Рішення № 77394498, 24.10.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/597/18

н/п 2/640/1180/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року

Київський районний суд міста Харкова:

головуючий - суддя Золотарьова Л.І.

за участю секретаря - Бломберус С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу №640/597/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного договору недійсним, стягнення моральної шкоди, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса № 8092, вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_2 20.09.2016 року; визнати кредитний договір від 12.05.2006 року укладеним між ним та ПАТ «КБ Приватбанк»; стягнути з ПАТ «КБ Приватбанк» моральну шкоду у розмірі 20000 грн.; стягнути з банку на його користь стягнуті за виконавчим написом нотаріуса з пенсії грошові кошти.

Як на підставу позову посилається на те, що 12.05.2006 року між ним та банком укладений кредитний договір, який є недійсним у зв’язку з пропуском 3-рчного строку позовної давності. Виконавчий напис від 20.09.2016 року був винесений нотаріусом з порушеннями, оскільки відсутні документи які підтверджують безспірність заборгованості, при цьому строк стягнутою нотаріусом заборгованості перевищує 3-хрічний строк позовної давності, тому нотаріус повинен був відмовити у вчиненні напису. Всі строки позовної давності вже минули. Крім того, банк вже звертався до нього з вимогами про стягнення заборгованості, однак ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31.01.2014 року позов було залишено без розгляду. Такими діями банку йому було спричинено моральну шкоду. На підставі виконавчого напису нотаріуса були утримані державним виконавцем грошові кошти з його пенсії, тому просить стягнути їх з банку на його корить.

Ухвалою суду від 18.01.2018 року позовну заяву залишено без руху, вказані недоліки позивачем усунуто.

Ухвалою суду від 07.02.2018 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження; призначено проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач відзиву на позов не надав.

Приватний нотаріус ОСОБА_2 направила до суду та позивачу письмовий відзив, у якому просила відмовити в задоволенні позову. Позивач лише зазначає, що розмір заборгованості є спірним, однак не обґрунтовує відсутності заборгованості, не спростовує розмір заборгованості. Нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює прав та обов’язків учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Такі документи їй були надані банком. Строк позовної давності не сплив, оскільки кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, враховуючи, що в кредитному договорі не передбачений строк його дії, тобто він укладений на невизначений строк. В разі визначення у договорі строку його дії, виконавчий напис може бути вчинений протягом строків позовної давності з моменту закінчення строку дії договору.

Позивач надав відповідь на відзив, яку направив сторонам, у якій зазначив, що позиція нотаріуса щодо права кредитора заявляти вимоги про стягнення заборгованості у будь-який час – є необґрунтованим і безпідставним, оскільки нівелює всі строки зобов’язання і нарахування здійснювались більше 10-ти років. Крім того, банк звертався вже до Комінтернівського районного суду м. Харкова в серпні 2013 року до ОСОБА_3 з позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором від 12.05.2006, однак ухвалою суду від 31.01.2014 позов було залишено без розгляду.

Заперечення на відзив до суду не надходили.

В судове засідання позивач не з’явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не з’явився, про час та місце судового розгляду неодноразово повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки не повідомив.

Приватний нотаріус ОСОБА_2 не з’явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

12.05.2006 року між ТОВ «ПриватБанком» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNH4KР25130976, згідно з умовами якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 1857,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 2,09% у місяць зі строком на 18 місяців по 12.11.2007 року включно. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, який приймається з 10 по 17 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 125,21 грн. для погашення заборгованості.

Як вбачається з відповіді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 2014 року, ПАТ КБ «Приватбанк» 06.08.2013 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. 31.01.2014 року за заявою позивача позовну заяву позовну заяву залишено без розгляду.

У вересні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про вчинення виконавчого напису щодо стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за договором №DNH4KР25130976 від 12.05.2006.

20.09.2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №8092, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» кредитної заборгованості за договором №DNH4KР25130976 від 12.05.2006 за період 10 років 3 місяці 25 днів, а саме за період з 12.05.2006 року по 06.09.2016 року, складає 41 599 грн. 94 коп., що включає заборгованість за: тілом кредиту – 1509,23 грн., відсотками – 10 529,90 грн., пенею 27 579,86 грн., штрафом – 1980,95 грн.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року N3425-XII для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Відповідно до статті 88 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з п. п. 3.1, 3.1, 3.4 Глави 16 Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

В укладеному 12.05.2006 між сторонами кредитному договорі №DNH4KР25130976, не міститься положень про збільшення строку позовної давності.

Також суд враховує, що у вказаному кредитному договорі є посилання на Умови про надання споживчого кредиту фізичним особам.

Однак, згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не надані суду відповідачем або приватним нотаріусом, у разі долучення банком до документів, на підставі яких приватним нотаріусом винесено виконавчий напис 20.09.2016 року. Отже у разі збільшеного строку позовної давності, то такі Умови повинні містити підпис позивальника (позивача по справі), однак таких відомостей не надано (аналогічний правовий висновок зроблено ВСУ в постанові від 04.11.2015р. у справі № 6-1926цс15).

У зв’язку з цим, між сторонами встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), та згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, в оскаржуваному написі нотаріуса зазначено, що стягнення заборгованості здійснено за період з 12.05.2006 року по 06.09.2016 року, тобто за 10 років.

Згідно з частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, але погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов'язання.

Зокрема, 12.05.2006 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 1857,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом 2,09% у місяць зі строком на 18 місяців по 12.11.2007 року включно. Погашення заборгованості повинно здійснюватись щомісяця в період з 10 по 17 число кожного місяця (щомісячний платіж) у сумі 125,21 грн.

Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання.

У зв’язку з цим суд не приймає до уваги посилання приватного нотаріуса на те, що строк позовної давності не сплив, оскільки кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, оскільки в кредитному договорі не передбачений строк його дії, тобто він укладений на невизначений строк.

Оскільки сторони погодили порядок і строки виконання зобов'язання, зокрема, погодили строк сплати щомісячних платежів і останній платіж повинен був бути здійснений позивачем 12.11.2007 року, тобто договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право Банку вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Банк звернувся до нотаріусу з заявою про вчинення виконавчого напису у вересні 2016 року, тобто після спливу позовної давності (як спеціальної - річної відносно пені та штрафу, так і загальної – 3-хрічної) навіть щодо останнього щомісячного платежу.

Зазначений висновок викладений в постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частинами першою, другою статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вбачається з виписки з рахунку боржника щодо сум заборгованості позивача, який був наданий банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, останній платіж позивач вчинив в жовтні 2006 року.

Крім того, ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся 06.08.2013 до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, а 31.01.2014 року позовну заяву позовну заяву залишено без розгляду, що згідно з ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Таким чином, оскаржуваний виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», п. п. 3.1, 3.1, 3.4 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки кредитну заборгованість стягнуто за межами 3-тирічного (загального) та річного (спеціального) строку позовної давності.

Відповідно до п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 у справі за позовом позивача до ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків, який наданий на 18 місяців - до 12.11.2007 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 12.11.2007 року позивач мав, зокрема, повертати Банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 17 числа кожного місяця. Починаючи з 12.11.2007 року, позивач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

З огляду на вказане, банк не мав право після 12.11.2007 року нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином, після 12.11.2007 року нарахування процентів у розмірі вказаному в договорі є необґрунтованим, що потягло за собою безпідставне стягнення за виконавчим написом нотаріуса заборгованості з процентів.

Вказані обставини є такими, що підтверджують, що виконавчий напис вчинено з порушенням вищевказаних норм законодавства.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність, достатність доказів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання виконавчого напису нотаріуса від 20.09.2016 року таким, що не підлягає виконанню.

Також позивачем були заявлені вимоги щодо визнання кредитного договору від 12.05.2006 року укладеним між ним та ПАТ «КБ Приватбанк» недійсним з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 N9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Натомість положеннями статті 203 ЦК не передбачено визнання недійсним правочину – кредитного договору з підстав пропуску Банком строку позовної давності щодо стягнення з позивача кредитної заборгованості.

У зв’язку з цим, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 12.05.2006 року задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з Банку на його користь моральну шкоду, у зв’язку з спричиненням йому такої шкоди через безпідставне звернення банку з вимогами про стягнення кредитної заборгованості.

Правовідносини, що існують між сторонами, є зобов'язальними. У разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватися лише тоді, якщо це встановлено договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Оскільки між сторонами існують договірні відносини, які врегульовані норми ЦК України (ст.ст. 625, 1046-1053), що не передбачають такого виду відповідальності відповідача, як відшкодування моральної шкоди. Можливість відшкодування моральної шкоди у таких правовідносинах не виключається у випадку, якщо сторони передбачили таку відповідальність в укладеному договорі.

Договір від 12.05.2006 року не містить умов, згідно з якими ОСОБА_3 повинен відшкодовувати моральну шкоду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема пов'язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію.

Згідно з п. 6 ст. 1 вказаного Закону шкода - завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Згідно зі ст. 6 Закону, потерпілий повинен довести: 1) наявність шкоди; 2) наявність дефекту в продукції; 3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між дефектом в продукції та шкодою.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази щодо завдання позивачу шкоду в розумінні Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між дефектом в продукції та шкодою, то вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги щодо стягнення з банку на його користь безпідставно стягнуті за виконавчим написом нотаріуса з пенсії грошові кошти, задоволенню не підлягають, оскільки недоведені, що такі стягнення з позивача відбулись, розмір таких стягнень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід 2-ї групи (п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви фізичною особою немайнового характеру встановлюються у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн.).

Відповідно до п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви фізичною особою майнового характеру встановлюються у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (704,80 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (8810 грн.)

Таким чином, за вимогами майнового характеру (щодо стягнення з банку безпідставно отриманих коштів у зв’язку з виконанням виконавчого напису нотаріуса) судовий збір становив 704 грн. 80 коп., за трьома вимогами немайнового характеру (визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного договору недійсним, стягнення моральної шкоди) – 2114 грн. 40 коп. (704,80 х 3).

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. (щодо задоволених вимог з приводу виконавчого напису нотаріуса). В іншій частині судовий збір необхідно віднести за рахунок Держави.

Суд постановляє рішення в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 15,16, 203, 215, 251, 252, 257-259, 530, 611, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 року N3425-XII, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного договору недійсним, стягнення моральної шкоди, стягнення коштів – задовольнити чатково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20.09.2016 року, зареєстрований в реєстрі за №8092, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 щодо стягнення з ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгонваості за кредитним довгором №DNH4KР25130976 від 12.05.2006 у сумі складає 41599 грн. 94 коп., що включає заборгованість за: тілом кредиту – 1509,23 грн., відсотками – 10 529,90 грн., пенею 27579,86 грн., штрафом – 1980,95 грн.

В іншній частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь Держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського Апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Центральна, 6, офіс 9.

Повний текст рішення складено 25.10.2018 року.

Головуючий –