Рішення № 77411788, 24.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.10.2018 р. справа №2040/5979/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гусаченко Г.О.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Держпраці у Харківській області провизнання неправомірною та скасування постанови №0460/297/АВ/П/ТД-ФС від 21.06.2018 р., -

встановив:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці у Харківській області №0460/297/АВ/П/ТД-ФС від 21.06.2018 р.

Підставами позову є доводи про відсутність трудових відносин з гр. ОСОБА_4, про порушення владним суб'єктом порядку проведення нагляду (контролю), про помилковість суджень контролюючого органу відносно виконання ОСОБА_4 роботи для ФОП.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведеним заходом контролю (нагляду) було виявлено факт роботи фізичної особи-громадянина у ФОП без оформлення трудових відносин шляхом укладення трудового договору та без повідомлення тер органів ДФС України про прийняття громадянина на роботу.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що 29.05.2018 р. та 30.05.2018 р. працівником владного суб'єкта, ГУ Держпраці у Харківській області, було проведено захід нагляду (контролю) за діяльністю ФОП ОСОБА_3 з питання дотримання вимог трудового законодавства у формі інспекційного відвідування.

Результати проведеного заходу нагляду були оформлені актом від 30.05.2018 р. №ХК0460/297/АВ.

У названому акті викладені судження владного суб'єкта про вчинення ФОП протиправного діяння, а саме: порушення ч. 1 ст. 24 Кодексу законів про працю України (продаж товарів у період часу 15:50 год. - 17:40 год. 29.05.2018 р. гр. ОСОБА_4 без належного оформлення трудових відносин з ФОП шляхом укладення письмового трудового договору), порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП України (неповідомлення ФОП тероргану ДФС України про прийняття на роботу ОСОБА_4).

21.06.2018 р. з посиланням на названий акт владний суб'єкт виніс постанову №0460/297/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу розміром 111 690,00 грн.

Як з'ясовано судом юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав приписи абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а фактичною підставою послугувало судження владного суб'єкта про існування між ФОП та гр. ОСОБА_4 фактичних трудових відносин без укладання письмового договору та сповіщення органів ДФС України про прийняття працівника на роботу.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб'єкта, суд зазначає, що згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу (у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення) в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.

За визначенням ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З огляду на зміст наведених норм, владному суб'єкту при перевірці суб'єкта господарювання належить виявити, зібрати, зафіксувати та підтвердити фактичні дані, які поза розумним сумнівом доводять факт виконання фізичною особою-громадянином роботи як найманим працівником.

При цьому, суд зважає, що критерії відповідності закону рішення владного суб'єкта викладені законодавцем у ч.2 ст.2 КАС України.

У спірних правовідносинах владний суб'єкт стверджує про виконання гр. ОСОБА_4 роботи для ФОП у якості найманого працівника, а саме: реалізацію споживачам продуктів харчування (напоїв, морозива, лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів тощо без офіційного працевлаштування).

Між тим, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини владний суб'єкт до матеріалів справи не надав.

Сам лише акт нагляду (контролю) не може бути кваліфікований як такий доказ, позаяк за своєю правовою суттю та змістом є виключно процедурним документом, у якому викладено офіційне звинувачення з боку Держави в особі компетентного органу у вчиненні особою протиправного діяння.

З метою з'ясування об'єктивної істини судом були допитані як свідки сам ФОП та працівник ГУ.

Свідок ОСОБА_3 (позивач по справі, ФОП) пояснив, що 29.05.2018 р. здійснював самостійну реалізацію свого товару, будь-яких інших осіб до процесу господарської діяльності не залучав.

Свідок ОСОБА_5 (працівник ГУ Держпраці у Харківській області) пояснив, що реалізацію товару здійснювала гр. ОСОБА_4, а ФОП ОСОБА_3 знаходився у власному службовому кабінеті.

Таким чином, показання перелічених свідків є взаємовиключними і мають однакову юридичну силу.

Письмові пояснення гр. ОСОБА_6 не підтверджують жодних обставин, окрім факту фізичного перебування у приміщенні магазину, що сторонами, до речі, і не заперечується.

При цьому, суд ураховує, що свідок ОСОБА_5 повідомив про те, що не перевіряв та не встановлював особу гр. ОСОБА_6, так як не має таких повноважень. Відтак, слід вважати, що ці пояснення взагалі складені невстановленою особою.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» органи державного нагляду (контролю) та суб'єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планового або позапланового заходу чи кожну окрему дію засобами аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

У спірних правовідносинах владний суб'єкт не реалізував повноваження згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», посилаючись на власний розсуд у вирішенні означеного питання.

Між тим, на противагу доводам владного суб'єкта суд зазначає, що надане органу нагляду (контролю) повноваження згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» кореспондує обов'язку органу нагляду (контролю) відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) на забезпечення повноти, об'єктивності та неупередженості державного нагляду (контролю), на утримання від необґрунтованих висновків щодо відповідності поведінки суб'єктів господарювання вимогам законодавства.

Не реалізувавши повноваження згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» владний суб'єкт самостійно та за власною волею створив ситуацію, у якій обставини існування протиправного діяння суб'єкта господарювання підтверджуються лише показаннями працівника ГУ.

Суд за власною ініціативою витребував від позивача весь обсяг документів з приводу організації та процесу провадження господарської діяльності позивача як ФОП та життєдіяльності позивача як фізичної особи-громадянина.

З наданих на вимогу суду документів з'ясовано, що протягом січня-травня 2018 р. позивач територію України не залишав, на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров'я не перебував.

Зазначене об'єктивно надає змогу позивачу самостійно здійснювати реалізацію власних товарів.

Доказів cкладення у процесі провадження господарської діяльності документів від імені ФОП іншими особами (зокрема при функціонуванні реєстратора розрахункових операцій тощо) до матеріалів справи не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час розгляду даного спору владний суб'єкт не виконав приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, позаяк юридичної правильності та фактичної обґрунтованості покладених в основу оскарженого рішення мотивів не довів.

Оцінюючи доводи сторін, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 р. по справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 р. по справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 р. по справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. по справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 р. по справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якою право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Тому суд вважає, що факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для скасування оскарженого рішення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області №0460/297/АВ/П/ТД-ФС від 21.06.2018 р.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 25 жовтня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.