Рішення № 77411029, 25.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 1340/4359/18

25 жовтня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” Міністерства юстиції України про визнання неправомірним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” Міністерства юстиції України, у якій просить суд:

- визнати неправомірним в частині звільнення ОСОБА_1 наказ Державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" Міністерства юстиції України від 23.08.2018 № 49/ОС-18;

- поновити ОСОБА_1 на роботі у Державній установі "Сокальська виправна колонія (№ 47)" Міністерства юстиції України;

- стягнути з Державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період, починаючи з 28.08.2018 на момент вирішення справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що наказом державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 12.06.2018 № 35/ОС-18, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/18 позивача поновлено на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 30.01.2018. Зазначений наказ був направлений позивачу поштою, одночасно з ним направлено попередження про можливе наступне звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, підставою цього попередження слугував наказ Міністерства юстиції України від 13.11.2017 № 4444/к "Про затвердження структури та штату державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)". З даним попередженням і наказом ОСОБА_1 ознайомився 26.06.2018, тоді ж приступив до виконання обов'язків за вказаною посадою. 23.08.2018 відповідно до наказу ДУ "Сокальська виправна колонія (№ 47)" № 49/ОС-18 ОСОБА_1 було звільнено з органів кримінально-виконавчої системи за пп. 4 п. 1 ст. 77 у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з 27.08.2018. Підставою вказаного звільнення повторно слугував наказ Міністерства юстиції України від 13.11.2017 № 4444/к "Про затвердження структури та штату державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)". Позивач вважає, що наказ про його звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 25.09.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 17.10.2018 (вх. № 32659), у якому зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/18 ОСОБА_1 поновлено на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47)» (наказ від 12.06.2018 № 35/ОС-18). До виконання обов'язків за посадою чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки ОСОБА_1 фактично приступив 26.06.2018, про що був виданий наказ від 25.06.2018 № 37 ОС-18. Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Враховуючи той факт, що на момент винесення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки в установі були відсутні будь-які вакантні посади, а посада чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки - скорочена відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 13.11.2017 № 4444/к "Про затвердження структури та штату Державної установи Сокальська виправна колонія (№ 47)", одночасно з виданням наказу про поновлення на посаді ОСОБА_1 було надіслано попередження про можливе наступне звільнення із займаної посади. Зазначене попередження позивач підписав 26.06.2018. Запропонувати посаду для подальшого проходження служби в Державній установі «Сокальська виправна колонія (№47)» було не можливо через відсутність будь-яких вакантних посад. Від запропонованих посад Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації ОСОБА_1, відмовився, про що був складений акт від 27.08.2018. Враховуючи той факт, що в установі були відсутні будь які вакантні посади, а від посад, запропонованих Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації позивач відмовився, 27.08.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, а відповідач в свою чергу належно виконав вимоги, передбачені п. 2 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію». Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 з 21.09.1999 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Наказом ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 29.01.2018 № 10/ОС-18 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/, чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, звільнено 29.01.2018 за підпунктом 4 пункту 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв’язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/18, залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2018, визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” № 10/ОС-18 “По особовому складу” від 29.01.2018, в частині звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/, чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки; поновлено ОСОБА_1 на посаді на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” Міністерства юстиції України, з 30.01.2018; стягнуто на користь ОСОБА_1 (80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Героїв УПА, 22/36; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” Міністерства юстиції України (80040, Львівська область, Сокальський район, смт. Жвирка; ЄДРПОУ 08563949) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19990,16 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7696,53грн допущено до негайного виконання.

Наказом ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 12.06.2018 № 35/ОС-18 “По особовому складу” на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/18 скасовано наказ Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47) від 29.01.2018 № 10/ОС-18 в частині звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки та поновлено капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 30.01.2018.

Наказом ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 25.06.2018 № 37/ОС-18 “По особовому складу” у зв’язку з прибуттям в установу для подальшого проходження служби вважати капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ таким, що приступив до виконання обов’язків за посадою чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 26.06.2018.

26.06.2018 ОСОБА_1 підписав попередження про можливе наступне вивільнення із займаної посади за пп. 4 п. 1 ст. 77 (у зв’язку із скороченням штатів) Закону України “Про Національну поліцію”, через 2 місяці після ознайомлення з таким попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих йому посад.

Згідно з протоколом засідання кадрової комісії ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 23.08.2018 за результатами голосування членів кадрової комісії підтримано клопотання про звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 з кримінально-виконавчої служби.

Наказом ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 23.08.2018 № 49/ОС-18 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/, чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, звільнено 27.09.2018 за підпунктом 4 пункту 1 ст. 77 Закону України „Про Національну поліцію” (у зв’язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Наказ начальника ДУ “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 23.08.2018 № 49/ОС-18, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” № 2713-IV від 23.06.2005, Законом України „Про Національну поліцію України” № 580-VIII від 02.07.2015, Кодексом законів про працю України.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”.

Статтею 3 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Абзацом першим ч. 2 ст. 14 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 8 цієї ж статті передбачено, що трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

За змістом підпунктом 4 п.3 ч. 6 ст. 14 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, спеціальне звання капітан внутрішньої служби, яке присвоєне ОСОБА_1, належить до спеціальних звань середнього начальницького складу.

