Рішення № 77407510, 24.09.2018, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/908/17

провадження №2-а/457/21/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області в складі: головуючого судді Марчука В.І., при секретарі Кушнір М.М., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування п.4 рішення Трускавецької міської ради №166 від 19.05.2016 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Трускавецької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування п.4 рішення Трускавецької міської ради №166 від 19.05.2016 року, відповідно до якого просить: визнати протиправним та скасувати п.4 рішення Трускавецької міської ради «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» №166 від 19.05.2016 року про внесенні змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця»

Позивач позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки від 06.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Кіселичник І.М., ОСОБА_1, являється власником земельної ділянки площею 0,0090 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1. На земельній ділянці, що належить позивачу, розміщено об'єкт незавершеного будівництва - магазин з офісними приміщеннями б/н 68% готовності. Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 19.03.2012 року цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування магазину з офісними приміщеннями. Він постійно та своєчасно сплачує земельний податок в розмірі визначеному органами ДФС. Коли розмір земельного податку зріс, він, будучи юридично неграмотним, спочатку пов'язував це зростання із загальним зростанням податків у всій країні. Однак приблизно на початку серпня в мережі Інтернет він натрапив на офіційний ресурс Трускавецької міської ради http://www.tmr.gov.ua/, де в розділі рішення сесії знайшов рішення Трускавецької міської ради № 166 від 19.05.2016 року . Прочитавши повністю текст цього рішення, а саме рішення «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб». Міська рада керуючись ніби-то благими намірами «з метою стимулювання та спонукання землекористувачів та власників земельних ділянок до використання земельних ділянок за цільовим призначенням та зменшення кількості об'єктів незавершеного будівництва, будівництво яких триває більше трьох років», п. 4 вирішує зокрема «Внести зміни до рішення Трускавецької міської ради № 789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця», доповнивши додаток № 1 цього рішення пунктом 3.4.4. такого змісту: Земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовано металеві кіоски або павільйони - 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки». Позивач вважає, що п. 4 оскаржуваного рішення суперечить принципам податкового законодавства, визначеним пп. 4.1.2, 4.1.6, 4.1.8 п. 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1, ч. 4 статті 13, ч. 2 статті 19, ч. 1,4 статті 41, ч. 3 статті 42 Конституції України, статтям 4, 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» і порушує його права, оскільки даним пунктом Рішення запроваджено несправедливу, безстрокову економічну (податкову) та конкурентну дискримінацію землевласників, які не завершили будівництво на належній їм земельній ділянці, у тому числі не завершили будівництво протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт, як це має місце у моєму випадку. Позивач зазначає, що на даний час в нього немає фінансової можливості закінчити будівництво вищевказаного нежитлового приміщення і надмірне податкове навантаження зовсім не стимулює та не спонукає його це робити, як вказано в оскаржуваному рішенні, адже кошти, які він б міг витратити на завершення будівництва, повинен сплачувати як податок. Крім цього, позивач зазначає, що строк пропущеним із поважних причин, оскільки він не є підписником бюлетеню «Голос ради», не отримує його і безкоштовно, враховуючи його вік (62 роки) не є активним користувачем соціальних мереж та мережі Інтернет, а відтак про оскаржуване ним в частині рішення № 166 від 19.05.2016 року дізнався близько двох тижнів тому і протягом цих двох тижнів консультувався з фахівцем в галузі права щодо його законності, а тому просить поновити пропущений ним з поважних причин строк звернення до суду.

Міський голова м. Трускавця подав до суду заперечення на адміністративний позов, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити.

Представник відповідача Трускавецької міської ради Львівської області Савченко О.Г. в судовому засіданні проти позову заперечила, в задоволенні позову просить відмовити.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, пояснив, що являється приватним підприємцем. Має у власності земельну ділянку по вул. Данилишиних у м. Трускавці. На даній ділянці здійснював спорудження готелю, однак через зміни в матеріальному плані, не зміг закінчити будівництво. У серпні 2017 року отримав податкове повідомлення про необхідність сплати 25000 грн. податку, в подальшому дізнався про спірне рішення Трускавецької міської ради. Вважає дане рішення безпідставне. Бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради» не читав, кошти щоб завершити будівництво відсутні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, пояснив, що являється приватним підприємцем. Проживає у Дрогобичі. Має у власності земельну ділянку у м. Трускавці на якій знаходиться незавершене будівництво. У серпні 2017 року в особистому кабінеті платника податків дізнався про збільшення податкового навантаження, в подальшому дізнався про спірне рішення Трускавецької міської ради. Вважає дане рішення безпідставне. Бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради» не читав, кошти щоб завершити будівництво відсутні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, пояснив, що являється меценатом. Проживає в м. Києві. В 2013 році на ринку в м. Трускавці купив земельну ділянку з незавершеним будівництвом, однак в подальшому місто в цій частині почало занепадати, закрилось багато великих санаторіїв. В серпні 2017 року йому прийшла платіжка по сплаті податку на суму 113000 грн. Кошти оплатив бо не знав що рішення призупинено. Дана сума коштів є важким тягарем для його сім'ї. Вважає дане рішення безпідставне. Бюлетень Трускавецької міської ради «Голос ради» не читав, кошти щоб завершити будівництво відсутні.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом: 19.05.2016 року Трускавецька міська рада (відповідач) винесла рішення № 166 «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» в п.4 якого вирішила: внести зміни до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця» доповнити додаток №1 цього рішення пунктом 3.4.4 такого змісту: земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовані металеві кіоски, або павільйони становить 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до ч.3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно Договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки від 06.08.2012 року придбав у власність об'єкт незавершеного будівництва магазину з офісними приміщеннями б/н, 68 % готовності по АДРЕСА_1, право власності на який зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно за №22881637, та земельну ділянку, площею 0,0090 га. Розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_1, на якій він розташований.

Тому позивач є особою, на яку поширюється даний нормативно-правовий акт.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд виходить із наступного.

Засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до статті 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Трускавецька міська рада Львівської області є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законодавством України. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини 2 статті 25 Господарського кодексу України, органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання забороняється приймати акти, або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» «Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку».

Таким чином, Трускавецька міська рада (відповідач) виступає єдиним суб'єктом владних повноважень на території м. Трускавця, який наділений правом розпоряджатися землями територіальної громади м.Трускавця, в тому числі правом встановлювати розмір земельного податку.

Згідно статті 152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом …визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування…

Окрім того, статтею 154 Земельного Кодексу України передбачено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.

Суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Разом з тим, пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Положеннями статті 271 Кодексу визначено, що базою оподаткування земельного податку є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За приписами пункту 274.1 статті 274 Кодексу (у редакції від 24 травня 2012 року) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28 грудня 2014 року (далі - Закон №71-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року внесено зміни, зокрема, до статті 274 Кодексу.

Так, відповідно до п.274.1 статті 274 Кодексу (у редакції з 01 січня 2015 року), ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Законом №71-VIII внесено зміни Кодексу, зокрема до статті 284 та пунктом 284.1 встановлено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Нові зміни щодо зазначеної інформації надаються до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Положеннями пункту 1.1 статті 1 Кодексу визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Кодексу будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

За приписами пунктів 8.1-8.3 статті 8 Кодексу в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

У статті 10 Кодексу визначено, що до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Статтею 265 Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Водночас, встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється (п. 10.4 статті 10 ПК України).

З наведених правових норм випливає, що Кодексом не передбачено встановлення такого податку як «земельний податок на земельні ділянки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб для ведення комерційної діяльності на яких розпочато будівельні роботи та не закінчено протягом трьох років з дня отримання декларації (дозволу) на початок будівельних робіт в тому числі на реконструкцію, а також на яких розташовано металеві кіоски або павільйони - 3 відсотки від їх нормативної грошової оцінки».

В даному відпадку порушується принцип рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; принципи соціальної справедливості - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків; принцип нейтральності оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Слід зазначити, що діюче законодавство забороняє вчиняти суб'єктам владних повноважень будь-які дії, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з іншими.

Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції є антиконкурентними діями органів влади. Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнаються дії, внаслідок яких окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Відповідно до пункту 3 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентні дії органів влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону (пряма та непряма дискримінація тощо), забороняються. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06 вересня 2012 року № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися до суду в порядку, визначеному законом.

Таким чином, встановлення різних ставок земельного податку з однаковим цільовим (функціональним) призначенням для суб'єктів господарювання є протизаконною дією органів місцевого самоврядування - порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та забороненою законодавством формою непрямої дискримінації. Ці дії ставлять у нерівні умови різних суб'єктів господарювання.

З наведених законодавчих норм слідує, що відповідач в рамках здійснення своїх повноважень повинен встановлювати єдину ставку земельного податку з однаковим цільовим (функціональним) призначенням. Встановлення відповідачем різних розмірів земельного податку для земель з однаковим цільовим призначенням призводить до ущемлювання інтересів тих орендарів, які сплачують більший податок, отже, для окремих суб'єктів господарювання можуть створюватися дискримінаційні умови діяльності.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст 5, 8, 9, 77, 241-243, 246, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.

Позов задоволити.

Визнати протиправним та скасувати п.4 рішення Трускавецької міської ради «Про встановлення розмірів орендної плати та ставок земельного податку на земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Трускавця в особі Трускавецької міської ради та у власності фізичних та юридичних осіб» №166 від 19.05.2016 року про внесенні змін до рішення Трускавецької міської ради №789 від 30.01.2015 року «Про встановлення місцевих податків та зборів на території м. Трускавця»

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі складення рішення у повному обсязі - з дня отримання копії рішення.

Суддя: В. І. Марчук