ,03168) повторно розглянути документи ОСОБА_3 (АДРЕСА_2,16300, ідентифікаційний код НОМЕР_1) щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ-ої групи інвалідності пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (пп. б п. 1 ст. 16.2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 26 жовтня 2018 року.

Суддя О.В. Заяць