Рішення № 77410576, 28.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2018 року м.Київ справа № 810/1594/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Почепи В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування, зобов'язання вчинити дії та стягнення майнової шкоди

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління державної міграційної служби України в Луганській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним висновок службового розслідування УДМС України в Луганській області, затверджений ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- скасувати висновок службового розслідування УДМС України в Луганській області, затверджений ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати УДМС України в Луганській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби про протиправність і скасування висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- стягнути з УДМС України в Луганській області майнову шкоду в розмірі 150 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.02.2018 року, під час звернення із заявою до Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області про зняття з реєстрації місця проживання нею отримано відмову з боку останньої та письмову відповідь за вих.№02-12-/96 від 09.02.2018 про те, що згідно листа, надісланого Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області №12/3.3-39135 від 03.11.2017 року, відповідно до висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, визнано, що паспорт громадянки України ОСОБА_1 оформлений в порушення законодавства України та підлягає вилученню та знищенню відповідно до п.10.4 Х «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року №320.

З метою отримання всебічної інформації адвокатом позивача двічі було подано адвокатські запити від 12.02.2018 року та 05.03.2018 року до відповідача, двічі останній підтверджував наявність висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року як акту індивідуальної дії відносно позивача, проте документів, які стали підставою для прийняття такого висновку не надав, зазначивши, що ця інформація для службового користування, як не надав і самого висновку службового розслідування.

Позивач вважає, що висновок службового розслідування відповідача, затверджений ДМС України 23.10.2017 року, складений відносно позивача, є протиправним, таким, що підлягає скасуванню з зобов'язанням відповідача вчинити певні дії задля поновлення порушених прав позивача, виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що паспорт на ім'я ОСОБА_1 НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 року Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, було видано в порядку обміну паспорту зразка СРСР 1974 року (про що повинно зазначатися в формі №1 - заяві про видачу паспорта позивачу, яка зберігається у відповідача) з підстав, передбачених ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України», відповідно до якої громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживали на території України.

Також позивач вказує, що Закон України «Про громадянство України» розрізняє правові підстави належності до громадянства України (ст.3 Закону) та набуття громадянства України (ст.6 Закону).

Так, приписи статті 3 Закону України «Про громадянство України» щодо належності до громадянства України імперативно визначають, хто є громадянами України, тобто особи, зазначені в п.п. 1, 2 - є громадянами України (не зважаючи на їх волевиявлення) і реєструються громадянами України з 24.08.1991 року незалежно від дати подання заяви про видачу паспорту громадянина України.

Можливість же набуття громадянства України зумовлена необхідністю волевиявлення особи (поданням відповідної заяви), за підставами, перелік яких є вичерпним.

Позивач постійно проживала на території України на час проголошення незалежності України (24.08.1991) і тому в силу вимог статті 3 Закону України «Про громадянство України» є громадянкою України з 24.08.1991.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на п.89 Указу Президента №215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», відповідно до якого для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються відповідні документи.

Позивач стверджує, що ані Законом ані Указом Президента не передбачено можливості прийняття висновку про скасування громадянства, набутого саме в порядку ст.3 Закону, а тому висновок службового розслідування УДМС України в Луганській області, затверджений ДМС України 23.10.2017 року, не має під собою юридичного підґрунтя.

Позивач також зазначає, що відповідач обґрунтовує прийняття висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, п.10.4 Х «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року №320, який передбачає підстави погашення, визнання недійсними та знищення паспортів, в той же час

питання громадянства України та порядок організації виконання рішень про громадянство регулюється Законом України «Про громадянство України» та Указом Президента №215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України».

Тому на думку позивача наказ МВС України від 13.04.2012 року №320 є підзаконним актом, який не регулює порядок набуття або втрати громадянства та покликаний на затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Отже, позивач вважає, що висновок відповідача є протиправним, оскільки фактично складанням висновку скасовується належність позивача до громадянства України, що є не припустимим, суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство, ратифікованій Законом України N 163-V від 20.09.2006, зокрема, приписам ст.ст. 4, 7, 16, 18.

Позивач у позові вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачем понесені майнові збитки в розмірі 150 000 грн., зокрема, здача авіаквитків до Республіки Вірменія, неможливість укласти договір купівлі-продажу будинку і втрата завдатку, неможливість отримання біометричного паспорта та оформлення відповідних віз, неможливість здійснення подорожування Україною. Поряд з цим стоїть питання збереження робочого місця за позивачем, оскільки з позбавленням її громадянства України, остання втрачає право працювати без дозволу на працевлаштування іноземців.

Щодо строку для звернення з цим позовом до суду позивач наголошує, що такий строк не пропущено, оскільки позивач дізнався про наявність протиправного висновку 09.02.2018 року - з відповіді Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на адміністративний позов зазначає, що 28.08.2017 на адресу УДМС України в Луганській області надійшов лист Державної міграційної служби України від 28.08.2018 №6.3/6787-17 про проведення службового розслідування щодо законності документування паспортом громадянина України НОМЕР_2, оформленого 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що відповідно до заяви про видачу паспорта громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Кіровокан, Республіка Вірменія, 18.11.2003 в Кремінському РВ УМВС України в Луганській області отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2 у зв'язку з обміном. Паспорт громадянина України було видано на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3, виданого 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської ССР, який знищено за актом №12/2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області.

Відповідач зазначив, що здійснити перевірку факту внесення запису «громадянин України» органами внутрішніх справ України до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року НОМЕР_3, виданого 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської ССР є не можливим, так як такий облік в Кремінському РВ УМВС України в Луганській області відсутній, а сам паспорт знищено.

