Рішення № 77371611, 03.10.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1465/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бондар Я.Г.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 (27552, АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1)

відповідач: Власівська селищна рада (27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Першотравнева, 59, код ЄДРПОУ 04366465)

представники: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання протиправним рішення, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Власівської селищної ради про визнання протиправним рішення, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою його реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 помер його батько - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, але з червня 2017 року до дня смерті проживав разом з позивачем, оскільки за станом здоров'я потребував постійного догляду. Після смерті батька позивач звернувся із заявою на ім'я Власівського селищного голови про надання дозволу на поховання батька та виділення місця для його поховання на цвинтарі смт. Власівка. Але йому було повідомлено про те, що відповідно до рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка" (зі змінами, внесеними рішенням №277 від 31.03.2017 року) дозвіл буде надано та виділено місце для поховання тільки після внесення на користь Власівської селищної ради плати в розмірі трьохкратного прожиткового мінімуму доходів громадян, що становить 5100 грн. Позивач був змушений сплатити ці кошти, проте стверджує, що вказане рішення відповідача суперечить Конституції України, Закону України "Про поховання та похоронну справу" та призвело до заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди. З цих підстав просить суд:

- визнати протиправним та нечинним рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка" зі змінами відповідно до рішення №277 від 31.03.2017 року;

- стягнути з Власівської селищної ради на його користь кошти на відшкодування матеріальної шкоди на суму 5100 грн. та моральної шкоди на суму 10000 грн., які заподіяні протиправним рішенням.

Ухвалою судді від 21.05.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що підставою для винесення оскаржуваних рішень стала критична ситуація, яка склалася у смт. Власівка стосовно поховання померлих, зумовлена дефіцитом вільної землі. Кількість місць для поховання мешканців селища - членів Власівської територіальної громади - на території існуючого кладовища обмежена. Наразі Власівською селищною радою проводяться роботи щодо розроблення землевпорядної та проектно-кошторисної документації для розширення кладовища. З метою захисту інтересів членів територіальної громади селища прийнято рішення про тимчасову заборону поховання померлих іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка до виготовлення землевпорядної документації щодо розширення існуючого кладовища. Стверджуючи, що таке рішення відповідає вимогам статті 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу", просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 13.06.2018 року прийнято рішення розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у смт. Власівка, яке підпорядковане місту обласного значення Світловодськ Кіровоградської області.

Спільно з позивачем, починаючи з червня 2017 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_5, проживав його батько - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, який хворів та потребував догляду. (а.с. 34). Згідно з його паспортом він був прописаний (зареєстрований) у смт. Власівка з 16.11.1979 року по 20.02.2008 року, а з 27.02.2008 року - у м. Світловодську. (а.с. 40)

Відповідно до свідоцтва про смерть від 01.03.2018 року серія НОМЕР_2, виданого виконавчим комітетом Власівської селищної ради м. Світловодська Кіровоградської області, місцем смерті ОСОБА_5 є смт. Власівка. (а.с. 38)

Позивач після смерті батька взяв на себе зобов'язання поховати померлого на території кладовища, розташованого у смт. Власівка по вул. Молодіжній. На цьому кладовищі поховані рідні ОСОБА_5, зокрема його рідний брат ОСОБА_6, біля могили якого було залишено місце для поховання рідних. (а.с. 41)

Позивач 01.03.2018 року звернувся до Власівського селищного голови із заявою про надання дозволу на поховання батька на цвинтарі смт. Власівка. (а.с. 28)

Власівським селищним головою такий дозвіл був наданий, за умови внесення позивачем плати за поховання ОСОБА_5, який на день смерті не був зареєстрований на території Власівської селищної ради. Таке рішення селищний голова мотивував наявністю рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка".

У зв'язку з цим позивач, виконуючи волю померлого батька бути похованим у смт. Власівка, 01.03.2018 року сплатив на рахунок Власівської селищної ради 5100 грн. в якості оплати за поховання (а.с. 29), а згодом звернувся до суду з цим позовом, стверджуючи, що рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка" (зі змінами, внесеними рішенням №277 від 31.03.2017 року), яке застосовано щодо нього, є незаконним.

Розглядаючи справу, суд установив, що Власівською селищною радою прийнято рішення №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт Власівка". (а.с. 32)

Згідно з цим рішенням Власівська селищна рада вирішила з метою раціонального використання земельних ділянок під похованнями мешканців селища: 1. Тимчасово заборонити поховання померлих іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка м. Світловодськ Кіровоградської області до оформлення землевпорядної документації на земельну ділянку, що використовується для організації місць поховання. 2. Дозволити у виключних випадках поховання тих іногородніх громадян, у кого існують місця для поховання біля померлих рідних.

Згодом Власівською селищною радою прийнято рішення №277 від 31.03.2017 року "Про внесення змін в рішення Власівської селищної ради від 22.04.2016 №97 "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт Власівка", яким пункт 2 рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року викладено у такій редакції: "Дозволити у виключних випадках поховання тих іногородніх громадян, у кого існують місця для поховання біля померлих рідних. За видачу дозволу на поховання іногородніх громадян, які на день смерті не зареєстровані на території Власівської селищної ради, встановити плату за місце поховання в розмірі трьохкратного прожиткового мінімуму". (а.с. 33)

Цим рішенням також доповнено рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року пунктом 4: "Виконавчому комітету селищної ради розробити в другому кварталі 2017 року регуляторні акти "Про затвердження тарифу за видачу дозволу на поховання на цвинтарі смт. Власівка" та "Про резервування місця на цвинтарі смт. Власівка".

Отже, спірними рішеннями урегульовано суспільні правовідносини щодо процедури поховання, а дія цих рішень поширюється на невизначене коло осіб. Відтак, ці рішення є нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до частин 2, 3 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих визначає Закон України "Про поховання та похоронну справу", який регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до статті 1 цього Закону поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла); забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих); надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про поховання та похоронну справу" діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах: гарантування державою належного поховання померлих; достойного ставлення до тіла померлого; поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності - з урахуванням побажань родичів; створення рівних умов для поховання померлих незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; запобігання випадкам непоховання померлих; компенсації державою витрат, пов'язаних з похованням померлих, відповідно до закону; безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії); конфіденційності інформації про померлого; забезпечення збереження місць поховань.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про поховання та похоронну справу" усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене зокрема у побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації.

Статтею 8 Закону України "Про поховання та похоронну справу" передбачено, що організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється зокрема органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: 1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання; 2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання; 3) створюють ритуальні служби; 4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом; 5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб'єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності; 6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про поховання та похоронну справу" особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання.

Статтею 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу" передбачено, що для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов'язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Поділ кладовищ на розряди за майновим станом не допускається.

Порядок функціонування місць поховань визначається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Існуючі місця поховання не підлягають знесенню і можуть бути перенесені тільки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування у випадку постійного підтоплення, зсуву, землетрусу або іншого стихійного лиха.

Орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про часткове або повне припинення поховання померлих (закриття) кладовища в разі, якщо на території кладовища немає вільних місць для облаштування нових могил (колумбарних ніш), а поховання померлих можливе лише на місцях родинного поховання або шляхом підпоховання в могилах за згодою користувачів місць поховання відповідно до статті 25 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу" за зверненням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого відповідно до затвердженої проектної документації.

За бажанням одного з родичів, визначених у частині п'ятій статті 6 цього Закону, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про поховання та похоронну справу" передбачено, що землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Згідно з частинами 1, 6 статті 30 Закону України "Про поховання та похоронну справу" утримання кладовищ забезпечується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету.

Утримання кладовищ, а також інших місць поховання забезпечують виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 року №193 "Про затвердження нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України "Про поховання та похоронну справу", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 року за №1113/9712, затверджено Порядок утримання кладовищ та інших місць поховань.

Згідно з пунктами 2.3, 2.4 цього Порядку для розміщення місця поховання спеціалізованому комунальному підприємству, установі, поховання померлих чи їх праху після кремації здійснюється лише на підставі свідоцтва про смерть та оформленого в установленому порядку договору-замовлення на організацію та проведення поховання (далі - договір-замовлення).

За зверненням Виконавця волевиявлення чи особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого. На бажання Виконавця волевиявлення чи особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Порядку функціонування та утримання кладовищ в смт. Власівка, затвердженого рішенням Власівської селищної ради №257 від 26.10.2007 року, поховання померлих здійснюється лише на підставі дозволу на поховання, виданого виконкомом Власівської селищної ради і оформленого в установленому порядку. За зверненням виконавця волевиявлення або особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, на території кладовища безоплатно виділяється місце для поховання померлого. Нові місця для поховання померлих на напівзакритих кладовищах надаються за погодженням виконавчого комітету Власівської селищної ради з врахуванням заслуг померлого перед Батьківщиною або селищем. (а.с. 136 -138)

Статтями 21, 24 Конституції України установлено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, послуги з постачання гарячої води, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Відповідно до пп. 11 п. "а" ч. 1 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку належить забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони.

З огляду на ці норми суд вважає, що рішення відповідача про заборону поховання на кладовищі громадян, які не зареєстровані на території Власівської селищної ради, є порушенням передбаченого статтею 4 Закону України "Про поховання та похоронну справу" принципу створення рівних умов для поховання померлих незалежно від їх місця проживання.

Таке рішення не може бути виправдане положеннями частини 6 статті 23 Закону України "Про поховання та похоронну справу", на яку відповідач посилався у відзиві на позов, оскільки вказана норма надає органу місцевого самоврядування повноваження прийняти рішення про часткове або повне припинення поховання померлих (закриття) кладовища в разі, якщо на території кладовища немає вільних місць для облаштування нових могил, але не передбачає повноважень забороняти поховання на кладовищі окремих категорій громадян, залежно від реєстрація їхнього місця проживання.

Встановлення (стягнення) відповідачем плати за виділення місця для поховання померлого на кладовищі суперечить вимогам статей 4, 25 Закону України "Про поховання та похоронну справу" та пункту 2.4 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 року №193, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 року за №1113/9712, та не узгоджується з повноваженнями органів місцевого самоврядування в галузі бюджету та житлово-комунального господарства.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 9, ч.1 ст.10 Закону України "Про поховання та похоронну справу", пп. 2 п. "а" ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення тарифів та плати за ритуальні послуги, але не встановлення плати за отримання дозволу на поховання померлого та території кладовища.

Відтак, суд прийшов до висновку, що спірні рішення як нормативно-правові акти не відповідають Конституції України, Закону України "Про поховання та похоронну справу", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003 року №193, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2004 року за №1113/9712.

Згідно з частинами 9, 10 статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

За правилами частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тож спірні рішення відповідача слід визнати протиправними та нечинними.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд виходив з того, що статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1175 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Судом установлено, що позивач внаслідок застосування до нього незаконного рішення відповідача поніс збитки (зайві витрати) у вигляді сплачених 01.03.2018 року на виконання цього рішення коштів у сумі 5100 грн. за отримання дозволу на поховання. (а.с. 29) Відтак, ця матеріальна шкода, заподіяна позивачу, повинна бути відшкодована за рахунок відповідача.

Крім того внаслідок покладення на нього обов'язку внести плату за отримання дозволу на поховання батька, попри те, що відповідно до чинного законодавства місця для поховання померлих виділяються безоплатно, позивачу, який перебував у пригніченому стані у зв'язку зі смертю батька, заподіяно додаткових моральних та душевних страждань. Це призвело до погіршення стану здоров'я позивача, що підтверджується лікарською довідкою від 03.05.2018 року. (а.с. 42) З огляду на глибину моральних страждань позивача, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди 1 000 грн., а у задоволенні решти вимог у цій частині позову - відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Позивач просив стягнути на його користь понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, на підтвердження розміру яких надав суду такі документи: договір про надання професійної правничої допомоги від 11.04.2018 року, укладений з адвокатом Кучуком А.О., акт виконаних робіт до цього договору від 08.05.2018 року, квитанцію від 08.05.2018 року про прийняття від ОСОБА_1 коштів у сумі 2818, 80 грн. (а.с.20 - 27, 83)

Наданий суду розрахунок суми гонорару містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, у сумі 2818,80 грн. Розмір цих витрат є співмірним обсягу та якості виконаних адвокатом робіт.

Відповідач не заперечував проти стягнення на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не довів невідповідність цих витрат критеріям, передбаченим у частині 5 статті 134 КАС України.

Тож на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути здійснені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2818, 80 грн. та на сплату судового збору у сумі 704, 80 грн. за подання цього позову.

Керуючись статтями 9, 21, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 264, 265, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та нечинним рішення Власівської селищної ради №97 від 22.04.2016 року "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка".

Визнати протиправним та нечинним рішення Власівської селищної ради №277 від 31.03.2017 року "Про внесення змін в рішення Власівської селищної ради від 22.04.2016 №97 "Про заборону поховання іногородніх громадян на цвинтарі смт. Власівка".

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Власівської селищної ради кошти на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5100 гривень та моральної шкоди у розмірі 1000 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 704, 80 грн. та на професійну правничу допомогу в сумі 2818, 80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Власівської селищної ради.

Зобов'язати відповідача опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт, невідкладно після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш

Повний текст рішення складено 23.10.2018 року.