Рішення № 77411512, 25.10.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4438/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за результатом якої просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у виплаті пенсії за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн., яке оформлене листом від 25.07.2018 року № 1760/А-11; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.

25.09.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив, відповідно до якого зазначив, що Головне управління при розрахунку та виплаті пенсії Позивачу керувалось виключно чинним законодавством України, самостійна виплата доплати за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27 159, 99 грн. призведе до порушення вимог діючого законодавства. У зв’язку з чим, відповідач вважає, що підстав для визнання протиправними дій чи бездіяльності головного управління відсутні. Разом з відзивом представником надано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

25.09.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою судді від 04.09.2018 було відкрито провадження по справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін).

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом в порядку ч.9 ст.209 КАС України було вирішено розглядати справу в порядку письмового провадження. Фіксування у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на адміністративний позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 (далі - позивач) є внутрішньо перемішеною особою (далі - ВПО), що підтверджується довідкою від 02.03.2015 року № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням соціального захисту населення в Малиновському районі м. Одеси.

Згідно вищевказаної довідки ВПО, місце перебування позивача зареєстровано за адресою: 65107, АДРЕСА_1.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2, виданим Пенсійним фондом України.

Як зазначає позивач, у зв’язку з захворюванням батька позивача – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та необхідністю догляду за ним, позивач вимушена була виїхати на тимчасово окуповану територію м. Луганськ.

Позивач 19.06.2016 звернулася до Головного управління Пенсійного фону України в Одеській області з заявою про поновлення виплати пенсії.

11.07.2018 року позивач повторно звернулася до відповідача з заявою (вх. № 1760/А-11), в якій просила:

- пояснити на якій підставі її конституційне право на пенсію порушується, оскільки пенсія є її власністю.

- нарахувати та виплатити пенсію за період з 01.05.2017 року по день звернення з даною заявою;

- здійснити перерахунок пенсії з 01.01.2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 року.

Відповіддю від 25.07.2018 року № 1760/А-11, в якій відповідач, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів від 08.06.2016 року № 365, зазначив, що оскільки заяву про поновлення виплати пенсії надано 19.06.2018 року, виплату пенсії поновлено з 01.06.2018 року, розмір якої становить 2089,23 грн. Сума доплати за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн. буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Щодо перерахунку пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» відповідач повідомив, що ним до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України направлено запит від 18.07.2018 року № 11647/03 про надання довідки про розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 01.03.2018 року. Після надходження довідки буде проведено перерахунок пенсії та здійснено доплату у вищезазначеному порядку.

Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, а пенсія в сумі 27159,99 грн. підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, у зв’язку з чим звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Судом встановлено, що довідка від 02.03.2015 року № НОМЕР_1 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, є дійсною, Управлінням соціального захисту населення не була скасована.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п.2 п.12 зазначеного Порядку, соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Оскільки дію довідки позивача від 02.03.2015 року № НОМЕР_1 про взяття на облік ВПО Управлінням соціального захисту населення не скасовано, у відповідача були відсутні правові підстави для припинення виплати мені пенсії згідно Порядку №365.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

З наданої відповідачем відповіді від 25.07.2018 року № 1760/А-11 не вбачається передбачених статтею 49 Закону підстав для припинення позивачу виплати пенсії, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для припинення нарахування та невиплати позивачу пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі № 428/6579/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому у спірних правовідносинах по даній справі слід застосувати норми права, викладені в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі № 428/6579/17.

Також 03.05.2018 року Верховний Суд у своєму рішенні по зразковій справі № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі зазначив наступне.

57. Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

58. Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами «досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися» права та принципи, що закріплені у Хартії.

59. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

60. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

61. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

62. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

65. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

68. Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

69. У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

70. У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

75. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

76. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

77. Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

78. Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

79. Водночас Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

80. У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

81. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

82. У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

83. Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

84. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки предметом даного спору є протиправність невиплати позивачу пенсії за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн. через застосування відповідачем ОСОБА_3 Кабінету Міністрів № 365, яка суперечить Закону України«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який має вищу юридичну силу, - висновки, викладені у рішенні Верховного суду від 03.05.2018 року по зразковій справі № 805/402/18, підлягають застосуванню при вирішенні даної справи.

З огляду на вищенаведену правову позицію, викладену у рішеннях Верховного суду, відповідач протиправно припинив виплату пенсії, чим порушив право позивача на володіння майном та позбавив її єдиного джерела для існування.

Крім того, рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалося, що суперечить вимогам частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до вимог ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Враховуючи, що позивач не отримала свою пенсію за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн. через протиправне припинення її виплат з боку відповідача, останній має на підставі ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нарахувати та виплатити позивачу невиплачену суму пенсії.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 року за заявою № 31443/96 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «ОСОБА_4 король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 року у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).

У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсії за відповідний період передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим «існуючого майна».

Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 року за заявою №38667/06 у справі «Будченко проти України» наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39).

Також пунктом 53 рішення Європейського Суду з прав людини від 26.09.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» наголошено на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

В пункті 55 рішення Європейського Суду з прав людини від 26.09.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначено, що у цьому випадку відмова держави здійснити певні дії становила втручання в права заявників, передбачені статтею 1 Першого протоколу. Уряд не надав жодних пояснень цієї бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності. Таким чином, Суд не бачить жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників і вважає це втручання невиправданим (див., з відповідними змінами, рішення у справі «Клаус і ОСОБА_5 проти Грузії» (Klaus and Iouri Kiladze v. Georgia), заява № 7975/06, від 2 лютого 2010 року; рішення у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), № 38677/06, від 24 квітня 2014 року).

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин, застосовуючи практику Європейського Суду з прав людини, вбачається бездіяльність державних органів, що виявилася у невжитті заходів для виконання вимог Конституції України та Законів України «Про пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено право позивача на отримання пенсії.

У рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив на тому, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, бездіяльність Кабінету Міністрів України, виражена у неприйнятті відповідного порядку відновлення пенсій ВПО, не може виправдовувати та бути законною підставою для обмеження прав позивача на вільне володіння та користування своїм майном (пенсією).

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно положень ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною п’ятою вказаної норми встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З системного аналізу матеріалів справи суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, наявність підстав для його задоволення.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог немайнового характеру, суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 704,80 грн., сплачений за подання цього позову.

Керуючись статтями 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у виплаті пенсії за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн., яке оформлене листом від 25.07.2018 року № 1760/А-11;

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.05.2017 року по 31.05.2018 року в сумі 27159,99 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 20987385, місце знаходження: вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (Ідентифікайіний код - НОМЕР_2, місце знаходження: АДРЕСА_2, 65107) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Гусев

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25 жовтня 2018 року.

Суддя: О.Г. Гусев

.