Відповідач вказав, що згідно інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Луганській області громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованою або знятою з реєстраційного обліку на території Луганської області не значиться.

Як зазначає позивач згідно заяви про видачу паспорта ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, від 01.11.2003 в графі 6 «місце проживання» вказана адреса: АДРЕСА_1, в той час як відповідно до листа Кремінської міської ради Луганської області від 01.09.2017 №03-06-02/1872 громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно реєстру територіальної громади та адресної картотеки на території Кремінської міської ради зареєстрованою або знятою з реєстрації місця проживання не значиться, перевірити факт реєстрації місця проживання останньої за адресою: АДРЕСА_1 не є можливим, у зв'язку з відсутністю картки прописки форми 16 та поквартирної картки форми 17. Відомості щодо постійного проживання позивача на території України станом на 24.08.1991 (13.11.1991) відсутні.

Відповідач повідомив, що з метою перевірки підстав для набуття громадянства України Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України листом від 08.06.2017 №6.3/2123/6-17 звернувся до Посольства Республіки Вірменія в Україні щодо підтвердження або спростування інформації про документування деяких осіб-громадян Вірменії та перебування громадян в громадянстві Вірменії, в т.ч. позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

Листом від 06.07.2017 №2302/286 Посольство Республіки Вірменія в Україні підтвердило, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою Республіки Вірменія і документована 17.07.1996 паспортом громадянина Вірменії НОМЕР_4.

Як стверджує відповідач у відзиві на позов, враховуючи той факт, що на ім'я ОСОБА_1 Кіровоканським РВВС Вірменської ССР було оформлено 12.01.1990 паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року НОМЕР_3, у відповідача є підстави вважати, що з 12.01.1990 по 16.11.1995 ОСОБА_1 постійно проживала на території Вірменії.

Як засвідчує відповідач, відповідно до наявних обліків УДМС у Луганській області громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з клопотанням про оформлення набуття громадянства України (встановлення, оформлення належності до громадянства України) не зверталась, рішення про реєстрацію ОСОБА_1 громадянином України не приймалось.

Оскільки на думку відповідача факт постійного проживання на території України громадянки ОСОБА_1 на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) та на момент набуття чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991) не підтверджується, а громадянство України ОСОБА_1 не набувала, паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, оформлений в порушення вимог Закону України «Про громадянство України» та вимог п.21 розділу ІІІ Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 №316.

Отже на думку відповідача позивач отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області без підтвердження факту належності до громадянства/набуття громадянства України.

Як стверджує відповідач у відзиві під час заповнення позивачем заяви про видачу паспорту від 01.11.2003 ОСОБА_1 приховала факт її належності до громадянства Республіки Вірменія та свідомо зазначила недостовірні відомості стосовно її належності до громадянства України, що на думку відповідача суттєво впливає на прийняття рішення про видачу паспорта громадянина України, оскільки згідно ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство, в державі Україна не передбачено подвійне громадянство.

Відповідач звертає увагу на те, що позивач щодо вимоги про стягнення майнових збитків у розмірі 150 тис.грн., не надав до позову жодного доказу, що підтверджує факти понесених позивачем збитків, зокрема, втрата завдатку при купівлі-продажу будинку, неможливість отримання біометричного паспорту та оформлення віз, неможливість здійснення подорожування Україною.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача про те, що паспорт на ім'я ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 18.11.2003 року, виданий Кремінським РВ УМВС України в Луганській області в порядку обміну паспорту СРСР зразка 1974 року з порушенням діючого законодавства, оскільки паспорт на ім'я ОСОБА_1 колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3 знищено за актом №12/2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, до того ж відповідачем не надано доказів притягнення до відповідальності посадової особи, що його видавала.

Представник позивача підкреслює, що стосовно позивача процедура встановлення належності до громадянства України не проводилась, оскільки в паспорті позивача колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3 містився штамп «громадянин України», а іншого відповідачем не доведено.

Позивач наголошує, що наказ МВС України від 13.04.2012 року №320 є підзаконним актом, який не регулює порядок набуття або втрати громадянства та покликаний на затвердження порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, тому висновок відповідача є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки фактично складанням висновку скасовується належність позивача до громадянства України, що є не припустимим - суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство.

Позивач спростовує докази належності позивача до громадянства Республіки Вірменія, оскільки вважає, що відповідачем протиправно отримано відповідь Посольства Республіки Вірменія, в якій вказано, що позивач документована паспортом громадянина Вірменії НОМЕР_4 від 17.07.1996 року з посиланням на імперативну норму ст.10 Закону Республіки Вірменія «Про громадянство» від 16.11.1995 року, згідно якої громадянами Республіки Вірменія визнаються громадяни колишньої Вірменської РСР, які постійно проживають в Республіці Вірменія, які до вступу Конституції (05.07.1995р.) не набули громадянства іншої держави або відмовились від нього протягом року з дня набрання чинності цим законом. На думку позивача спосіб, в який отримано вище вказану інформацію, є незаконним, оскільки ДМС України не мала повноважень на звернення до Посольства Республіки Вірменія в Україні та отримання відповіді безпосередньо з боку Посольства Республіки Вірменія.

Разом з цим отримання інформації ДМС України у встановлений законодавством спосіб (тобто засобами МЗС України) не обґрунтовує оскаржуваний висновок і не впливає на належність до громадянства України позивача, зважаючи на те, що згідно зі ст.21 Закону України «Про громадянство України» рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України. Позивач є громадянкою України з підстав, визначених ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України», а тому будь-які спеціальні рішення щодо неї не оформлювалися (окрім видачі паспорта), тобто на неї не розповсюджуються умовності стосовно повідомлення щодо себе недостовірної інформації.

Позивач зазначає, що право особи на громадянство є конституційним правом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). Відповідно до ст. 214 ЦК України якщо односторонньою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. З викладеного слідує, що між уповноваженим органом державної влади в особі відповідача та позивачем відбувся правочин, на час вчинення якого у відповідача не виникало ніяких питань до поданих позивачем документів, але на даний час виникли обставини, що є підставою для судового захисту порушених прав позивача, оскільки одностороння відмова від правочину, що вже вчинений, зважаючи на зміст ст. 214 ЦК України - неприпустима. Такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в справі № К9991/51200/11.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач вважає помилковим твердження позивача про необхідність підтверджувати рішенням суду факт видачі паспорту з порушенням вимог чинного законодавства України, адже чинним законодавством це не передбачено.

Також відповідач наполягає на відсутності у позивача доказів, які б спростовували докази, надані відповідачем, та підтверджували би постійне проживання на території України позивача станом на 24.08.1991 (13.11.1991), з чим закон пов'язує набуття громадянства України.

Відповідач наголошує, що відомості стосовно перебування ОСОБА_1 на території України простежуються лише з 2003 року, під час звернення останньої до Кремінського РВ УМВС України в Луганській області із заявою про оформлення паспорта громадянина України.

Відповідач звертає увагу на те, що трудову діяльність позивач почала також в 2003 році, дата заповнення трудової книжки НОМЕР_5 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 - 01 травня 2003 року, перший запис в трудовій книжці - «Прийнято бухгалтером в ЧПКП «Дунай» також 01.05.2003 року, наказ №15 від 01.05.2003, оскільки відповідно до норм чинного законодавства України 01 травня - вихідний, святковий день, то запис в трудовій книжці позивача не може бути дійсним, є фіктивним.

Відповідач вважає складання оспорюваного висновку за результатами службового розслідування юридичним фактом, звичайною роботою відділу, при цьому наполягає, що висновок не є правовим актом індивідуальної дії.

Відповідач з приводу наявності листування із Посольством Республіки Вірменії в Україні вказує, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено здійснювати листування між державами, тому вважає належними докази про належність позивача до громадянства Вірменії. Стверджує, що під час подачі заяви від 01.11.2003 про видачу паспорта громадянина України позивач приховала факт її належності до громадянства Республіки Вірменія та свідомо зазначила недостовірні відомості стосовно належності до громадянства України.

Щодо понесених матеріальних збитків повторює, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення таких збитків. Крім того зазначає, що наведені підстави матеріальних збитків жодним чином не пов'язані з рішенням, прийнятим УДМС України в Луганській області щодо визнання паспорта громадянина України недійсним.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2018 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, витребувано у відповідача докази по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 клопотання ОСОБА_1 про забезпечення доказів в адміністративній справі №810/1594/18 задоволено. Витребувано від Управління Державної міграційної служби України в Луганській області належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого Державною міграційною службою України 23.10.2017 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Заяву Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Розгляд справи по суті здійснювався в режимі відеоконференції з Луганським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2018 визнано обов'язковою особисту участь позивача у судовому засіданні.

В судовому засіданні 17.08.2018 позивача ОСОБА_1 було допитано в якості свідка, з її згоди.

В судовому засіданні 17.08.2018 позивачем додані до матеріалів справи додаткові докази, а саме копія супровідного листа Кремінського районного суду Луганської області №01.45/10/2018 про направлення адвокату ОСОБА_5 копії рішення №2-772/1998 від 06.07.1998 про встановлення факту проживання на території України ОСОБА_6, копію рішення Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998, копію протоколу вилучення (затримання) документа від 25.07.2018, копію свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, копію паспорту громадянина України ОСОБА_7, копію свідоцтва про народження ОСОБА_9, копію свідоцтва про народження ОСОБА_10.

Надані докази за твердженням позивача спростовують припущення відповідача щодо того, що позивач не проживала на території України на момент проголошення незалежності України 24.08.1991, оскільки наданим судовим рішенням підтверджується, що вся сім`я позивача, тобто чоловік ОСОБА_7, їх спільні діти і позивач, як законна дружина свого чоловіка, проживали на території України на момент проголошення незалежності України, а отже доводить правомірність належності позивача до громадянства України.

У зв'язку з долученими до матеріалів справи доказами відповідачем подані додаткові заперечення проти письмових доказів, наданих під час судового засідання 17.08.2018, в яких відповідач звертає увагу на те, що відповідно до копії свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_6 від 16.02.1989 шлюб уклали гр. ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3 і гр. ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4 Згідно копії перекладу з вірменської мови свідоцтва про народження, виданого на ім'я ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5, №07-СЛ 347452 від 04.09.1990, батьками також зазначені ОСОБА_11 та ОСОБА_14. Отже, відповідач стверджує, що чоловік позивача має прізвище ОСОБА_14 і по батькові ОСОБА_15. В той час як в рішенні Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998 позивачем є ОСОБА_7, і судом встановлено факт проживання в м.Кремінна ОСОБА_7, тобто не чоловіка позивача, а зовсім іншої особи.

Крім того відповідач вказує, що якщо б судом і було встановлено факт проживання в м.Кремінна чоловіка позивача, цей факт ще не доказує факт проживання станом на 24.08.1991 (13.11.1991) самої ОСОБА_1, оскільки про неї в згаданому рішенні суду нічого не зазначено.

