Рішення № 77371972, 25.10.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№813/2246/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2018 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Карп’як О.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити дії, -

встановив:

31.05.2018 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті йому пенсії з дати її припинення;

- визнати неправомірним і скасувати рішення відповідача про призупинення нарахування та виплати йому пенсії;

- зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату йому пенсії і виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення негайно після проголошення рішення, утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Ухвалою від 01.06.2018 року позовну заяву залишено без руху.

17.07.2018 року на усунення недоліків позову позивачем подано заяву та уточнену позовну заяву.

Ухвалою від 19.07.2018 року прийнято позовну заяву (з урахуванням уточнень) до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також витребувано у ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області належним чином завірені копії документів, а саме: відомості про помісячну сплату пенсії на користь позивача; відомості про причини та підстави невиплати позивачу пенсії; рішення про зупинення виплати позивачу пенсії.

Вказану ухвалу скеровано на електронну адресу позивача 26.07.2018 року та на поштову адресу відповідача.

Ухвалою від 06.08.2018 року зупинено провадження у справі.

20.08.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні. До відзиву долучено докази, на виконання ухвали суду від 19.07.2018 року та докази скерування таких документів на електрону адресу позивача.

Ухвалою від 17.09.2018 року поновлено провадження у справі.

Позиція позивача:

Позивач вказує, що з липня 2003 року набув право на отримання пенсії. Згідно Постанови КМ України від 07.11.2014 року №595 у населеному пункті, де він мешкав, було припинено здійснення повноважень відповідним органом ПФ України та зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з ДБ України. У зв’язку з чим, він змушений був звернутись із заявою про взяття на облік та виплату пенсії до іншого територіального органу ПФ України. На даний час він перебуває на обліку у Стрийському об’єднаному управлінні ПФ України Львівської області, як внутрішньо переміщена особа. З моменту реєстрації в такому органі йому перераховувались належні до виплати суми на картковий рахунок в АТ «Ощадбанк». До звернення до суду, він постійно отримував пенсію, але відповідач припинив йому виплату такої з невідомих для нього причин. Також вказує, що він періодично виїжджав до м. Донецька оскільки має там квартиру і близьких родичів. Позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як особа, що перемістилася з району проведення антитерористичної операції, що підтверджується довідкою від 19.11.2014 року №1334000054. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права. В обґрунтування позовних вимог покликається на положення статей 8, 22, 19,24, 46 Конституції України, ст.4, 5, 7, 8, 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», судову практику Верховного Суду та рішення Європейського суду з прав людини. Вказує, що Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування довідки ВПО. Припинення ж виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 вказаного Закону. А рішення пенсійним органом про припинення виплати йому пенсії не приймалось. Постанова КМ України не є законами, а тому не можуть змінювати в бік звуження прав громадян, які встановлено нормативно – правовими актами вищої юридичної сили. Стосовно застосування до даних правовідносин Постанови КМ України 595 від 07.11.2014 року, то вказує, що п.2 такої скасований рішенням суду. Крім того, вказує, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Постанови КМ України №637 від 05.11.2014 року , оскільки обмежують конституційні права соціально незахищених громадян України, що мешкали на територіях непідконтрольних державі та набули статусу внутрішньо переміщених осіб. Також не можуть бути застосовані положення Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затверджений Постановою КМ України «Про заходи щодо виконання пункту 3 Указу Президента України від 04 липня 1998 року №734», №1596 від 30.08.1999 року, в частині п.6 та 12, оскільки обмежують встановлене ст.47 Закону право отримувачів пенсій на самостійне визначення рахунку, до якого зараховується пенсія. Також не підлягають застосуванню положення п.12 Порядку здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою КМ України №136 від 18.02.2016 року, оскільки протиправно розширює вичерпний перелік підстав, що визначений статтею 49 Закону, для припинення виплати пенсії, чим звужуються та обмежуються права громадянина, що не відповідає принципам пенсійного законодавства та Конституції України. Тому вважає, що прийняте рішення про призупинення або припинення виплати йому пенсії винесене без наявності визначених Законом підстав для його прийняття, тому просить його визнати протиправним та скасувати.

