Постанова № 77377556, 24.10.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/4636/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Яковець О. Ф.Номер провадження 22-ц/788/1938/18 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2018 року м.Суми

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання -Чуприни В.І.,

сторони:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Державна установа «Роменська виправна колонія (№ 56)»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 серпня 2018 року в складі судді Яковця О.Ф., ухвалене у м. Ромни, повний текст якого складено 22 серпня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» (далі - Роменська виправна колонія № 56), мотивуючи вимоги тим, що з 04 травня 2005 року він є засудженим до довічного позбавлення волі і відбуває покарання у Роменській виправній колонії № 56.

14 грудня 2017 року відповідачем йому вручено лист Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 грудня 2016 року № 585/3856/16-ц/25056/2016, в якому повідомлялось, що справа за його позовом до Роменської виправної колонії № 56 про відшкодування моральної шкоди (№ 585/3856/16-ц) 28 листопада 2016 року була направлена з апеляційною скаргою до Апеляційного суду Сумської області та станом на 02 грудня 2016 року до суду не повернута, тому надати рішення суду, згідно з його заявою від 30 листопада 2016 року, неможливо.

14 грудня 2016 року вказаний лист суду відповідач зареєстрував в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі за № 5446 у відкритому вигляді.

Крім того, 07 березня 2017 року відповідачем йому вручено лист Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 березня 2017 року № 585/843/17/4462/2017, в якому повідомлялось, що суд направляє на його адресу копію ухвали від 02 березня 2017 року. Лист знаходився у відкритому поштовому конверті, адресованому судом на його ім'я. 07 березня 2017 року цей лист відповідачем зареєстровано в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі за № 744 у відкритому вигляді.

Просив стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» моральну шкоду у сумі 8000 грн, заподіяну йому внаслідок порушення його права на таємницю кореспонденції з Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 грудня 2016 року № 585/5856/16-ц/25056/2016 та від 02 березня 2017 року № 585/843/17/4462/2017, адресованої на його ім'я.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 серпня 2018 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у пункті 5 розділу ІІ Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2013 року № 1304/5 визначено, що кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим вручається у запечатаному вигляді (конверті), проте кореспонденція із Роменського міськрайонного суду, яка адресована на його ім'я, була вручена йому у відкритому вигляді. Вказував, що працівники відповідача не мали законних підстав для отримання кореспонденції для засудженого відкритому вигляді та реєструвати її у журналі вхідної кореспонденції.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання в Державній установі «Роменська виправна колонія (№ 56)» Державного департаменту України з виконання покарань у Сумській області.

07 березня 2017 року ОСОБА_3 від адміністрації Роменської виправної колонії № 56 отримав лист Роменського міськрайонного суду Сумської області від 02 березня 2017 року № 585/843/17/4462/2017 про направлення ухвали суду від 02 березня 2017 року, адресований Роменській виправній колонії № 56.

07 березня 2017 року вказаний лист суду відповідачем зареєстровано в журналі обліку вхідної кореспонденції осіб, які тримаються в установі за № 744, про що свідчить відтиск штемпеля колонії (а.с. 6).

Представник відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що кореспонденцію, адресовану Державній установі «Роменська виправна колонія (№ 56)» для засудженого ОСОБА_3, отримано 06 березня 2017 року у відкритому вигляді.

Згідно з довідкою, складеною старшим секретарем суду від 16 квітня 2017 року, в матеріалах справи № 585/843/2017 відсутні дані про те, що кореспонденція за № 585/843/17/4462/2017 направлялася на ім'я засудженого ОСОБА_3 рекомендованим листом (а.с. 53).