Крім того, відповідач зазначає, що проведеною УДМС перевіркою, відомості, викладені в рішенні Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998 щодо надання свідчень свідком ОСОБА_17 про те, що до нього приїхав в березні 1991 року ОСОБА_1, встановлено, що в власноручному поясненні ОСОБА_17, наданому працівникам поліції, спростував факт його знайомства з ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та будь-яке його проживання разом з ним за адресою: АДРЕСА_5.

Вказане пояснення на думку відповідача спростовує факт проживання в м.Кремінна станом на 1991 рік позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та підтверджує фіктивність реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_5.

В судових засіданнях по справі представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представники відповідачів заперечували проти позову.

29.08.2018 на адресу суду надійшла заява про здійснення подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні інших свідків чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача як свідка, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України з 24.08.1991 року.

Громадянство України ОСОБА_8 підтверджувалось паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3, виданим 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської РСР, в якому стояв штамп «Громадянин України».

В порядку обміну 18.11.2003 року ОСОБА_8 отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий Кремінським РВ УМВС України в Луганській області (а.с.8-9).

Паспорт громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, був знищений Кремінським РВ УМВС України в Луганській області за актом №12 від 06.12.2003 року у зв'язку з обміном на паспорт громадянина України (а.с.73).

Судом встановлено, що 09.02.2018 року, під час звернення позивача із заявою до Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області про зняття з реєстрації місця проживання позивачем отримано відмову листом №02-12-/96 від 09.02.2018 про те, що згідно листа, надісланого Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області №12/3.3-39135 від 03.11.2017 року, відповідно до висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, визнано, що паспорт громадянки України ОСОБА_1 оформлений в порушення законодавства України та підлягає вилученню та знищенню відповідно до п.10.4 Х «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року №320 (а.с.10-11).

З метою отримання копій документів стосовно ОСОБА_1 адвокат останньої двічі направляв адвокатські запити від 12.02.2018 та від 05.03.2018 до відповідача, однак у відповідях від 19.02.2018 №4401.8-5772/44.1-18 та від 14.03.2018 №4401.8-8921/44.1-18 відповідач лише підтверджував наявність висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року як акту індивідуальної дії відносно позивача, проте документів, які стали підставою для прийняття такого висновку, які і самого висновку службового розслідування, не надав, зазначивши, що така інформація є інформацією для службового користування (а.с.12, 14).

Судом було витребувано від відповідача висновок службового розслідування відповідача, затверджений ДМС України 23.10.2017 року, складений відносно позивача та документи, які зумовили його складання.

Суд зазначає, що на момент подачі позову до суду позивачем не було отримано копію висновку службового розслідування відповідача, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, складеного відносно позивача та документів, які зумовили його складання, такі документи надані відповідачем вже під час розгляду даної справи в суді.

Згідно висновку за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1, затвердженого директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України ОСОБА_19 23.10.2017 року:

1. Перевірку відносно оформлення паспорта громадянина України НОМЕР_2, виданого 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області на ім'я ОСОБА_1 закінчено.

2. Визнано паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, недійсним, оформленим в порушення вимог Закону України «Про громадянство» та п.21 розділу ІІІ Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 №316.

3. Паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області підлягає вилученню та знищенню відповідно до п.10.4 р.Х Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2012 №1089/21401.

4. Висновок у двох примірниках разом із матеріалами направлено до ДМС України для затвердження.

5. Після затвердження ДМС України висновку із матеріалами перевірки:

5.1 копію висновку направити до Кремінського РВ УМВС України в Луганській області для здійснення відповідних заходів, а саме до заяв про видачу паспорта внести відмітки про те, що паспорт громадянина України НОМЕР_2 визнано недійсним;

5.2 внести до підсистеми ЄІАС УМП «Недійсні документи» інформацію про оголошення недійсним паспорта громадянина України НОМЕР_2.

7. Інформацію про визнання паспорта громадянина України НОМЕР_2 недійсним та таким, що підлягає вилученню та знищенню направити до Головних управлінь, Управлінь ДМС України в областях, м.Києві (а.с.35-36).

Не погоджуючись із висновком службового розслідування відповідача, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, складеного відносно позивача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4 Конституції України передбачає, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань

громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III.

Стаття 1 Закону України «Про громадянство України» надає визначення таких понять: громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

В свою чергу згідно зі статтею 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Конвенція про скорочення без громадянства від 30.08.1961 року, до якої Україна приєдналася 11.01.2013 року, Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство» від 20.09.2006 №163-V, до основних принципів внутрішнього регулювання відносять необхідність уникнення безгромадянства та неможливість безпідставного позбавлення громадянства жодної особи.

Стаття 3 Закону України «Про громадянство України» визначає умови належності до громадянства України.

Так, згідно статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх прав України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Підстави набуття громадянства України визначає стаття 6 Закону України «Про громадянство України».

Так, згідно статті 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Аналізуючи положення статті 6 Закону України «Про громадянство України» суд зазначає, що даний Закон розмежовує поняття та підстави належності до громадянства України та набуття громадянства України.

У позові позивач зазначає, що паспорт на ім'я ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_2 від 18.11.2003 року, був виданий Кремінським РВ УМВС України в Луганській області в порядку обміну паспорту громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, відомості про обмін паспорту повинні бути зазначені в формі №1 - заяві про видачу паспорта, яка зберігається у відповідача.

Позивач у позові стверджує, що вона належить до громадянства України з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», відповідно до якої громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Перевіряючи вказані твердження судом в судовому засіданні 17.08.2018 позивача ОСОБА_1 було допитано в якості свідка, за її згоди.

Під час допиту позивач пояснила суду, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у Вірменії, у місті Кіровакан. 16 лютого 1989 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено шлюб, також в місті Кіровакан. Свідок пояснила, що у шлюбі у Вірменії народилось троє дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_7, всі діти народилися в місті Кіровакан. Свідок зазначила, що сім'я проживала разом. В березні 1991 року сім'я переїхала в Україну, оскільки у Вірменії почалась війна.

