Рішення № 77407754, 26.09.2018, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/10/17

провадження №2/457/42/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Кушнір М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Трускавецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, виконавчого комітету Трускавецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що вінта відповідач ОСОБА_3 є рідними братами. У 1992 році одружився з ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище Марків). У шлюбі народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 У 1998 році дружина поїхала на заробітки в країну Італія. Відносини потроху ставали неприязними, конфліктними. Він розумів що їх шлюб на межі розриву. У 2003 році його товариш ОСОБА_6 запропонував розпочати будівництво об’єкту нерухомості по вул. Стуса – павільйону магазину за спільним проектом. Оскільки він не хотів, щоб створене у майбутньому нерухоме майно було спільною сумісною власністю з ОСОБА_4, попросив ще одного товариша – ОСОБА_7 оформити перший необхідний документ – договір оренди земельної ділянки на його ім’я. Пунктом 1.13 рішення Трускавецької міської ради №214 від 23.09.2003 року було надано дозвіл на виготовлення проектів відведення земельної ділянки ТзОВ «Оптіма ЛТД», філії ЗАТ «Трускавецькурорт» ПМТП, підприємцю ОСОБА_7, підприємцю ОСОБА_8, підприємцю ОСОБА_9, підприємцю ОСОБА_10 по вул. Стуса для будівництва та обслуговування комплексу однотипних споруд-павільйонів. 22 липня 2004 року між Трускавецькою міською радою та ОСОБА_7 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0046 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування павільйону. Строк дії договору – 3 роки. Коли про ці обставини дізнався його брат, він запропонував, щоб в подальшому всі документи оформляти на нього, оскільки йому можна довіряти, бо він близька людина. Відносини у них на той час були направду братерські, дружні. ОСОБА_3 у цей час вже тривалий час перебував на заробітках за кордоном в країні Італія. 19 листопада 2004 року Трускавецька міська рада прийняла рішення №418, яким припинила право оренди земельної ділянки площею 0,0046 га ОСОБА_7 за його добровільною згодою та надала в оренду терміном на 5 років цю земельну ділянку ОСОБА_3. 05 січня 2005 року між ОСОБА_3 та Трускавецькою міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки. Від імені ОСОБА_7 позивач спільно з іншими власниками павільйонів замовив розробку проекту у ліцензованої організації ПП «Крокус» та оплатив його виготовлення. Проект був погоджений Львівською обласною службою української державної інвестиційної експертизи. Від імені ОСОБА_3 було отримано в інспекції ДАБК при Трускавецькій міській раді дозвіл на виконання будівельних робіт №2-НБ-5 від 02.02.2005 року та всі інші дозвільні документи. Протягом наступних трьох років позивач спільно з іншими співвласниками павільйонів здійснював будівництво об’єкту нерухомості. На будівельні матеріали, обладнання має квитанції, чеки, інші платіжні документи. Рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради №358 від 30.12.2008 року було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, зокрема торгового павільйону по вул. Стуса. Цим рішенням новозбудованому об’єкту присвоєно поштову адресу вул. Стуса, 7 корпус 2, оформлено право власності на цей торговий павільйон на ОСОБА_3. 21.01.2009 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно – торговий павільйон по вул. Стуса, 7 корп.2 загальною площею 51,8 кв.м. Власник – ОСОБА_3. Позивач зазначає, що донедавна факт належності йому павільйону визнавав і його брат. І з цього приводу у них ніколи не виникало суперечок. Місяць перед подачею позову до суду тому, позивач попросив відповідача приїхати у Трускавець для укладення договору дарування цього павільйону. Спочатку він обіцяв, що приїде, проте опісля відмовився і наголосив, що укладе зі ним такий договір лише за умови, що він відмовиться від частки батьківського майна: будинку в с.Яструбичі Радехівського р-ну та квартири у м.Червонограді. Позивач пояснив, що йому там нічого ще не належить, бо батько та мати живі і це майно належить їм на праві спільної сумісної власності. Тоді брат сказав, що в такому випадку він не буде укладати з ним ніяких договорів, а магазин продасть, бо він є де-юре його власником. Оскільки право власності позивача на торговий павільйон по вул. Стуса, 7 корп.2 у м. Трускавці Львівської області не визнається відповідачем, таким чином він змушений звернутись до суду з даним позовом.

Позивач та його представник ОСОБА_11 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задоволити, дали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, в задоволенні позову просить відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що пунктом 1.13 рішення Трускавецької міської ради №214 від 23.09.2003 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, було надано дозвіл на виготовлення проектів відведення земельної ділянки ТзОВ «Оптіма ЛТД», філії ЗАТ «Трускавецькурорт» ПМТП, підприємцю ОСОБА_7, підприємцю ОСОБА_8, підприємцю ОСОБА_9, підприємцю ОСОБА_10 по вул. Стуса для будівництва та обслуговування комплексу однотипних споруд-павільйонів. 22 липня 2004 року між Трускавецькою міською радою та ОСОБА_7 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0046 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування павільйону, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Згідно рішення Трускавецької міської ради № 418 від 19 листопада 2004 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи, припинено право оренди земельної ділянки площею 0,0046 га ОСОБА_7 за його добровільною згодою та надано в оренду терміном на 5 років згадану земельну ділянку ОСОБА_3 – відповідачу по справі. 05 січня 2005 року між ОСОБА_3 та Трускавецькою міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки.

Позивач оформив та оплатив необхідні проектні та дозвільні документи та згідно них спільно з іншими співвласниками павільйонів розпочав будівництво об’єкту нерухомостіз за власні кошти, що стверджується платіжними документими на будівельні матеріали, копії яких знаходяться в матераалах справи /а.с.142-174/.

Згідно Рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради №358 від 30.12.2008 року, затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, зокрема торгового павільйону по вул.Стуса. Цим рішенням новозбудованому об’єкту присвоєно поштову адресу вул.Стуса, 7 корпус 2, оформлено право власності на цей торговий павільйон на ОСОБА_3.

21.01.2009 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно – торговий павільйон по вул.Стуса, 7 корп.2 загальною площею 51,8 кв.м. Власник – ОСОБА_3.

Державна реєстрація права власності була здійснена уповноваженим державою органом за відповідачем ОСОБА_3 через домовленість з позивачем, який не хотів реєструвати спірне майно на себе, оскільки був державним службовцем та розлучався з дружиною. За цією ж домовленістю, відповідач добровільно зобов»язувався переоформити право власності на позивача. Однак даного зобов»язання не виконав, відповідачем не визнається право власності позивача на торговий павільйон по вул.Стуса, 7 корп.2 у м.Трускавці Львівської області. Дані обставини підтверджені поясненнями свідків, дані в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_12 суду по суті справи пояснив, що зі слів ОСОБА_2 йому стало відомо про конфлікт між братами. Намагаючись їх примирити він зателефонував до ОСОБА_3 та запитував його чи він заливав плиту, чи будував стіни, чи зводив дах, на що він відповів - ні. ОСОБА_3 запрошував його освячувати приміщення магазину при цьому не уточняв, що це його магазин. При посвяченні магазину були присутні ОСОБА_2, їхня мати, батько та син ОСОБА_13.

Свідок ОСОБА_14 суду по суті справи пояснила, що з ОСОБА_2 добре знайомі і багато раз зверталася за допомогою. В 2007 році ОСОБА_2 просив її позичити йому кошти в сумі 2000 доларів США на будівництво магазину по вул. Стуса. Весь час ОСОБА_2 був в процесі ведення будівництва магазину, винаймав майстрів, дещо робив сам. Про те що цей магазин належить братові ОСОБА_2 їй не відомо. Свідок будувала свій магазин через доріжку від магазину ОСОБА_2 і бачила будівництво магазину ОСОБА_2 Станом на 2007 року будівництво магазину вже практично було завершено.

