Вирок № 77405334, 26.10.2018, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/3376/17

Провадження № 1-кп/323/150/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2018м. Оріхів

26.10.18

Оріхівський районний суд Запорізької області в складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

за участю прокурора - Ілієнко Д.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника - адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 20.08.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080310000769, по якому

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимий:

1)28.05.1999 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя за ст. 17, ч. 3 ст. 81 КК України 1960 року до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання на 2 роки;

2)27.07.2001 року Бердянським міським судом Запорізької області за ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 17, ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 140, ст. 42 КК України 1960 року до 3 років 6 місяців позбавлення волі (звільнений 13.08.2002 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 8 місяців 26 днів);

3)27.11.2003 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі (звільнений 10.09.2007 року по відбуттю строку покарання);

4)02.12.2008 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. ст. 128, 69, 70 КК України до 5 років позбавлення волі (звільнений 22.03.2013 року по відбуттю строку покарання);

5)03.07.2014 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна (невідбута частина покарання становить 2 роки 07 місяців 18 днів),

обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

19.08.2017 року, в період часу між 21 год. 00 хв. та 22 год. 00 хв., ОСОБА_1, знаходячись у приміщенні секції № 2 відділення СПС № 9 Державної установи «Оріхівська виправна колонія № 88», де відбуває покарання у виді семи років позбавлення волі за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03.07.2014 року, в ході особистого конфлікту з засудженим ОСОБА_3, не передбачаючи суспільно небезпечних наслідків свого діяння у виді смерті останнього, хоча міг і повинен був їх передбачати, умисно наніс ОСОБА_3 не менше чотирьох ударів кулаками обох рук в область тулубу, в результаті чого заподіяв ОСОБА_3 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, у виді тупої травми живота, яка ускладнилась гострою крововтратою, від якої ОСОБА_3 помер.

Органом досудового розслідування діяння ОСОБА_1 кваліфіковане за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав в частині нанесення ударів ОСОБА_3 у зазначеній кількості та локалізації, а також в частині того, що він не бажав настання смерті потерпілого та не передбачав, що вона може настати. Крім того, обвинувачений наполягав на тому, що заподіяв ОСОБА_3 тілесні ушкодження в порядку самозахисту від нападу останнього. При цьому ОСОБА_1 надав показання про те, що вранці 19.08.2017 року між ним та ОСОБА_3 виник конфлікт на ґрунті того, що останній в порушення встановлених правил перелазив через вікно до локального сектору колонії, в процесі чого пошкодив підвіконня. ОСОБА_1, на якого були покладені обов’язки старшого по відділенню, висловив своє невдоволення цим, однак ОСОБА_3 відповів на це лайкою, і на цьому конфлікт перервався. Ввечері того ж дня до секції № 2 відділення СПС № 9, де перебував ОСОБА_1, зайшов ОСОБА_3 та почав з’ясовувати відносини, вважаючи, що ОСОБА_1 безпідставно пред’явив йому вранці претензії. В ході цього конфлікту ОСОБА_3 почав поводитись агресивно, лаятись на адресу ОСОБА_1 та погрожувати йому, після чого замахнувся на ОСОБА_1 кулаком і хотів вдарити його в область обличчя, однак ОСОБА_1 закрився правою рукою, і удар прийшовся по руці. У відповідь ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_3 в область грудей, а після того, як ОСОБА_3 вдарив його ногою по нозі, ОСОБА_1, діючи також у відповідь, наніс декілька ударів, не менше чотирьох, кулаками рук в передню частину тулубу ОСОБА_4, маючи намір в такий спосіб примусити ОСОБА_3 припинити агресивну поведінку. В цей час до приміщення, де все відбувалось, зайшов засуджений ОСОБА_5, та розборонив їх.

Також ОСОБА_1 розповів, що від отриманих ударів ОСОБА_3 не падав і свідомість не втрачав, а впав лише тоді, коли перечепився через поріг входу до секції. І взагалі ззовні не було помітно, що від нанесених ОСОБА_1 ударів ОСОБА_3 отримав якісь серйозні тілесні ушкодження. Він покинув секцію, і більше ОСОБА_1 його не бачив, а про його смерть дізнався лише вранці наступного дня.