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 мотивоване тим, що кореспонденція із суду була отримана представником Роменської виправної колонії № 56 для вручення позивачу у відкритому вигляді. Отже, відповідач не вчинив протиправних дій щодо перегляду кореспонденції позивача, направленої йому із суду.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи з наступного.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 посилається на те, що працівниками Роменської виправної колонії № 56 порушено його право на таємницю кореспонденції із судом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка 17 липня 1997 року була ратифікована Україною і є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з ст. 31 Конституції України, кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

08 квітня 2014 року на підставі Закону України № 1186 -VII «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема до частини четвертої статті 113 цього кодексу, згідно з якою кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, до суду та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає.

Аналогічні положення містились у пункті 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 липня 2013 року №1304/5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року №1110/23642.

Згідно з пунктом 5 Інструкції кореспонденція, що надійшла із суду, засудженим (особам, узятим під варту) вручається протягом доби у запечатаному вигляді (конверті).

Отже, законодавством встановлено, що перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують, у тому числі до суду і отримують із суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що кореспонденцію працівником відповідача було отримано у суді для вручення засудженому ОСОБА_3 у відкритому вигляді, а не рекомендованим листом, та у відкритому вигляді було вручено ОСОБА_3

Отже, вищевказане свідчить, що працівниками Роменської виправної колонії № 56 порушено положення статті 113 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктів 4, 5 Інструкції, оскільки кореспонденція із суду повинна направлятися засудженому у конверті та в такому вигляді передаватися засудженому, що у силу презумпції знання закону працівники колонії не могли не знати.

Крім того, працівник відповідача не мав повноважень на отримання кореспонденції із суду, оскільки не є стороною у справі або представником позивача (частина п'ята статті 74 ЦПК України 2004 року). Вказане також свідчить про порушення порядку вручення повісток, встановленого частиною шостою статті 76 ЦПК України 2004 року.

Отже, неправомірність дій відповідача є однією з обов'язкових підстав цивільно-правової відповідальності.

Так, відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди.

З огляду на вищевикладене, підтверджено факт порушення таємниці листування з засудженим ОСОБА_3, оскільки отримання та передача кореспонденції у відкритому виді позивачу свідчить про протиправність дій відповідача та наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діянням.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Порушення права на повагу до кореспонденції засуджених та осіб, які тримаються під вартою, визначеного статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що будь-які заходи щодо кореспонденції (контроль, обмеження, вилучення, заборона) мають розглядатися як втручання в приватне життя.

Так, порушення права на повагу кореспонденції осіб, які перебувають у місцях несвободи Європейським судом було констатовано у рішеннях у справах щодо України: «Сергій Волосюк проти України» (пп. 84-86, заява № 1291/03 від 12.03.2009), «Бєляєв та Дігтяр проти України» (п.50, заяви № № 16984/04 та 9947/05 від 16.02.2012) та ін.

Європейський суд зазначає, що втручання з боку держави у право засуджених чи осіб, які тримаються під вартою на повагу до їх кореспонденції, яке гарантує пункт 1 статті 8 Конвенції, може бути виправдано, тільки якщо було виконано умови пункту 2 цієї статті. Зокрема, щоб не суперечити статті 8 Конвенції, втручання має бути здійснене «згідно із законом», мати законну мету і бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети. Словосполучення «згідно із законом» не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону. Національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У зв'язку із порушенням адміністрацією колонії права на таємницю кореспонденції, що призвело до моральних страждань, порушення нормального укладу його життя, засуджений ОСОБА_3 звертався за психологічною допомогою, яка була йому надана психологом установи ОСОБА_5 14 лютого та 23 березня 2017 року (а.с. 7 - 8).

За встановлених обставин та вимог закону апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не встановив фактичні обставини справи, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню та дійшов помилкового висновку про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Отже, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, з відповідача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 100 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3

Оскільки ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 08 грудня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 05 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1, ч.2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ч. ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК України (ст. 82 ЦПК України 2004 року), то з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір у розмірі 960 грн за апеляційний перегляд справи.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 серпня 2018 року та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 100 грн.

Стягнути з Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та судовий збір у розмірі 960 грн за апеляційний перегляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю. Кононенко

О.І. Собина

С.С. Ткачук