Заперечення відповідача:

20 серпня 2018 року представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що виплата пенсії позивачу припинена ще з липня 2017 року. 17 травня 2017 року управління Пенсійного фонду України звернулось із запитом № 4611/03-28 до управління соціального захисту населення Моршинської міської ради щодо проведення перевірки достовірності факту проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, згідно додатку, який було долучено до листа, де зазначено прізвище і позивача ОСОБА_1 Підставою для звернення із запитом став ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України від 05.05.2017 року №4955/04-11 із списками внутрішньо переміщених осіб, наданих АТ «Ощадбанк» по яких зупинено видаткові операції. У цьому списку зазначено і позивача. Саме на підставі цього листа та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365, працівниками управління соціального захисту населення Моршинської міської ради було проведено перевірку факту достовірності проживання позивача за адресою: м. Моршин, вул. Привокзальна, 51/8, про що складено акт обстеження № 81 від 24.05.2017 року, яким і було встановлено факт, що позивач ОСОБА_1 не проживає за вказаною адресою. На підставі цього акта, комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка діє при управлінні соціального захисту населення не підтвердила фактичне місце проживання позивача ОСОБА_1 в м. Моршині по вул. Привокзальній, 51/8, про що повідомила управління Пенсійного фонду. На підставі цього повідомлення, управління припинило пенсії.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта долученою до позовної заяви. З липня 2003 року є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням серії АБ № 640494. Перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Кіровського району м. Донецька. У зв’язку з проведенням антитерористичної операції покинув постійне місце проживання та визнаний внутрішньо переміщеною особою згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1334000054 від 19.11.2014 р., дію довідки з 19.11.2016 року продовжено безтерміново. Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Донецьк до м. Моршин, фактичне місце проживання – 82482, АДРЕСА_1. Перебуває на обліку в Стрийському відділі обслуговування громадян.

У відзиві відповідачем зазначено, що позивачу не виплачена пенсія за минулий період згідно постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Оскільки при проведенні перевірки факту достовірності проживання позивача за адресою - АДРЕСА_2, встановлено, щ о позивач не проживає за вказаною адресою.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві за період з 01.07.2017 року по 31.05.2018 року (дату звернення позивача до суду) з підстав, які не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року, а саме:

позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частині 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлений чинним законодавством.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пункту 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачена за період з 01.07.2017 року по 31.05.2018 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 року "Про внесення змін до постанови Міністрів України від 08.06.2016 року №365". Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Щодо вимоги позивача про нарахування пенсії, то суд хоче зазначити, що така не підлягає задоволенню з тих підстав, що ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду у Львівській області нарахування пенсії позивачу не припинялось, було припинено лише виплату пенсії.

Щодо вимоги відповідача про утримання від подальшого призупинення виплати пенсії, суд зазначає, що своїм рішенням суд не може заборонити вчинення дій у майбутньому. При розгляді справи суд вирішує чи діяв суб’єкт владних повноважень в межах, на підставі та у спосіб, визначений законом при прийнятті рішення про припинення виплати пенсії.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України №509, №637, №595, №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу за період з 01.07.2017 року по 31.05.2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Таким чином, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірними дій, зобов’язання вчинити дії підлягає задоволенню частково.

Суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області по невиплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017 року та зобов’язання відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2017 року.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача про призупинення нарахування та виплату пенсії позивачу слід відмовити, оскільки доказів прийняття такого рішення у формі єдиного документу жодною із сторін не подано, не вказано реквізитів такого. У задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача утриматись від подальшого призупинення виплати пенсії слід відмовити, оскільки такі не є належним способом захисту.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо судового збору, слід зазначити, що в матеріалах справи наявна копія посвідчення серії АБ №640494 та копія пенсійного посвідчення №2912737024, в яких вказано, що позивач є інвалідом 2 групи профзахворювання – безтерміново, трудове каліцтво. Відтак, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Відтак, в порядку ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 73- 78, 90, 143, 241- 246, 250, 255, 262, 290,295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10, ЄДРПОУ 13814885) по припиненню виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: 83117, Донецька область, м. Донецьк, вул. Петровського, 130/144, РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2017 року.

Зобов’язати відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10, ЄДРПОУ 13814885) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації: 83117, Донецька область, м. Донецьк, вул. Петровського, 130/144, РНОКПП НОМЕР_1) з 01.07.2017 року.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірним та скасування рішення відповідача про призупинення нарахування та виплату пенсії позивачу – відмовити.

У задоволенні позовних вимог в частині утримання від подальшого призупинення виплати пенсії - відмовити.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна