Рішення № 77411084, 17.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 813/481/18

17 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Костецький Н.В.,

секретар судового засідання Витвицька В.П.,

за участю:

позивач не прибув,

представники відповідачів не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Стебницької міської ради, Виконавчого комітету Стебницької міської ради, міського голови м. Стебник П. Старольського про визнання протиправними та скасування рішення, розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

встановив:

ОСОБА_1 (далі- позивач, ОСОБА_1І.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Стебницької міської ради, Виконавчого комітету Стебницької міської ради, міського голови м. Стебник П. Старольського, у якій згідно з заявою про збільшення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п.п.2.3 п. 2 рішення Стебницької міської ради 27 сесії VII скликання “Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради” від 25.10.2017 № 323 в частині скорочення посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови від 20.12.2017 р. № 159-ОС “Про звільнення ОСОБА_1І.”, на підставі якого з 29.12.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності);

- поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради;

- стягнути з виконавчого комітету Стебницької міської ради заробітну плату за час вимушеного прогулу.

- стягнути з виконавчого комітету Стебницької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 29.10.2017 ОСОБА_1 вручено попередження від 27.10.2017 № 1129 про скорочення займаної позивачем посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі рішення Стебницької міської ради 27 сесії VII скликання від 25.10.2017 № 323 "Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради" та розпорядження міського голови м. Стебника від 26.10.2017 № 133-ОС «Про затвердження штатного розпису працівників виконкому». Одночасно позивачу запропоновано зайняти тимчасово вільну посаду спеціаліста 1 категорії з земельних питань (до виходу на роботу основного працівника). Розпорядження міського голови від 20.12.2017 р. № 159-ОС “Про звільнення ОСОБА_1І.” позивача звільнено з посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради у зв’язку з скороченням штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає дане рішення та розпорядження протиправними, оскільки під час прийняття було допущено порушення норм діючого законодавства, що потягло за собою порушення його трудових прав.

Позивач в судовому засіданні 27.09.2018 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позові, просив суд позов задовольнити.

Позивач у судове засідання 17.10.2018 не з'явився, подав до суду клопотання від 17.10.2018 (вх. № 32614) про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача, Стебницької міської ради подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що ОСОБА_1 повідомлено про зміну штатного розпису Стебницької міської ради 29.10.2017, а згідно з розпорядженням міського голови від 20.12.2017 № 159-ОС його звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з скороченням штату працівників. У попередженні від 27.10.2017 № 1129, з яким ОСОБА_1, ознайомлений 29.10.2017 зазначено, що йому пропонується вакантна посада спеціаліста 1-ї категорії з земельних питань (до виходу на роботу новного працівника), яка є вакантною у виконавчому комітеті. ОСОБА_1 відмовився від переведення на іншу роботу, а Стебницька міська рада не мала можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу, вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі не скористався. Якщо на момент скорочення працівника немає вакантних посад, які відповідають його освіті та кваліфікації, то роботодавець не зобов'язаний пропонувати йому іншу роботу та звільняє (ВСУ від 09.08.2017 у справі № 6-1264цс17). Враховуючи об'єктивну неможливість Стебницької міської ради запропонувати ОСОБА_1 вакансії та роботи на час його звільнення, які б останній міг виконувати за кваліфікаційним рівнем, а відтак, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Представник відповідача, Стебницької міської ради в судове засідання не з’явився, подав заяву від 02.08.2018 (вх. № 24276) у якій просить справу розглядати без участі представника міської ради.

Представники відповідачів, Виконавчого комітету Стебницької міської ради, міського голови м. Стебник П. Старольського в судове засідання не з’явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 01.08.2017 прийнятий на роботу у виконавчий комітет Стебницької міської ради на посаду спеціаліста І категорії з питань благоустрою за результатами конкурсу.

Згідно рішення 27 сесії VII скликання від 25.04.2017 № 323 "Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради " з метою економії бюджетних коштів, підвищення ефективності роботи виконавчих органів та виконання норм чинного законодавства, заслухавши пропозицію міського голови ОСОБА_2 щодо структури виконавчих органів, враховуючи рекомендації постійних комісій ради, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 26, п. 6 ч. 4 ст. 42, п. 1 ст. 54 та п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено та з 02.01.2018 введено в дію Структуру виконавчих органів Стебницької міської ради згідно з додатком № 1.

