Рішення № 77370569, 16.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2018 р. Справа№0540/8080/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Слов’янському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З квітня 2017 року по жовтень 2017 року позивачу не був перерахований пенсійний борг на картковий рахунок з невідомих йому причин. Позивач вважає таку бездіяльність неправомірною та такою, що порушує конституційні права. Просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року та зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів та допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 26 вересня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26 вересня 2018 року розгляд справи був відкладений на 03 жовтня 2018 року.

03 жовтня 2018 року була оголошена перерва на 16 жовтня 2018 року.

28 вересня 2018 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, рішенням комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 11-31/49-17 від 19.12.2017 року прийнято рішення про поновлення виплати пенсії позивачу. Розпорядженням Управління від 26.03.2018 року пенсійну справу було поновлено з особливістю переселенець зареєстрований (94 особливість) з 01.03.2018 року управління виплатилась поточна сума пенсії та на час складання відзиву позивач пенсійні виплати отримує. Зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25.04.2018 року «Про внесення змін до постанови кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, тобто борг за минулий період не виплачується.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ЕМ 020575, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: Луганська область, с. Щотове, вул. Кривоносова, буд. 5. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № 875787 від 15.11.2012 року.

13 квітня 2016 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 13 квітня 2016 року.

01 листопада 2017 року позивач отримав нову довідку про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи № НОМЕР_3 за адресою проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 к. А. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасовано (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

З червня 2016 року пенсійну справу ОСОБА_1 взято на облік в управлінні Пенсійного фонду України за адресою фактичного проживання згідно довідки внутрішньо переміщеної особи. З квітня 2017 року виплата пенсії припинено на центральному рівні на підставі перевірки списків внутрішньо переміщених осіб тривало відсутніх за адресою фактичного проживання. У листопаді ОСОБА_1 надав заяву на поновлення виплат. Станом на листопад 2017 року до справи долучено рішення Комісії управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації № 72 від 28.11.2017 року про скасування довідки. У грудні 2017 року отримано рішення Комісії управління соціального захисту населення Слов’янської міської ради № 11-32/49-17 від 19.12.2017 року про поновлення пенсійних виплат. Після надходження листа – пояснення від Комісії управління соціального захисту населення Слов’янської районної державної адміністрації щодо помилкового скасування довідки, пенсійну виплату поновлено на травень (сума виплати за місяць склала 3212,07 грн.). Фінансування виплат по сумі боргу з дати надання заяви (листопад 2017 по квітень 2018) проведено разом з нарахуванням пенсії за червень 2018 року. Загальна сума склала 22484,49 грн. Сума боргу за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року розрахована та не включена до виплати на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016» 25.04.2018 року № 335: орган Пенсійного фонду на підставі рішення Комісії призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачуються за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, який буде визначено Кабінетом Міністрів України додатково. Зазначений факт знайшов своє відображення у відзиві відповідача по справі та відповіді відповідача від 04.07.2018 року № 16828/02 на запит адвоката ОСОБА_2

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що невиплата пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було “законним”.

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у собі не містить, а положення Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закону України “Про боротьбу з тероризмом” не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Суд констатує, що Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” та Закон України “Про боротьбу з тероризмом” не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Тому аргументи відповідача про те, що невиплата пенсії позивачу з квітня 2017 року по жовтень 2017 року, керуючись постановами Кабінету Міністрів України було правомірним, суд вважає помилковим.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак “законності”. Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності “законності втручання”, тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону України №1058.

Щодо вимоги позивача зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 року № 2050-III (далі по тексту – Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статті 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону № 2050).

Зазначені положення також викладені у Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати”.

З аналізу вищезазначених законів судом встановлено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України, відповідно до якого виплата пенсії буде здійснена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки зазначена Постанова Кабінету Міністрів України до сих пір не прийнята, а не виплата пенсії за минулий період порушує конституційне право позивача на отримання пенсії.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині зобов’язання відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки під час розгляду справи встановлена неправомірна бездіяльність органу владних повноважень щодо невиплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації страти частини доходів.

Відповідно до статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу є протиправними діями суб'єкта владних повноважень – Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов’язання відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії та зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов’янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 37803258) щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року.

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов’янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 37803258) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Слов’янськ, вул. Підгірна буд. 6 к. А.) заборгованість з пенсії за період з квітня 2017 року по жовтень 2017 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Слов’янськ, вул. Підгірна буд. 6 к. А.) у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Слов’янськ, площа Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 37803258) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, Донецька обл., м. Слов’янськ, вул. Підгірна буд. 6 к. А.) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 22 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.