Ухвала суду № 77399372, 24.10.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/5988/18

провадження 8/201/21/2018

УХВАЛА

24 жовтня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу за нововиявленими обставинами, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3. 14 червня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення ОСОБА_3 повноліття, починаючи стягнення з 05 червня 2018 року. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в сумі 176.20 грн..

ОСОБА_1 не погодився з вказаним наказом і 18 липня 2018 року звернувся до суду з заявою про перегляд судового наказу від 14 червня 2018 року за нововиявленими обставинами у справі наказного провадження за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування заявленого зазначає, що судовим наказом, виданим Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 14 червня 2018 року, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення ОСОБА_3 повноліття, починаючи стягнення з 05 червня 2018 року. Домовленості між ним і ОСОБА_2 стосовно проживання їхньої дитини з матір’ю не досягнуто, їх син лише зареєстрований за місцем мешкання матері, а в дійсності мешкає з ним, з батьком за його місцем мешкання в ІНФОРМАЦІЯ_2 і даний факт підтверджується довідкою про склад сім’ї заявника від 06 червня 2017 року про мешкання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, довідкою № 56 від 10 липня 2018 року КЗ НВК № 71 про навчання вказаної дитини з місця мешкання заявника і мешкання його разом з батьком, актом про проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за місцем мешкання останнього. З ОСОБА_2 заявник з 2014 року разом не мешкають, а в 2016 році їх шлюб було розірвано, мешкають вони не разом і при розгляді цієї справи ОСОБА_2 вказувала на те, що мешкає з іншим чоловіком, створили там іншу сім’ю, в них потім народилася дитина, а ОСОБА_3 став мешкати і мешкає з батьком – заявником. Мати його сина не цікавиться цією дитиною, не приймає участі в його утриманні і вихованні. Зазначене ОСОБА_1 вважає нововиявленою обставиною, у зв’язку з якою просить скасувати зазначений судовий наказ від 14 червня 2018 року та у задоволенні заяви про його видачу відмовити.

В судове засідання заявник надав заяву про слухання справи без його участі, на задоволенні заяви наполягав, в засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив; просив заяву задовольнити і справу фактично розглянути без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності заявника відповідно до ст. 223 ЦПК України.

ОСОБА_2 в засідання не з’явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила; вказаним, на думку суду, фактично просила заяву задовольнити і справу розглянути без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаної особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З’ясувавши думку заявника, сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заяву обґрунтованою і підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 8 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Пунктом 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 423 ЦПК України, рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Судом встановлено, що 14 червня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення ОСОБА_3 повноліття, починаючи стягнення з 05 червня 2018 року. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в сумі 176.20 грн..

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано. Домовленості між заявником і ОСОБА_2 стосовно проживання їхньої дитини з матір’ю не досягнуто, їх син з 2014 року лише зареєстрований за місцем мешкання матері, а в дійсності мешкає з батьком, заявником ОСОБА_1, за його місцем мешкання в ІНФОРМАЦІЯ_2 і даний факт підтверджується довідкою про склад сім’ї заявника від 06 червня 2017 року про мешкання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, довідкою № 56 від 10 липня 2018 року КЗ НВК № 71 про навчання вказаної дитини з місця мешкання заявника і мешкання його разом з батьком, актом про проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 за місцем мешкання останнього. З ОСОБА_2 у заявника в 2014 році подружні стосунки припинені і з того часу вони не мешкають разом і при розгляді цієї справи про розлучення ОСОБА_2 вказувала на те, що мешкає з іншим чоловіком, створили там іншу сім’ю, в них потім народилася дитина, а ОСОБА_3 став мешкати і мешкає з батьком – заявником ще з 2014 року. Мати не цікавиться цією дитиною (сином ОСОБА_4), не приймає участі в його утриманні і вихованні.

Пунктом 1 частини 2 ст. 423 ЦПК України визначено, що підставами для перегляду рішення, постанови або ухвали суду за нововиявленими або виключними обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Згідно роз'яснень, викладених у пунктах 3, 4, 7 постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» від 30 березня 2012 року, нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 423 ЦПК).

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, в тому числі щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України», п. 93, «Проценко проти України», п. 26, «Кравченко проти Росії», п. 45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник» проти Росії», п. 38).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів, а також з огляду на особливості вирішення справ в порядку наказного провадження, вбачається, що про звернення ОСОБА_2 до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів та її задоволення судом ОСОБА_1 не знав і не міг знати, а тому не мав можливості повідомити суду про зазначені вище обставини, які унеможливлюють видачу судового наказу за заявою ОСОБА_2.

Розділом ІІ ЦПК України законодавець визначив, що судовий наказ не підлягає апеляційному оскарженню (ч. 3 ст. 167 ЦПК України), судовий наказ про стягнення аліментів не може бути скасований судом за заявою боржника (ч. 1 ст. 170 ЦПК України), а боржник може звернутися до суду із позовною заявою про зменшення розміру аліментів (ч. 7 ст. 170 ЦПК України), а також із заявою про перегляд судового наказу у зв’язку із нововиявленими обставинами. Вищезазначені обставини є суттєвою підставою і нововиявленою обставиною в розумінні ч. 1 ст. 423 ЦПК України для перегляду судового наказу, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська 14 червня 2018 року.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги позицію ОСОБА_2 стосовно можливої не згоди з цією заявою про перегляд судового наказу, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Відповідно до ч. 4 ст. 429 ЦПК України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 423 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення – якщо переглядалося рішення суду; 2) постановляє ухвалу – якщо переглядалася ухвала суду; 3) приймає постанову – якщо переглядалася постанова.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про необхідність задоволення даної заяви про перегляд судового наказу від 14 червня 2018 року, у зв’язку з чим такий судовий наказ підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 161, 167, 170, 258-260, 353 - 355, 423, 429 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Судовий наказ виданий Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 14 червня 2018 року у справі № 201/5980/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини заробітку боржника, але не менше п’ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця від дня подання даної заяви до досягнення дитиною повноліття, а також про стягнення на користь держави витрат зі сплати судового збору в розмірі 176 грн. 20 коп. – скасувати у повному обсязі.

У видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі ? частини заробітку боржника – відмовити. Роз’яснити ОСОБА_2 її право на пред’явлення позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини в позовному провадженні.

Ухвалу може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -