Рішення № 77411760, 24.10.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 р. № 2040/5662/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 призначеної їй пенсії з 01 травня 2018 року з урахуванням заборгованості яка виникла за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. ІПН НОМЕР_1 з часу її припинення, тобто з 01.05.2018 року з урахуванням заборгованості яка виникла за період с березня 2016 року по жовтень 2017 року на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_3 в ТВБВ 10020/0257 ОПЧ Харків, МФО 351823, код банку згідно ЄДРГІОУ 09351600;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова нарахування та виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 червня 2017 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом.

Ухвалою судді від 18.07.2018 зупинено провадження в адміністративній справі № 2040/5662/18 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду по зразковій справі № 805/402/18.

Судом встановлено, що рішенням Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 адміністративний позов ОСОБА_2 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишено без змін.

Ухвалою суду від 10.10.2018 року поновлено провадження по справі № 2040/5662/18.

У період з 16.10.2018 року по 17.10.2018 року суддя перебувала у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання. Позивач вказав, що з 2015 року ОСОБА_1 було прийнято та постановлено на облік відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи до м. Артемівськ, де до березня 2016 року позивач отримував пенсійне забезпечення. З березня 2016 року по жовтень 2017 року утворилась заборгованість по сплаті пенсійного забезпечення. В подальшому, 20.11.2017 року позивача було прийнято та постановлено на облік до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, однак з травня 2018 року відповідач припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, в якому проти задоволення позову заперечував та вказав, що з 01.06.2018 року управлінням призупинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, з огляду на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, що зафіксовано в протоколі № 83 від 06.06.2018 року. Станом на 01.08.2018 року заборгованість з виплати пенсії відсутня, оскільки вона не нараховується.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, ОСОБА_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується копією її паспорта громадянина України серії НОМЕР_4

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення № 377448, виданого 03.06.2004 року.

Відповідно до довідки управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 20.11.2017 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням/перебування позивача є: АДРЕСА_3

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи.

З червня 2018 року управлінням призупинено нарахування та виплату пенсії позивачу, як внутрішньо переміщеній особі, на підставі інформації управління праці та соціального захисту населення.

Як вбачається з відзиву відповідача на позов (а.с. 34), за поданням структурного підрозділу соціального захисту населення, 06.06.2018 року відповідною комісією сформовано протокол щодо припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Так, відповідно до змісту вказаного протоколу, підставою для припинення соціальних виплат слугував факт відсутності особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов.

В якості додатку Д до вказаного протоколу сформовано перелік скасування довідок для внутрішньо переміщених осіб, які не підтвердили місце фактичного проживання (згідно інформації системи "АРКАН").

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з травня 2018 року виплати призначеної пенсії, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Згідно із ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно із частиною 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі Закон №1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсій та соціальних послуг.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону №1058-ІV).

Згідно із частиною 1 статті 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч .2 ст. 4 Закону № 1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509) факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 8 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Дійсно, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є одними з підстав, визначених у п.п. 2, 4 п. 12 Порядку № 365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон №1058-1V. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Однак, суд зазначає, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Окрім того, за правилами п. 6 Порядку №365 за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду ані доказів, які б свідчили про відсутність під час перевірки позивача за місцем проживання, а саме за адресою: Шосе Салтівське, б. 139б, кв. 24, ані акту обстеження матеріально - побутових умов, на який посилається суб'єкта владних повноважень в протоколі № 83 від 06.06.2018 року.

При цьому, суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

За вимогами ст. 5 Закону №1058-1V, виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Саме цим Законом частиною 1 статті 49 визначено підстави припинення пенсії.

Так, за приписами цієї норми, виплата пенсії, зокрема, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у таких випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

В той же час, виплата пенсії відповідачем була призупинена з травня 2018 року на підставі інформації управління праці та соціального захисту населення, а з 06.06.2018 року припинена у зв'язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (згідно витягу з протоколу від 06.06.2018 № 83).

Однак, суд зазначає, що ані вказані обставини, ані рішення про скасування дії довідки від не є підставами, виключний перелік яких зазначено у ст. 49 Закону № 1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії. Тим паче, припинення пенсії було вчинено не у спосіб, визначений Законом №1058-IV, який передбачає припинення пенсійних виплат виключно на підставі відповідного рішення, якого прийнято не було. У зв'язку з чим, суд визнає, що дії відповідача щодо припинення позивачу нарахування та виплати пенсії є протиправними та здійснені не у спосіб, передбачений законом.

Таким чином, доводи відповідача, з посиланням на Порядок № 365 та Закон № 1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування та скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з інформацією Держприкордонслужби про тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання не передбачені ст. 49 Закону №1058-IV. А норми Закону №1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Вказане, також, узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі за № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17) та у постанові Верховного Суду, прийнятої у зразковій справі від 03.05.2018 (справа № 805/402/18, провадження №Пз/9901/20/18), що набрала законної сили.

Крім того, відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.11.2003 № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 призначеної їй пенсії з 01 травня 2018 року.

При цьому, частина вимог щодо врахування заборгованості, яка виникла за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року, яка заявлена у складі вищезазначеної частини позовних вимог задоволенню не підлягає, оскільки безпосередньо відноситься саме до процедури нарахування/виплати соціального забезпечення.

Окрім того, суд звертає увагу, що такий спосіб дій відповідних органів, як призупинення пенсійних виплат, не передбачений законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак призупинення виплати пенсій є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.

Призупиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, було порушено право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених законом для припинення або зупинення позивачеві виплати пенсії та виконання органом Пенсійного фонду України рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Крім того, суд не бере до уваги посилання органу пенсійного фонду, зокрема на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи також і з тих підстав, що як вже було встановлено судом, таке скасування було здійснено без наявності підстав, встановлених законом.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позов, стосовно окремого порядку виплати пенсії, суд не приймає до увагу вказану позицію, виходячи з наступного.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон № 1058-IV внесено не було.

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження закріплення за ОСОБА_1 рахунку в АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_3 в ТВБВ 10020/0257 ОПЧ Харків, МФО 351823, код банку згідно ЄДРГІОУ 09351600, то суд приходить до висновку, що достатнім способом поновлення порушених прав позивача є задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1. ІПН НОМЕР_1 з часу її припинення, тобто з 01.05.2018 року з урахуванням заборгованості яка виникла за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 червня 2017 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок), передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 195, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу вищезазначених норм права, встановлено, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п. 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не нараховані та не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

Тобто, підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 червня 2017 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відсутні, оскільки нарахування пенсії позивачу не проведено та доказів того, що відповідач при його проведенні не врахує вищезазначені виплати, не надано.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення по цій справі протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з підстав викладених вище.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. АДРЕСА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 призначеної їй пенсії з 01 травня 2018 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 з часу її припинення, тобто з 01.05.2018 року з урахуванням заборгованості яка виникла за період з березня 2016 року по жовтень 2017 року на поточний рахунок відкритий в АТ «Ощадбанк».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_5, ІПН НОМЕР_1, пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Горшкова О.О.