Рішення № 77383020, 24.10.2018, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/2337/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Бікезіної О.В.,

за участю секретаря - Снигирьової О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізінг" про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

19.07.2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізінг" про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним. Позивач свої вимоги обґрунтовує наступними обставинами.

В мережі Інтернет, позивач знайшла оголошення про продаж авто RAVON R4, 2016 вартістю 249 000 грн, зателефонувала за телефоном вказаним оголошенні, їй роз'яснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності за ціною вказаною в оголошенні. Позивач приїхала до офісу компанії в м. Харків і менеджер компанії пояснила, що дійсно транспортний засіб є в наявності і можна підписувати договір сплачувати авансовий внесок за транспортний засіб, щоб отримати його того ж дня.

Менеджер надала їй реквізити для сплати авансу (передплати) за транспортний засіб сумі 24 900 грн. шляхом перерахування коштів на розрахункові рахунок відповідача, а залишок суми 224 100 грн. у розстрочку на 36 місяців під 0%, а з 37 місяців з комісією відповідно до Додатку до договору фінансового лізингу № 01101.

14 травня 2018 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» було укладено договір Фінансового лізингу № 01101.

14 травня 2018 року ОСОБА_1 внесла на рахунок відповідача авансові платежі за договором в сумі 24900 грн., що підтверджується квитанцією № 1-1323К від 14.05.2018 року.

Одразу після підписання зазначеного договору позивач помітила, що в договорі вказана вартість транспортного засобу вища, ніж та, на яку вона розраховувала (п.8.2 Договор 259 600 грн.), на що менеджер повідомив, що це їх внутрішні справи, що в договірі вказується транспортний засіб вартістю 2017 року випуску для перекриття вартості акційного авто та пообіцяв доставити транспортний засіб вказаний в акті обраного автомобіля. Автомобіль повинен був прибути того ж дня, але у зв'язку з тим, що позивач замовила додаткове обладнання - ГБО (5 покоління), за яке було сплачено рахунок на суму 2 560 грн., позивачу сказали що автомобіль прибуде протягом тижня. Через тиждень позивач зателефонувала менеджеру, щоб дізнатись, де забрати автомобіль, але позивачу сказали, що за ціною, на яку вона розраховувала авто немає, і позивачу потрібно переукласти договір на авто, яке по вартості вище, ніж вона розраховувала та сплатити різницю.

Позивач вважає, що в даному випадку порушені вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», та просить суд визнати договір Фінансового лізингу № 01101 від 14.05.2018 року недійсним, та стягнути з відповідача, сплачену позивачем за договором суму - 27460 грн. та моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Ухвалою суду від 23 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу був наданий строк для усунення недоліків, зв’язку з тим, що при поданні заяви не майнового характеру, про стягнення моральної шкоди у сумі 5000,00грн., позивач не сплатила судовий збір у дохід держави (а.с.43-44).

06.08.2018 року позивач уточила позовні вимоги, просила суд визнати договір Фінансового лізингу № 01101 від 14.05.2018 року недійсним, та стягнути з відповідача, сплачену позивачем за договором суму - 27460 грн. (а.с.47-60).

Ухвалою суду від 08 серпня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до провадження Краснолиманського міського суду, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.61-62).

Позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи, позивач в судове засідання не прибула, але надала до суду заяву щодо розгляду справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала (а.с.77).

Під час розгляду справи судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача ТОВ «Максус Лізинг» про місце, день та час розгляду справи. Так, судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця реєстрації юридичної особи, зареєстрованою у встановленому законом порядку, а саме за адресою: 02093, м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, б.11-А, оф. 404-3 (а.с. 66,69,79), проте представник відповідача в судове засідання не з’явився, про поважні причини неприбуття суд не повідомив, відзив на позов не надав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавиться провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

За вказаних обставин, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України ухвалою суду від 24.10.2018 року прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з’ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 14.05.2018 року між ОСОБА_1 (Лізінгоодержувачем) та ТОВ «Максус Лізинг» (Лізінгодавцем) укладено договір фінансового лізингу №01101 (в подальшому - Договір), згідно з п. 1.3 статті 1 якого Лізінгодавець бере на себе зобов’язання придбати Предмет лізінгу у власність (отримати право власності на предмет Лізінгу) та передати його у користування Лізінгоодержувача на строк та на умовах, передбачених Договором (а.с. 16).

Договір підписаний позивачем з одного боку та директором ТОВ «Максус Лізинг» ОСОБА_2 - з іншого (а.с.23).

Згідно з вимогами п.1.1 статті 1 Договору предметом фінансового лізінгу є транспортний засіб марки RAVON R4 (а.с.16).

Відповідно до акту обраного автомобілю до Договору вартість автомобілю марки RAVON R4 становить 249000,00 грн., авансовий внесок - 24900,00 грн. (а.с.25).

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Пунктом 9.1 ст. 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п. 9.2 ст. 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

14 травня 2018 року ОСОБА_1 внесла на рахунок відповідача авансові платежі за Договором в сумі 24900 грн., що підтверджується квитанцією № 1-1323К від 14.05.2018 року (а.с. 26) та в сумі 2560,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1-1386К від 14.05.2018 року (а.с.27).

До теперішнього часу позивачу не було передано предмет лізингу - транспортний засіб марки RAVON R4.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг та ч. 2 ст. 806 ЦК України, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Водночас, відповідно до п. п. 3, 17, 19, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність Відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб RAVON R4, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.

Як вбачається із п. 1.3 Договору, Лізингодавець лише бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати його у користування Лізингоодержувачу - (непрямий лізинг). Тобто навіть при усвідомленні, що укладається договір лізингу - наявне введення в оману стосовно його виду.

Відповідачем створено враження, що укладається договір прямого лізингу і у нього є в наявності автомобіль за визначеною ціною. В той час як фактично у договорі прописаний предмет непрямого лізингу, коли предмет лізингу ще потрібно придбати та ще й попередньо сплатити 25% його вартості та 10 % адміністративного платежу, після чого Відповідач на протязі 90 календарних днів буде передавати предмет лізингу у користування.

Крім того, авансовий платіж, який вніс позивач у Договорі формулюється як комісія за організацію Договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів та являє собою відсоток від вартості Предмету лізингу у розмірі 10 %, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, про дійсне призначення якого позивача було введено в оману під виглядом сплати авансу.

Тобто, достовірної, доступної інформації щодо предмету договору позивачем не було отримано.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ряд умов договору Фінансового Лізингу №01101, який укладений 14.05.2018 року між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 є несправедливими, за вищевикладених підстав, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з чим є всі підстави для визнання Договору недійсним.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору та в частині стягнення з відповідача авансового платежу в розмірі 27460 грн. як наслідку його недійсності.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 704,80 грн.

На підставі ст.ст. 23, 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806, 807 ЦК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст. 4, 11, 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка проживає за адресою: 84411, Донецька область, Лиманський район, с. Рубці, вул. Горького, буд. 1, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізінг", яке розташоване за адресою: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним– задовольни.

Визнати договір Фінансового Лізингу №01101, укладений 14.05.2018 року між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізінг" (код ЄДРПОУ 41597671, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.11-А,офіс 404-3) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП – НОМЕР_1, грошові кошти у сумі 27460,00 грн.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізінг" (код ЄДРПОУ 41597671, м. Київ, вул. Бориспільська, буд.11-А,офіс 404-3) на користь держави судовий збір в сумі 704,80 (сімсот чотири гривень 80 копійок) (рахунок одержувача: 31213206005564, ЄДРПОУ: 37894853, МФО: 899998, одержувач: УК м. Лиман/отг м. Лиман/22030101, Банк одержувача: Казначейство України (ЕАП)).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч.1 п.15 п.п.15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції яка діє з 15.12.2017 року), апеляційну скаргу позивач має право подати до Донецького апеляційного суду через Краснолиманський міський суд.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 24.10.2018 року.

Суддя -