Свідок ОСОБА_1 пояснила, що паспорт отримала при досягненні 16 років в місті Кіровакан. Після реєстрації шлюбу в 1989 році отримала новий паспорт на прізвище ОСОБА_1. Позивач зазначила, що на той час була громадянкою СРСР. В березні 1991 року разом з чоловіком та дітьми переїхали в місто Кремінна Луганської області Української РСР, до знайомих. Як зазначила свідок, в Україну вона приїхала з паспортом громадянина колишнього СРСР, який було отримано у м.Кіровакан після реєстрації шлюбу. Копія цього паспорту не збереглась за давністю років.

Свідок ОСОБА_1 повідомила, що чоловік позивача - ОСОБА_7 отримав паспорт громадянина України в 2000 році в м.Кремінна Луганської області. Після отримання чоловіком паспорту громадянина України в паспорт позивача було проставлено штамп «Громадянин України». Оскільки з березня 1991 року ні позивач ні її чоловік не були прописані в Україні чоловік звернувся до суду і отримав рішення про встановлення факту проживання на території України з березня 1991 року однією сім'єю. Свідок зазначила, що рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 06.07.1998 у справі №2-772 встановлено факт проживання її чоловіка ОСОБА_7 та членів його сім'ї на території України з березня 1991 року, до яких входить і позивач. Свідок зазначила, що в рішенні суду були описки, але паспорт громадянина України чоловік отримав саме з урахуванням даного судового рішення.

Як повідомила свідок ОСОБА_1, в 2003 році вона змінила паспорт громадянина колишнього СРСР зі штампом «Громадянин України» на паспорт громадянина України НОМЕР_2, який був виданий Кремінським РВ УМВС України в Луганській області 18.11.2003 року. Паспорт громадянина колишнього СРСР зі штампом «Громадянин України» був вилучений під час обміну. В паспорті громадянина України НОМЕР_2, виданому Кремінським РВ УМВС України в Луганській області 18.11.2003 року в порядку обміну, проставлений штамп про прописку в м.Кремінна, більш точної адреси свідок не пригадує. В 2004 році сім'я переїхала в м.Рубіжне Луганської області, у зв'язку з чим позивач прописалась за адресою: АДРЕСА_2.

Свідок ОСОБА_1 повідомила, що в 2007 році сім'я переїхала в м.Київ. Вважає себе громадянкою України. Свідок зазначила, що громадянкою Вірменії не була. Заяву про отримання громадянства Вірменії не подавала. Паспортний документ, як вказано у листі Посольства Вірменії в Україні від 06.07.2017 не отримувала. Коли пішла зніматися з реєстраційного обліку до Феневицької сільської ради Іванківського району Київської області, свідку було повідомлено, що отримано листа УДМС України в Луганській області про те, що паспорт громадянина України на ім'я позивача визнано недійсним, тому було відмовлено у знятті з реєстраційного обліку.

На уточнююче питання суду свідок повідомила, що в під час обміну паспорта громадянина колишнього СРСР зі штампом «Громадянин України» на паспорт громадянина України ніяких документів не вимагалось, тільки заява про видачу паспорта в порядку обміну за встановленою формою. В матеріали справи було подано свідоцтво про укладання шлюбу позивача та ОСОБА_7 від 16.02.1989 року. Так, чоловік позивача отримав паспорта громадянина України о 2000 році, а вона о 2003 році. В паспорті зразка СРСР від 1974 року в позивачки був наявний штамп «громадянин України», який з її слів був проставлений на підставі рішення суду про встановлення факту постійного проживання її чоловіка на території України, проте свідок здійснила обмін лише о 2003 році, враховуючи відсутність бланків паспортів.

Як вже встановлено судом паспорт громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, був знищений Кремінським РВ УМВС України в Луганській області за актом №12 від 06.12.2003 року у зв'язку з обміном на паспорт громадянина України (а.с.73).

Відповідачем також надано суду засвідчену копію заяви про видачу паспорта за формою №1 від 01.11.2003, згідно якої позивач просить видати паспорт громадянина України у зв'язку з обміном. Підпис ОСОБА_1 засвідчений підписом працівника паспортної служби. В цій заяві також вказано, що паспорт НОМЕР_2 виданий 18.11.2003 на підставі паспорту НОМЕР_3, виданого Кіровоканським РАЦС Вірменської республіки (а.с.72).

Відповідачем також надано суду копію витягу з Книги обліку надходження і витрачання бланків, яка складена за 2003-2004 роки, якою також підтверджено видачу позивачу паспорта громадянина України НОМЕР_2 взамін паспорта громадянина колишнього СРСР, НОМЕР_3 (а.с.74).

При цьому відповідач у відзиві на позов зазначив, що здійснити перевірку факту внесення запису «громадянин України» органами внутрішніх справ України до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року НОМЕР_3, виданого 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської ССР є не можливим, так як такий облік в Кремінському РВ УМВС України в Луганській області відсутній, а сам паспорт знищено.

Відповідач вказав, що згідно інформації відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС у Луганській області громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованою або знятою з реєстраційного обліку на території Луганської області не значиться.