Свідок ОСОБА_15 суду по суті справи пояснив, що в 2003 році працював на посаді заступника міського голови м. Трускавця з правами начальника управління містобудування та архітектури. В 2003 році до нього звернувся ОСОБА_2, йому комісія попередньо дала погодження на оренду земельної ділянки, і ми підписували акти про відвід земельної ділянки. Після цього було проведено величезний обсяг роботи по підготовці відповідних документів. На його запитання чому ОСОБА_2 оформляє всі документи на ОСОБА_3, він відповів, що є працівником місцевого самоврядування і не хоче, щоб говорили, що він зловживає посадою. Свідок також був головою приймальної комісії коли об»єкт здавався в експлуатацію приблизно 2008 року і замовником виступав ОСОБА_2 З будь якими питаннями ОСОБА_3 не звертався до свідка ОСОБА_15 Свідку не відомо чи є довіреність на представництво інтересів ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_16 суду по суті справи пояснила, що знайома з сторонами і спільно проживає з позивачем ОСОБА_2 з 2008 року. Їй відомо про те що ОСОБА_2 будував магазин по вул. Стуса і всі документи оформляв на брата, оскільки в той час він розлучався із своєю колишньою дружиною. В 2009 році ОСОБА_2 розірвав попередній шлюб і уклав з нею. До цього часу, з 2006 року, вони вже спільно вкладали кошти в будівництво магазину. Час від часу позичали кошти для будівництва магазину. Свідок також ствердила, що її батько допомагав зробити сходи в магазині, із свого матеріалу, а ОСОБА_3 тільки допомагав їх монтувати. Всі будівельні матеріали, всі дрібниці в магазин їй відомо де купляли, оскільки приймала активну участь в його будівництві. Магазин був збудований і зданий в експлуатацію 2008 року. В 2014 році свідок також давала оголошена в інтернет про оренду приміщення. Вони отримували орендну плату в сумі 1000 грн.

Свідок ОСОБА_16 повідомила суду, що платила податок з своєї банківської карточки, а також здавала всі звіти. Свідок піднімала питання про переоформлення документів, на що ОСОБА_2 сказав, що це мій рідний брат і все буде добре.

Свідок ОСОБА_3 був Італії на роботі і повернувся приблизно в 2009 році. При питанні переоформленні документів в 2016 році виник конфлікт. ОСОБА_3 не вкладав кошти в будівництво магазину. ОСОБА_2 просив, що б ОСОБА_3 приїхав, і допомагав йому дещо робити, оскільки винаймати робітників дорого. Ніяких коштів вони не давали ОСОБА_3 за оренду магазину.

Свідок ОСОБА_17, являється матір»ю позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, суду по суті справи пояснила, що магазин по вулиці Стуса будував ОСОБА_2 В той час ОСОБА_3 їздив за кордон, в Італію, в Москву та приїжджав один раз на рік на свята. ОСОБА_2 сам купляв будівельні матеріали, сам приймав участь у будівництві. Магазин він будував за свої кошти, оскільки отримував заробітну плату 500 доларів США, вона особисто також давала кошти в сумі 7000 грн. на будівництво магазину. Коли саме магазин зданий в експлуатацію їй не відомо.

Вона при можливості допомагала, особливо по догляду за сином ОСОБА_13, готувала їжу, відводила дитину до школи та забирала зі школи.

З ОСОБА_3 свідок ОСОБА_17 не спілкується. Коли ОСОБА_3 повернувся в Україну магазин вже був збудований.

Свідок ОСОБА_7 суду по суті справи пояснив ОСОБА_3 ніякого відношення до магазину по вулиці Стуса немає. Кілька раз приїжджав до ОСОБА_2 та до матері в гості. В 2003 році між мною та Трускавецькою міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки на якій стоїть магазин. Він особисто не проводив будівництво, тому що їздив на роботу за кордон і запропонував ОСОБА_2 взяти в оренду дану земельну ділянку, на що ОСОБА_2 погодився і надалі переоформив договір оренди. Магазин будував ОСОБА_2, я особисто допомагав у будівництві. Плату за свою допомогу він не отримував. Йому відомо, що ОСОБА_2 будував магазин для себе і сина ОСОБА_13 за свої кошти. Коли саме магазин зданий в експлуатацію він не пам»ятає. Про те що ОСОБА_3 давав кошти на будівництво магазину йому не відомо.

Свідок ОСОБА_18, суду по суті справи пояснив, що він особисто працював на будівництві магазину по вулиці Стуса. Його брат проводив фасадні роботи приміщення магазину. Йому не відомо що магазин будувався для ОСОБА_3 ОСОБА_3 він на будівництві не бачив. Мама позивача ОСОБА_17 готувала для них їжу. Розмови про те що ОСОБА_3 давав кошти на будівництво магазину, або ОСОБА_2 просив кошти в ОСОБА_3 він не чув.