Під час повторного допиту після зміни обвинувачення ОСОБА_1 уточнив показання, пояснивши, що в ході конфлікту він один раз ударом відштовхнув ОСОБА_3 від себе, від чого той впав спиною на ліжко, яке стояло поруч. Після цього всі інші удари обвинувачений наніс потерпілому, коли той напівлежав на ліжку. Крім того, обвинувачений піддав сумніву факт настання смерті ОСОБА_3 саме від його ударів, оскільки з матеріалів кримінального провадження випливає, що смерть ОСОБА_3 настала набагато пізніше, ніж мала настати, якби виявлені у нього тілесні ушкодження заподіяв саме ОСОБА_1

Незважаючи на суперечливі показання обвинуваченого ОСОБА_1, факт вчинення ним інкримінованого йому діяння та його вина підтверджуються достатньою сукупністю належних, допустимих, достовірних, взаємоузгоджених доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, з показань свідка ОСОБА_5 судом встановлено, що він відбуває покарання в ДУ «Оріхівська виправна колонія № 88». В один з днів серпня 2017 року до секції, де він проживає, прийшов засуджений ОСОБА_3 та влаштував конфлікт з ОСОБА_1 з приводу підвіконня, яке ОСОБА_3 пошкодив вранці того ж дня. Конфлікт розпочався за ініціативою ОСОБА_3, який почав висловлювати грубі слова та погрози на адресу ОСОБА_1, який вранці зробив йому зауваження щодо пошкодженого підвіконня. При цьому ОСОБА_3 поводився агресивно. Після початку словесного конфлікту між ними свідок вийшов, а коли через деякий час повернувся, то побачив, як ОСОБА_1 два рази вдарив ОСОБА_3 кулаком по корпусу тіла. Свідок підійшов до них та розборонив, запропонувавши припинити конфлікт, після чого ОСОБА_1 припинив свої дії. Чи наносив ОСОБА_3 удари ОСОБА_1, свідок не бачив, але допускає, що це було за його відсутності, оскільки від самого початку конфлікту ОСОБА_3 поводився вкрай агресивно та грубо. Після цього свідок чув, що ОСОБА_3 почав скаржитись на погіршення самопочуття, однак від звернення з медичною допомогою відмовлявся. Про його смерть свідок дізнався вже зранку наступного дня.

З показань свідка ОСОБА_6 судом встановлено, що він також відбуває покарання в Оріхівській виправній колонії № 88 з 2016 року, де перебуває в 9-му загоні. Під час відбування знаходився разом з обвинуваченим та потерпілим. Адміністрацією колонії ОСОБА_1 був призначений старшим по господарству, в його обов’язки входило слідкувати за підтриманням порядку, він відповідав за схоронність майна, закріпленого за загоном. Вранці одного з днів серпня 2017 року між обвинуваченим та потерпілим виник словесний конфлікт з приводу пошкодження ОСОБА_3 підвіконня. Потерпілий заперечував свою причетність до цього, хоча свідок особисто бачив, як той вилазив у вікно і при цьому сталося те пошкодження. ОСОБА_1 висловив йому своє незадоволення цим, але на цьому конфлікт вранці припинився. Ввечері того ж дня свідок бачив через вікно до приміщення секції № 2, що обвинувачений з потерпілим знову конфліктують, при цьому ОСОБА_3 замахнувся на ОСОБА_1 рукою для нанесення удару, а той два рази вдарив потерпілого, однак в яку саме частину тіла, свідок не згадав. Крім того, свідок також підтвердив, що після цього конфлікту ОСОБА_3 скаржився та погане самопочуття, однак він надання медичною допомоги відмовився.

З показань свідка ОСОБА_7 судом встановлено, що він працює в Оріхівській виправній колонії № 88 і 20.08.2017 року був черговим. Близько 23 год 20 хв. під час обходу хтось із засуджених повідомив його про те, що засудженому ОСОБА_3 стало зле. Коли він зайшов до 5-го відділення, то побачив ОСОБА_3 на підлозі в непритомному стані. Очевидцем заподіяння йому тілесних ушкоджень свідок не був. Обвинуваченого ОСОБА_1 свідок охарактеризував як нормальну, не агресивну людину, та підтвердив, що той був днювальним, і в його обов’язки входила допомога адміністрації колонії в організації діяльності інших засуджених, а також він відповідав за справність обладнання у відділенні.

З показань свідка ОСОБА_8 судом встановлено, що станом на 20.08.2017 року він працював лікарем-фельдшером в Оріхівській виправній колонії № 88. Вночі черговий зміни покликав його до відділення № 9 з повідомленням про те, що засудженому ОСОБА_3 стало зле. Свідок знайшов ОСОБА_3 у непритомному стані та без ознак життя, а хвилин через 30 констатували смерть від розриву селезінки та внутрішнього крововиливу. При цьому на тілі померлого були ознаки травматичних впливів. Про обставини отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень свідку нічого не відомо.

Крім того, судом були досліджені надані стороною обвинувачення письмові докази.

Так, з Протоколу огляду місця події від 20.08.2017 року, а також з Протоколу огляду трупа від 21.08.2017 року судом встановлено, що у вказані дати був ззовні оглянутий труп ОСОБА_3, під час якого були виявлені зовнішні тілесні ушкодження з локалізацією на слизовій оболонці рота, у виличній області, на шиї, в області правої ключиці, лівого та правого плечового суглобу, на передній поверхні грудної клітини, на задній боковій поверхні грудної клітини, на колінах тощо.

З Протоколу слідчого експерименту від 25.08.2017 року судом встановлено, що в ході цієї слідчої дії підозрюваний ОСОБА_1, перебуваючи у секції № 2 відділення СПС № 9 Державної установи «Оріхівська виправна колонія № 88», показав за допомогою статиста механізм нанесення ним ударів потерпілому ОСОБА_3 Зокрема, ОСОБА_1 показав на ліжко, на якому лежав, коли до приміщення секції зайшов ОСОБА_3 При вході останнього ОСОБА_1 сів на ліжку, опинившись обличчям до ОСОБА_3 ОСОБА_9 ОСОБА_1 показав, яким чином ОСОБА_3 наносив йому удар в область голови, і яким чином він його відвернув, закрившись правою рукою. Також ОСОБА_1 показав, як після цього, піднявшись, вдарив ОСОБА_3 кулаком правої руки у верхню частину грудної клітини, від чого той впав на сусіднє ліжко на спину. Після цього ОСОБА_1 показав, що наніс декілька ударів кулаком правої руки в область грудної клітини ОСОБА_3, який в цей час лежав на ліжку на закривався руками від ударів ОСОБА_1 та намагався перевернутись на бік. Коли підозрюваний припинив наносити удари, ОСОБА_3 з’їхав на підлогу, після чого попросив вивести його на вулицю та дати води, що ОСОБА_1 і зробив. Про те, що йому стало погано, ОСОБА_3 не скаржився, однак двічі падав на землю з положення сидячи та лежачи на лавці.

З Протоколів слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, проведених 22.08.2017 року в приміщенні секції № 2 відділення СПС № 9 Державної установи «Оріхівська виправна колонія № 88», судом встановлено, що вони також показали, як саме ОСОБА_3 майже лежав на ліжку, а ОСОБА_1 наносив йому удари в область тулубу зверху вниз, і припинив наносити удари, коли його зупинив свідок ОСОБА_5 Після цього потерпілий спустився на підлогу, тримаючись за живіт.

З Висновку експерта № 101 від 05.09.2017 року, складеного за результатами судово-медичної експертизи, судом встановлено, що синець правого передпліччя, виявлений при огляді ОСОБА_1 25.08.2017 року, утворився в термін 1-3 діб до моменту огляду від дії тупого предмету, індивідуальні характеристики якого в пошкодженні не відобразились, і кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

З Висновку експерта № 89 від 02.10.2017 року, складеного за результатами судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_3, смерть останнього наступила від тупої травми живота, яка ускладнилась гострою крововтратою, що підтверджується множинними синцями шкіряних покровів грудної клітки та живота з відповідними крововиливами м’яких тканин, локальних переломів 6го- та 7-го ребр ліворуч по переднє-паховій лінії, розриву селезінки, наявності близько 2000 куб см крові в черевній порожнині, нерівномірного кровонаповнення, набряку внутрішніх органів, осередкової фрагментації кардіоміоцитів, плямистих крововиливів під внутрішньою оболонкою серця, вогнищ гострого здуття і западання легенів, рідкого стану крові. Ця травма утворилася незадовго до настання смерті (за даними гістологічного дослідження – в межах від декількох хвилин до декількох десятків хвилин) від дії одного чи декількох тупих твердих предметів, індивідуальні характеристики яких в пошкодженні не відобразилися, спричинила за собою небезпечне для життя ускладнення – гостру крововтрату, тому має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя, і знаходиться в прямому причинному зв’язку з настанням смерті ОСОБА_3

Крім того, відповідно до додаткового Висновку експерта № 108 від 02.10.2017 року, утворення у потерпілого ОСОБА_3 перелому грудної клітини не виключається при обставинах, зазначених підозрюваним ОСОБА_1 під час слідчого експерименту 25.08.2017 року.

З Протоколу огляду місця події від 21.08.2017 року, під час якого були оглянуті приміщення бараку локальної дільниці СПС № 9 в Оріхівській виправній колонії № 88, судом доказової інформації не встановлено.

Відповідно до Висновку судово-психіатричного експерта № 532 від 11.10.2017 року, обвинувачений ОСОБА_1 психічних розладів не виявляв і не виявляє, має невисокий інтелектуальний рівень, емоційну нестійкість, впертість, середній рівень загальної агресії та ворожнечі, схильність до дисимуляції (свідомого приховування). Під час вчинення інкримінованого йому діяння ОСОБА_1 не виявляв ознак стану вираженої емоційної збудженості, емоційної напруженості та будь-якого іншого особливого емоційного стану, який би порушував свідомість та міг би розглядатись як психологічна основа виникнення сильного душевного хвилювання чи здійснював би істотний вплив на його поведінку і мав би юридичне значення. З урахуванням цього ОСОБА_1 міг і може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляв і не виявляє, примусових заходів медичного характеру не потребує.

Оцінюючи кожний з наведених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, діючи на підставі ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо того, що ОСОБА_1 заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, захищаючись від його нападу, тобто в обстановці необхідної оборони.

Так, статтею 36 КК України визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

При цьому згідно роз’яснень, які містяться у абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» судам слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

За матеріалами даного кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_3 дійсно першим почав конфлікт з обвинуваченим ОСОБА_1 і дійсно першим вирішив завдати останньому удар кулаком по голові. І в цей момент ОСОБА_1 дійсно опинився умовах реальної загрози заподіяння шкоди його здоров’ю. Реалізуючи своє право на захист від реального посягання, ОСОБА_1 спочатку заблокував удар ОСОБА_3, підставивши руку, а потім відвернув посягання останнього, вдаривши його у груди, від чого ОСОБА_3 впав на ліжко, що стояло у нього за спиною, і на цьому його посягання припинилось.

Подальші ж дії ОСОБА_1 із необхідної оборони перетворились на напад, оскільки потерпілий ОСОБА_3, опинившись на ліжку, хоча й намагався встати, однак вже не виявляв наміру завдати шкоди обвинуваченому. Навпаки, за показаннями самого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під час слідчих експериментів, коли ОСОБА_1 почав наносити ОСОБА_3, що лежав на ліжку, удари, потерпілий лише намагався закритись від них руками чи ухилитись від них шляхом поворотів на той чи інший бік.

Таким чином, оскільки з моменту падіння потерпілого на ліжко визначальним у поведінці обвинуваченого стало не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

На підставі наведеного суд приходить до переконання, що на цій стадії конфлікту потерпілий вже не становив для обвинуваченого будь-якої загрози і підстав для подальшого нанесення ударів у обвинуваченого не було. При цьому характер та локалізація завданих тілесних ушкоджень потерпілому в область грудної клітини та бокових частин тулубу переконливо свідчать про те, що умисел обвинуваченого, хоча й виник раптово, - був спрямований на заподіяння значної шкоди здоров'ю потерпілого. Водночас цей умисел не охоплював заподіяння потерпілому смерті, настання якої обвинувачений не бажав і не передбачав, хоча при нанесенні ударів такої кількості, сили та локалізації повинен був і міг її передбачати, тобто поставився до цього із злочинною недбалістю.

