Рішення № 77409691, 19.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2018 р. Справа№805/3167/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття рішення: 15 год. 35 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Притулі С.С., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

за участю представників сторін:

від позивача - не з’явився

від відповідача 1 - не з’явився

від відповідача 2 - не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) повернути позивачу оригінал трудової книжки АВ № 635580 та внести відомості до дубліката трудової книжки позивача про попереднє місце роботи та про проходження служби у складі Збройних Сил України;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) здійснити перерахунок та сплатити на його користь надбавку до грошового забезпечення за участь в антитерористичній операції (винагорода АТО) за 2017 рік;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) сплатити на його користь грошові кошти виходячи із розрахунків, приведених в цій позовній заяві у якості надбавки до грошового забезпечення за несення служби у нічний час, у святкові та вихідні дні протягом 2017 року, неправомірно утримані кошти в січні 2018 року, компенсаційні виплати за всі невикористані дні оплачуваної відпустки;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) сплатити на його користь суму середнього заробітку за весь період затримки у розрахунку - по день винесення рішення у справі;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) сплатити на його користь 10 000 грн. в якості компенсації за спричинену моральну шкоду;

- усі судові витрати по справі покласти на Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1);

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24.05.2017 року його було незаконно звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 05.05.2017 року № 840. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2017 року визнано протиправними та скасовано вищезазначені накази та поновлено позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції Донецькій області, здійснено перерахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області по особовому від 29.12.2017 за № 620 о/с позивача звільнено за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Під час звільнення, відповідачем не було повернуто оригінал трудової книжки, а видано її дублікат. Окрім того, зазначає, що відповідачем не було оплачено роботу в нічний час протягом 2017 року та не компенсовано працю у вихідні та святкові дні протягом 2017 року. Також, зазначає, що безпідставно утримані з його компенсації за невикористану відпустку грошові кошти у сумі 1 787,84 грн., не виплачено за 3 дні невикористаної відпустки за 2015 рік, а також невірно нараховано компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки позивача у 2017 році. Крім того, відповідачем не нараховано належним чином грошову винагороду за участь в антитерористичній операції, свідченням чого є довідка відповідача за № 156 від 01.03.2018 року. Між іншим, позивач вважає, що відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача суму середньоденного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи наведене вище, позивач вважає, що відповідачами порушені його права та законні інтереси, передбачені діючим Законодавством України, зокрема Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законами України «Про відпустки», «Про оплату праці», «Про Національну поліцію», тощо, у зв’язку з чим, вважає за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області грошову суму 10 000,00 грн. у якості відшкодування за завдану моральну шкоду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2018 року відкрито провадження у справі № 805/3167/18-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судовий розгляд справи на 31 травня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2018 року відкладено судове засідання по справі № 805/3167/18-а до 14 червня 2018 року.

27 червня 2018 року, через відділ документообігу та архівної роботи суду Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області надані заперечення на адміністративний позов ОСОБА_1, в яких останній заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне.

Щодо надбавки за участь в антитерористичній операції зазначає, що кількісь діб безпосередньої участі особового складу ГУНП в Донецькій зазначається в рапортах затверджених першим заступником керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Згідно з наказом Першого заступника керівника АТЦ при СБУ від 01.12.2017 з 24.05.2017 року ОСОБА_1 було виключено зі складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. Крім того, відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області від 08.04.2017 ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади слідчого Покровського ВП ГУНП від 17 травня 2017 року, враховуючи вищевикладене, законні підстави для нарахування та виплати зазначеної винагороди відсутні.

Щодо виплат за несення служби у нічний час зазначає, що позивачу за лютий 2017 року була нарахована та виплачена доплата за службу в нічний час в сумі 164,06 грн. Довідки про несення служби позивачем в нічний час за березень та грудень 2017 року до ОСОБА_2 в області не надходили, у зв’язку з чим зазначена доплата не нараховуваласть та не виплачувалась.

Щодо утримання суми зайво нарахованої премії, відповідач 2 зазначив, що в грудні 2017 року відповідно до наказу ГУНП в області від 21.12.2017 № 2493 ОСОБА_1 встановлено премію в розмірі 114,21%. Враховуючи те, що в грудні 2017 року ОСОБА_1 при розрахунку грошового забезпечення помилково нараховано премію в розмірі 159,42%, в січні 2018року було зроблено перерахунок зайво нарахованих коштів та утримано в сумі 1787,84 грн. Також, зазначає, що ОСОБА_1 було звільнено з 29.12.2017 згідно з наказом ГУНП в області від 29.12.2017 року № 620 о/с за п.7 ч.1 ст.77 із визначеною компенсацією за невикористану в 2017 році відпустку у кількості 20 діб, у зв’язку з чим, в січні 2018 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена компенсація за невикористану в році звільнення відпустку в сумі 6739,4. Із зрахунку: посадовий оклад 2500+оклад за спеціальне звання 1600+надбавка за стаж служби в поліції 615+премія 5385=10100/30діб*20 діб.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2018 року відкладено судове засідання по справі № 805/3167/18-а до 04.07.2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначено підготовче засідання на 11 липня 2018 року.

У підготовчому засіданні 11 липня 2018 року розгляд справи №805/3167/18-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення грошового забезпечення відкладено на 04 вересня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання по справі № 805/3167/18-а до 28 вересня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 18 жовтня 2018 року.

У судовому засіданні 18 жовтня 2018 року судом оголошено перерву до 19 жовтня 2018 року о 15 год.30 хв.

19 жовтня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, позивачем надана заява, в якій позивач окрім іншого просив суд розглянути справу 19.10.2018 року за його відсутності у зв’язку з віддаленістю приміщення суду та надані додаткові пояснення по справі.

Разом з цим, 19 жовтня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, повноважним представником Головного управління Національної поліції в Донецькій області надані пояснення, в обгрутування яких зазначено, що відповідно до п.11 розділу II «Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання» (далі - Порядок) затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейським служби в нічний час. З вищезазначеної довідки вбачається, що протягом березня та грудня 2017 року ОСОБА_1 ніс службу в нічний час З та 1 дні відповідно. Таким чином ОСОБА_1 має право на отримання виплати за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн. відповідно до розрахунку, доданому до пояснень. Що стосується святкових та вихідних днів, зазначає, що відповідно до ч.1 ст.20 Порядку встановлено, що за виконання службових обов’язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується.

Також, до пояснень відповідача 1 надана Довідка, в якій зазначено, що ОСОБА_1 наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 29.12.2017 року № 368 дск був зарахований до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/ районах проведення АТО з 29.12.2017 року. В той же час, Наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 26.02.2018 року №57 дск ОСОБА_1 виключений зі складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/ районах проведення АТО з 29.12.2017 року

На підставі вищезазначеного, просив суд позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме в частині стягнення з ГУ НП в Донецькій області виплати за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн. В іншій частині позовних вимог просив суд відмовити.

У судове засідання, призначене на 19 жовтня 2018 року позивач та повноважні представники відповідача1 та відповідача 2 не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах внутрішніх справ з 01 квітня 2013 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 07.11.2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого слідчого слідчого управління ГУНП в Донецькій області з 07.11.2015 року по 24.10.2016 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24.10.2016 року № 353 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого слідчого Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області з 24.10.2016 року по 30.12.2016 року.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 30.12.2016 року № 438 о/с ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області з 30.12.2016 року по 29.12.2017 року.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06 грудня 2017 року № 582 о/с скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24 травня 2017 року № 243 о/с у частині звільнення з 24 травня 2017 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0111802) - старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року № 820/2727/17 та поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0111802) з 25 травня 2017 року на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року № 820/2727/17.

Судом встановлено, що 29.12.2017 року наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 620 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0111802)- старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції з 29 грудня 2017 року звільнено зі служби в поліції згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію"(за власним бажанням). Вислуга років на 29 грудня 2017 року у календарному обчисленні складає 05 років 05 місяців 25 днів та невикористана відпустка у кількості 30 діб.

Листом від 05.03.2018 року № К-57/12/01-2018 відповідачем на запит позивача було надано відповідь, у якій вказано, що після звільнення зі служби в поліції наказом ГУНП в Донецькій області від 24.05.2017 №243о/с позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку у 2017 році у кількості 10 діб у розмірі 1571,70 гривень (з розрахунку: посадовий оклад 2500,00 гривень + оклад за спеціальним званням 1600,00 гривень + надбавка за стаж служби в поліції (15%) 615,00 гривень = 4715,00 гривень / 30 к.дн. * 10 діб невикористаної відпустки = 1571,70 гривень).