Як зазначає відповідач, в заяві про видачу паспорта ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, від 01.11.2003 в графі 6 «місце проживання» вказана адреса: АДРЕСА_1, в той час як відповідно до листа Кремінської міської ради Луганської області від 01.09.2017 №03-06-02/1872 громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно реєстру територіальної громади та адресної картотеки на території Кремінської міської ради зареєстрованою або знятою з реєстрації місця проживання не значиться, перевірити факт реєстрації місця проживання останньої за адресою: АДРЕСА_1 не є можливим, у зв'язку з відсутністю картки прописки форми 16 та поквартирної картки форми 17. Відомості щодо постійного проживання позивача на території України станом на 24.08.1991 (13.11.1991) відсутні.

Відповідач повідомив, що з метою перевірки підстав для набуття громадянства України Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України листом від 08.06.2017 №6.3/2123/6-17 звернувся до Посольства Республіки Вірменія в Україні щодо підтвердження або спростування інформації про документування деяких осіб-громадян Вірменії та перебування громадян в громадянстві Вірменії, в т.ч. позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2

Листом від 06.07.2017 №2302/286 Посольство Республіки Вірменія в Україні зазначило, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою Республіки Вірменія і документована 17.07.1996 паспортом громадянина Вірменії НОМЕР_4.

Як стверджує відповідач у відзиві на позов, враховуючи той факт, що на ім'я ОСОБА_1 Кіровоканським РВВС Вірменської ССР було оформлено 12.01.1990 паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року НОМЕР_3, у відповідача є підстави вважати, що з 12.01.1990 по 16.11.1995 ОСОБА_1 постійно проживала на території Вірменії.

Як засвідчує відповідач, відповідно до наявних обліків УДМС у Луганській області громадянка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з клопотанням про оформлення набуття громадянства України (встановлення, оформлення належності до громадянства України) не зверталась, рішення про реєстрацію ОСОБА_1 громадянином України не приймалось.

Оскільки на думку відповідача факт постійного проживання на території України громадянки ОСОБА_1 на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) та на момент набуття чинності Законом України «Про громадянство України» (13.11.1991) не підтверджується, а громадянство України ОСОБА_1 не набувала, паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, оформлений в порушення вимог Закону України «Про громадянство України» та вимог п.21 розділу ІІІ Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 №316.

Отже на думку відповідача позивач отримала паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області без підтвердження факту належності до громадянства/набуття громадянства України.

Як стверджує відповідач у відзиві на позов під час заповнення позивачем заяви про видачу паспорту від 01.11.2003 ОСОБА_1 приховала факт її належності до громадянства Республіки Вірменія та свідомо зазначила недостовірні відомості стосовно її належності до громадянства України, що на думку відповідача суттєво впливає на прийняття рішення про видачу паспорта громадянина України, оскільки згідно ст.4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство, в державі Україна не передбачено подвійне громадянство.

Судом встановлено, що Кремінським районним судом Луганської області було ухвалено рішення від 06.07.1998 у справі №2-772, яким встановлено факт проживання в м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року ОСОБА_7 (а.с.148).

Позивач, наголосила на тому, що вказаним судовим рішенням встановлений факт проживання її чоловіка ОСОБА_7 та членів його сім'ї, у томі числі ОСОБА_1 у м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року.

В свою чергу, відповідач у запереченнях проти письмових доказів, зазначив про що, позивач уклала шлюб з ОСОБА_7, у той час як вказаним рішенням суду встановлений факт проживання у м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року ОСОБА_7, тобто іншої, на думку відповідача, особи, а не чоловіка позивача.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що вказане рішення не підтверджує факт проживання позивача та її чоловіка з березня 1991 року за відповідною адресою, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_7, 16.02.1989 в м.Кіровакан Вірменської РСР між громадянином ОСОБА_7 та громадянкою ОСОБА_8 було укладено шлюб (а.с.150).

Після укладення шлюбу чоловікові та дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7.

Отже, чоловіком позивача є ОСОБА_7.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 звернувся із заявою до Кремінського районного суду Луганської області про встановлення факту проживання на Україні, посилаючись на те, що до 1989 року він зі своєю сім'єю проживав у Вірменії, у зв'язку з національними конфліктами вимушений був уїхати до знайомих в місто Кремінна Луганської області. Навесні 1991 року заявник став проживати на квартирі в мКремінна, працювати за договорами в різних організаціях. Офіційно прописаний не був, у зв'язку з чим йому відмовляють у видачі українського громадянства, тому просить суд встановити факт проживання на Україні з березня 1991 року.

Як зазначено в рішенні Кремінського районного суду Луганської області від 06.07.1998 №2-772, в судовому засіданні заявник свої вимоги підтримав, свідок ОСОБА_23 пояснила, що проживає по вул.Комсомольська, з весни 1991 року до ОСОБА_17 приїхали жити ОСОБА_11, який працював за договорами, в подальшому приїхала його сім'я. Свідок ОСОБА_17 пояснив, що до нього в березні 1991 року приїхав ОСОБА_11, оскільки у Вірменії почалися національні конфлікти і свідок допомагав заявнику працювати і перевезти сім'ю.

Як зазначено в рішенні Кремінського районного суду Луганської області від 06.07.1998 №2-772, суд, вислухавши заявника, свідків, вивчивши матеріалми справи вважає, що заява є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки згідно довідки заявник проживає по вул. Комсомольській в м.Кремінна з весни 1991 року. Свідки підтвердили факт проживання заявника за вище вказаною адресою.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 06.07.1998 №2-772 встановлено факт проживання в м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року ОСОБА_7 (а.с.148).

Судом встановлено, що 15 грудня 2000 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, отримав паспорт громадянина України НОМЕР_8, виданий Кремінським РВ УМВС України в Луганській області (а.с.151-157).

Дослідивши матеріали справи, а також зміст рішення Кремінського районного суду Луганської області від 06.07.1998 №2-772, суд вважає, що вказане рішення суду містить помилки у прізвищі та по батькові заявника, факт проживання якого в м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року був встановлений судом.