За приписами ч. 5 ст. 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України “Про Національну поліцію”, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 23.08.2018 позивача звільнено із займаної ним посади за підпунктом 4 п. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію”.

Відповідно до п. 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Кабінетом Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі Положення № 114) призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції.

Згідно пп. “г” п. 42 Положення № 114 переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: г) на нижчі посади - за підставами, передбаченими пунктом 45 цього Положення.

За змістом п. 45 Положення № 114 переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться: а) при скороченні штатів.

Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров'я провадиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови, якщо немає можливості для призначення на рівнозначну посаду.

У наказах по особовому складу про переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади зазначаються підстави переміщення, передбачені цим пунктом.

Подальше просування по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які були переміщені на нижчі посади провадиться в порядку, встановленому пунктом 43 цього Положення і Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ.

Суд зазначає, що Закони України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та “Про Національну поліцію” є спеціальними законами, які регламентують вузький спектр суспільних правовідносин. В частині проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України ці закони є спеціальними законами, а тому мають пріоритетне застосування порівняно із іншими законодавчими актами. Водночас, в питаннях, пов'язаних із гарантіями прийняття, проходження та звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, яка не врегульована спеціальними Законами України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та “Про Національну поліцію”, доцільним є застосування нормативно-правового акту загального характеру, тобто Кодексу законів про працю України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України визначено порядок вивільнення працівників, який передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України “Про зайнятість населення”, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

При вирішенні справи суд враховує правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №6-1723цс17, постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 804/3787/17(№ К/9901/2648/17).

Водночас, судом встановлено, що позивачу були запропоновані наявні вакансії для продовження ним служби, в тому числі посади начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально- виховної та психологічної служби державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)», заступника чергового помічника начальниека СІЗО чергової служби державної установи «Луцький слідчий ізолятор».

Від запропонованих посад позивач відмовився.

Будь-які інші посади, створені у штатному розписі після попередження позивача про наступне звільнення та до припинення трудових відносин, запропоновані не були.

При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення (зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 у справі № 826/150/16 (№ К/9901/3350/18).

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких можливо було б встановити здійснення ДУ «Сокальська виправна колонія (№ 47) порівняльного аналізу до дати звільнення ОСОБА_1 та докази того, що Порівняльний аналіз був врахований відповідачами під час вирішення питання стосовно звільнення позивача.

Жодних доказів на підтвердження запитаної судом інформації відповідачем надано не було.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання ними вимог ст. 42 КЗпП України, щодо проведення належним чином порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, не складено довідок продуктивності праці і кваліфікації в порівнянні з іншими працівниками, які залишилися на роботі.

Суд вважає, що відповідачем не вжито належних заходів для забезпечення права позивача на залишення на службі, що виразилось у безпідставному виданні оскарженого за цим позовом рішення.

Суд звертає увагу, що оскаржений в даній справі наказ за своїм змістом дублює вже скасований рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/17 наказ Державної установи «Сокальська виправна колонія (№ 47) від 29.01.2018 № 10/ОС-18 в частині звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки та поновлено капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 30.01.2018.

При цьому, суд зазначає, що наказом від 12.06.2018 № № 35/ОС-18 “По особовому складу” позивача поновлено на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки на якій позивач пропрацював до 23.06.2018, відтак суд критично ставиться до пояснень відповідача щодо відсутності вакантних посад для позивача. Тому суд приходить до переконання, що відповідачем фактично не було відновлено порушене право позивача на працю, передбачене Конституцією України.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав для прийняття наказу від 23.08.2018 № 49/ОС-18 в частині звільнення ОСОБА_1 наказ Державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" Міністерства юстиції України , а тому, оскаржений наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 та 04.11.2014 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відтак, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 28.08.2018

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до оскарженого наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 27.08.2018.

Оскільки позивача звільнено зі служби з 27.08.2018, відповідно 27.08.2018 є останнім днем роботи, за який відповідачем виплачено позивачу заробітну плату при проведенні розрахунку при звільненні.

Тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправного наказу відповідача, необхідно обраховувати з 28.08.2018 по 25.10.2017, що становить 59 календарних днів.

Суд зазначає, що матеріалах справи відсутня довідка про нарахування позивачу заробітної плати за останні два місяці роботи.

Як встановлено постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 у справі № 813/686/18, яка набрала законної сили, середньомісячний заробіток ОСОБА_1 – 7696,53 грн, а середньоденний – 253,04 грн.

Таким чином, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2018 по 25.10.2017, що підлягає виплаті позивачу становить у сумі 14929,36 грн (253,04 грн * 59 календарних днів), з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, слід допустити до негайного виконання рішення суду частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись статтями 242 - 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” від 23.08.2018 № 49/ОС-18 в частині звільнення ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” з 28.08.2018.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Героїв УПА, 22/36; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” Міністерства юстиції України (80040, Львівська область, Сокальський район, смт. Жвирка; ЄДРПОУ 08563949) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

5. Рішення частині поновлення ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки державної установи “Сокальська виправна колонія (№ 47)” та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7696,53 грн звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Костецький Н.В.