Після звільнення зі служби в поліції наказом ГУНП в Донецькій області від 29.12.2017 № 620о/с була нарахована грошова компенсація за невикористану відпустку у 2017 році у кількості 20 діб у розмірі 6733,40 гривень (з розрахунку: посадовий оклад 2500,00 гривень + оклад за спеціальним званням 1600,00 гривень + надбавка за стаж служби в поліції (15%) 615,00 гривень + премія (114,21%) 5385,00 гривень = 10100,00 гривень/30 к.дн. * 20 діб невикористаної відпустки = 6733,40 гривень), а також здійснений перерахунок грошового забезпечення за грудень 2017 року, а саме утримано зайво нараховану премію у розмірі 1787,84 гривень. Також, у листі зазначено, що у позивача залишилася невикористаною відпустка за 2015 рік у кількості 3 доби, однак виплата поліцейським, які звільняються з поліції, грошової компенсації за невикористані відпустки за минулі роки не передбачена чинним законодавством.

Щодо збереження особистих документів, а саме трудової книжки та військового квитка повідомлено наступне. Під час зберігання особових справ в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ внаслідок аварії водогону та високою вологістю сховищі були зіпсовані 88 особових справ працівників поліції Донецької області, у тому числі і працівників Покровського відділу поліції, серед яких і особова справа позивача. У день звільнення у секторі кадрового забезпечення Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області позивачем отримано військовий квиток серії МО № 590263, виданий на його ім’я Красноармійсько-Селидівським ОРВК 09.04.2012 року, і замість трудової книжки, наданої при прийомі на службу в органи внутрішніх справ, її дублікат серії МО № 776790. Крім того, зазначено, що трудова книжка серії АВ № 635580, яка була пошкоджена під час зберігання, залишилась в особовій справі та позивач може отримати її у будь-який зручний для нього час у секторі кадрового забезпечення Покровського відділу поліції ГУПП в Донецькій області. Окрім іншого, у листі зазначено, що з матеріалів особової справи позивача та його трудової книжки вбачається, що до прийому на службу в органи внутрішніх справ позивач у період з 02.01.2008 року до 16.09.2009 року працював на посаді заступника директора приватного підприємства «Веста» та мав загальний трудовий стаж 01 (один) рік 08 (вісім) місяців (п’ятнадцять) днів. Зазначає, що якщо ця інформація не внесена до дублікату трудової книжки з цього питання позивач також може звернутися до сектору кадрового забезпечення Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області.

Не погоджуючись із вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.

Зазначені обставини встановлені судом на підставі письмових доказів та не заперечуються учасниками справи.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

В зв’язку з чим, суд розглядає позовну заяву ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.

Щодо зобов’язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області здійснити перерахунок та сплатити на його користь надбавку до грошового забезпечення за участь в антитерористичній операції (винагорода АТО) за 2017 рік, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону № 638-VI Закону України від 20.03.2003 року № 638-VI «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, здійснюваних з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акту чи іншого злочину, здійснюваного з терористичною метою.

Згідно з статтею 5 Закону № 638-VI Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.

Статтею 13 Закону № 638-IV визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних субєктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби звязку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 259 затверджено Інструкцію про розміри та умови виплати винагороди поліцейським в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій (далі по тексту -Інструкція № 259), а також визначено, що цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

Таким чином, Постанова № 18 набрала чинності 21 січня 2016 року внаслідок чого Інструкція № 259 застосовується до спірних правовідносин з 21 січня 2016 року.

Пунктом 1 розділу І цієї Інструкції передбачено, що ця Інструкція визначає умови та розміри виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах, під час проведення антитерористичних операцій та інших заходах в умовах особливого періоду (далі - АТО).

Відповідно до п. 2 цього розділу виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби поліцейського на підставі наказів про виплату такої винагороди.

Розміри винагороди в наказах зазначаються в гривнях.

Згідно пункту 1 розділу ІІІ Інструкції № 259 поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах, під час проведення АТО та інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода: за час перебування в межах визначеної зони (району) проведення воєнного конфлікту чи АТО, інших заходів в умовах особливого періоду в розмірі 1200 гривень, у розрахунку на місяць; у разі безпосереднього зіткнення (взаємного вогневого контакту), потрапляння під обстріли, відбиття збройного нападу на обєкти, що охороняються поліцейськими, звільнення таких обєктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою в розмірі 4200 гривень, у розрахунку на місяць.

Обрахунок проводиться шляхом ділення розміру винагороди на кількість календарних днів у місяці та множення на кількість днів безпосередньої участі (пункт 2 розділу ІІІ Інструкції № 259).

За приписами п. 1 розділу ІІ Інструкції № 259 винагорода виплачується поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах під час проведення АТО та інших заходах в умовах особливого періоду.

Згідно п. 3 розділу ІІ даної Інструкції винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі поліцейських у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів.

З огляду на зазначене, суд критично ставиться до посилань позивача на визначення ним загального періоду своєї участі в антитерористичній операції з дати його зарахування до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, оскільки проміжок часу з 25 травня 2017 року по 29 грудня 2017 грудня є загальним періодом, що визначає участь позивача в проведенні антитерористичної операції.

Між тим, з довідки, виданої Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області від 16.10.2018 року № 6096 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно в період з 01.04.2015 року до 06.11.2015 року, з 07.11.2015 року до 24.05.2017 року та з 29.12.2017 року до 29.12.2017 року був зарахований до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/ районах проведення АТО на території Донецької області.

Разом з цим з довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.10.2018 року № 6459/12/03-2018 вбачається, ОСОБА_1 наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 29.12.2017 року № 368 дск був зарахований до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/ районах проведення АТО з 29.12.2017 року. В той же час, Наказом Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 26.02.2018 року №57 дск ОСОБА_1 виключений зі складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/ районах проведення АТО з 29.12.2017 року.

Як зазначалось, судом раніше, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06 грудня 2017 року № 582 о/с скасовано пункт наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24 травня 2017 року № 243 о/с у частині звільнення з 24 травня 2017 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0111802) - старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року № 820/2727/17 та поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0111802) з 25 травня 2017 року на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року № 820/2727/17.

В контексті викладеного, враховуючи те, що позивач фактично не здійснював свої функціональні обов’язки з 25 травня 2017 року по 05 грудня 2017 грудня (оскільки вищезазначеним наказом від 06 грудня 2017 року позивача поновлено з 25 травня 2017 року на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Покровського відділу поліції на підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року № 820/2727/17) та відсутність наказів про виплату такої винагороди, суд погоджується з твердженнями відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО у спірному періоді.

Щодо позовних вимог в частині зобов’язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області сплатити на його користь грошові кошти виходячи із розрахунків, приведених у позовній заяві у якості надбавки до грошового забезпечення за несення служби у нічний час, у святкові та вихідні дні протягом 2017 року, неправомірно утримані кошти в січні 2018 року, компенсаційні виплати за всі невикористані дні оплачуваної відпустки, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Частиною 9 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач у своєму листі від 05 березня 2018 року № К-57/12/01-2018, у позивача залишилася невикористана відпустка за 2015 рік у кількості трьох діб. При цьому відповідач стверджує, що виплата поліцейським, які звільняються з поліції, грошової компенсації за невикористані відпустки за минулі роки не передбачена чинним законодавством та до відносин, які склались в даному випадку підлягають застосуванню норми законодавства - Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту», однак, суд не може погодитись з даною позицією відповідача, оскільки цей Закон спрямований на захист ветеранів війни.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 (ЄДРСР № 42946756), суд визнає, що в даному випадку при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2015 рік підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок КМУ №100).

Так, згідно частиною 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що відповідачем при звільненні в 2017 році, не було виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання позивача на те, що відповідач 1 повинен був провести перерахунок компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки з розрахунку 33 доби невикористаної відпустки, яка складається в тому числі з 10 діб, на дату звільнення позивача у травні 2017 року, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час звільнення позивача у травні 2017 року останньому було нараховано та виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у розмірі 1 571,70 грн.(з розрахунку: посадовий оклад 2500,00 грн.+оклад за спеціальним званням 1600,00 грн.+ надбавка за стаж служби в поліції (15%) 615,00 грн= 4715,00 грн./30 к.дн.*10 діб невикористаної відпустки).

Щодо посилання позивача на те, що відповідач поновлюючи його на роботі в грудні 2017 року мав би стягнути з нього нараховану компенсацію за невикористану в 2017 році відпустку у кількості 10 діб та надати йому в кінці 2017 року щорічну відпустку із врахуванням спірних 10 діб або компенсувати її грошовими коштами під час звільнення в грудні 2017 року, суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено повернення сум, нарахованих та виплачених у відповідності до вимог діючого законодавства, оскільки на час звільнення позивача у травні 2017 року, відповідач не мав права звільнити позивача не виплативши при цьому компенсацію у кількості 10 діб за 2017 рік. Окрім того, позивач не заперечує, що ним було отримано вищезазначену зазначену компенсацію у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо недоплати відповідачем надбавки до грошового забезпечення за несення служби у нічний час, у святкові та вихідні дні протягом 2017 року, суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 20 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок №260), за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується. Поліцейським, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім поліцейських, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку (у порядку компенсації) надається протягом двох наступних місяців.

В контексті зазначеного, будь-яких виплат за святкові та вихідні дні поліцейським чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 260 поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час. Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.

Як вбачається з позовної заяви, спірним питанням є ненарахування та невиплата позивачу доплати за службу у нічний час за березень 2017 року та грудень 2017 року.

19 жовтня 2018 року через відділ документообігу та архівної роботи суду, відповідачем 1 надані пояснення, в яких зазначено, що відповідно до довідки щодо несення служби в нічний час старшого слідчого СВ Покровського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_1 за березень та грудень 2017 року, протягом березня та грудня 2017 року ОСОБА_1 ніс службу в нічний час 3 та 1 дні відповідно. Таким чином, ОСОБА_1 має право на отримання виплати за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн. відповідно до розрахунку, наданого до пояснень, у зв’язку з чим відповідач 1 в цій частині позовних вимог погоджується з позовними вимогами позивача.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачу 26 грудня 2017 року було сплачено суму грошового забезпечення за грудень 2017 року, в яку окрім інших виплат було включено премію у розмірі 6 304,29 грн.(2 096,77грн.(посадовий оклад)+1341,94 грн.(оклад за спеціальним званням)+515,81 грн.(надбавка за стаж роботи)* 159,42%). Відповідно до Наказу від 21.12.2017 року № 2493 Головного управління Національної поліції в Донецькій області встановлено в грудні 2017 року ОСОБА_1 розмір премії у відсотках 114,21%, тобто різниця помилково нарахованої суми складає 1 787,84 (посадовий оклад)+1341,94 грн.(оклад за спеціальним званням)+515,81 грн.(надбавка за стаж роботи)* 114,21%= 4516,45 грн). За результатом виявленої помилки, суд вважає, що відповідачем було обґрунтовано стягнуто з позивача помилково нараховану та виплачену суму премії за грудень 2017 року у розмірі 1 787,84 грн. (з урахуванням утримань).

Щодо зобов’язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області сплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь період затримки у розрахунку - по день винесення рішення у справі.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1цього кодексу дійшов таких висновків.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 30.01.2018, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий 28.04.2018 року, про що свідчить відбиток поштового штемпелю на поштовому конверті, в якому надійшов позов.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позов у даній справі поданий з дотриманням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з роздруківки за рахунком, відкритим позивачем у відділенні №1 ПУМБ в м.Покровську (26259977665603), відповідачем перераховано на рахунок позивача 26 грудня 2017 року грошове забезпечення у розмірі 10 411,10 грн., компенсацію за невикористану відпустку позивачу перераховано лише 30 січня 2018 року, в той час як позивача звільнено 29 грудня 2017 року.

В контексті викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині, оскільки відповідачем не доведено правомірність своїх дій під час остаточного розрахунку з позивачем.

Окрім цього, враховуючи, що судом доведено неправомірність дій відповідача щодо не виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік (3 доби) та не нарахування та невиплату позивачу за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн., суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача сплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік (3 доби) та за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн. - по день винесення рішення у справі, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

Щодо вимоги позивача зобов’язання відповідача повернути оригінал трудової книжки АВ № 635580 та внести відомості до дубліката трудової книжки позивача про попереднє місце роботи та про проходження служби у складі Збройних Сил України, суд зазначає наступне.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, під час звільнення позивачем було отримано дублікат трудової книжки, але не внесено до неї відомості про попереднє місце роботи та відомості про проходження служби у складі Збройних сил.

