Рішення № 77411931, 11.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 жовтня 2018 р. № 820/2577/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан. В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Абояна І.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Буракової О.В.,

представника відповідача - Ставер О.І.,

представник відповідача - Давидової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 (61105, АДРЕСА_2) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (93400, м.Сєверодонецьк, вул. Партизанська, 12, код ЄДРПОУ 37851432) про скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_5, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області від 07.02.2018 року про визнання паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий 14.10.2000 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області на ім`я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним, таким що підлягає вилученню та знищенню оформлене висновком за результатами службового розслідування УДМС України в Луганській області щодо підстав оформлення і видачі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України;

- стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 704 гривні 80 копійок здійснених ним судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14.10.2000 року позивач отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий Міловським РВ УМВС України в Луганській області. З листа УДМС України в Луганський області № 4401.5-8334/44.1-18 від 06.03.2018 року позивача повідомлено, що 07.02.2018 року висновком за результатами службового розслідування УДМС України в Луганській області щодо підстав оформлення і видачі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий 14.10.2000 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області на ім'я позивача, визнано недійсним, що підлягає вилученню та знищенню. Позивач вважає, що оскаржуване в даній справі рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що порушує його права та законні інтереси.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені в письмовому відзиві, зазначивши, що визнання протиправним висновку службового розслідування УДМС у Луганській області щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_5 є неможливим, оскільки його складання передбачене Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 № 320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 р. за № 1089/21401, тобто висновок складено правомірно, на законних підставах та відповідно до норм чинного законодавства.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Республіки Азербайджан, приїхав на територію України, з 10.02.1993 року по 09.03.2000 року був зареєстрований в АДРЕСА_3

14.10.2000 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області видано позивачу паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 із відміткою про місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

10.04.2007 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області позивача знято з реєстрації.

19.04.2007 року позивача ЦРМ Дзержинського РВ ГУМВС України в Харківський області зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4

13 вересня 2017року, з метою оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_5 звернувся до Центру обслуговування громадян "Паспортний сервіс".

14.09.2017 року Сектор централізованого оформлення документів №2 Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУДМС України в Харківській області за вих. № 6391/21712 направлено запит до ГУ ДМС України в Луганській області з метою перевірити за обліками та отримати копію форми №1 та додаткові матеріали щодо належності позивача до громадянства України, повідомити про наявність або відсутність заперечень щодо видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

07.02.2018 року Головним управління Державної міграційної служби України в Луганській області складено висновок за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_5, яким визнано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 4.10.2000 Міловським РВ УДМС України в Луганській області на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1., недійсним, оформленим в порушення вимог п. 21 розділу III "Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 № 316.

На підставі викладеного, паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивачу не виготовлено.

Про складання висновку та прийняте рішення УДМС України в Луганській області від 07.02.2018 року позивача повідомлено листом від 06.03.2018 року УДМС України в Луганський області № 4401.5-8334/44.1-18, яким вказано, що за результатами службового розслідування УДМС України в Луганській області щодо підстав оформлення і видачі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження паспорта громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 14.10.2000 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області на його ім'я визнано недійсним, таким що підлягає вилученню та знищенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення відповідачем, слугувало судження відповідача про те, що при оформленні та видачі паспорта громадянина України 04.10.2000р. Міловським РВ УДМС України в Луганській області на ім'я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1., було допущено порушення п. 21 розділу III "Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", оскільки паспорт позивачу виданий не за місцем його проживання та без підтвердження факту належності до громадянства України.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на відповідність положенням ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Закон України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб (далі іменується - Закон України №2235-III).

Пунктом 1 частини 1 статті 24 Закону України від 18.01.2001 року № 2235-III "Про громадянство України" встановлено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження: встановлюють належність до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про громадянство", громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення

незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до

законів України та міжнародних договорів України.

Так, пунктом першим частини першої ст. 5 Закону України "Про громадянство" встановлено, що документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Факт постійного проживання або проживання на території України на зазначені дати підтверджувався відмітками про прописку, внесеними до паспорта громадянина колишнього СРСР та відповідних облікових документів прописки.

Крім цього, до затвердження зразка паспорта громадянина України, відповідно до розпорядження Президента України від 18 квітня 1992 року №60 "Про прискорення реалізації Закону України "Про громадянство України" та наказу МВС України від 30 квітня 1991 року №243 до паспортів громадянина колишнього СРСР вказаної вище категорії осіб у період з 1 червня 1992 року до 1 травня 1995 року органами внутрішніх справ України вносилися написи "громадянин України".

Відповідач зазначив, що в журналах обліку проставляння вищезазначених штампів Міловського РВ Луганській області, відсутня інформація про внесення до паспорта колишнього СРСР зразка 1974 року на ім'я ОСОБА_5 штампу щодо належності до громадянства України.

Однак, відповідачем у судовому засіданні не підтверджено відсутність напису "громадянин України" у паспорті колишнього громадянина СРСР серії НОМЕР_2, виданого 18.06.1984 року Закатальським ОВД Азербайджанської ССР на ім'я ОСОБА_5, у зв'язку з тим, що зазначений паспорт знищено за актом № 80/2000 Міловським РВ УМВС Україні в Луганській області.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що на момент здійснення обміну паспорту громадянина колишнього СРСР на паспорт громадянина України, факт постійного проживання позивача за адресою АДРЕСА_1, станом на 14.10.2000 року, не підтверджується, з наступних підстав.

В підтвердження відсутності реєстрації за вказаною адресою, відповідачем надано копію будинкової книги, яка розпочата 29.11.2001 року та копію технічного паспорту на будинок за адресою АДРЕСА_1 складений 24.01.2000 року, власником якого зазначено ОСОБА_6.

В оскаржуваному висновку від 07.02.2018 року відповідачем зазначено, що відповідно до пояснень начальника Міловського РВ УДМС України у Луганській області ОСОБА_7 вбачається, що 17.01.2000 року в зазначеній квартирі були зареєстровані начальник Міловського РВ УДМС у Луганській області ОСОБА_7, її чоловік та її старша донька. Так само, згідно доповідної записки ОСОБА_7 відповідачем встановлено, що власниками зазначеної квартири з 1993 року по теперішній час, згоду на реєстрацію місця проживання громадянину ОСОБА_5, не надавали.

Оцінюючи надані докази, суд наголошує, що відповідачем до суду надано копію будинкової книги, яка розпочата 29.11.2001 року, вказану книгу оформив ОСОБА_8, однак копії будинкової книги станом на 14.10.2000 рік, на час реєстрації позивача за вказаною адресою, відповідачем не надано. Причин відсутності будинкової книги, ведення якої здійснювалось до 29.11.2001 року, відповідачем не пояснено.

Отже, суд приходить до висновку, що надана копія будинкової книги не спростовує реєстрацію місця проживання позивача станом на 14.10.2000 р. за вказаною адресою.

Так само, суд критично ставиться до пояснень начальника Міловського РВ УДМС України у Луганській області ОСОБА_7, які покладені в основу оскаржуваного висновку та рішення від 07.02.2018 року.

Відповідно до наданої копії технічного паспорту, власником зазначеної будівлі з 24.01.2000 року, є ОСОБА_6. Інших власників вказаного будинку, станом на 14.10.2000 року, у технічному паспорті не зазначено.

Відповідно до п. 25 Положення "О паспортной системе в СССР", що затверджене постановою Радою Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року № 677 "Гражданами представляються: Для прописки заявление по установленной форме, содержащее согласие лица, предоставившего жилую площадь, на прописку; паспорт или один из документов, предусмотренных пунктом 22 настоящего Положения; учетно-воинские документы".

Отже, пояснення мешканців будинку за вказаною адресою не спростовують факт того, що власником будинку - ОСОБА_6 надано згоду для реєстрації позивача у 2000 році.

Також суд наголошує, що на виконання Указу Президента України від 11 січня 2002 р. № 12/2002 "Про заходи щодо реєстрації фізичних осіб" постановою Кабінету Міністрів України ід 16 січня 2003 р. № 35 затверджено "Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання", та установлено, що фізичні особи, місце проживання яких на момент набрання чинності цією постановою підтверджується пропискою, вважаються такими, що зареєстровані за місцем проживання.

Відповідно до ч. 2 статті 16 Прикінцевих положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003р. № 1382-IV, (набрав чинності 15.01.2004 року), місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

При прийнятті рішення судом враховано, що доводи відповідачів не спростовують того, що позивач, станом на 14.10.2000 рік був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Так само суд зазначає, за наявною в матеріалах справи заявою (формою 1) про видачу паспорта громадянина України, згідно якої здійснено позивачу обмін паспорту колишнього громадянина СРСР зразка 1974 року на паспорт громадянина України, підтверджено місце реєстрації позивача. Сумнівів до зазначеної заяви відповідачем не зазначено, ознак підробки не встановлено.

Окрім того, із аналізу копії заяви (форми 1), судом встановлено, що за вказаною заявою про видачу паспорта, 14.10.2000 року в Міловському РВ УМВС України в Луганській області позивач отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 у зв'язку з обміном паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_2, виданого 18.06.1984 Закатальским ОВД Азербайджанської ССР .

При цьому суд зазначає, що подання паспорту колишнього громадянина СРСР зразка 1974 року із наявним написом "громадянин України", є передумовою для отримання паспорту громадянина України.

Відповідачем не доведено факт подання позивачем до органів внутрішніх справі в Луганській області паспорту громадян колишнього СРСР за відсутністю напису "громадянин України".

Щодо обґрунтувань відповідача про те, що паспорт громадянина України, серії НОМЕР_1 від 14.10.2000 року виданий на ім'я позивача, оформлений з порушенням вимог Закону України "Про громадянство" суд зазначає наступне.

Наказом МВС України від 13.04.2012р. N 320, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 р. за № 1089/21401, затверджено Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (надалі, Порядок 320).

Відповідно до п. 10.4 порядку 320, погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти, у разі якщо оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України.

У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).

Як зазначено відповідачем, УДМС України в Луганській області від 07.02.2018 року складено висновок за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України на ім'я позивача.