Суд також відхиляє й заперечення сторони захисту з приводу того, що за матеріалами кримінального провадження смерть ОСОБА_3 настала набагато пізніше, ніж мала настати, якби виявлені у нього тілесні ушкодження утворились від дій саме ОСОБА_1, а тому, на думку захисту, причинний зв’язок між діями обвинуваченого та смертю потерпілого не доведений.

Так, за показаннями самого обвинуваченого, конфлікт між ним та потерпілим відбувся в межах часу з 21 год. 00 хв до 22 год. 00 хв. 19.08.2017 року, що підтверджується також й показаннями свідків. Вони також підтвердили, що ОСОБА_3 почав скаржитись на погіршення стану здоров’я відразу після конфлікту з обвинуваченим.

За показаннями свідка ОСОБА_7, йому повідомили про погіршення стану здоров’я ОСОБА_3 близько 23 год. 20 год. 19.08.2017 року, і він сам знайшов потерпілого в непритомному стані. Водночас, за показаннями свідка ОСОБА_10, а також за Висновком службового розслідування по факту смерті ОСОБА_3 від 31.08.2017 року, затвердженого начальником Оріхівської виправної колонії № 88, активні реанімаційні дії щодо надання ОСОБА_3 медичної допомоги почались лише приблизно о 03 год. 20 хв. 20.08.2017 року, коли йому стало зле безпосередньо на спальному ліжку, а його смерть констатована приблизно о 04 год. 00 хв. ранку.

За Висновком експерта № 89 від 02.10.2017 року травма, від якої помер ОСОБА_3, утворилася незадовго до настання смерті (за даними гістологічного дослідження – в межах від декількох хвилин до декількох десятків хвилин).

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_9 пояснив, що таке формулювання означає, що між отриманням травми та смертю минуло не більше однієї години. Такий проміжок часу був визначений експертом на підставі гістологічних досліджень. Водночас експерт пояснив, що тривалість життя конкретної особи після отримання травми такого характеру залежить, як правило, від індивідуальних факторів (вік, стать, фізичний розвиток, наявність хронічних захворювань тощо), які можуть як збільшувати, так і зменшувати час життя людини з такою травмою, тобто повністю виключати смерть потерпілого й після спливу зазначеного у висновку часу неможна.

За таких обставин суд приходить до висновку, що причинний зв'язок між діями обвинуваченого та смертю потерпілого є очевидним, оскільки наведеними доказами неспростовно доведено, що: 1) ОСОБА_1 наносив удари у груди та у бокові частини тулубу ОСОБА_3, що співпадає з локалізацією виявлених у нього тілесних ушкоджень; 2) розвиток негативних наслідків отриманих потерпілим ушкоджень розпочався відразу після їх отримання, що появилось у його скаргах на погіршення стану здоров’я і падіннях; 3) доказів утворення виявлених у потерпілого ушкоджень за якихось інших обставин суду надано не було; 4) потерпілий вперше був виявлений працівником адміністрації ОСОБА_7 в непритомному стані близько 23 год. 20 хв. 19.08.2017 року, що істотно не відрізняється від проміжку часу, зазначеного у Висновку експерта № 89; 5) судово-медичний експерт не заперечував категорично проти можливості настання смерті від такої травми після спливу часу більшого, ніж декілька десятків хвилин.

Таким чином, суд вважає доведеним пред’явлене ОСОБА_1 обвинувачення та кваліфікує його діяння за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, суд вважає часткове визнання вини та активне сприяння органу досудового розслідування.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_1, є рецидив злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує те, що вчинений ним злочин є тяжким злочином, обвинувачений раніше неодноразово судимий, відбуває покарання за інший тяжкий злочин, але до засудження був працевлаштований, має стійкі соціальні зв’язки, позитивно характеризується за місцем відбування покарання, має заохочення та не має стягнень, за станом здоров'я на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.

Також суд враховує віктимну поведінку самого потерпілого ОСОБА_3

З огляду на це, суд вважає, що ефективний каральний, виправний та попереджувальний вплив на обвинуваченого можливий шляхом призначення покарання на рівні мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 121 КК України.

