Рішення № 77369118, 12.10.2018, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2564/16-ц

Провадження № 2/210/332/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"12" жовтня 2018 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Реви К.В.,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

представника третьої особи без самостійних

вимог на предмет спору на боці позивача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі, визнання розпорядження про простій незаконним, стягнення моральної шкоди, спричиненої невиплатою заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2016 року ОСОБА_2 (надалі – Позивач) звернулася до суду із вищевказаним позовом, який протягом усього розгляду справи неодноразово було уточнено, останній раз 18 грудня 2017 року. Вимоги в частині розрахунку розміру середнього заробітку останній раз уточнено 12 жовтня 2018 року.

Так позовні вимоги Позивачем вмотивовано тим, що вона працювала в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди (на правах шахт) гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» у якості роздавальника вибухових матеріалів (підземного) дільниці №22 (заряджання глибоких свердловин та видачі вибухових матеріалів). 12 лютого 2016 року, після її тривалої хвороби (з 29 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року), її, у присутності голови Первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» ОСОБА_5, ознайомили з розпорядженням по ШУ ГД ПАТ «АМКР» №409 від 11 лютого 2016 року, яким було визначено, що час її знаходження на підприємстві з 12 лютого 2016 року є для неї простоєм не з вини працівника. Вважає такі дії відповідача незаконними, виходячи з того, що ані власник або уповноважений ним орган, ані інші посадові особи не повідомлялися нею про початок простою. Навпаки, відповідач самостійно, не допустивши її до виконання роботи, визначив період невиконання нею роботи за своєю професією як простій не з вини працівника. ОСОБА_6 того, зупинення роботи дільниці №22 (заряджання глибоких свердловин та видачі ВМ) ШУ ГД ПАТ «АМКР», або Шахтоуправління в цілому, - з 12 лютого 2016 року не відбувалося. Скорочення професії зі штатного розпису також не є приводом для встановлення простою. Таким чином, в даному випадку можна стверджувати, що визначення відповідачем періоду її знаходження на роботі з 12 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року, як простій не з вини працівника, не відповідає вимогам норм закону, так як був відсутній сам факт простою, оскільки відсутні умови, передбачені законом для його визначення та впровадження. Вказаним розпорядженням по ШУ ГД ПАТ «АМКР» №409 від 11 лютого 2016 року їй визначили місце знаходження протягом робочого часу на підприємстві, - червоний куток ШУ ГД ПАТ «АМКР», тобто фактично вона була відсторонена від своєї основної роботи у якості роздавальника вибухових матеріалів (підземного) дільниці №22 (заряджання глибоких свердловин та видачі вибухових матеріалів). Таким чином, Позивач вважає, що відсторонення її від виконання прямих трудових обов’язків було здійснене на порушення норм трудового законодавства. За час простою з 12 лютого 2016 року по 03 березня 2016 року їй, як за простій не з вини працівника, виплачувалась тарифна ставка. Між тим, оскільки простою не з вини працівника не було, вважає що з відповідача підлягає стягненню різниця в заробітку за час виконання нею нижче оплачуваної роботи між її середньою заробітною платою та тарифною ставкою, яку їй сплачували за цей період. Вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, розмір котрого станом на 12 жовтня 2018 року становить 125352,18 гривні. ОСОБА_6 того, Позивач вважає, що своїми протиправними діями відповідач наніс їй моральну шкоду, у розмірі 5000,00 гривень. Враховуючи викладене, просить задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Будучи присутньою у судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 надала пояснення по суті справи, уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених в уточненій позовній заяві, та уточненому розрахунку розміру середньої заробітної плати, просила суд вимоги задовольнити.

Присутня у судовому засіданні представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», - ОСОБА_3 (довіреність №14-171юр. від 08 травня 2018 року, термін дії, до 31 січня 2019 року (а.с.238), проти уточнених позовних вимог заперечувала, посилається на те, що Відповідач діяв з чітким дотриманням вимог діючого законодавства, вжив всіх необхідних вичерпних заходів, передбачених діючим законодавством, для подальшого працевлаштування Позивача. Дії Відповідача є цілком законними, а позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначила, що працює старшим менеджером з виплати заробітної плати ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг». На цій посаді вже понад 4 (чотири) роки. Пояснила, що з боку Відповідача всі розрахунки по виплаті заробітної плати ОСОБА_2 проведені правильно. Що їх відділ проходить регулярні перевірки держком праці. Жодних зауважень до них не було

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, встановивши правовідносини, які склались між сторонами приходить до наступних висновків.

Так, згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Таким чином, позивач належними та допустимими доказами повинна була довести законні підстави стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі, визнання розпорядження про простій незаконним, стягнення моральної шкоди, спричиненої невиплатою заборгованості.

З письмових матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Так, ОСОБА_2 працювала в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди (на правах шахт) гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» у якості роздавальника вибухових матеріалів (підземного) дільниці № 22 (заряджання глибоких свердловин та видачі вибухових матеріалів) (а.с.6 зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем було прийнято наказ №1132 «Про внесення змін в штатний розклад шахтоуправління з підземного видобутку руди на правах шахт)», яким у зв’язку зменшенням об’ємів видаваємих та використовуємих вибухових матеріалів при виробництві гірничих порід підземним способом, а також удосконаленням процесу переміщення вибухових матеріалів змінюється штатний розклад шляхом виключення 4 одиниць роздавальників вибухових матеріалів (підземних) з 07.12.2015 року (а.с.29-32).

Відповідно до п.2.3. зазначеного наказу про майбутнє вивільнення, пов’язане з виключенням штатних одиниць, працівники мали були повідомлені персонально з одночасним наданням пропозиції іншої роботи із числа вакансій, що є на підприємстві (а.с.29).

В судовому засіданні встановлено та не спростовано зі сторони Позивача, що остання була ознайомлена з вказаним наказом 25 вересня 2015 року, що засвідчено у Протоколі ознайомлення персоналу (а.с.33).

Згідно складеного Протоколу від 28 вересня 2015 року на підприємстві було розглянуто питання про визначення робітників шахтоуправління з підземного видобутку руди (на правах шахт), що мають переважне право на залишення на роботі у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці у відповідності з наказом по підприємству від 22 вересня 2015 року №1132 (а.с.68-72).

З вказаного протоколу вбачається, що Комісія, керуючись нормами ст.42 Кодексу законів про працю щодо робітників що мають більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, а також враховуючи право тих, хто мав гарантії при вивільнені, прийняла рішення про вивільнення, зокрема, ОСОБА_2 (а.с.70).

Так, 08 жовтня 2015 року Позивачка була попереджена про майбутнє вивільнення не раніш ніж 07 грудня 2015 року з пропозицією іншої роботи, про що засвідчено її підписом (а.с.34-34 зворот, 35-37).

З матеріалів справи вбачається, що на засіданні профспілкового комітету 28 грудня 2015 було прийнято рішення про направлення відмови до адміністрації ПАТ «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» про надання згоди на звільнення з підприємства ОСОБА_2 посилаючись на те, що Позивач має переважне право на залишення на вказаній роботі (а.с.43-44).

Як вже судом було встановлено та не заперечується сторонами, Позивач перебувала на лікарняному з 29 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 рік. Тобто, своєчасну процедуру вивільнення здійснити було неможливо у зв’язку з перебуванням Позивача на лікарняному у відповідності до вимог ст.40 Кодексу законів про працю, які забороняють звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Саме тому, Відповідачем було видано розпорядження від 11 лютого 2016 року №409 «Про простій не з вини працівника і про визначення дислокації робочого місця» яким вирішено час знаходження роздавальника вибухових матеріалів (підземної) дільниці №22 ОСОБА_2 на підприємстві з 12 лютого 2016 року вважати простоєм не з вини працівника (а.с.157а-157б).

Отже з вище викладеного суд приходить до висновку, що на підприємстві Відповідача був простій для посади, саме яку займав Позивач. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного Позивач суду не представив.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що посилання Позивачки на незаконність визнання її перебування на роботі з 12 лютого 2016 року по день звільнення - 03 березня 2016 простоєм є необґрунтованим та безпідставним з огляду на наступне.

Згідно із ч.1 ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстри, інших посадових осіб.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Так, Позивачка вказує на те, що їй, всупереч нормам ст.32 КЗпП не повідомили не пізніше ніж за два місяці про зміни в організації виробництва і праці та п.2.ст.34 КЗпП - не перевели за її згодою з урахуванням спеціальності та кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві на весь час простою.

Однак, застосування положень п.2 ст.32 КЗпП до даних правовідносин є цілком безпідставним, оскільки Відповідач, скористався своїми правами, передбаченими ст.ст.64-65 Господарського кодексу України здійснив зміни в організації виробництва і праці та скоротив штат працівників, про що своєчасно було повідомлено Позивачку.