Як вбачається з листа управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 05.03.2018 року № К-57/12/01-2018, на виконання вимог керівництва МВС України та з метою недопущення захоплення особових справ працівників органів внутрішніх справ представниками незаконних збройних формувань, у грудні 2014 року особові справи працівників органів та підрозділів ГУМВС України в Донецькій області вивезені на зберігання до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Під час зберігання особових справ в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ внаслідок аварії водогону та високою вологістю у сховищі були зіпсовані 88 особових справ працівників поліції Донецької області, у тому числі і працівників Покровського відділу поліції, серед яких і особова справа позивача. У день звільнення у секторі кадрового забезпечення Покровського відділу поліції в Донецькій області позивачем отримано військовий квиток серії МО № 590623, виданий на Красноармійсько-Селидівським ОРВК 09.04.2012, і замість трудової книжки, наданої при прийомі на службу в органи внутрішніх справ, її дублікат серії МО № 776790. Окрім того, в листі зазначено, що трудова книжка позивача серії АВ № 635580, яка була пошкоджена під час зберігання, залишилася в особовій справі та позивач може отримати її у будь- який зручний для нього час у секторі кадрового забезпечення Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області.

Щодо заповнення дублікату трудової книжки, зазначає, що якщо інформація про попередній стаж роботи не внесена до дублікату трудової книжки, то позивач може також звернутися до сектору кадрового забезпечення Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області.

Відповідно до Інструкції 5.5 Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, у разі Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена та інш.), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис «Замість видано дублікат», а книжка повертається її власнику. При працевлаштуванні на нове місце роботи працівник зобов'язаний пред'явити дублікат трудової книжки.

Абзацом 2 пункту 4.2 Інструкції визначено, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 №К/800/44545/15 зазначено: звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, оскільки в матеріалах відсутні докази, що позивач звертався до відповідача 1 з заявою про пересилання його трудової книжки на визначену ним адресу та останнім було відмовлено у внесенні до дублікату трудової книжки позивача вищезазначених записів, вимога про зобов’язання відповідача повернути оригінал трудової книжки АВ № 635580 та внести відомості до дубліката трудової книжки позивача про попереднє місце роботи та про проходження служби у складі Збройних Сил України є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області (Відповідача 1) сплатити на його користь 10 000 грн. в якості компенсації за спричинену моральну шкоду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Аналогічна позиція викладена у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в якому зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач обмежився лише загальними посиланнями на бездіяльність ГУНП в Донецькій області та завданням такою бездіяльністю моральної шкоди, не довівши ні факту наявності такої шкоди, ні в чому вона полягає у відповідності до статті 23 ЦК України, ким та в якій мірі вона була завдана, наявність причинного зв'язку між протиправною бездіяльністю та можливим завданням такої шкоди.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб даних органів.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Умовою застосування судом цивільно-правової відповідальності за вказаною правовою нормою, є встановлення факту неправомірності рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи зазначених органів.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, передбачено законодавцем у ст. 23 ЦК України.

Згідно зазначеної норми права моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Як роз'яснено в п.п. З, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку суду, позивачем не надано обґрунтування заявленого ним розміру моральної шкоди саме у сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

В контексті викладеного, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності та враховуючи, що правомірність своїх дій відповідачем не доведена, суд доходить висновку про обґрунтованість пред’явленого позову та про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не розглядається.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій незаконними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди – задовольнити частково.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1, 61121, АДРЕСА_1) компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1, 61121, АДРЕСА_1) надбавку до грошового забезпечення за несення служби у нічний час за березень 2017 року та грудень 2017 року у розмірі 122,81 грн.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1, 61121, АДРЕСА_1) суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку з 29 грудня 2017 року по 30 січня 2018 року з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

Зобов’язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (87517, Донецька область, м.Маріуполь, пр.-т Нахімова, 86) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН- НОМЕР_1, 61121, АДРЕСА_1) суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік (3 доби) та за службу в нічний час у розмірі 122,81 грн. - по день винесення рішення у справі, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов’язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частину рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті 19 жовтня 2018 року.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 26 жовтня 2018 року

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.