Згідно попередження від 27.10.2017 № 1129 про скорочення штату працівників, ОСОБА_1 повідомлено про те, що на підставі рішення Стебницької міської ради від 25.10.2017 № 323 «Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради», відповідно до розпорядження міського голови від 26.10.2017 №133-ОС «Про затвердження штатного розпису працівників виконкому» 29.12.2017 посада спеціаліста І категорії з питань благоустрою, яку займає ОСОБА_1, підлягає скороченню відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій згідно з Законом, зокрема вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Також повідомлено про те, що на даний момент у виконавчому комітеті вакантною є лише посада спеціаліста І категорії з земельних питань (до виходу на роботу основного працівника), яку пропонують ОСОБА_1 для подальшого працевлаштування. У випадку відмови від переведення на вказану посаду 29.12.2017 ОСОБА_1 буде звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Розпорядженням міського голови від 20.12.2017 № 159-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста Iкатегорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради 29.12.2017 у зв’язку зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає протиправним оскаржене рішення і розпорядження та такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти особі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Відповідно до ч. 6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як встановлено судом, рішенням 27 сесії VII скликання від 25.04.2017 № 323 "Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської рад" з метою економії бюджетних коштів, підвищення ефективності роботи виконавчих органів та виконання норм чинного законодавства, заслухавши пропозицію міського голови ОСОБА_2 щодо структури виконавчих органів, враховуючи рекомендації постійних комісій ради, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 26, п. 6 ч. 4 ст. 42, п. 1 ст. 54 та п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено та з 02.01.2018 введено в дію Структуру виконавчих органів Стебницької міської ради згідно з додатком № 1.

Слід зазначити, що пунктами 3, 5 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності чи штату працівників. Власник має право, на свій розсуд, вносити зміни до штатного розкладу.

Аналогічна правова позиція суду кореспондується з правовою позицію наведеною у постанові Вищого адміністративного суду України від 16.07.2015 №К/800/60254/13.

Відповідно до ч. 4 ст.46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради.

Згідно з ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Згідно з ч. 10 ст. 59 вказаного Закону України акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Так, підставами для визнання акту органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до п. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно ч. 3 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Не пізніш як за 20 днів мають оприлюднюватися не лише ті проекти рішень розпорядника, що підлягають обговоренню, а всі нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії органів місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали до питання, що виносяться на розгляд сесії, включають: проект рішення з додатками (якщо вони є), погоджений відповідно до пункту 7 ст. 4, преамбула якого, крім обґрунтування підстав прийняття рішення, повинна містити посилання на законодавчі та нормативні акти із зазначенням номерів статей і підпунктів; висновки та пропозиції постійних комісій; при необхідності - довідку щодо суті питання, підписану керівниками структурних підрозділів, що її готували, яка повинна містити: а) обґрунтування необхідності прийняття рішення; б) обґрунтування відповідності проекту рішення чинному законодавству; в) очікувані наслідки прийняття та застосування рішення (у випадку прийняття рішення, що впливає на соціально - економічну ситуацію в районі); г) у разі внесення проекту рішення, яке потребуватиме матеріальних чи інших витрат за рахунок районного бюджету - фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат обґрунтування громадської необхідності.

Встановлені судом фактичні обставини справи дають підстави для висновку, що при прийнятті рішення Стебницькою міською радою 27 сесії VII скликання “Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради” від 25.10.2017 № 323 дотримано приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування п.п.2.3 п. 2 рішення Стебницької міської ради 27 сесії VII скликання "Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради" від 25.10.2017 № 323 в частині скорочення посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою, задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 01.07.2015 у справі № 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як вказує Верховний Суд України в п.19 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Судом встановлено, що загальна чисельність структури виконавчих органів Стебницької міської ради до прийняття рішенням від 25.10.2017 № 323 «Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради» становила 21 штатну одиницю

Суд зазначає, що рішенням міського голови Стебницької міської ради від 25.10.2017 № 323 «Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради» затверджено та з 02.01.2018 введено в дію структуру виконавчих органів Стебницької міської ради згідно з додатком № 1 та загальну чисельність виконавчих органів Стебницької міської ради в кількості 21 (двадцять одна) штатна одиниця згідно з додатком №2. Скорочено з 29.12.2017 такі посади: Першого заступника міського голови; Заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства та будівництва; Спеціаліста І категорії з питань благоустрою; Провідного спеціаліста з питань залучення інвестицій; Начальника відділу містобудування та архітектури, головного архітектора м. Стебник. Спеціаліста 1 категорії з питань будівництва відділу містобудування та архітектури; Спеціаліста І категорії з земельних питань. Перейменовано з 02.01.2017 відділ містобудування та архітектури у відділ містобудування, архітектури та комунальних ресурсів, та введено посади: Начальник відділу містобудування, архітектури та комунальних ресурсів, головний архітектор м Стебник; Спеціаліст І категорії з земельних питань відділу містобудування архітектури та комунальних ресурсів. Спеціаліст І категорії з питань будівництва та комунального майна відділу містобудування, архітектури та комунальних ресурсів. Введено в дію з 02 січня 2018 року посаду заступника міського голови.