Крім того, оскільки ОСОБА_1 вчинив новий злочин до повного відбуття основного покарання за вироком Бердянського міськрайонного суду від 03.07.2014 року, невідбуту частину цього покарання слід частково приєднати до покарання за новий злочин за правилами сукупності вироків, а також приєднати додаткове покарання у виді конфіскації майна, відомості про виконання якого у суду відсутні.

Також суд враховує, що в період з 28.08.2017 року по 18.12.2017 року обвинувачений ОСОБА_1 перебував під вартою в межах даного кримінального провадження, а тому цей період часу підлягає зарахуванню до остаточно призначеного покарання.

Процесуальні витрати у виді витрат на залучення експерта при проведенні судових експертиз слід покласти на обвинуваченого на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ст.100 КПК України.

Вирішуючи по суті заявлений потерпілим ОСОБА_11 (батьком померлого ОСОБА_3М.) цивільний позов про стягнення з обвинуваченого матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, суд виходить з такого.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв’язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Заявивши вимогу про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди у розмірі 10000,00 грн., потерпілий не надав жодного доказу в обґрунтування цього розміру позовних вимог, що унеможливлює їх задоволення.

Водночас потерпілий просив стягнути на його користь компенсацію завданої йому моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., обґрунтовуючи цю вимогу завданням йому душевних страждань, що викликані втратою сина.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним й таким, що не підлягає доказуванню, те, що потерпілий зазнав душевних страждань внаслідок втрати рідного сина, що помер насильницькою смертю, та змушений вживати душевних зусиль для відновлення свого фізичного та психоемоційного стану, тому самий факт завдання потерпілому моральної шкоди сумнівів не викликає, а оскільки заявлений потерпілим розмір компенсації цієї шкоди обвинуваченим не оспорюється, - в цій частині позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 100, 128, 369, 373-376 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді семи років позбавлення волі.

На підставі ч. 1, ч. 3 ст. 71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину основного покарання та додаткове покарання за вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03.07.2014 року, і призначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді семи років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Строк відбування остаточно призначеного ОСОБА_1 основного покарання обчислювати з 26.10.2018 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк остаточного призначеного ОСОБА_1 основного покарання строк перебування його під вартою в період з 28.08.2017 року по 18.12.2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави процесуальні витрати на залучення експерта для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи у розмірі 4461,60 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят одна грн. 60 коп.).

Арешт майна, вилученого під час оглядів місця події 21.08.2017 року, накладений ухвалою слідчого судді Оріхівського районного суду Запорізької області від 28.08.2017 року, - скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 компенсацію моральної шкоди, завданої злочином, у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Долю речових доказів вирішити таким чином:

-змив речовини бурого кольору зі столу в кімнаті для зберігання особистих речей засуджених, вилучений під час огляду місця події від 21.08.2017 року, - знищити;

-спортивні штани чорного кольору, рушник марки «Найк» рожевого кольору, чоловічі шорти чорного кольору, чоловічу футболку без рукавів, чоловічу кепку темно-синього кольору, пару чоловічих шкарпеток, сумку синього кольору з двома зубними щітками, зубною пастою, приладами для гоління, книгу синього кольору, дзеркало, папку з фотознімками, чоловічу барсетку чорного кольору, які належали померлому ОСОБА_3, та знаходяться на зберіганні в Оріхівському ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, - передати потерпілому ОСОБА_11, як батьку померлого;

-подушку з наволочкою, простирадло білого кольору з жовтими плямами, підодіяльник синього кольору, наматрацник чорного кольору, які знаходяться на зберіганні в Оріхівському ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, - повернути до Державної установи «Оріхівська виправна колонія № 88»;

-вилучені під час огляду 21.08.2017 року особисті речі ОСОБА_1 (футболку чорного кольору, штани чорного кольору, труси чоловічі чорного кольору), ОСОБА_5 (шорти чоловічі світло-сірого кольору, труси чоловічі в біло-синю смужку), ОСОБА_12 (труси чоловічі чорного кольору); ОСОБА_13 (штани спортивні чорного кольору, рубашку чорного кольору, труси темно-сірі) та ОСОБА_14 (труси чорного кольору), які знаходяться на зберіганні в Оріхівському ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області, - повернути кожному із засуджених як власникам.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Оріхівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_15