Так, зокрема, на думку суду, у вказаному рішенні по тексту допущено помилку у прізвищі, зокрема, замість «ОСОБА_7» зазначено «ОСОБА_7» та у по батькові заявника, зокрема, замість «ОСОБА_7» зазначено «ОСОБА_7». Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що вказаним судовим рішенням встановлений факт проживання в м.Кремінна, Луганської області з березня 1991 року саме ОСОБА_7, який є чоловіком позивача із сім'єю.

У зв'язку з цим, суд вважає, що вказане судове рішення підтверджує факт проживання позивача з березня 1991 року у м.Кремінна Луганської області.

Щодо порядку проведення Управлінням ДМС України в Луганській області службового розслідування підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1, суд зазначає таке.

Відповідно до абз.3 п.10.4 розділу ХХ Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України 13.04.2012 №320 (в редакції, яка була чинна на момент проведення службового розслідування) у разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).

У висновку за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 23.10.2017 №123/2017 зазначено про неможливість опитати громадянку ОСОБА_1 по суті питання, оскільки вона за адресою: АДРЕСА_3 не проживає.

У висновку зазначено, що за наявною інформацією ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4.

Суд наголошує на тому, що п.10.4 розділу ХХ Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України 13.04.2012 №320, не визначає конкретного строку проведення відповідного службового розслідування, що на думку суду, свідчить про те, що посадові особи Управління ДМС України в Луганській області, проводячи службове розслідування щодо позивача, мали достатньо часу для того, щоб звернутись до позивача за наявною у відповідача адресою: АДРЕСА_4 для отримання відповідних пояснень ОСОБА_1 про підстави та обставини отримання нею паспорту громадянина України.

Крім того, відповідно до п.7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360, ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

На утворені територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС може покладатися виконання окремих завдань за міжрегіональним принципом. Згідно з п.8 вказаного Положення ДМС під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. Крім того, відповідач як територіальний орган ДМС в рамках взаємодії з іншим територіальним органом ДМС, мав можливість звернутись до Управління ДМС України у Київській області для надання доручення про отримання вказаним територіальним органом пояснень від ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4.

Проте, висновок службового розслідування не містить інформації щодо вчинення будь-яких дій для отримання пояснень безпосередньо від ОСОБА_1, що на думку суду, порушує права та інтереси позивача як особи, правомірність оформлення паспорта якої є предметом службового розслідування, та ставить під сумнів правомірність висновку службового розслідування, оскільки позивача було позбавлено можливості надати докази на підтвердження проживання в Україні станом на 24.08.1991 тощо.

При цьому, приписи ст. 19 Конституції України визначають обов'язок суб'єкта владних повноважень діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії та прийняті рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

В рішенні №461133-99 від 24.07.2003 року по справі «Смирнов проти Росії» Суд вказав, що позбавлення громадянина паспорта являє собою втручання в його особисте життя, так як громадяни для реалізації земних благ в повсякденному житті вимушені користуватись паспортом.

З огляду на вказані Європейським судом обставини та з врахуванням того, що громадянам України в повсякденному житті необхідно пред'являти паспорт громадянина України - при оформленні на роботу, при зверненні за медичною допомогою в медичний заклад, банківські установи, при придбанні проїзних квитків на транспорт, при оформленні дітей в дошкільні та шкільні установи, для отримання будь-яких довідок, при оформленні цивільно-правових угод та в інших поширених випадках, суд вважає, що своїм рішенням відповідач допустив втручання в особисте життя позивача.

Суд вважає, що відповідно до вказаних висновків Європейського суду з прав людини - відповідач не мав будь-яких підстав по внутрішньому праву для визнання недійсним паспорт громадянина України позивача, що також є порушенням з його боку ст.8 Європейської Конвенції з прав людини.

З огляду на наведені обставини, всупереч наведеним нормам та вимогам КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятого рішення про визнання недійсним паспорта громадянина України ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, суд вважає, що видача позивачу паспорта громадянина України відбулась в результаті його належності до громадянства України у зв'язку з постійним проживанням на території України на момент проголошення незалежності України, тобто з дотриманням умов Закону, оформлення паспорта відбулось із повним дотриманням чинного законодавства.

При цьому суд враховує, що жодних доказів того, що штамп «Громадянин України» до паспорта громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3, виданого позивачу 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської РСР, був проставлений неправомірно, - відповідачем не надано.

Отже, висновки відповідача про непідтвердження факту постійного проживання позивача на території України на момент проголошення незалежності України не можуть бути взяті до уваги судом у розглядуваній справі, оскільки є неналежними та недопустимими, адже відповідач не ставить під сумнів і не доводить неправомірність проставлення штампу «Громадянин України» до паспорта позивача як громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3, виданого 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської РСР, що своєю чергою свідчить про те, що позивач, маючи в паспорті громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, НОМЕР_3, виданому 12.01.1990 Кіровоканським РВВС Вірменської РСР, штамп «Громадянин України», вже підтвердив факт своєї належності до громадянства України.

Дослідивши матеріали справи суд доходить висновку про те, що позивач належить до громадянства України з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», відповідно до якої громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

За таких обставин, паспорт громадянина України НОМЕР_2, виданий 18.11.2003 Кремінським РВ УМВС України в Луганській області, на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, оформлений з дотриманням вимог чинного законодавства.

