Рішення № 77369403, 24.10.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2018 р. Справа№805/4268/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Ушенка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07.06.2018 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій щодо призупинення пенсійних виплат з 01.08.2017 неправомірними, зобов’язання поновити пенсійні виплати з 01.08.2017 та виплатити заборгованість за період з 01.08.2017 до моменту набрання рішенням законної сили, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 15000 грн., здійснити пенсійні виплати на загальних підставах з моменту набрання законної сили постановою суду та в подальшому, виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (індексу інфляції) за весь період припинення пенсійних виплат в розмірі 253 грн. 68 коп.

В обґрунтування позову посилається на те, що він є пенсіонером за віком та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак з 01.08.2017 відповідачем припинено виплату пенсії після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відсутності інформації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, що є порушенням діючого законодавства та його конституційних прав, що також призвело до моральних страждань.

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, вмотивований тим, що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. З 01.08.2017 позивачу призупинено виплату пенсії у зв’язку з проведенням звірки з даними Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення анти терористичної операції. Зазначає, що позивач не надав до управління довідку особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, а також не надав повідомлення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з обов’язковим зазначенням підстав для відмови, у зв’язку з чим позивачеві призупинено виплату пенсії. Позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди та не наведено розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди. Крім того, заперечує проти компенсації втрати частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати за весь період припинення пенсійних виплат, оскільки вважає, що пенсійні виплати не отримані з вини самого позивача. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав відповідь на відзив на адміністративний позов, у якій зазначив, що доводи відповідача не ґрунтуються на законодавстві України, оскільки особа, яка зареєструвалась на території, підконтрольній українській владі після початку АТО, на думку відповідача, вважається внутрішньо переміщеною особою. Позивач з цим не погоджується та надає доводи, які збігаються з викладеними у позовній заяві.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачеві надано строк 10 днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Позивач у визначений судом строк усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2018 адміністративну справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18 вересня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2018 замінено відповідача - Бахмутське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у справі № 805/4268/18-а його правонаступником - Бахмутсько - Лиманським об’єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Доненька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35). Підготовче судове засідання у справі призначено на 03.10.2018.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2018.

Позивач до суду не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача до суду у визначений час не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги приписи частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи та наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 85.

Відповідач в даних правовідносинах є суб’єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

З 01.08.2017 відповідачем призупинено виплату ОСОБА_1 пенсії за віком.

Як зазначено у відзиві відповідача, позивачеві з 01.08.2017 призупинено виплату пенсії у зв’язку з проведенням звірки з даними Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення анти терористичної операції. Відповідач посилається на те, що позивач не надав до управління довідку особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, а також не надав повідомлення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з обов’язковим зазначенням підстав для відмови. Зазначив, що заперечує проти виплати компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати за весь період припинення пенсійних виплат, оскільки пенсійні виплати не отримані з вини позивача. Також відповідач заперечує про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження такого факту.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи, або повідомлення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з обов’язковим зазначенням підстав для відмови. Відповідач при вчиненні дій щодо призупинення виплати пенсії і при наданні роз’яснення про причини призупинення виплати пенсії не прийняв відповідного рішення, передбаченого ч. 1 ст. 49 Закону 1058-ІV, та не послався на Закон та його норму, що передбачає таке припинення, тобто не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії.

Також відповідачем не вказано будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу невиплати вже призначеної пенсії, як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи.

Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.

Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

За таких обставин суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачеві, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-ІV, пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.

Як вбачається з паспорта позивача серії ВВ № 342237, він з 13.04.2017 зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, б. 85.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення № 226941369, позивач має право на пенсію за віком.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.08.2017.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Разом з тим, вимога позивача щодо здійснення пенсійної виплати на загальних підставах в подальшому, задоволенню не підлягає, оскільки вона є передчасною та суд не має повноважень вирішувати дане питання на майбутнє без наявності щодо нього спору між сторонами.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (індексу інфляції) за весь період припинення пенсійних виплат в розмірі 253,68 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З урахуванням викладеного, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати суму компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (індексу інфляції) за весь період припинення пенсійних виплат.

Однак, приймаючи до уваги встановлення факту протиправності дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та не отримання позивачем доходів у встановлені строки їх виплати саме з вини відповідача, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в цій частині та приходить до висновку про необхідність їх часткового задоволення і зобов’язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (індексу інфляції) за весь період припинення пенсійних виплат позивачеві.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає, що у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняттям судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1175 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року за №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі та гідності, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, інших цивільних прав. Відповідно до п. 9 Пленуму ВС України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 (зі змінами від 27.02.2009 р.) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

Відповідачем спричинено позивачеві моральну шкоду, яка полягає в порушенні його цивільних прав, в тому числі і права власності, душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з тривалою протиправною поведінкою щодо нього з боку відповідача і був вимушений займати грошові кошти на придбання життєнеобхідних продуктів харчування та ліків, а також звертатися до різних органів державної влади і до суду за захистом своїх прав.

Правовідносини щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди мають похідний характер і пов'язані з встановленням факту порушення прав особи незаконними діями або бездіяльністю органу владних повноважень.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, суд повинен повно і всебічно з'ясувати обставини справи, тобто встановити чи мало місце порушення відповідачем вимог чинного законодавства України, чи є таке порушення в разі наявності (дії чи бездіяльність) незаконними, чи заподіяна позивачу шкода в наслідок зазначених незаконних дій (бездіяльності).

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, суд повинен вирішити питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Розмір компенсації зазвичай становить 1000 - 5000 євро. Таким чином визначений розмір спричиненої позивачеві моральної шкоди цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Отже, заперечення відповідача про те, що позивач не надав доказів на підтвердження моральної шкоди та її розміру судом не прийняті до уваги.

Позивачем разом з відповіддю на відзив на адміністративний позов надано розрахунок оплати медичних препаратів, відповідно до якого позивачем сплачено загалом 14940,18 грн.

Суд зазначає, що вказана сума є матеріальною шкодою, а не моральною.

Оскільки позивачем у позовній заяві однією з вимог заявлено зобов’язання відповідача відшкодувати моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн., суд приходить до висновку, що протиправними діями відповідача позивачеві завдано моральної шкоди, але визначений ним її розмір, на думку суду, є надмірним.

Суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000 гривень за вчинені ним протиправні дії щодо нього є достатньою компенсацією моральних страждань позивача.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з наведеної правової норми, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.

В даному випадку суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання позивача.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 02 липня 2018 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” від 07.12.2017 № 2246-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року складає 1762 грн.

Таким чином позивач при зверненні до суду повинен був сплатити 704, 80 грн.

У зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір на користь Державного бюджету України у сумі 520, 00 грн. підлягає стягненню з відповідача, а у сумі 184,80 грн. - з позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Донецька область, м. Бахмут, вул. Леваневського, б. 85) до Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) щодо призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Донецька область, м. Бахмут, вул. Леваневського, б. 85) з 01.08.2017.

Зобов’язати Бахмутсько-Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) поновити пенсійні виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Донецька область, м. Бахмут, вул. Леваневського, б. 85) з 01.08.2017 по момент набрання рішенням законної сили та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати (індексу інфляції) за весь період припинення пенсійних виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Донецька область, м. Бахмут, вул. Леваневського, б. 85) моральну шкоду в розмірі 5000 (п’ять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бахмутсько-Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, юридична адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 520 (п’ятсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1; Донецька область, м.Бахмут, вул. Леваневського, б. 85) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 184 (сто вісімдесят чотири) гривні 80 копійок.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24 жовтня 2018 року.

Суддя Ушенко С.В.