Відтак, чисельність працівників згідно рішенням від 25.10.2017 № 323 «Про затвердження структури та загальної чисельності виконавчих органів Стебницької міської ради» також становить 21 штатну одиницю. Однак, скорочено серед іншого посаду спеціаліста І категорії з питань благоустрою.

Із вищенаведених документів випливає, що в даному випадку, має місце скорочення штату працівників Стебницької міської ради.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст. 40 КЗпП України, частини 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При досліджені судом справи з метою перевірки законності процедури звільнення позивача, встановлено, що 29.10.2017 позивачу вручено попередження № 1129 про скорочення штату працівників, повідомлено про те, що посада спеціаліста І категорії з питань благоустрою, яку займаєте ОСОБА_1, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також у попередженні заначено, що на даний момент у виконавчому комітеті вакантною є лише посада спеціаліста І категорії з земельних питань (до виходу на роботу основного працівника), яку пропонують ОСОБА_1 для подальшого працевлаштування.

Відповідач-1 у відзиві зазначає, що позивач відмовився від переведення на іншу роботу, а Стебницька міська рада не мала можливості переведення працівника з його згоди на іншу роботу, вивільню вальний працівник переважним правом залишення на роботі не користувався.

Однак, суд звертає увагу, що відповідачами не надано суду доказів, що при вивільненні позивач був належним чином ознайомлений з переліком вакантних посад, а також не доведено належними доказами, що позивач відмовився від запропонованих посад.

Більше того, відповідач не надав доказів того, що позивачу пропонувались інші вакантні посади, з урахуванням його кваліфікації та освіти; що такі посади на цей час були відсутні і, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу в межах всього органу.

Суд не приймає до уваги та вважає необґрунтованими доводи відповідача, що позивачу було запропоновано посаду та від якої позивач відмовився, оскільки відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати позивачу інші посади за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

Окрім цього, ст. 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Тобто, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в ч.2ст.42 КЗпП.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання ними вимог ст. 42 КЗпП України, щодо проведення належним чином порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, не складено довідок продуктивності праці і кваліфікації в порівнянні з іншими працівниками, які залишилися на роботі.

Разом з тим, представником відповідача не було надано суду доказів на підтвердження своїх заперечень, які б підтверджували факт правомірності оскарженого розпорядження, а тому відповідач не довів правомірність своїх дій, під час винесення оскарженого розпорядження.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд дійшов висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржене розпорядження від від 20.12.2017 р. № 159-ОС “Про звільнення ОСОБА_1І.”, винесено протиправно, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушенням вимог трудового законодавства та підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав для прийняття розпорядження від 20.12.2017 р. № 159-ОС “Про звільнення ОСОБА_1І.”, на підставі якого з 29.12.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відтак, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради.

Згідно ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як роз’яснено у п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року за № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно ст. 27 Закону України “Про оплату праці”, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Крім того, згідно п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна платавизначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата ОСОБА_1 за листопад 2017 року – 7054,69 грн, за грудень 2017 року – 12251,02 грн.

Згідно розрахунку норми тривалості робочого часу на 2017 рік, викладеного у листі Міністерства праці та соціальної політики України, кількість робочих днів по місяцях у 2017 році становить: листопад - 22 дні, грудень - 20 днів.

Таким чином, сума доходу позивача згідно Порядку за листопад - грудень 2017 року становить 19305,71 грн (7054,69 грн + 12251,02 грн) при загальній кількості робочих днів - 42 (20+22).

Отже, середньомісячна заробітна плата позивача становить 9652,86 грн, середньоденна заробітна плата позивача за листопад - грудень 2017 року становить 459,70 грн (19305,71/42).

Таким чином, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 02.01.2018 по 17.10.2018, що підлягає виплаті позивачу становить 94238,50 грн (459,70* 205 робочих дні), без урахування сум обов’язкових до сплати податків та внесків.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14.

У матеріалах справи відсутні та позивачем не надано доказів для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що задоволення судом позовних вимог в частині поновлення на роботі та стягнення заробітньої плати є достатньою сатисфакцією для позивача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, слід допустити до негайного виконання рішення суду частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог прозивач просив стягнути з виконавчого комітету Стебницької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн, однак судовий збір за дану позовну вимогу не сплачено.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку відмову у задоволенні позову в цій частині, з позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 704,8 грн на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження міського голови від 20.12.2017 № 159-ОС “Про звільнення ОСОБА_1”, на підставі якого з 29.12.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності);

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради.

4. Стягнути з Стебницької міської ради на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 94238,50 (дев'яносто чотири тисячі двісті тридцять вісім) грн 50 коп. без урахування сум обов’язкових до сплати податків та внесків.

5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 1 категорії з питань благоустрою виконавчого комітету Стебницької міської ради та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9652,86 грн без урахування сум обов’язкових до сплати податків та внесків, звернути до негайного виконання.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2018.

Суддя Костецький Н.В.