ОСОБА_19 Степанович суду по суті справи пояснив, що з 2002 року по 2008 рік він їздив на роботу за кордон. Перших півтора року він додому не приїжджав, а з 2004 року приїжджав три рази на рік на місяць і приймав участь у будівництві магазину і давав кошти. Всі документи про власність магазину оформлені на ОСОБА_3, тому, що ОСОБА_2 не мав можливості і коштів будувати магазин. Свідок ОСОБА_3 пояснив, що він постійно допомагав матеріально братові і мамі, передавав кошти, чи то на магазин, чи на ремонт квартири. ОСОБА_2 запропонував йому вкласти гроші в даний магазин, оскільки той мав можливість взяти в оренду земельну ділянку. ОСОБА_3 вкладав кошти в магазин і дозволяв ОСОБА_2, як братові, ним користуватися. В 2006 році він придбав автомобіль, а попередній автомобіль дав для брата ОСОБА_2, щоб він використовував його для потреб магазину. ОСОБА_2 цього ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 квартиру. З 2008 року ОСОБА_3 перебуває в Україні і будівництво магазину завершував власноруч, а саме всі внутрішні роботи. Скільки саме коштів він вклав у будівництво магазину він не пам»ятає, приблизно 6 000 євро. У них була домовленість, що свідок ОСОБА_3 дає кошти, а ОСОБА_2 будує магазин, за що ОСОБА_3 подарував братові машину та кваритру. Кошти на будову магазину ОСОБА_3 передавав водіями. Свідок ОСОБА_3 ствердив, що ОСОБА_2 своїх коштів в будівництво магазину не вкладав. ОСОБА_2 розповідав, що він купляв і що робив по будівництву магазину за кошти ОСОБА_3 ОСОБА_2 здавав магазин в оренду з дозволу свідка ОСОБА_3

Згідно ч. 1, 5 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред'явлені на підставі статті 392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Згідно із вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації. Особа вважається власником об’єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.

Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-11085св12, викладеної в ухвалі від 11.05.2012 року, рішення про визнання права власності, прийняте в порядку ст. 392 ЦК України, не породжує право власності, а підтверджує право власності, яке вже виникло на підставі закону або договору, а тому відсутність реєстрації рішення суду як правовстановлюючого документа в органах державної реєстрації не впливає на правовий статус об’єкта нерухомості.

Фактично, суд зазначив, що реєстрація права власності на об’єкт нерухомого майна у державному реєстрі не є критичним для цілей підтвердження права власності на нерухоме майно у спорі щодо права власності. Хоча мотивувальна частина ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і не містить розгорнутого правового обґрунтування зазначеного висновку суду, однак цей висновок цілком відповідає викладеним у ст. 3 ЦК України таким принципам цивільного права, як добросовісність та розумність.

Згідно до правової позиції Верховного Суду України висловлену, зокрема, у постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 24.06.2015 № 6-318цс15 зазначено: «За правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України».

Дана позиція уточнена Судовою палатою у цивільних справах ВСУ в іншій постанові від 07.10.2015 по справі № 1622цс15: «Відповідно до частини п’ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов’язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у ст.ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1. ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності…..».

Враховуючи вищенаведені правові норми позивач набув право власності на спірний об’єкт у відповідності до закону як на новозбудований та введений в експлуатацію.

Суд не бере до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 та його представника, оскільки вони не підтверджені належними доказами, суперечать показам свідків та іншим доказам у справі.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування п.3 рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради №358 від 30.12.2008 року, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 30.12.2008 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно – торговий павільйон по вул. Стуса, 7, корп.2 у м. Трускавці Львівської області, визнання права власності на торговий павільйон по вул. Стуса, 7 корп.2 у м. Трускавці Львівської області загальною площею 51,8 кв.м. за ОСОБА_2 – є обгрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Суд вірить здобутим доказам, бо вони нічим не спростовані і не викликають сумніву в своїй об'єктивності, грунтуються на законі.

Враховуючи вищенаведені правові норми я набув право власності на спірний об’єкт у відповідності до закону як на новозбудований (ст.331 ЦК) та введений в експлуатацію.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,263-265,268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати недійсним та скасувати п.3 рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради №358 від 30.12.2008 року.

Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 30.12.2008 року виконавчим комітетом Трускавецької міської ради.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно – торговий павільйон по вул. Стуса, 7, корп.2 у м. Трускавці Львівської області.

Визнати право власності на торговий павільйон по вул. Стуса, 7 корп.2 у м. Трускавці Львівської області загальною площею 51,8 кв.м. за ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000 грн. судового збору.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1