За даним висновком, вважається визнати паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 від 14.10.2000 року виданий на ім'я ОСОБА_5, недійсним, оформленим в порушення вимог п. 21 Наказу МВС України від 17.08.1994 року № 316 "Про затвердження Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України".

Висновок УДМС України в Луганській області затверджено ДМС України. При цьому ДМС України зазначено, що копію затвердженого висновку службового розслідування направити до відповідного органу Національної поліції України для вирішення питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно з вимогами статті 214 КПК.

Частиною 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідачем не зазначено винних дій з боку посадових осіб, які мали можливість дослідити надані позивачем у 2000 році документи для обміну паспорту громадянина колишнього СРСР.

Так само, у судовому засіданні винних з боку позивача при оформленні паспорту громадянина України у 2000 році, відповідачем не доведена.

Отже, факт порушення вимог Закону України "Про громадянство" та вимог Наказу МВС України від 17.08.1994 року № 316 "Про затвердження Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження.

Таким чином, суд вважає, що висновок та рішення відповідача від 07.02.2018 року, яким визнано, що паспорт позивача оформлений з порушеннями вимог Закону України "Про громадянство" та вимог Наказу МВС України від 17.08.1994 року № 316 "Про затвердження Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" є передчасним та прийнятий без урахування всіх обставин.

Доводи відповідача щодо відсутності копій документів та інформації з питань військового обліку в комісаріатах станом з 1993 року по 2000 рік згідно листів Борівського військового комісаріату Харківської області від 25.05.2018 № 823 та Марківського об'єднаного районного військового комісаріату від 22.06.2018 № ВОБССЗ/783, що є підставою вважати про фіктивний штамп прописки за цією адресою, суд відхиляє з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як вбачається із матеріалів справи, копії листів Борівського військового комісаріату Харківської області від 25.05.2018 № 823 та Марківського об'єднаного районного військового комісаріату від 22.06.2018 № ВОБССЗ/783 відповідачем отримані після прийняття оскаржуваного рішення 07.02.2018 року.

При цьому суд зауважує, що відповідачем у судовому засіданні не доведено, що ним було вжито всіх можливих заходів для отримання вказаної інформації до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так само суд наголошує, що інформація із листів Борівського військового комісаріату Харківської області від 25.05.2018 № 823 та Марківського об'єднаного районного військового комісаріату від 22.06.2018 № ВОБССЗ/783 про те що, інформація щодо відсутності позивача на військовому обліку у зазначених комісаріатах, не спростовує факт реєстрації позивача з 10 лютого 1993 року по 09.03.2000 рік за адресою АДРЕСА_3 та факт реєстрації позивача станом на 14.10.2000 року за адресою: АДРЕСА_1

Окрім того, згадані листи Борівського військового комісаріату Харківської області від 25.05.2018 № 823 та Марківського об'єднаного районного військового комісаріату від 22.06.2018 № ВОБССЗ/783 не є тим належним доказом, яким встановлено та підтверджено факт оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З боку відповідача не надано належних та допустимих доказів того, що 14.10.2000 року паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_5, оформлено з порушенням вимог законодавства.

Частиною 1 ст.6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, приписи ст. 19 Конституції України визначають обов'язок суб'єкта владних повноважень діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та прийняті рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

З огляду на наведені обставини, всупереч наведеним нормам та вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого рішення про визнання оформлення паспорту громадянина України з порушенням законодавства та визнання паспорту недійсним, та таким що підлягає вилученню і знищенню.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також представником позивача під час розгляду справи було подано заяву про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8400,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

На підтвердження витрат сплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи, представником позивача надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № Д-38/18 від 01.03.2018 р. із адвокатом ОСОБА_1, додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги Д-38/18 від 01.03.2018 р, копію довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_1, копії квитанцій ПАТ КБ "ПриватБанк" про сплату послуг 14.05.2018 року, 23.05.2018 року, 26.05.2018 року, 14.06.2018 року, 25.06.2018 року, копію акту виконаних робіт № 1 від 26.06.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-38/18 від 01.03.2018 р., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката ОСОБА_1 № 26201052201976 за травень 2018 року.

У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи у суді в розмірі 8400,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, суд вважає, що висновок відповідача є передчасним, прийнятий без врахування всіх обставин, у зв'язку із чим наявні підстави для задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Луганській області від 07.02.2018 року про визнання паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, виданого 14.10.2000 року Міловським РВ УМВС України в Луганській області на ім`я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 недійсним, таким що підлягає вилученню та знищенню, оформлене висновком № 27/2018 за результатами службового розслідування УДМС України в Луганській області щодо підстав оформлення і видачі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (93400, м.Сєверодонецьк, вул. Партизанська, 12, код ЄДРПОУ 37851432) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (61105, АДРЕСА_2) витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 гривні 80 копійок (сімсот чотири грн. 80 коп.)

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (93400, м.Сєверодонецьк, вул. Партизанська, 12, код ЄДРПОУ 37851432) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( 61105, АДРЕСА_2) витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 8 400, 00 грн. (вісім тисяч чотириста грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.10.2018 р.

Суддя Рубан В.В.