Таким чином відповідач з прийняттям оскаржуваного висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, позбавив позивача громадянства України, оскільки належність до громадянства підтверджується ст.3 Закону України «Про громадянство України» - паспортом, що є неприпустимим.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправним та скасування висновку службового розслідування Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що проведеною УДМС перевіркою, відомості, викладені в рішенні Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998 щодо надання свідчень свідком ОСОБА_17 про те, що до нього приїхав в березні 1991 року ОСОБА_1, і в результаті чого встановлено, що в власноручному поясненні ОСОБА_17, наданому працівникам поліції, спростував факт його знайомства з ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та будь-яке його проживання разом з ним за адресою: АДРЕСА_5, що на думку відповідача спростовує факт проживання в м.Кремінна станом на 1991 рік позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_11 та підтверджує фіктивність реєстрації останнього за адресою: АДРЕСА_5.

При цьому суд виходить з того, що рішення Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998 набрало законної сили 17.07.1998, про що зазначено в тексті самого рішення (а.с.148).

Суд наголошує, що за приписами частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Одним із основних принципів, на необхідності дотримання якого наголошує Європейський суд з прав людини, є принцип верховенства права, до фундаментальних аспектів якого відноситься принцип юридичної визначеності, який включає в себе принцип остаточності рішень суду.

Так, наприклад, у рішенні від 09.11.2004 "Справа "Науменко проти України" Європейський суд з прав людини вважає, що обставини даної справи схожі з обставинами справи "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24.07.2003), де у відповідній частині було вирішено: "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст.6 §1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи".

У справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України (рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002) Європейський Суд наголосив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суд, зважаючи на принципи здійснення правосуддя, зокрема, обов'язковості судових рішень, відмічає, що рішення Кремінського суду Луганської області №2-772/1998 від 06.07.1998 набрало законної сили 17.07.1998. а отже будь-які докази на спростування обставин, встановлених цим судовим рішенням, не є достовірними, належними та допустимими.

Більш того, суд акцентує особливу увагу на тому, що саме дане судове рішення було враховано під час отримання паспорту громадянина України чоловіком позивача та самим позивачем.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання УДМС України в Луганській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби про протиправність і скасування висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, СЗПН 2-го відділення відіпс впс «Бориспіль термінал D» майором ОСОБА_24 було вилучено у ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії FG №569643, про що було складено протокол вилучення (затримання) документа від 25.07.2018.

З вказаного протоколу вбачається, що підставою вилучення є інформація ГУ ДМС у м.Києві від 04.07.2018 про перебування на обліку втрачених, викрадених, оголошених недійсними паспортних документів (а.с.149).

Відповідно до п.2.5 Порядку організації доступу до інформаційних ресурсів під час інформаційної взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України, Державною міграційною службою України та Державною прикордонною службою України, затвердженого наказом МВС України від 26.09.2013 №920, МВС України, ДМС України та Держприкордонслужба України здійснюють обмін інформацією відповідно до законів України з урахуванням обмежень щодо використання інформації з обмеженим доступом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне зобов'язати УДМС України в Луганській області направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Щодо вимоги позивача про стягнення на користь позивача з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області майнової шкоди в розмірі 150000,00 гривень, суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження завдання відповідачем позивачу майнової шкоди у вказаному розмірі.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати висновок службового розслідування УДМС України в Луганській області, затверджений ДМС України 23.10.2017 року відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати УДМС України в Луганській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування висновку службового розслідування УДМС України в Луганській області, затвердженого ДМС України 23.10.2017 року, відносно громадянки України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В частині позовних вимог про стягнення на користь позивача з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області майнової шкоди в розмірі 150000,00 гривень у задоволенні позову суд відмовляє у зв'язку з недоведеністю обставин спричинення відповідачем такої шкоди.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У позовній заяві позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, судовий збір за звернення з якою становить 704,80 грн., та одну вимогу майнового характеру, судовий збір за звернення з якою становить 1500,00 грн. (150000,00 х1%/100%), що загалом становить 2204,80 грн.

Крім того, позивачем до позовної заяви подавалось клопотання про забезпечення доказів, сума судового збору за звернення з яким становить 528,60 грн. (0,3 х1762,00 грн.).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2018 клопотання ОСОБА_1 про забезпечення доказів в адміністративній справі №810/1594/18 - задоволено.

Позивачем за звернення до суду з даним позовом був сплачений судовий збір на суму 704,80 грн. згідно квитанції від 29.05.2018 №0.0.1047843708.1 та на суму 1500,00 грн. згідно квитанції від 29.05.2018 №0.0.1047841230.1, оригінали яких містяться в матеріалах справи (а.с.110).

Приймаючи до уваги, що позивачем не був сплачений судовий збір на суму 528,60 грн. за подачу клопотання про забезпечення доказів, яке було задоволено судом, дана сума судового збору підлягає стягненню з позивача до спеціального фонду Державного бюджету за реквізитами рахунку Київського окружного адміністративного суду, а після сплати судом додатково може бути ухвалено судове рішення щодо розподілу судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн. за звернення з вимогою майнового характеру підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок Управління Державної міграційної служби України в Луганській області за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 23.10.2017 №123/2017.

3. Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Луганській області направити до територіальних органів Державної міграційної служби України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України інформацію про скасування висновку Управління Державної міграційної служби України в Луганській області за результатами службового розслідування щодо підстав оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 від 23.10.2017 №123/2017.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (ідентифікаційний код 37851432, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м.Сєвєродонецьк, вул.Партизанська, буд.12) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_4

5. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_4 судовий збір у сумі 528,60 грн. (п'ятсот двадцять вісім грн. 60 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами: отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: 34316206084081; код класифікації доходів бюджету: 22030101).

6. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області майнової шкоди в розмірі 150 000,00 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання повного тексу рішення - 28.09.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.