Постанова № 77376244, 18.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6582/18

Номер справи місцевого суду: 521/17257/16-ц

Головуючий у першій інстанції Целух А.П.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.

за участю секретаря: Чепрас А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни, Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 липня 2018 року,-

встановив:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом , який в подальшому було уточнено до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису.

Посилаючись на те, що 04 липня 2005 року між ОСОБА_3 та ЗАО КБ «ПриватБанк», в подальшому перейменоване на ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №ОDН0GD01422329, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 31220,00 доларів США, з оплатою за користування кредитом в розмірі 0,97% в місяць та кінцевим строком виконання основного зобов'язання до 03 липня 2025 року.

В забезпечення виконання кредитного договору №ОDН0GD01422329 від 04 липня 2005року, між позичальником та банком був укладений договір іпотеки від 04 липня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2188.

Зазначала, що 20 вересня 2016 року отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомлення б/н від 21.07.2016 р. яким була попереджена, що якщо протягом тридцяти днів з моменту отримання повідомлення не погасить існуючу заборгованість перед банком, то банк залишає за собою право забезпечити іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є предметом за вищевказаним договором іпотеки.

Вказувала, що 30 вересня 2016 року отримала довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №69425694, із змісту якої їй стало відомо, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28 вересня 2016 року.

Стверджувала, що згідно даного рішення право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване за ПАТ КБ «ПриватБанк». На підставі вищевказаного рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис за № 16628169.

Вважає дії приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. щодо винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28.09.2016 року та запису за № 16628169 протиправними та такими що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим просила суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31611712 від 28.09.2016 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В., про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, на об'єкт нерухомого майна, квартиру за адресою: АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 16628169 про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, на об'єкт нерухомого майна, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 04 липня 2018 року позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни, Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 липня 2018 року, та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, та стягнути судові витрати.

17 жовтня 2018 року до апеляційного суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу Шепітко - Фастовцової А.В., де зазначає, що вважає рішення районного суду законним та обґрунтованим, і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 районний суд виходив з того, що банк правомірно задовольнив свої кредиторські вимоги шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості на основі «іпотечного застереження», а письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, котре міститься в іпотечному договорі однозначно трактується як згода власника, оскільки підпис іпотекодавця (власника) в іпотечному договорі є способом його волевиявлення. В даному випадку не здійснювалось примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири) через органи і посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень, а відбулось договірне погашення заборгованості за кредитним договором шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, і в даному випадку відсутнє примусове стягнення й норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не порушені.

З таким висновком районного суду повністю погоджується апеляційний суд, з огляду на наступні обставини.

Апеляційним судом встановлено,що 04 липня 2005 року між ОСОБА_3 та ЗАО КБ «ПриватБанк», в подальшому перейменоване на ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір №ОDН0GD01422329, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 31220,00 доларів США, з оплатою за користування кредитом в розмірі 0,97% в місяць та кінцевим строком виконання основного зобов'язання до 03 липня 2025 року.

В забезпечення виконання кредитного договору №ОDН0GD01422329 від 04 липня 2005року, між позичальником та банком був укладений договір іпотеки від 04 липня 2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2188.

Відповідно ч. І ст. 1 Закону України «ПРО Мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»: протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» було направлено позивачу повідомлення б/н від 21 липня 2016 про намір забезпечення іпотекою вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. У повідомлені зазначалось, що у відповідності до ст.35 Закону України «Про іпотеку», якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Вказаним повідомленням позивача також було проінформовано, що «протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення остання вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вона набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя: Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом п'яти днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Якщо протягом тридцяти днів позивач не висловить намір придбати вищевказаний предмет іпотеки, Банк вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд».

З матеріалів справи вбачається, що позивачка підтвердила отримання нею вказаного повідомлення. Разом з тим, нею не були надані заперечення щодо реалізації предмету іпотеки - квартири протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення, та не встановлено жодного факту волевиявлення щодо придбання нею квартири. Таким чином, бездіяльність позивача, як вірно зазначає районний суд, слід вважати мовчазною згодою на вирішення питання в позасудовому порядку.

Схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

В матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем заперечення щодо реалізації квартири або повідомлення про намір придбати предмет іпотеки.

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 надала згоду на реалізацію квартири, а тому норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути застосовано, оскільки відчуження відбулося за згоди позивача.

Аналогічну позицію висловила колегія Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 20 липня 2016 року по справі № 725/6737/14-ц.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору іпотеки Р№ 2188 від 04 липня 2005 року, укладеним між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк" передбачено згоду на вирішення питання в позасудовому порядку (п.26), оскільки підпис іпотекодавця (власника) в іпотечному договорі є способом його волевиявлення (ст. 205, 207 ЦК України), що підтверджується нижченаведеним.

За попередньою згодою сторін відповідно п. 15.7.2. договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитним договором у випадку порушення іпотекодавцем зобов'язань по кредитному договору та договору іпотеки.

Відповідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Стаття 590 ЦК України передбачає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 36 ЗУ "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до п. 21 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 15.7.1, 15.7.2, 15.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" здійснює реалізацію предмета іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України № 1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від загальної вартості предмету іпотеки, яка зазначена в п. і 1 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище ніж зазначена в цьому пункті.

Відповідно до п. 26 звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця, або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в т.ч. отримати витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно на предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене, сторони договору іпотеки дійшли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому ст.ст. 36,37 цього Закону.

Разом з тим, норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не містять прямої заборони на позасудове врегулювання, передбачене ст. 36 закону України «Про іпотеку» (за винятком зони проведення антитерористичної операції).

Доводи апелянта про те, що винесене районним судом рішення є незаконним та підлягає скасуванню через неврахування таких аспектів як: відсутність належного повідомлення позивача про звернення стягнення на спільну квартиру; відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя щодо добровільної передачі іпотекодавцем спірної квартири у власність ПАТ КБ «Приватбанк»; відсутність добровільної згоди позивача на відчуження належної їй квартири; здійснення нотаріусом реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк» на квартиру без оригіналів правовстановлюючих документів на вказане майно, так як такі документи знаходилися у позивача; порушення прав та законних інтересів малолітнього сина позивача - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, для якого спірна квартира є єдиним місцем проживання; відсутність згоди органів опіки та піклування на вчинення нотаріальних дій щодо вказаної квартири; порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на момент проведення перереєстрації згаданої квартири за ПАТ КБ «Приватбанк», - є безпідставними та такими що не ґрунтуються на законі.

Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини щодо житлового приміщення.

Системний аналіз норм свідчить про те, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обов'язком батьків, а сама по собі відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування не є беззаперечною підставою для визнання правочину недійсним.

Виключно на батьків та законних представників дітей покладено обов'язок діяти в інтересах дитини та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини. Такі обов'язки не можуть перекладатися на інших осіб.

Разом з тим, реєстрація малолітньої дитини у спірній квартирі відбулася вже після передачі квартири в іпотеку банку, та без згоди банку, та вимоги про визнання недійсним договору іпотеки не були предметом розгляду справи.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеним цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись: ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 жовтня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра