Рішення № 77399514, 24.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6277/18

Провадження № 2/201/2144/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до ОСОБА_1 про стягнення суми витрат, пов’язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби,-

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2018 року представник Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» звернувся до суду із позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення суми витрат пов’язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 проходив навчання та військову службу на факультеті військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на посаді курсанта з 31 липня 2015 року по 19 квітня 2018 року. Відповідно до розділу II «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, контракт про проходження військової служби (навчання) був укладений з ОСОБА_1 15 серпня 2015 року строком на термін навчання (5 років), за яким відповідач зобов’язався продовжувати подальше проходження військової служби на посадах офіцерського складу протягом не менше п’яти років після закінчення навчання. 19 квітня 2018 року контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством оборони України в особі начальника факультету та відповідачем був достроково розірваний через небажання продовжувати навчання. Сума витрат пов'язана з утриманням курсанта ОСОБА_1 за період його навчання по день виключення складає 322601, 14 грн., яку він добровільно не погасив. Вказані обставини і вимусили представника позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.

Представник позивача надав до суду заяву, у якій просив справу розглядати без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за його відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положень ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Судом встановлено, що 15 серпня 2015 року між Міністерством оборони України в особі начальника Факультету військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» полковника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений контракт про проходження останнім військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, відповідно до умов якого останній взяв на себе зобов'язання проходити військову службу (навчання) на гвардійського ордена ОСОБА_3 факультеті військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «ХПІ» протягом строку контракту відповідно до вимог, що регулюють порядок проходження військової служби, та цим Контрактом (а.с. 4-5).

Витягом із наказу начальника гвардійського ордена ОСОБА_3 факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» полковника ОСОБА_4 №354 від 31 липня 2015 року молодшого сержанта ОСОБА_1 зараховано за контрактом на навчання на перший курс гвардійського ордена ОСОБА_3 факультету та з 15 серпня 2015 року зараховано в списки особового складу факультету та на всі види забезпечення, про що свідчить Витяг із наказу №170 від 17 серпня 2018 року (а.с. 6,7).

12 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до начальника курсу з рапортом про відрахування з числа курсантів 134 навчальної групи навчального курсу ОВТ-3 факультету озброєння та військової техніки, через відмову від проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу (а.с. 13).

Витягом із наказу начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» полковника ОСОБА_2 №85 від 19 квітня 2018 року молодшого сержанта ОСОБА_1, курсанта 3-го курсу за спеціальністю «Озброєння та військова техніка» відраховано з числа курсантів через відмову від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, достроково розірвано контракт про навчання та звільнено з військової служби у запас збройних сил України. (а.с. 8-9).

Згідно п. 1 Контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу у разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу відповідач зобов'язаний відшкодувати Міністерству Оборони України витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання).

Пунктом 10 ст. 25 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання, або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу відшкодовують Міністерству Оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964.

Зазначений Порядок визначає механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі.

Так, відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Позивачем наданий до суду довідка-розрахунок витрат за проживання за період з 15.08.2015 року по 19.04.2018 року в розмірі 13698,59 грн., довідка про нараховане грошове забезпечення за період з 17.08.2016 року по 19.04.2018 року в розмірі 256710,71 грн., довідка-розрахунок витрат за харчування за період з 15.08.2016 року по 19.04.2018 року в розмірі 52191,84 грн., а всього 322601,14 грн. (а.с. 10-11).

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про відшкодування зазначених витрат у добровільному порядку.

Відповідно до п.7 «Порядку відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964, у разі відмови особи добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, виходячи з умов контракту та враховуючи наведені правові норми, ОСОБА_1 повинен нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням на факультеті.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, судовий збір, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до ОСОБА_1 про стягнення суми витрат, пов’язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (ЄДРПОУ 07905262) витрати, повязані з утриманням в навчальному закладі під час проходження військової служби (навчання) в розмірі 322601 (триста двадцять дві тисячі шістсот одна) грн. 14 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (ЄДРПОУ 07905262) сплачений останнім судовий збір у розмірі 4839,00 грн. (чотири тисячі вісімсот тридцять дев’ять грн. 00 коп.)

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев