Рішення № 77411629, 26.10.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 жовтня 2018 року м. ПолтаваСправа №1640/2293/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1І.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (надалі - відповідач, Міноборони), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Полтавський обласний військовий комісаріат (надалі - Полтавський ОВК), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 76 протоколу від 19.05.17 №45 засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975;

зобов'язати Міноборони прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975, як інваліду з 03.03.14, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов'язані із виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність відмови відповідача у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей".

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю /а.с. 56-57/. При цьому зазначив, що позивачу повторно встановлено другу групу інвалідності з 18.03.14, а із заявою про виплату одноразової грошової допомоги до Полтавського ОВК він звернувся 07.04.17, тобто після сплину трирічного строку, визначеного пунктом 8 статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", що є підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги. Крім того, зауважив, що питання про виплату чи відмову у виплаті особі одноразової грошової допомоги відноситься до виключної компетенції Міноборони.

3. Позиція третьої особи.

Представник Полтавського ОВК надав до суду письмові пояснення, у яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 30-31/. При цьому звертав увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.18 у справі №750/5074/17, зокрема, зауважив, що оскільки з моменту звільнення позивача з строкової військової служби до дати встановлення інвалідності минуло понад три місяці, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.18 провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.18 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання 23.10.18 учасники справи не з’явились.

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі /а.с. 75/.

Відповідач про розгляд справи повідомлений у визначеному Кодексом адміністративного судочинства України порядку, причин неявки у судове засідання суду не повідомив, заяв чи клопотань до суду не надав.

Представник третьої особи надав до суду заяву, у якій просив справу розглядати без його участі, у порядку письмового провадження /а.с. 79/.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини дев'ятої вказаної статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, беручи до уваги відсутність потреби заслухати у судовому засіданні свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

За приписами частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 у період з березня 1980 року по жовтень 1981 року перебував на військовій службі у період бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан у складі в/ч 80848, що підтверджено копією військового квитка серії НУ №7069101 /а.с. 14-19/.

У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол від 22.11.13 №2903) зазначено, що "Хронічна дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. переважно у вертебро-базилярному басейні, з постійно вираженим цефалгічним синдромом, помірно вираженим вестибуло-атактичним синдромом, лікворо-гіпертензивним синдромом, вегето-судинною дистонією, перманентно-пароксизмальна течія, судинними кризами в анамнезі, астенічним синдромом", що підтверджується медичними та військово-обліковими документами, - захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії /а.с. 11/.

18.03.14 ОСОБА_1 вперше встановлено другу групу інвалідності з 03.03.14 безтерміново у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що 18.03.14 видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА №198432 /а.с. 10/.

19.04.17 Полтавським ОВК отримано заяву ОСОБА_1 від 07.04.17 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії /а.с. 80/. До заяви позивач додав: копію довідки до акта огляду МСЕК, копію виписки із акта огляду МСЕК, копію витягу з протоколу засідання ЦВЛК, копії паспорта, ідентифікаційного номера, військового квитка, посвідчення інваліда війни /а.с. 35-39/.

20.04.17 за вих. №10/756 заяву ОСОБА_1 разом з доданими документами надіслано до Департаменту фінансів Міноборони із зазначенням про наявність у позивача, на переконання третьої особи, права на одержання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності /а.с. 34/.

Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 19.05.17 №45 (пункт 76), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому у відставці ОСОБА_1, оскільки з моменту встановлення інвалідності до дати звернення із заявою для призначення допомоги минуло більше трьох років.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Статтею 41 Закону України від 25.03.92 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України від 20.12.91 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Законом України від 04.07.12 №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набув чинності з 01.01.14, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено у новій редакції, відповідно до підпункту 4 пункту 2 якої встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому, частиною восьмою статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

А відповідно до частини дев'ятої вказаної статті, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзацом третім пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.13 №975, передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Системний аналіз наведених вище положень законодавства, чинного на момент встановлення позивачу другої групи інвалідності, є підставою для висновку, що військовослужбовець може реалізувати право на одержання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", упродовж трьох років з дати встановлення йому інвалідності.

Позивачу другу групу інвалідності встановлено з 03.03.14, про що зазначено у довідці до акта огляду МСЕК серії ААА №198432 /а.с. 10/.

Таким чином, право на одержання одноразової грошової допомоги позивач міг реалізувати до 04.03.17.

Разом з цим, заява про виплату одноразової грошової допомоги позивачем підписана 07.04.17 та отримана Полтавським ОВК 19.04.17 /а.с. 80/.

У зв'язку із закінченням строку реалізації права на одержання одноразової грошової допомоги, позивач відповідне право втратив.

З приводу посилань позивача на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.03.2018 у справі №1519/983/2012, відповідно до якого перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця, суд звертає увагу на таке.

Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що у постанові від 14.03.2018 у справі №1519/983/2012 Верховним Судом проаналізовані положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній до 01.01.2014. У цьому рішенні Верховний Суд не аналізував положення частини першої статті 16 у взаємозв'язку з приписами частини восьмої статті 163 названого Закону, а наведений вище висновок, виходячи з його контексту, стосується саме права на звернення до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати), а не права на звернення до компетентного органу із заявою про виплату одноразової грошової допомоги.

Відтак, наведений висновок не може бути застосований до спірних відносин.

Так само суд звертає увагу на безпідставність посилань третьої особи на постанову Верховного Суду від 26.06.18 у справі №750/5074/17, оскільки наведені у ній висновки щодо застосування норм Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" стосуються редакції зазначеного Закону, що була чинною до 01.01.2014, тоді як спірні відносини стосуються застосування норм, чинних після вказаної дати.

Стосовно посилань позивача на Рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.11 у справі "Рисовський проти України", суд зауважує, що у цьому рішенні тлумачення принципу "належного урядування" відображено у контексті питання правомірності позбавлення заявника його майна у зв'язку із помилкою, допущеною державним органом, без запровадження та дотримання визначеної законом процедури.

Натомість, у цій справі позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з пропуском строку для звернення за призначенням і виплатою такої допомоги.

При цьому суд враховує, що норма частини восьмої статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" про встановлення трирічного строку для звернення із заявою про виплату відповідної допомоги не погіршує стан позивача, оскільки статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у попередній редакції було передбачено можливість виплати такої допомоги упродовж трьох місяців з моменту звільнення з військової служби.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про правомірність відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість спірного рішення.

Разом з цим, позивачем не надано суду доказів, що свідчили б невідповідність спірного рішення фактичним обставинам справи та безпідставне порушення у зв'язку з цим його прав і законних інтересів.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Учасниками справи доказів понесення судових витрат не надано, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Кукоба