Тобто вказані зміни в організації виробництва і праці призвели до вивільнення ОСОБА_2, але аж ніяк до зміни істотних умов праці при продовженні роботи.

ОСОБА_6 того, судом також встановлено, що протягом всього періоду процедури вивільнення - з дня попередження про майбутнє вивільнення – 06 жовтня 2015 року по день звільнення з боку Відповідача робились неодноразові пропозиції працевлаштування на підприємстві та надавались списки вакантних посад на підприємстві (а.с.37, 124 зворот).

З посиланнями Позивача на судову практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, у справі №6-47666св14 є погодитись неможна, оскільки правова позиція суду касаційної інстанції щодо обов’язкового попередження працівника про простій є необхідним при застосуванні положень ч.ч.3, 4.ст.32 Кодексу законів про працю, тобто, коли на підприємстві відбуваються зміни в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці, про що працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Проте, ОСОБА_2, була звільнена з підприємства за скороченням штату на підставі п.1.ст.40 Кодексу законів про працю.

Згідно з вимогами ст.49-2 Кодексу законів про працю, про можливе звільнення з підприємства за п.1.ст.40 КЗпП не раніш 07 грудня 2015 року та пропозицією іншої роботи Позивач була ознайомлена 06 жовтня 2015 року (Попередження №1 а.с.34-37).

Як вже судом було неодноразово встановлено, що своєчасну процедуру вивільнення здійснити було неможливо у зв’язку з перебуванням Позивача на лікарняному.

Оскільки штатна одиниця роздавальника вибухових матеріалів - посада Позивача, була скорочена 07 грудня 2015 року, то по закінченню періоду тимчасової працездатності ОСОБА_2, процедура вивільнення продовжилась відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, ототожнення Позивачем переведення на іншу роботу у зв’язку зі зміною істотних умов праці, передбачених ст.32 КЗпП та звільнення за скороченням штату на підставі п.1.ст.40 КЗпП є неправильним, оскільки дані правові норми мають різні юридичні наслідки.

Безпідставним є посилання позивача на наявність якихось змін в організації виробництва і праці, які нібито обумовили запровадження простою для позивача. Простій запроваджений у зв'язку з відсутністю роботи як такової, запроваджений з ініціативи роботодавця, і тому будь-які посилання позивача на виконання нею нижче оплачувальної роботи є безпідставними.

Отже, судом встановлено та належним чином не спростовано Позивачем, що з боку Відповідача видання розпорядження від 11 лютого 2016 року №409 «Про простій не з вини працівника і про визначення дислокації робочого місця» здійснені роботодавцем з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, а тому підстав для визнання оскаржуваного розпорядження незаконним, не вбачається.

З приводу інших позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В чинному трудовому законодавстві відсутнє правило, за якого оплата часу простою, у випадку визнання розпорядчого акту роботодавця про його введення незаконним, визначається виходячи із середнього заробітку, а тому застосування приписів Порядку №100 на які посилається Позивач, до спірних правовідносин є безпідставним.

При цьому, в указаний Позивачем період жодної нижче оплачуваної роботи ОСОБА_2 не виконувала, що підтверджено змістом оскаржуваного Розпорядження №409, а тому твердження Позивача з вказаного приводу є помилковими та безпідставними.

Враховуючи що період простою оплачений Позивачу відповідно до вимог чинного законодавства, жодних підстав для скасування розпорядження та проведення доплат на сьогодні не існує.

Тому позовні вимоги в частині стягнення на користь Позивача різницю заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи та стягнення моральної шкоди, є похідними й залежать від результату вирішення вимог про незаконність розпоряджень про простій.

Оскільки судом встановлена законність зазначеного розпорядження, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні інших позовних вимог.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 32, 34, 113, 40, 49-2 КЗпП України, ст.ст.4, 5, 10, 12,77, 78, 79, 89, 265ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі, визнання розпорядження про простій незаконним, стягнення моральної шкоди, спричиненої невиплатою заборгованості, -, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 19 жовтня 2018 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса проживання: 50025, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ушакова, 4/72;

- відповідач: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», юридична адреса: 50095, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 1;

- третя особа без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», юридична адреса: 50024, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Харитонова, 14/73.

Суддя: Н. Ю. Вікторович